Фінал, котрий ледь не забрав Боба Пейслі

Два перші фінали Ліверпуля в Кубку Англії були розділені світовими війнами, тому, цілком зрозуміло, що в розіграші 1949/50 команда підійшла до турніру максимально сконцентрованою. До свого першого фіналу на Wembley Ліверпуль подолав п’ять стадій:

-      3-й раунд: Блекпул Роверс – Ліверпуль (0:0; 2:1);

-      4-й раунд: Ліверпуль – Екстер Сіті (3:1);

-      5-й раунд: Стокпорт Ковентрі – Ліверпуль (1:2);

-      6-й раунд: Ліверпуль – Блекпул (2:1);

-      ½ фіналу: Ліверпуль – Евертон (2:0).

Особливим розіграш Кубку Англії сезону 1949/50 став ще й тим, що на півфінальній стадії був переможений Евертон. Гра відбулася 25 березня на арені Maine Road в Манчестері. Коли перед матчем в наставника ірисок Кліфа Брітона, запитали як він збирається перемагати Ліверпуль, той відповів: “Евертон зможе досягти успіху, лише нейтралізувавши Біллі Лідделла”. Та дива не сталося: легендарний шотландець розписався у воротах Джорджа Барнета на 62 хвилині, проте ще в першому таймі відзначився великий Боб Пейслі (29').

                        Гравці Ліверпуля насолоджуються перемогою над Евертоном

Незважаючи на радість від перемоги в дербі, фінальне протистояння з лондонським Арсеналом принесло абсолютно дзеркальний результат – тепер вже підопічні Джорджа Кея отримали у власні ворота два сухих м’ячі. Фінал проходив на Wembley 29 квітня 1950 на очах в понад ста тисяч людей, рефері: Гарі Пірс. За канонірів дубль поклав Реджинальд Л’юїс (18' та 63').

                                              Огляд основних подій фіналу 1950

Мерсисайдці з’явилися на полі в такому складі: Сіріл Сідлоу (G), Рей Ламберт, Еді Спайсер, Філ Тейлор (С), Біл Джонс, Лорі Хьюз, Джиммі Пейн, Кевін Берон, Альберт Стубінс, Віллі Феган, Біллі Лідделл. За національним складом: два валійця, два шотландця та сім англійців. Форма: білі футболки, чорні шорти, біло-червоні гетри. 

                                               Склад Ліверпуля та Арсеналу на фінал-1950

Не зважаючи на поразку, місто вітало гравців сповнене емоцій, за офіційними даними, на вулиці Ліверпуля вийшло майже 100 тисяч осіб. Тогочасний кореспондент зауважив, що якби навіть команда домоглася перемоги в фіналі, навряд чи б, її в місті, поділеному на дві непримиримі футбольні сторони, зустрічало б більше прихильників. 

Не оминув гру і значний скандал. Побоюючись високорослих захисників Арсеналу, Джордж Кей лишив поза заявкою Боба Пейслі і включив на гру іншого півзахисника Біла Джонса. За відповідне рішення проголосувало п'ять з дев'яти представників тренерського штабу. Здивування та розпач гравця змусили Пейслі всерйоз задуматися над тим, щоб піти зі стану червоних, проте колеги та дирекція змогли лишити майбутню легенду в клубі. Отже, програвши свій другий фінал Кубку Англії, Ліверпуль міг втратити і того, хто буквально через пару десятків років приведе команду до небачених висот світового футболу.

Слова:

Біллі Лідделл (нападник LFC, 1938 – 1961): Вже за два тижні до фіналу, склалося враження, що половина чоловічого населення міста прагнула бодай-що потрапити на Wembley

Джо Мерсер (капітан Арсенала): Коли я зустрівся з гравцями Ліверпуля, то всерйоз сказав, що вони переможуть нас у фіналі, як це двічі траплялося протягом сезону  [прим. – в чемпіонаті 49/50 LFC переміг Арсенал 1:2 та 2:0]. Це й дало нам фору в фіналій грі

Стів Рейнджер (кореспондент LiverpoolEcho): Ліверпуль усіма силами йшов вперед, але сьогодні команда не виглядала настільки хорошою та збалансованою, щоб пробити чавунну оборону канонірів

______________________________________________________________________________

P.S. Персональний годинник, котрим послуговувався рефері матчу Гарі Пірс, в 2009 році було продано на аукціоні Bonhams за майже £300.