Футбольний джентльмен, який підкорив довоєнну Англію

Теніc, крикет чи футбол?

Вівіан Джон Вудворд появився на світ 3 червня 1879 року (тому «скаузери», крім святкування дня заснування свого найулюбленішого клубу, можуть у цей день пригадати й про Віва!) в південній частині Лондона, у Кеннінгтоні. Джон Вудворд та Анна Маргарет раділи появі сьомої дитини! Згодом до компанії Вудвордів приєдналася ще одна дитина. Восьмеро нащадків!!! «Багацько трохи», — скаже будь-хто, але не Джон та Анна! Сім’я не знала бід, тому що Джон, батько Вівіана, був надзвичайно успішним архітектором і відповідно — заможною людиною. Також він був почесним громадянином Лондона. А от Анна була домогосподаркою й намагалася дати своїм дітям дошкільну освіту та виховувала їх. 

Вудворди володіли маєтком у Клактоні-он-Сі (курортне містечко на південно-східному узбережжі Англії, за 130 км від Лондона). Саме тут Вівіан провів свою юність. Хлопчик не був зарозумілим чи зверхнім — він був джентльменом змалку, саме таким його виховали батьки — з поняттями честі, гідності та справедливості. Вів спокійно міг зранку до вечора гратися з м’ячем та порпатися в багнюці — принаймні таке уявлення мали його рідні, коли мова заходила про футбол. І в чомусь вони були праві. Бо футбол початку XX століття — це було справжнім місивом багнюки та фізичної боротьби. Англійські робітники, відпрацювавши зміни на заводах чи шахтах, мчали на стадіон, щоб подивитися, як ті ж працівники бодалися в нескінченній боротьбі за м’яч  та намагалися заштовхати його у ворота, які ще не мали ні сітки, ні перекладини. Про якість поля годі й говорити! Тому футбол у ті часи цілком справедливо вважали забавою пролетаріату. А тут Вівіан, cин почесного громадянина Лондона, поглядає в сторону цього виду спорту! Безперечно, що рідні не були в захваті, надаючи перевагу більш статусним видам спорту того часу — тенісу та крикету. Але тут найшовся компроміс — Вів спокійно та безперешкодно займався й футболом, і крикетом, і тенісом. Спортивний хлопак! Але батько мріяв про рід архітекторів, тому віддає свого сина вчитися в приватну школу. Вже в дванадцятирічному віці Вівіан грав за збірну школи з крикету, а в тенісі обігрував свого тренера. Неймовірний успіх! Але Вудворд-молодший все ж набагато краще грав у футбол, в якому в нього майже все получалося. Швидкість, зріст та прекрасна техніка володіння м’ячем — всі дані були, щоб стати зіркою футболу. Але суворий Вудворд-старший наполіг на тому, щоб син займався тенісом та крикетом. Але забороняти було марно та й потім ставлення до футболу в Джона змінилося. 

Бомбардир команди коледжу та перший футбольний клуб

Вудворд був худорлявим, високим та трішки незграбним, але це не завадило йому анітрохи в сходженні до вершин. Він став зіркою футбольної команди коледжу, наколотивши безліч голів. Важливим моментом цього етапу стає товариський матч між студентами коледжу, у складі яких феєрив і запалював Вудворд, з резервістами місцевого футбольного клубу «Клектон Таун», який відбувся 16 листопада 1895 року. Хоча студенти й поступилися із рахунком 6:3 — талант Віва був помітний неозброєним оком. Гра вразила представників «Клектон Таун» і вони, не вагаючись, запропонували місце в команді шістнадцятирічному юнаку! Те, що Вівіан був обдарованим помічав і батько. Тому Джон та Вівіан пішли на компроміс. Джон погоджувався на те, щоб Вів реалізовував свої амбіції в футбольному світі, але паралельно з тим він повинен старанно вчитися й пам’ятати, що навчання й архітектура завжди на першому місці, а не футбол. Вівіан з цим цілком погоджувався, та й, по правді кажучи, футбол так і лишився для Вівіана на другому місці, бувши для нього радше хобі. Але про це згодом. Та й Джон став лояльнішим не тільки до сина, а й до футболу — після переходу Вівіана в структурі клубу сталися зміни й от віцепрезидентом клубу стає саме Джон, а також він ще й почав фінансувати цю команду! І це та людина, яка категорично заперечувала вподобання сина й дуже негативно ставилася до футболу. От як майбутня гра мільйонів затягує людей! І почав Вівіан грати центральним нападником за скромний «Клектон Таун», який тоді виступав у першому дивізіоні Північного Ессекса. 

Спершу Вів дебютував за дубль команди, а згодом його перевели в основний склад. Самовіддача, наполегливість, граційність та колективізм — ось яким він був на полі. Жодного егоїзму чи зіркової хвороби — справжній футбольний джентльмен! Він міг грати й центрального нападника, і лівого інсайда чи плеймейкера! Коротше кажучи, він був універсальним футболістом та ще й завдяки своєму росту чудово грав на другому поверсі! Місцева газета «Клактон Графік» не жаліла хороших слів на адресу талановитого юнака, величаючи його "мозком, душею та серцем колективу". І це в шістнадцять років! Вау! У 1897 році Вівіан Вудворд поступає в університет, який знаходиться в Гариджі, на узбережжі Північного моря. Там він починає грати за ще одну місцеву команду під назвою «Гаридж і Паркстоун». У сезоні 1900-01 він вже виступав за «Челмсфорд» у першій лізі Ессексу. Згодом він повернувся до Лондона й почав кар’єру архітектора. Весь день Вівіан працює, проєктуючи будівлі, а ввечері блискуче виступає за крикетний клуб «Спенсер і Лоун Тенніс», а у вихідних підтверджує статус найкращого тенісиста Англії. І ось до Вівіана приходить запрошення від «Тоттенгема».

Вільне плавання в «Тоттенгемі»

Футбол для Вівіана — це було радше хобі, як ми вже згадували. Він не хотів ставати професійним футболістом, йому подобався аматорський футбол. Він завжди відмовлявся від плати за гру, навіть коли це були звичайні призові — Вівіан не брав. Але от на «золоту рибку англійського футболу» клює амбітний клуб із Лондона — «Тоттенгем Готспур». Команда, яка на той час бовталася в низах англійського футболу, але в 1901 році «шпори» виграли Кубок Англії. І не збирався зупинятися на досягнутому. Та й Лондон — це вже не Кланктон. У «Тоттенгема» тоді був 36-тисячний стадіон, який кожної гри заповнювався вщерть місцевою публікою! Проте Вівіан відмовлявся, не бажаючи бути обтяженим клубом. Але «Тоттенгем» настільки хотів молоде дарування, що пристав на всі забаганки Вівіана — і він став вільним футболістом! Як це, скажете Ви? А ось як! Вівіан міг з’явитися на матч будь-коли, йти чи не йти на тренування, прийти тільки тоді, коли буде в доброму гуморі! Немислимо для нашого часу! Дуже складно уявити, але так дійсно було! Новачок ніколи не маніпулював даним становищем, а викладався на всі 100%, бо розумів, що на нього клуб покладає великі надії. Так, були моменти, коли він користався цим становищем. Але причини були — спортивними. Він йшов на корт або мав грати в крикет. І там також викладався на всю потужність. Бо він був працьовитим та чесним із самим собою. Вудворд був діамантом для «Тоттенгема». Високий та худий, зростом 189 см, Вів легко вигравав верхову боротьбу у вищих та міцніших суперників. Також він ніколи не ліз напролом, як танк, а завжди намагався обігрувати та грати технічно, що було нетипово для того часу. Вривався в штрафний майданчик завдяки вишуканим фінтам та обігрував здивованих захисників! Коштовність англійского футболу! Загалом за «шпор» він відіграв у 169 матчах та забив 73 м’ячі. Дальше була вершина слави — збірна Англії з футболу!

73 голи, дві олімпійські медалі — Вів запалював у збірній!

Ясно, що дебют у збірній Англії не відклали в довгий ящик — і вже в 1903 році він вийшов вперше у футболці «трьох левів». 14 лютого Англія грала з Ірландією й вже на 19 хвилині матчу перший гол за англійців забив наш герой! Вулвергемптонський «Молінью» поринув в овації англійської публіки! У другому таймі він забив ще один та загалом Англія розгромила ірландців із рахунком 4:0. Це був стартовий матч щорічного чемпіонату Великої Британії. Преса після цього матчу хвалила Вудворда — «блискавичний футболіст із магією в його черевиках». Наступний матч був проти збірної Уельсу 2 березня. Цілий портсмутський «Фраттон Парк» шаленими оваціями вітав гол Вудворда, забитий вже наприкінці матчу! Англія здобула перемогу й про Віва говорили всі, хто хоть якось був пов’язаний із футболом, називаючи його майбутньою зіркою англійців! Вирішальний матч був із шотландцями — непримиримими суперниками й, безперечно, на Віва покладали величезні надії. І він майже одразу їх виправдав, відкривши рахунок вже на початку матчу, але, на жаль для «трьох левів», це протистояння було за «тартановою армією». 1:2 — перемогу святкували шотландці. Проте турнір виграли саме англійці, хоча ірландці, шотландці та родоначальники футболу мали по 4 бали, але англійці забили найбільше голів (7) і їх визнали чемпіонами! А Вівіан став найкращим бомбардиром та гравцем того чемпіонату! Також він забив найбільше м’ячів серед збірних 1903 року, щоправда ділячи це звання з австрійцем Йоганном Студнічкою — в обох було по 4 м’ячі. 

Наступного року Вудворд вже став залізобетонним гравцем основи збірної та виграв ще один чемпіонат Великої Британії. У 1906 році була сформована аматорська збірна Англії. Навіщо? Це питання я також собі задавав, оскільки до «старшої» збірної допускалися й аматори, але от ігри «молодшої» не визнавалися регламентом ФІФА. Жаль, оскільки ця збірна була танком у світовому футболі і знищувала майже всіх на своєму шляху, а багатьох смертельних ударів завдавав саме Вівіан, не жаліючи нікого. Тримайтеся міцніше, візьміть заспокійливого, вболівальники інших національних збірних, бо від цих результатів вам стане погано! 1-го листопада англійські любителі завітали на паризький «Парк де Пренс» — Вів заколотив 4 м’ячі, а от його партнер Стен Гарріс забив 7 (!!!!). Підсумковий результат 15:0 на користь англійців! ЩООООООООООО? ТАК, ТАК! Ще один покер він зробив у Базелі, зробивши його у ворота збірної Швейцарії, а ще більше — шість — у ворота збірної Нідерландів на «Стемфорд Бридж» 11 грудня 1906 року.  Вівіан за обидві збірні забивав надзвичайно багато. У 1908 році в його активі був 21 забитий м’яч в 13 матчах. У цьому році Вів став вперше капітаном збірної Англії. Цей результат був неймовірним і вважалося, що довгі роки його не зможе ніхто перевершити! «Пфффф», — подумав Вів і наколотив 25 (!) наступного року в 10 (!) матчах! Аматорська Англія забила 31 гол Бельгії, Франції та Швейцарії, а Вудворд у цих іграх забив 7. Ще парочку він забив у чемпіонаті Великої Британії та десятку відгрузив під час турне по Австро-Угорщині! Наприкінці того року він ще 7 голів покладе за аматорську збірну в матчах зі Швецією та Нідерландами. Отже, 25 м’ячів за рік — неймовірний рекорд! От що цікаво — загалом Вів за любительську збірну забив 44 голи, а за професійну – 29. Додаємо й бачимо, що загалом 73 точні удари. Й якби матчі за аматорську збірну визнавалися ФІФА, Вів був би в списку найкращих бомбардирів далеко попереду Вейна Руні та Боббі Чарлтона! А так Вівіан ділить 9-10 сходинку з Френкі Лемпардом! Але по середній результативності за матч (1,26) Вудворд — перший. З ним не зрівняється ні Боббі Чарлтон (0,46), ні Гарі Лінекер (0,6). У любительській збірній його результат ще більш фантастичний: середня результативність — 1,47. З таким показником не зрівняється вже ніхто. Ні Герд Мюллер — 1,1, ні Ференц Пушкаш — 0,94, ні Пеле — 0,84. Неймовірно!

У 1908 році МОК довірив проведення олімпійських ігор Лондону. У чвертьфіналі господарі на чолі з капітаном Вудвордом розбили шведів із рахунокм 12:1, а Вів відзначився дублем. У 1/2 фіналу з Нідерландами Вів залишився сухим — 4:0, феєрив тоді Гарольд Стейплі. Своє гольове чуття приберіг Вів на фінал, де він забив данцям — Велика Британія виграє золоті медалі, а Вів стає героєм національного масштабу! Через 4 роки в Стокгольмі він знову феєрив. Угорці, фіни, данці — ніхто не зміг завдати гідного опору англійцям і капітан Вів знову підняв над головою трофей! На цих іграх він забив всього 2 м’ячі та й відверто кажучи, після 1910 року він вже не показував тієї скорострільності. За час виступів у збірній Вів 6 разів виграв британські ігри та став дворазовим олімпійським чемпіоном! Але час поступово забирав генія тієї епохи….

«Стемфорд Бридж» ближче до дому, два арбітри на полі

У 1909 році Вів полишає активні виступи на футбольному полі, щоб зосередитися на кар’єрі архітектора. А потім несподівано для всіх покидає «Тоттенгем Готспур» та приєднується до іншого лондонського клубу  — «Челсі», команди-немовляти на той час, якій всього-на-всього 4 рочки! Аргументував Вів цей вибір тим, що «Стемфорд Бридж» ближче до його дому та роботи! Ех, які ж цікаві часи були… Вів завжди грав у своє задоволення. Його не цікавили гроші, які йому пропонували клуби чи збірна Англії — він просто насолоджувався грою. Його не можна було підкупити чи переманити більш солідним контрактом — ні, Вів був незалежним героєм як на футбольному полі, так і поза ним. Справедливість для Віва була понад усе, як годиться справжньому лицарю! Одного разу Вів сильно пробив по воротах — суддя гол зарахував. Але замість того, щоб бігти до трибун та купатися в оваціях — Вів прямує до арбітра так каже, що м’яч не перетнув лінію воріт та гол потрібно відмінити! Благородність, чесність та справедливість у всій своїй красі! І це не єдиний такий момент був! Іншого разу арбітр призначив одинадцятиметровий за гру рукою, Вів біжить до судді, кажучи, що він помилився, бо не було ніякого влучання в руку! Але рефері впевнений у своїй правоті й все одно каже пробивати пенальті! І що робить Вів? Бере м’яч у руки, ставить на точку та демонстративно пробиває легесенько в руки голкіперу! За от такі епізоди всі поважали Віва та називали його «сером»! У рапорті арбітра після одного з матчів  були сказані такі слова: «Вівіан Вудворд — чесна й порядна людина». Все дойшло до того, що, по суті, на полі було два арбітри! Офіційний рефері часто підходив до Вудворда та питав його думки в спірних моментах, абсолютно довіряючи йому, або просто дивився на нього, чекаючи схвального кивка! І ніхто після цього не сперечався, бо за цим рішенням стояло слово Вівіана Вудворда, а це багато значило! Але незабаром лицарю футбольного поля довелося боротися в справжніх баталіях — насувалася Перша світова війна….

Рупор пропаганди, «футбольний батальйон», битва на річці Сомма

1915 рік. Війна набирає обертів. Моральний дух англійців потерпає через поразки на Західному фронті. Війна стукає й у двері Вівіана. Взагалі влада почала використовувати Віва, сподіваючись завдяки славі та популярності гравця залучити не тільки інших футболістів, але й пересічних англійців. Так Вів перетворився на рупор пропаганди, став символом рекламної кампанії по вербуванню бійців. Він став одним із перших хто вступив у так званий «футбольний батальйон» — 17-ий батальйон Міддлсекського полку, а назвали його футбольним через те, що він складався в основному з футболістів. Зокрема в ньому були, окрім Вівіана, гравці збірної Англії — Івлін Лінтотт, Френк Баклі, Джек Кук, Фред Баллок, Тім Коулман, Персі Гамфрейс, Ернест Вільямсон, гравці збірної Уельсу — Дік Руз, Джеймс Вільямс, Фред Кінор, гравець збірної Ірландії Джек Доран, команда «Клептон Оріент» у повному складі та інші. У 1915 році ФА домоглася звільнення Вудворда від бойових дій на деякий час, бо тоді мав відбутися фінал Кубка Англії між «Челсі» та «Шеффілд Юнайтедом». Але Вів відмовився з двох причин. По-перше, він не міг кинути своїх побратимів, які боролися проти німців. По-друге, це було б неправильно щодо Боббі Томпсона, який був основним протягом усього турніру та заслуговував вийти з перших хвилин. Матч на «Олд Траффорді» пройшов без Вудворда. На очах у 50 тисяч глядачів, одягнених переважно у військову форму,  завдяки чому зустріч увійшла в історію як «фінал у хакі», «Челсі» програв. Всі подальші футбольні змагання були припинені до закінчення війни.

«Якщо десь і був на цій непостійній планеті диявол, тоді це спекотне, задушливе, брудне, болюче місце повинно бути його будинком», — пише з місця бойових дій принц голкіперів Дік Руз. Саме війною остаточно переривається футбольна кар’єра Вівіана Вудворда. На щастя, він бодай вийшов живим із цього місива. Вів був учасником битви на річці Сомма, де полягли Дік Руз та Івлін Лінтотт. Сам Вудворд отримав поранення в праве бедро і його відправили на лікування до Лондона. Після загоєння цієї рани він знову подався в бій, вижив і 1919 року повертається в рідний Клактон. Вівіан ще трохи грав за місцеву команду, але після війни йому вже було майже нереально вийти на минулий рівень і 15 вересня 1920 року він взяв участь у благодійному матчі для збору коштів на допомогу ветеранам війни й сім’ям постраждалих. Це була остання гра для Віва…

Директор «Челсі», стадіон в Антверпені та паралізований дідусь

Але Вівіан аж надто любив футбол, тому він продовжував працювати в цій сфері. Він стає директором «Челсі» — працював скаутом, займався вихованням наступного покоління та пильно слідкував за трансферною політикою свого останнього клубу. Але в 1930 році, через розбіжність у цих сферах із керівництвом клубу, він покидає його та остаточно зав’язує з футболом. Після цього Вів працює архітектором. До речі, Вівіан гордився тим фактом, що головна трибуна стадіону в бельгійському Антверпені була спроєктована саме ним, футболістом та професійним архітектором! Але все одно щось таки зламалося в душі Віва й він зав’язує з архітектурою. І в Кланктоні організовує молочну ферму! Але бізнес не вдався. Після цього він знову бере участь у світовій війні. Під час баталій він служив начальником протиповітряної оборони в рідному Кланктоні. Мабуть, він був єдиним футболістом, який брав участь у двох світових війнах. Після цього починає здавати здоров’я Вівіана — і він переселяється в приватний притулок. Йому допомагали й Футбольна асоціація, і «Челсі» з «Тоттенгемом», віддамо їм належне за це. Там він розводить голубів, ходить на риболовлю. У 1953 році його знаходить столичний футбольний журналіст Брюс Гарріс. Брюс сподівався побачити щасливого Віва, от того діаманта своєї епохи, який розривав увесь футбольний світ! Але натомість він зустрів паралізованого дідуся в інвалідному кріслі. Вудворд намагався усміхатися при розмові, але видно було, що він сумував. «А мене ніхто не відвідував вже як два роки», - казав Вів. Через рік після цієї зустрічі Вівіан відійде в кращий світ, але, на жаль, бувши при цьому на самоті.  «You’ll never walk alone» — «Ти ніколи не будеш один». Хочеться вірити цьому. Але, як бачимо, у житті буває по-інакшому.