10 років матчу «Карпати» - «Галатасарай»

Я багато років дивлюся футбол. Після фіналу ЧС-94 в Пасадені пустив сльозу, шаленів після голу Шевченка-Філімонова і кусав губи під час серії пенальті імені Шовковського на ЧС-06. Але телетрансляція, на мою скромну думку, ніколи не здатна подарувати тих емоцій, які відчуваєш на стадіоні. Саме тому мені так запам'ятався переможний гол Вірменії (4:3). А рівно 10 років тому, 26 серпня 2010 року, я пережив найбільші емоції, подаровані футболом у своєму житті.

Не можна сказати, що вболівальники на "Україні" не були готовими до поразки. Все-таки єврокубки для "Карпат" - дивина, а тут сам "Галатасарай". Але до ТАКОЇ поразки ніхто не може бути готовим. На 91-ій хвилині, коли м'яч влетів у наші ворота, всередині ніби щось обірвалося, на стадіоні стало тихо, як у могилі. І лише один дядько на кілька рядів нижче від нас зітхнув: "Господи, невже ми НАСТІЛЬКИ грішні?" Дегенеративні сотні потягнулися "на маршрутку", бубнячи під ніс, що "понабирали, курва, бразильчів, сербів, естончів, в нас на область ліпше грают, Куля, Броварський і Ліхачов забили би по голу тим засранчям до перерви і забули, вони від Палмейраса вигравали, які там турки..."

Але тут сталося щось неймовірне. Знаєте, коли зненацька час ніби вповільнюється. Кольори стають яскравішими, контури дещо розмиті, ніби повітря трохи плавиться. Щось таке ледь чутно дзижчить-пищить, і ти не знаєш, чи ще хтось чує цей звук, бо не знаєш, як про це запитати. Чуєш запах озону, хоча грози і близько немає. Медальйон із вовком (у кого є) починає тремтіти. - магія, одним словом

Я ніколи не вигравав у лотерею, але думаю людина, яка бачить як остання, потрібна кулька вилітає із барабану відчуває подібні емоції. А тепер уявіть десятки тисяч людей, які в один момент дізналися, що виграли джекпот. Десь так усе це виглядало... Та що там говорити, то треба бачити