Що поєднує МЮ, Тотенхем та Ліверпуль

Безсоння в літню ніч - присвячується останньому дню перед закриттям трансферного вікна

                          Руні                               Бекхем                      Марадона

За фото окрема дяка ресурсу http://fanat.ua

Застереження перше: Обережно! 100% плагіат. Застереження друге: Будь-яке співпадіння імен персонажів п’єси з реально існуючими людьми вважати прикрою випадковістю. Застереження третє: Українська і російська мови у творі представлені у незначній кількості.

П'єса на три дії без прологу і моралі

Дійові особи:

Вейн Руні - погане дитя (бед бой)

Гарі Бейл - погане дитя (бед гай)

Луї Суарес - погане зубате дитя (бед аміго)

Сер Алек – привид

Білл Ше - привид

Вільям Ше – привид

Жора Бе – секс, драгз і алкоголь

Сеу Мо Жо - маніфік інкредібіле

Мсье Арсен – іноді одяг, іноді реквізит

Девід Мо - манагер

Андре Вілабажжо - манагер

Девід Бе – підстаркувата звізда з манікюром

Серьожа Р - тінь привида

Перший агент

Другий агент

Трініті – дивакувата глоріхантерша

Нео – герой

Матриця – локація, в якій все відбувається, і без якої не існує нічого сущого

Гігз – безсмертний дракон Дракаеріс

Марадона – геній

Кантона - Кантона

Невідомий – невідомий

Нахабні журналісти, несамовиті коментатори, голі і напіводягнені стрікери, стюарди в зеленому, стюарди в жовто-гарячому, натовп фанів, натовп звичайний, натовп надзвичайний, фрезерувальники, що грають у доміно, масовка та інші несповна розуму.

Дія Перша

Сцена, яка зображає ВІПівську ложу десь на «ВайтХартЛейн». Через збільшувальне скло, що встановлене у ложі замість звичайного, видно, що за газоном на стадіоні давно не наглядали. Скло повертається протилежною стороною до глядачів – тепер у ньому видно збільшені до гігантських розмірів обличчя Андре Вілабажжо і Невідомого.

Андре: Нєт, позвольтє – как же так? Я вам отдаю своєво луччего ігрока – а что я получу взамєн?

Невідомий: Шо хоч проси!

Андре: О… Ми так не договарівалісь. Шо хоч – ето, канєшна, очєнь і очєнь щедро с вашей сторони, но в контрактє чотко сказано: «Шо хоч плюс бонуси». Так что же у вас за бонуси такіє?

Невідомий: Бонуси! Бонуси! Чи ви, люди, подуріли? – з гуркотом відштовхує крісло, в якому він сидів, хутко кидається до дверей і штовхає їх з розбігу плечем, роблячи вигляд, що зазнав такої образи, після якої має негайно піти. Двері наштовхуються на перепону у вигляді вуха Гарі Бейла. Гарі зойкує, вухо з блідого перетворюється на синє, а ще трохи згодом набуває вершкового кольору.

Невідомий: Тю!

Гарі Бейл: А ти думав – це тобі запросто, як два пальці? А оце бачив? – скручує дулю і, підстрибуючи, зникає в темному коридорі.

Андре (навздогін): Маладец! Патріот. Мальчік мой, ти ищо услишиш фанфари в свою чєсть! Вот увідіш – ти будєш рекордсменом!

Невідомий (до себе): Та знаю я. Мені баба Ванга ще коли гадала: і прийдеш ти в країну туманів, і придбаєш там хлопа швидконогого, височенного, і викладеш за це купу піастрів, і не зможеш нарадуватися.

Марадона (десь зверху, по-над софітами): Мамма мійа!

Серьожа Р (з ями перед сценою, в якій зазвичай сидять оркестрові музиканти): А шо я тобі казав? Без бонусів у наш час – нікуда!

На мить освітлюється місце в глибині сцени, де за столом сидять п’ятеро чоловіків у комбєзах, і грають в доміно. Це фрезерувальники. Один з них ляска долонею по столу і гучно промовляє: «Краще стало!» Світло над ними згасає. З одного боку сцени з’являється сріблястий Бентлі, за кермом якого сидить Перший агент. З іншого боку сцени Гарі Бейл прямує до автівки, тримаючи під руку Трініті і насвистуючи марш Дарта Вейдера із "Зоряних воєн". Бентлі зникає у напрямку, протилежному тому, звідки з’явився.

Дія Друга

На сцені декілька рядів нефарбованих крісел без сидушок, з чого стає ясно, що це звичайнісінькі трибуни для фанів поблизу газону Олд Траффорд. На трибунах сидить натовп фанів. Натовп зафарбований у диявольські червоні кольори. З обидвох сторін натовпу фанів індивідуальні крісла з нумерованими табличками займає натовп звичайний. Звичайний натовп – різнокольоровий. Чути Солов’яненка, чарівний голос якого, перекрикуючи обидва натовпи, співає «Два кольори». Спів різко переривається, стає зрозуміло, що на Олд Траффорді проблєми зі звуком. В натовпі фанів невидимі для натовпу сидять Нео і Сер Алек, вони пригнічені.

Нео: Ні, не такого я прагнув. Борися-борися, а все одно всі зусилля накрилися одним місцем.

Сер Алек: Ти, герою мій, не поспішай, ти постривай. Як казали древні: «То лі єщо будєт – ой-ой-ой!». Добре, що я пішов – не витримало б моє серце підступної такої кризи.

З підтрибунного приміщення, утікаючи від нахабних журналістів, в оточенні стюардів в жовтогарячому, вигулькує Девід Бе. На ньому нічого немає, окрім нафіксатуареної чолки і ременя з величезною бляхою,на якій нерозбірливим почерком Луїзи Вероніки Чіконе вичавлені протівні кабалістичні символи. Чолка закриває все, що не повинен бачити цнотливий глядач. Серед стюардів у зеленому стоїть бородатий кремезний чолов’яга. Одразу зрозуміло, що це Кантона.

Кантона: А король-то – голий!

Девід Бе: Скільки разів повторювати – я не король. Я принц ЕлЕйєвський і Песежовський, - роздивляється наманікюрені нігтики на власних мізинцях. На стадіонних табло крупним планом показують Білла Ше. Він розтуляє рота, промовляючи текст, якого ніхто не чує. Проблєми зі звуком на Олд Траффорді нікуди не поділися.

Девід Бе: Та знаю я, знаю, що він хотів сказати! Найважливішим із мистецтв для нас є мистецтво шоу-біза! Мені ще жінка казала: «Ти главноє – улибайся!». Чи це були пінгвіни? (замислюється)

Сер Алек (до Нео): Не вір, синку, цьому ..метросексуалу. Мало я в нього бутси кидав!

В цей час на поле вибігають розминатися спортсмени-красені-комсомольці, серед яких кучерявим волоссям і десяткою на спині виділяється Вейн Руні. Прожектори висвітлюють лаву для запасних, на якій в задумі сидить Девід Мо.

Девід Мо (до себе): Продавати, чи не продавати – от питання. Що благородніше? Що по-шотландськи? Всі наміри високі, ледь зродившись, Вмирають, ще не втілившись у дію.

Сідає в позу роденівського Мислителя і так завмирає. В цей час над сценою проноситься вихор. Вихор обмотує всіх, хто розминається, а заразом і тренерів, лікарів, масажистів, за тим – усю масовку, що заповнює стадіон, і потроху спиняється. Виявляється, що це Гігз – міфічна істота, напів-людина, напів–дракон. В руках у нього портрет Жори Бе кисті Васнєцова.

Гігз: Да, билі люді в наше врємя! Не то шо.. – зпересердя спльовує під ноги і вихором зникає так само швидко, як і з’явився. На сцену закочується Бентлі кольору «Нейві» або «Ройал» блю, з якого з іронічною посмішкою виходить Другий агент. Він неголений днів зо три і одягнений у пальто Армані. На шиї в нього темний шарф. У оркестровій ямі один раз, але досить гучно, б’ють в тарілки. Глядачам стає зрозуміло, що це Сеу Мо Жо. Всі завмирають. Стає ніяково, наче до ресторану на Закарпатті завітала програма «Ревізор». Німа сцена.

Марадона (з недосяжної височини, попихкуючи сигарою): Мамма мійа!

Блакитний Бентлі чхає, випускаючи хмару пилу з вихлопної труби, і глохне. Чутно, як вистигає знесилений радіатор.

Дія Третя

Локація, що вдало зображає апартаменти яхти, обставленої з претензією на... А, ні – просто з претензією. На одній із стін каюти над ілюмінатором встановлено двохсот-дюймову плазмову панель. Панель зображає «Енфілд Роуд», на полі якого червоні фігурки починають бігти в сторону синіх фігурок. Чутно різномовні голоси несамовитих коментаторів. На стадіоні - надзвичайний натовп і такий само гвалт. Раз-пораз крізь стюардів на поле прориваються голі й напіводягнені стрікери. Інші стіни каюти розписані «під хохлому», на низенькому столику з карельської берізки чадним димом плюється кальян. У диванах по обидва боки від кальяну сидять Мсье Арсен і Невідомий. Мсьє Арсен одягнутий у модний китайський пуховичок, з якого де-не-де стирчить пір’я.

Невідомий: От ти мені скажи, любєзний, навіщо тобі ця маленька копія Майка Тайсона? За такі гроші я тобі справжнього Тайсона організую – то буде більше толку.

Мсье Арсен (з акцентом, плутаючи наголос в словах): Сіль ву плє – всьо очєнь просто, мон амі! Луї рождьон, чтоби надєть плащ мушкетьора! То єсть – майку каноніра. Я увєрєн, что он с дєтства самого болєєт за нашу команду.

Невідомий: Оце воно вам треба – цей потрох краще гра руками, а замість мозку, щоби думати, у нього в голові якась непізнана субстанція.

Мсье Арсен: Уі, ето порох єсть! С нім надо акуратно. Без него нє сможем завоєвать трофєй. Отсирел наш порох в пороховницах, а уж про ягоди не буду вспомінать, - хвилюючись, Мсьє Арсен переходить на майже чисту українську – Нема ким замінить мені Анрі, ще й досі…

На сцену, посміхаючись і схиляючись долу, один за одним виходять всі дійові особи у порядку їх появи в п’єсі. За всіма обережною ходою виходить Марадона, який для рівноваги одягнув по годиннику на кожну руку. Останнє, що бачать глядачі – з-за штори виринає голова, на якій можна розгледіти вуса і борідку. Знизу голова підтримується величезним накрохмаленим жабо. Стає зрозуміло, що це Вільям Ше. Голова закриває очі, шепоче: «Мамма мійа…» і зникає за шторою. За сценою чути поступово затихаючий спів «ю а нот елоун». Спочатку тихо, а згодом дедалі гучніше стає чути шурхіт. Спочатку здається, що це перепончасті крила Гігза. Але марно. Глядачі здогадуються, що це шурхотять гроші. Папуга з оркестрової ями бридко кричить: «Піастри! Піастри!»

Завіса

P.S. Текст написано через два тижні після дня народження батька українського митця, художника і драматурга, нео-класика Леся По.

Спеціально для ЛШЖ