Пиво, біг та рок-н-рол. Історія створення «пивної милі»

Здається, що між пивом та бігом не має нічого спільного, окрім того, що його іноді використовують для відновлення після важких тренувань або змагань. Грем Худ, Келлі Гарріс та їх друзі у далекому 1989 році думали по-іншому й змогли об’єднати біг на одну милю з вживанням пива.

Нудьгуючи одного серпневого вечора 1989 року, семеро друзів ще з часів школи, вирішили повеселитись й розповіли решті про свої наміри: випити чотири пива та пробігти чотири кола по стадіону, чергуючи ці заняття.

Наймолодший з них 17-річний Грем Худ, який в майбутньому став олімпійцем на дистанції 1500 м та найстарша 26-річна Келлі Гарріс, яка час від часу займалась тренуванням декількох хлопців з місцевої бігової команди.

Щоб не привертати зайвої уваги, перші учасники "пивної милі", пізно ввечері пробрались на шкільний стадіон з усім необхідним спорядженням та розпочали змагання.

Замість звичного стартового пострілу, по стадіону пролунало клацання банки, потім пиво залпом, відрижка, біг.

Перше коло все пробігли у відмінному темпі. Спочатку дискомфорт відчувався не так сильно, але після двох або трьох кіл, пиво і шлунки вже не могли порозумітися між собою. "Четверте коло придбало розпливчасті обриси, ледве вижили" - говорить Гарріс. Під кінець забігу вміст її шлунку виявився на землі, але їй вдалося зберегти темп, і вона посіла третє місце.

Саме тієї ночі й з'явилося перше правило: "додаткове коло тому, чиє пиво виявилося зовні".

Першим переможцем "пивної милі" став Том Джонс, якому залишалося ще кілька тижнів до 19-років, і він не мав права пити спиртне. Його час 7 хвилин 30 секунд.

Зараз на офіційному сайті beermile.com налічується 7 230 забігів та 114 320 учасників, що фінішували, а у 2014 році в Остіні (штат Техас) пройшов перший чемпіонат світу з "пивної милі". Чемпіоном став канадець Корі Галахер з результатом 5:00.23, у жінок першою була американка Бет Херндон, з новим рекордом 6:17.8.

Після завершення коледжу, Йен Фоллас і Роб Оулд вирішили й надалі проводити подібні забіги. Навчаюсь в університеті Кінгстона їм вдалось зібрати велику кількість прихильників. Починаючи з 1992 року "пивна миля", яка носила тепер назву Kingston Classic чотири роки підряд проводилась на місцевому стадіону Річардсон, так само в темряві, як і далекого 1989 року.

Спочатку не було ніяких особливих правил, їх проговорювали перед стартом і якщо було треба, доповнювали. Наприклад, не можна було використовувати соломинки та додаткові отвори. Також заборонялись банки з широкою шийкою. Пиво мало випиватись в спеціально відведеній 10-ти метровій зоні та мати вміст алкоголю не менше 5%.

Пізніше, коли подібні забіги все частіше почали проводитись на території США та Канади, виникла необхідність у порівнянні результатів. Але більшість з них не відповідало навіть мінімальним вимогам.

Так у 1993 році було написані офіційні правила Kingston Classic. У пунктах вказувався вміст алкоголю (не менше 5%), кількість (одне пиво перед кожним колом - 4), місткість (0,355 мл), а також, де саме пиво має бути випито, штрафне коло тому, кого вирвало, а також обмежувальні заходи відносно тих, хто втручається, а також пропонує попити водички.

Ел Прібаз, який на той час був "неофіційним рекордсменом пивної милі", розіслав правила електронною поштою, закликаючи всіх до єдиних стандартів проведення. У підсумку ним був створений сайт Kingston Beer Mile Homepage, де публікувались всі результати.

Сайт помітив випускник факультету комп'ютерних технологій з Коннектикуту Патрік Батлер, який відстежував результати понад ста "пивних миль" і розміщував їх на невеликому сайті, присвяченому легкій атлетиці, закликаючи проводити забіги виключно за правилами Кінгстона.

Так виник сайт beermile.com, що став головним джерелом інформації для тих, хто цікавився випивкою під час забігу. Там можна було ознайомитись з правилами, а також внести свої дані. При чому зробити це могли не тільки спортсмени з США й Канади, а й інших країн.

З розвитком інтернету популярність "пивної милі" почала набирати обертів, а до участі почали залучатись професійні атлети.

У 2005 році чемпіон Канади, марафонець Джим Фінлейсон пробіг "милю" в рамках місцевого заходу, що проводив збір коштів. І хоча під час забігу він вживав 4% Guinness, що суперечить правилам, його час вражає - 5:13.

У 2012 році Нік Симмондс, учасник Олімпійських ігор в забігу на 800 метрів, вирішив спробувати побити чинний на той час рекорд - 5:02 й розмістити відео на YouTube для збільшення популярності легкої атлетики. І хоча йому вдалось встановити американський рекорд - 5:19, відчував він себе потім жахливо.

Рекорд Симмондса протримався до 2014 року, поки не з'явився канадець Джеймс Нільсен.

Нільсен був дворазовим переможцем змагань з легкої атлетики в бігу на 5000 метрів, що проводяться Національною асоціацією студентського спорту США і Канади.

Навчаюсь в коледжі, натхненний досягненням Роджера Банністера, легкоатлета, який подолав 4-х хвилинний бар'єр на одній милі на змаганнях в Оксфорді, Джеймс пробіг “пивну милю” за 5:17 й поставив за мету розміняти п'ятихвилинний рубіж.

Читайте також: Роджер Банністер та його Еверест

Тренуючись цілий рік, йому вдалось здійснити задумане й пробігти за 4:57.На сьогодні рекордсменом з "пивної милі" є земляк Нільсена — Корі Беллемор з результатом 4:33.

В Україні офіційна "пивна миля" вперше була проведена у цьому році у Харкові. Перемогу одержав Пожевілов Дмитро з результатом 6:37. На другому місці Васильєв Олександр - 7:00, а замикнув трійку лідерів — Чубенко Євген (7:01).