Як це у 42 роки змагатися з 16-річними фігуристками?

У багатьох міжнародних залах спортивної слави існує нагорода, яку вручають не великим чемпіонам, які прославили олімпійськими перемогами себе та свої країни, а на перший погляд непримітним особам, які тим чи іншим вчинком змінили свій вид спорту на краще. Зробили його популярнішим, вигадали якийсь виграшний маркетинговий хід і тим самим підняли його на іншу комерційну висоту, побудували школу для малозабезпечених, але дуже обдарованих дітей – і так далі.

Якби такий приз існував у фігурному катанні, я, мабуть, вручила б його багатодітній матері Зої Джонс. 42-річній британській фігуристці, за яку вболівають фігуристи, тренери, знайомі, рідні і просто прихильники фігурного катання причому не лише на ковзанці, а й перед екранами своїх телевізорів. Вона вже декілька років є найстаршою учасницею міжнародних змагань. І пооскільки фігурне катання дуже молодий вид спорту, де фігуристи часто закінчують свою спортивну кар'єру у віці чуть більше 20 років, то неможливо не захоплюватися працьовитістю й наполегливістю Зої.

Подібні парадокси змушують позбутися думки, що у спорті цінні лише переможці. Але не менш важливим є видовище. А для видовища, для того, щоб пробудити в людях реальні емоції та співпереживання, потрібен не лише результат, але обов'язково історія.

Якщо історії немає, навіть чемпіонам приготована досить незавидна доля – бути забутими якраз у той момент, як завершено кар'єру. Скажете, нічого страшного? Але ні: фігурне катання дає більш ніж наочний приклад. Тому що після спорту у переважної більшості спортсменів життя на льоду не закінчується – переходить у дещо інший формат. І стає дуже важливо, наскільки ти відомий і улюбленець публіки.

До 2001-го Джонс ставала чемпіонкою Великобританії в жіночому одиночному розряді і в 2001-му виступила спочатку на чемпіонаті Європи, де стала 17-ою з 35 учасниць, а потім на світовій першості, але там не пройшла попередній відбір. У тому ж році Зої вирішила завершити кар'єру спортсменки (на той момент їй був 21 рік), вийшла заміж, народила трьох дітей і, між іншим, навіть встигла кілька разів виграти ветеранський національний чемпіонат у своїй віковій категорії.

Як її знову понесло у 2014 році, спочатку в аматорський, а в 2015 у професійний спорт залишається тільки гадати. У сезоні 2015/2016 Зої посіла друге місце на чемпіонаті Великобританії. «У день довільної від хвилювання у мене заболів живіт. У голові панував хаос. Я думала: боже, якщо все завалю, то буду посміховиськом, усі подумають, що я ненормальна, якщо вплуталася в це. Але я каталася з душею і виконала майже всі елементи, виграла довільну та завоювала підсумкове срібло». І це – після перерви на 14 років! Безумовно, хтось скаже, що Великобританія не та країна, де відчувається жорстка конкуренція у фігурному катанні. І, безсумнівно, матиме рацію. Держава не може похвалитися такою кількістю талановитих і сильних одиночниць, які є у Японії чи Росії. Але, як на мене, тут важливий сам факт повернення. Невже спортсменці не було страшно знову брати участь у змаганнях? Боязнь виглядати безглуздо і недоречно, страх травми - ми можемо тільки здогадуватися, які думки були у Зої.

У наступному сезоні Зої вирішила шукати себе в парному катанні, адже це її постійна мрія. Так фігуристка стала в пару з французом Крістофером Бояджі. З того часу за плечима Зої та її, на 10 років молодшого, партнера вже є 4 чемпіонські титули на рівні своєї країни (у минулому сезоні чемпіонат Великобританії був скасований). Крім цього й виступи на міжнародних турнірах, у тому числі на чемпіонатах Європи та світу.

Найкращий результат пара показала в сезоні 2018/2019 на чемпіонаті Європи: тоді британці потрапили до десятки найкращих пар континенту. На чемпіонаті світу того ж року пара зайняла гідне для Великобританії 17 місце.

У цьому сезоні пара Джонс-Бояджі спробувала позмагатися за квоту на ОІ 2022, брала участь в інших міжнародних змаганнях. Вони вперше поступилися чемпіонством національної першості, але мали виступати на чемпіонаті Європи, та партнерша захворіла на Covid-19 і тому вони були вимушені знятися. Та надіємося побачити цю пару на чемпіонаті світу вже у березні.

Можна багато міркувати про перспективи, медалі та долю спортсменів. І можливо зовсім скоро Зої завершить свою спортивну кар'єру, адже з кожним роком навантаження на її організм стає все більшим і виконувати складні парні елементи стає дедалі важче. Але, на мій погляд, Зої Джонс показує любителям фігурного катання приголомшливий приклад. Вона сама вже мати трьох дітей, але щиро радіє кожному виступу та словам підтримки. Зої зовсім не зациклюється на віці і не переймається тим, що зараз їй доводиться змагатися з фігуристками, які вдвічі молодші. Багато людей писали спортсменці, що вона надихає їх своєю історією. Для Зої Джонс це теж велика і справжня перемога.

Фото: GettyImages, Instagram - zjones_80

Відео: Youtube La Rhumba