Блог Административный блог
Трибуна

«Дружина раділа перемозі більше за мене». Daggetkeln – про конкурс блогерів, сім’ю та політику

Поговорили з тріумфатором «Найкращого блогера України-2020».

Гліб Лисицин відомий на нашому сайті під нікнеймом Daggetkeln вже п’ять років. Неодноразово брав участь в блогерських конкурсах, але спочатку не проходив кваліфікацію, потім зупинявся за крок від фіналу. Днями нарешті виграв. І не тільки в індивідуальному заліку, а й в командному.

Гліб розповів нам, як дружина ставилася до того, що він занадто багато часу приділяв конкурсу, про дружбу з Сергієм Синельником, розкрив таємницю назви команди (ГС 1005-ers), поділився враженням від суддівства та зізнався, в чому його син вже кращий за нього.

«Мама запостила в ФБ пост із підсумками конкурсу, а батько допомагав редагувати тексти»

У коментарях під постом з підсумками фіналу ти подякував дружинi, що не вигнала тебе з дому за час конкурсу. Як вона відреагувала на перемогу?

– Почну трішки з іншого. У нас часто доходить до сварок, що я приділяю Tribuna.com більше уваги, ніж їй. І що я пишу пости до першої ночі. Але завжди мене підтримувала. Вона максимально віддалена від спорту, але всі мої роботи читає. Правда, всі резюмує фразою: «Нічого не зрозуміло, але цікаво». Але це все одно дуже приємно і важливо для мене. Я сам по собі завжди песимістично налаштований.

Перед оголошенням оцінок разів по сто кажу їй, що я вилечу, але вона мене заспокоює. А коли показав їй пост із підсумками, то вона раділа більше за мене.

А як відреагували інші твої близькі? Окрім дружини, хтось знав, що ти береш участь в конкурсі?

– Так, батьки знали. Мама запостила в ФБ пост із підсумками. А батько навіть допомагав редагувати тексти. Він у минулому тренував у нашому селі гандбольну і баскетбольну команди. Тема баскетболу йому близька, хоч він і не слідкує за НБА вже років десять. От я і намагаюсь своїми текстами знову зацікавити його.

Який конкурсний пост дався тобі найлегше, а який – найскладніше?

– Найлегше – найперший про Пета Беверлі. Я написав його ще півроку тому. Залишилось лише вилизати. Це один із найулюбленіших моїх постів.

Найскладніше – про «Бульбашку» на другому етапі. Не знаю чому, але він мене бісить і досі. Був здивований, що ви його номінували на найкращий пост.

А якби ти сам міг вибрати пост в номінацію на голосування висунув би роботу про Беверлі?

– Так. Якщо брати голі цифри, то це найуспішніший пост у моєму баскетбольному блозі. 70 плюсів для баскетболу – це прямо дуже круто.

Чи був момент, коли ти побачив пост суперника по плей-офф, а потiм подумав, що ось тут-то можеш вилетіти?

– Чесно, завжди так думав. Але найбільше сумнівів було на етапі інтерв’ю. На моєму боці був більш-менш відомий спортсмен, а у суперника було дійсно хороше інтерв’ю, але із зовсім невідомим героєм.

Як проходила комунікація з партнером по команді Сергієм Синельником? Обговорювали теми перед їх написанням?

– Можливо, для когось відкрию таємницю – ми з Сергієм знайомі вже більше 10 років. Разом навчалися у виші. 4 роки жили в одній кімнаті гуртожитку. До речі, її номер 1005. Це одна із частин пояснення назви нашої команди (ГС – Глiб та Сергiй).

У нас з ним повна синергія. Ми обговорювали теми, відкидали непотрібне. Я вичитував його тексти, він – мої. Виходило не дуже, але вже як є. До речі, до останнього відмовляв його писати той пост після вильоту. Я навіть його не читав толком.

Виліт Сергія рішенням головного редактора  справедливий, на твій погляд?

– Не хочу ставати на чиюсь сторону. Там реально було 50/50. Сергій у нас більше конкурсний юзер. Він, можливо, не знає, який статус на сайті має Олександр Костенко. Тому і була така реакція.

Я дійсно вважаю інтерв’ю Сергія кращим. Але і співбесідник також має велике значення.

А щодо рішення головного редактора. Я був уже і в шкурі того, хто програв, і того, хто виграв таким чином. Це дуже важко сприймати. Минулого року навіть поділив призові за третє місце із Ігорем Симоненком. Краще вже в обох буде бронза, як у боксі.

Серйозно? Ви поділили призові? А хто був ініціатором?

– Це було цілком моє рішення. Коли вперше написав Ігорю, він був здивований не менше. Дуже йому вдячний, що він погодився.

Це круто. Уявімо, що судді проставили б вам рівні оцінки в недавньому фіналі ніяк не вийшло б виявити кращого. Погодилися б поділити 8000 грн (5000 + 3000)?

– Я – так. Впевнений, що Ігор теж був би не проти.

Я взагалі проти оцих рішень головного редактора, хоча б зі стадії півфіналів. Якщо на цій стадії нічия в одній парі, то треба робити фінал трьох. Якщо нічия в фіналі, то перемагають усі.

Ми визнаємо, що система оцінювання все ще не ідеальна. Що б ще ти порадив нам змінити у суддівствi?

– Будь-яка система суддівства не ідеальна. Завжди будуть ті, хто казатиме, що їх засудили.

Як на мене, минулого року був ідеальний формат суддівства – редакція і досвідчені юзери. І ще треба додати те, що вже давно просять – критерії оцінювання. Умовно кажучи, розділити 10 балів на частини: 2 – за заголовок, 2 – за актуальність, 2 – за відповідність темі, 3 – за наповнення, 1 – суб’єктивне враження. Це зараз дуже приблизно, але суть, сподіваюся, зрозуміла.

Ну і ще додав би, що якщо залишається рішення у разі нічиєї, то у разі, якщо головний редактор бере участь у оцінюванні, вирішувати має той суддя, хто даний етап не оцінює. Бо так виходить, що до уваги береться думка лише головного редактора.

Нуль постів про футбол протягом усіх трьох місяців конкурсу це принципова позицiя не використовувати найпопулярніший спорт; ти вважав що можна багато цікавого розповісти і про баскетбол; просто збіг?

– Я досі футбольний фанат. З 2008 по 2015 не пропускав майже жодного домашнього матчу «Дніпра». Після 2015-го довелося переїхати із міста, тому за «Дніпром-1» вже не стежу. Також входжу у клуб анонімних мазохістів – вболівальників «Арсенала».

Суть у тому, що про футбол пишуть усі. Хто б там не казав, але писати на непопулярні види спорту це ще й плюс. Тут менше конкуренції. І більше тем, про які ще не писали. Інша сторона медалі – часто зусилля бувають марними, бо нікому це не цікаво. Але, можливо, мій приклад все ж приверне увагу до баскетболу та інших видів спорту.

Починаючи з торішнього конкурсу блогерів ти почав писати українською, хоча раніше писав російською. Чому?

– А це вже принципова позиція. Я виріс у маленькому селі на Кіровоградщині. Моя рідна мова – українська (точніше центральноукраїнський суржик). Потім потрапив в російськомовне середовище. Думаю, у більшості вихідців із сіл є комплекси з приводу того, що у містах селян вважають відсталими. І у першу чергу це стосується мови. Тому піддався комплексу меншовартості. Зараз його трохи приборкую.

За майже 30 років мені довелося жити у Дніпрі, Вінниці, Борисполі, Ужгороді та зараз у Кривому Розі. Усюди розмовляють по різному. За півтора роки на Закарпатті майже вивчив їх мукачівський діалект. Зараз у Кривому Розі середовище більше змушує говорити російською.

Я не проти російської. Вільно розмовляю обома мовами. Завжди намагаюся говорити тією, якою зручно співбесіднику.

Більшу частину конкурсу Сергій Синельник теж писав українською. Це ти його переконав?

– Ні, я його не просив. Хоча вважаю, що мій приклад його впевнив, що українською буде не гірше. І це, вважаю, вже досягнення.

«Суперечки, що на Tribuna.com банять лише кротів чи лише бобрів, викликають роздратування»

В кінці грудня у нас буде традиційне голосування за найкращого блогера року. Хто, на твій погляд, може перешкодити тобі виграти в голосуванні?

– Перешкодити, то дуже гучно сказано. Я і не вважаю себе фаворитом. У ком’юніті купа топових юзерів, які кожного дня роблять годноту. 

Хоча б трішки змінив голосування, розбивши на номінації. Найкращий автор – Микола Терельов. Це взагалі не обговорюється. Я це знав і раніше, але впевнився після прочитання його книги. Найкращий гуморист – Ігор Симоненко, тут теж без сумнівів. Найкращий автор статусів – Ешлі Коул. І так далі.

Уявімо, що Сергій Синельник вирішив би не брати участь в минулому конкурсі. Кого тоді ти б узяв в партнери по команді?

– Я не брав би участь. Ніколи себе не розцінював фаворитом конкурсу. Але як команда ми дуже сильні. Нашою метою було потрапити в призи у «Кубку конструкторів» (так називається командний залік в Формулі-1 – прим. Tribuna.com), якщо вже говорити мовою колеги.

За 5 років на сайті у тебе всього лише один бан за порушення правил. І персональний бан від блогера Марії Квітовою в блозі «Десяте королівство». За що, пам’ятаєш?

– Ти ще забув про бан від Дрона Феоклістова. Не можу коментувати його статуси про кримський футбол.

Перший бан отримав на три дні. Причину не пам’ятаю. Скоріше за все – за махрову русофобію. Інколи не можу втриматися, щоб не вступити у полеміку із адептами руського міра.

З приводу Марії Квітової, то я, напевно, дещо перегнув із троллінгом.

Бiльш того, ти ще забанений користувачем DT. Хоча у суперечках фанів «Динамо» і «Шахтаря» тебе рiдко можна помiтити. До речi, а на чиєму ти боці у цiй ворожнечi?

– Однаково не люблю як «Динамо», так і «Шахтар». Вважаю їх найбільшим злом нашого футболу.

Суперечки, що на Tribuna.com банять лише кротів чи лише бобрів, викликають роздратування. Але масовий вихід з купою статусів «я устал, ухожу навсегда» і потім таке ж повернення від деяких користувачів – лише веселить.

З ким із користувачів знайомий наживо? Крім Сергія.

– На жаль, ні з ким особисто не знайомий. До речі, Сергій зараз перебрався у столицю, тому, може, якщо колись буду у відрядженні, то зробимо зустріч конкурсантів.

Але за іронією долі лише нещодавно дізнався, що Денис Юдінков родом із сусіднього села – Іскрівки. Це десь 5 кілометрів від моєї рідної Луганки. Тож можливо, що ми колись перетинались.

А з ким iз користувачів хотiв би познайомитись?

– В моїх мріях зібратися усім Арсеналівським ком’юніті на перегляд матчу «Арсенал» – «Тоттенгем». А це майже усі топові юзери Tribuna.com.

«Дружина – з Донеччини, ходила зі мною на матчі «Дніпра» проти «Шахтаря», вболівала за дніпрян»

Тепер розкажи трохи про себе. Де працюєш?

– Працюю у «Новапей». Це компанія, що входить у групу «Нова Пошта».

Товариші по роботі знають, що працюють з «Найкращим блогером України-2020»?

– Я не з тих, хто розкидає свої пости усім знайомим. Знають найближчі колеги.

Чи не думав перейти в журналістську діяльність? Або хоча б зробити її підробітком?

– Після минулого конкурсу так і було. Олег Щербаков запропонував писати редакційні пости про баскетбол. Але мене вистачило десь на 4 матеріали. Далі через робочу рутину просто не вистачило часу.

Журналістика для мене – це чудове хобі. Допомагає прояснити думки і виділяти головне. Це дуже корисно і для основної роботи. Але зарікатися не буду. Можливо, колись доведеться бути журналістом.

– Ти сказав, що ви з Сергієм жили в одному гуртожитку, тому що вчилися в одному вузі. В якому, на якій спеціальності?

Ми навчалися в Академії митної служби України у Дніпрі. Юридичний факультет. До речі, наш гуртожиток знаходиться у найкращому місці прямо на набережній у самому центрі Дніпра.

– Чи вдалося попрацювати за фахом?

Ні дня не працював. На 5-му курсі була виробнича практика у відділі по боротьбі із контрабандою однієї із митниць. Там я остаточно зрозумів, що це не моє. На той час я вже пішов підробляти оператором на «Нову Пошту». І працюючи 4 години на день там, отримував більше, ніж чесний митник на повній ставці.

У твоєму фейсбуці багато фото з діточками. Скільки їм років?

– У мене двоє дітей. Старшому Артему – 6. Молодшій Марії – 2.

– З дітьми намагаєшся розмовляти українською?

– Дружина у мене повністю російськомовна. Вона проводить з ними більше часу, тому вони більше говорять російською. Але української також вчимо. Це навіть не обговорюється.

– Син проявляє інтерес до якого-небудь виду спорту?

– Поки що хіба що до кіберспорту. У 6 років він краще за мене грає у Need for Speed. Хоча дозволяємо йому грати не більше години на день.

Складно встигати все діти, робота, участь в конкурсі?

– Мені здається, що я чудово з усім пораюсь. Моя дружина так не думає.

Розкажеш про дружину? Як звуть, як познайомилися?

– Дружину звуть Аня. Вона із Селидового, що на Донеччині. Познайомилися ми у Дніпрі. Жили в одному гуртожитку. Перша зустріч була майже десять років тому на святкуванні Різдва, яке вирішили проводити у нашій кімнаті. Із дружиною нас звела одногрупниця. Після цього святкування вона мені казала, що Аня постійно про мене питає, а їй казала, що я питаю про неї. Хоча цього не було. Але так вийшло, що завдяки їй ми у шлюбі вже 8 років.

Ні дня не шкодую через це.

Аня дивиться з тобою матчі НБА або футбол? Чи не поділяє твого захоплення?

– Вона максимально далека від спорту. Хоча вважаю досягненням, що вона – виходець з Донецької області – ходила зі мною на матчі «Дніпра» проти «Шахтаря», вболівала за дніпрян.

Ну і ще нещодавно переглянули разом «Ферзевий гамбіт», нам обом дуже сподобалось.

Твiй батько тренував баскетбольну команду. А сам ти грав у баскет хоча б на дитячому чи юнiорському рiвнi?

– Так, звичайно. Батько у мене взагалі вчитель історії. Після школи він вів дві секції – гандбол та баскетбол. У гандбольну мене взяли з першого класу, бо я був єдиним шульгою. А баскетболом займався з 5 по 11 класи. Хоча успіхи були не такі, як в гандболі.

А якi успiхи були в гандболi?

– У нас цей вид спорту не дуже розвинений. Особливо на початку 00-х, коли реально лише жінки котувались. То змагань було дуже мало. Але обласні змагання ми інколи брали. Це дуже круто для села із населенням близько тисячі чоловік.

«У нас така країна, що навіть у Чикатіло були б шанси обратися президентом»

–  Про твоє ставлення до нинішньої влади добре відомо за твоїми ж коментарями. Минула влада, коли був Порошенко, тобі більше подобалася?

–  Мені не подобається взагалі те, що хтось своє благополуччя співвідносить із владою. Найбільше бісять фрази «А при Ющенко/Янику/Пороху краще жилось». Життя при комусь – це рабське відношення. Я живу при собі. І ні Порошенко, ні Зеленський не впливає не моє благополуччя.

Хоча ті питання, які прямо відносяться до повноважень президента, пан Зеленський повністю провалює.

Наприклад?

– У нас чомусь думають, що президент – це цар, який відповідає за все, але це не так. Зараз він більше піариться на дорогах, що, до речі, не його зона відповідальності.

Президент відповідає за зовнішню політику та є Верховним головнокомандувачем. Поки не видно жодних просувань вирішенні головних проблем нашої держави. А призначення колишніх мусорів часів Яника в офіс президента – це взагалі плювок в обличчя усім адекватним людям.

Сергій Синельник в інтерв’ю, яке ти брав у нього, сказав, що голосував за Зеленського. Це ніяк не позначалося на ваших взаєминах?

– Абсолютно не вплинуло. Хоча я йому час від часу нагадую.

– А якщо твій улюблений спортсмен скаже, що Зеленський – красень, кращий президент в історії і т.д. Твоє ставлення до нього (спортсмена) зміниться?

– Сумніваюся, що Аллен Айверсон колись так скаже.

Якщо серйозно, то без різниці. Це вибір кожного. Головне, щоб цей кожен потім усвідомлював, що саме він несе відповідальність за цей вибір.

– Як думаєш, чи є у Зеленського шанси продовжити своє президентство на другий термін? 

У нас така країна, що навіть у Чикатіло були б шанси обратися. Головне – правильно подати персонажа.

Вже не пам’ятаю автора, але, як на мене, наступна фраза дуже чітко описує наші реалії: «Головна проблема не в тому, що політики тримають народ за бовдурів, а в тому, що вони праві».

Коли-небудь думав про те, щоб покинути Україну?

– Думки були. Намірів не було ніколи. Поки що я не готовий до переїзду за кордон.

***

Якщо в наступному році ми проведемо суто баскетбольний конкурс блогерів візьмеш участь?

– От же чортяки. Вмієте заманювати. Зараз це дуже складне питання. Для себе вже вирішив, що своєї мети досягнув. Більше брати участь не планую. Але через деякий час можу передумати. Було б цікаво, якби узяли судити.

Щодо суддівства запишемо. І в кінці що побажав би тим, хто не потрапив в призові місця конкурсу?

– Уже двадцятий раз, напевно, це пишу – три роки тому я не пройшов кваліфікацію. Головне, не зупинятися і не кидати на півдорозі. Якщо вам подобається писати – пишіть, а перемоги рано чи пізно прийдуть.

***

Підписуйтесь на блоги Гліба:

Обгазон

Обпаркет

Обгеймпад

Фото: фейсбук Гліба Лисицина, ПФЛ, «Шахтар»

Автор

Комментарии

  • По дате
  • Лучшие
  • Актуальные
  • Друзья
Loading...