Ми ніколи не забудемо Хацкевича. Черговий текст про жах в «Динамо»
Сеньків перетворив рецензію Класичного на пошуки сенсів.
Андрій Сеньків перетворив рецензію Класичного на пошуки сенсів.
Вивіска Класичного – єдине, що викликає футбольний бум у чемпіонаті України. Про нього говорять і йдуть на стадіон навіть ті, хто не відрізнить Циганкова від Коваленка. Це круто – є емоції, інтрига, принциповість, масштаб. Тактики, стратегії, кадри відходять на другий план. Малій кількості потрібна глибина. Вистачає лише вивіски. І вона у нас є.
Дякуйте Суркісам і Ахметову – шалені гроші та особисті мотиви дали урок спортивним маркетологам. Сьогодні грають «Динамо» та «Шахтар». Й байдуже, що вп’яте за рік – театр також ставить топові вистави по кілька разів. Те, що продається, треба продавати.
Можна єхидно усміхатися й іронізувати, але жоден адекватний вболівальник «Динамо» сьогодні не підтримував «Шахтар». Це потенційно може допомогти вигнати Хацкевича й у це хочеться вірити. Але зі стартовим свистком забувається – є хлопці з ромбом, є хлопці зі схрещеними молотками. Решта – на другому плані.
І це правильно. Можна не вникати в тактичні премудрості Хацкевича чи ключову роль в нинішньому «Шахтарі» Патріка. Але ввімкнути матч чи піти на стадіон – необхідно. Так і працює футбол. Це нормально.
Але наступає час, коли можна забути про глобальне й локалізуватися. Оцінити саму гру й те, чим здивують команди. Так, саме здивують – подібне відбувається в плей-офф НБА. Коли команди грають між собою по кілька матчів поспіль й на перше місце виходять індивідуальні протистояння й нові видумки тренерів. Коли ви знаєте один одного як облуплені, здивувати важко. Коли глядач на 100 відсотків знає, на що здатен шутер чи як захищається Дреймонд Грін, то основне для тренерів – стерти шаблони.
Сьогодні Хацкевич намагався. Й випустив у центрі нападу Родрігеша. Швидкого й технічного – це мало б пригодитися під час контратак.
Більше – Родрігеш виконував покращену роль Бєсєдіна. Відтягувався в центр, зміщався на фланги й створював простір для інших. Швидше й технічніше. Не виходило – цей задум розкусив Каштру й захисники «Шахтаря» не викидалися високо. Атака «Динамо» ж страждала – на вістрі нікого не було. Єдиний традиційний момент для форварда – гол.
Каштру не здивував – замість Хочолави закономірно вийшов Матвієнко. І ми втратили красивий сюжет – троянського коня в складі «Шахтаря». Зате вкотре блиснув Марлос. Йому не треба бігати. Те, що він робить в статиці й на носовичку, – чиста магія. Така на наших стадіонах – унікальна.
Схожі майстри «Динамо» Циганков і Вербіч – не в формі. Один із найгостріших прямо зараз – Гармаш, і це багато про що говорить. Навіть Миколенко, стабільно світла пляма, заляпався після слалому Соломона. Можна довго вишукувати реальний позитив в грі киян, але висмоктувати з пальця – зле. Ні після другого пропущеного, ні в кінцівці вони не придумали нічого. Максимум – гол в свої.
«Шахтар» – банально вищий за класом. І таким його роблять не стільки Тайсон і Марлос, стільки думка. Її нема в «Динамо». Все страшно сіро й пахне безвихіддю. А виліт від «Брюгге» стане похоронним маршем. Це та ситуація, коли в людини лише підозра на смертельну хворобу, а вона вже згорає – від стресу та нервів.
Очевидно, що Хацкевич – не ідеальний тактик. Таким тренеру бути необов’язково. Але він нічого не дає команді в емоційному плані, а якщо ти не можеш ні одного, ні другого, то процес – муки. А результат – набір хаотичних складових, а не перестановок кадрів.
Схожий момент пережив Вернидуб – також не геніальний тактик. Він брав зарядом і харизмою, які закінчилися. У випадку з «Динамо» мова навіть не про токсичні стосунки чи втому всіх сторін один від одного. Це більше нагадує сімейну пару, в якій обидві сторони стабільно зраджують. Вони про це знають, але всіх влаштовує – треба майно ділити, дітям щось казати, комусь думати, де жити далі. Краще тягнути поламаний віз.
Є сумніви, що Суркіс не бачить, що відбувається. Є сумніви, що Хацкевич вважає себе тим, хто може все врятувати. Просто обидва потрапили в зону, яку неможливо окреслити чи раціонально пояснити. Як жалюгідно ситуація не виглядали би зі сторони, ми не знаємо – що ж там насправді?
Відомо точно одне – Хацкевича не забудемо ніколи. Це також сюжет, який потрібен. Для контрасту.
Як тихо скрізь. Поволі гасне день.Але, як те, що знову він приходить,листком пожовклим з дерева пісенья не впаду у пам’яті народу.
(ц) Володимир Сосюра.
Фото: «Динамо», «Шахтар»
