Репортаж из ада

ЛИСТ ВІД СЕРГІЯ ПАВЛИЧЕНКА

Ігоре, доброго Вам дня.

Письмо написано Игорю Швайке - голове Харьковской областной организации ВО "Свобода" - прим. fanzone.fm

Сидячи в карцері, було неочікувано побачити Вас, але дуже приємно. Коли всі побачили, що я не сам, що в мене є підтримка - ставлення відразу змінилося. З такою позицією як у мене - одному точно було би важко.

Зараз я жалкую про те, що відмовився від Вашої пропозиції щодо чергового візиту. Справа в тому, що з того часу я встиг багато чого побачити, хоча у більшості випадків мене особисто це не стосувалося, але якби я опинився один, як би все було?

Ні в прокуратуру, ні в міліцію, ні куди-небудь ще бажання скаржитися у мене немає. Я не вірю цим людям. Прошу Вас, допоможіть озвучити те, що я побачив, те, що багатьом доводиться відчувати по собі.

У колонії до кожного індивідуальний підхід. З цієї причини деякий час я не міг зрозуміти чи правдиві ті чи інші історії, які розповідають про цю колонію і про Харківську область загалом. Чутки виявилися перебільшені, але правдиві. Розповім по порядку, з моменту прибуття.

Чому я написав, що чутки перебільшені? Я вважав, що по прибуттю всіх жорстоко лупцюють. Виявилося, що лише деякі проходить такі випробування. Більша частина хлопців після прибуття потрапляє у карантин, де проходять двотижневий "курс молодого бійця". Хоча я і не служив у армії, але дідівщину уявляв собі саме так. В карантині разом з новоприбувшими живуть кілька ув'язнених-"вихователів". Прибувших намагаються залякати з самого порогу, їх ображають, на них кричать, деяких б'ють, але ударі ці поодинокі. Мета в тому, щоб створити атмосферу пригніченості для заключеного. Якщо хтось хоче, щоб у нього все було добре, повинен виконувати "законні вимоги адміністрації". Крок ліворуч, крок праворуч-відразу починають бити. З тими, хо висловлює незадоволення і кому таке ставлення не подобається, взагалі не церемоняться.

Скажу відразу, бажання написати наклеп на будь кого у мене не має. Я б навіть не писав цього листа, якби переконався, що слова керівників колонії відповідають дійсності і насправді все чудово. Але чим довше я сидів, тим більше безпорядків я бачив.

Після карантину засудженого переводять до відділення. Починаються робочі будні, процес перевиховання. Згідно закону ув'язнений має право на 8-ми годинний робочий день і вихідний у неділю, а також на свята. Але в цій колонії 8-ми годинний робочий день це розкіш, яку потрібно або заслужити, або відвоювати, що доволі непросто. Працюють по 12 годин, навіть по 14. Наприклад, в моєму відділенні №7 більшість хлопців йдуть до робочої зони о 6-30, а повертаються о 20-45-21.00. відбій о 22-00, підйом о 6-00. візьмемо інший приклад, відділення №10. там підйом о 7-00, о 7-30 вихід до робочої зони, повертаються до мешкальної зони о 23-45-0.00, відбій о 01-00. З цього відрізку часу потрібно викреслити сніданок, обід, вечерю, а також денну перевірку. В результаті отримуємо 12-14 робочих годин. З кожного намагаються витиснути все, що тільки можна.

Керівництво часто зазначає, що, мовляв, подивіться який у нас хороший ремонт у житлових приміщеннях. Так, вони дійсно відремонтовані, але чому на цьому наголошують як на особливій заслузі? В робочій зоні, куди перевірки не заходять, де не потрібно влаштовувати "показух", де засудженні проводять практично весь свій день, умов для праці взагалі немає.

Кожному повинні видати робочий одяг, як мінімум хотілося б мати нормальну роздягальню та душову кімнату. Відділення №7 (в якому я був) працює у зварювальному цеху. Вікна розбиті. В приміщенні така сама температура як і на вулиці, бо не має навіть обігріву. Минулої зими доходило навіть до -25 градусів. Робочий одяг нікому не видають, потрібно працювати у власному. У мене не було жодного запасного одягу, тому я наполіг на тому, щоб мені видали робочий. Мені запропонували вдягнути чийсь брудний одяг, я відмовився. Коли я побачив роздягальню та душову кімнати та де вони знаходяться, я взагалі відмовився працювати. З якої причини відстань між роздягальнею та душовою складає 50 метрів? Ці 50 метрів потрібно бігти мокрим та голим по холодному цеху. Що це за маразм такий? Вважається, що цей цех має не найгірші умови. Наприклад, є ще ливарний цех, де люди воліють сидіти в карцері, ніж працювати там.

Нещодавно почали змушувати працювати навіть незасуджених, котрі зовсім не зобов'язані цього робити (на території колонії є тимчасові СІЗО). Це відбувається так: людей змушують писати прохання про добровільне бажання працювати. Ніби всі пишуть добровільно і все виглядає законно. Кожен розуміє, що з керівництвом краще не сваритися і з цієї причини погоджуються з "законними вимогами адміністрації". Всі розуміють, що знаходитись там ще не один день.

В принципі, в цій колонії можна створити собі хороші умови. Є кілька варіантів:

1. виконувати всі "законні вимоги адміністрації" і не скаржитися на режим утримування.

2. співпрацювати з адміністрацією.

Якщо вибрати 1-й варіант, то це зовсім не означає, що умови покращаться і до вас почнуть ставитися згідно закону, але за вашу сумлінність вам можуть зробити велику милість дозволивши працювати одну зміну.

В 2-у варіанті співпраця означає роботу на посаді, наприклад: бригадир, днювальний, днювальний сектора правопорядку, секретар і т. д.

Я не знаю яку мету ставила перед собою пенітенціарна служба, коли запроваджувала таку систему, але на практиці вийшло, що зеки охороняють зеків. Практично всю роботу молодших інспекторів, а це рядові, сержанти, прапорщики виконують ув'язнені, котрі мають посади. Вся "брудна" робота-побиття, залякування, вимушення виконується також ними. Їх завданням є тримати всіх інших під контролем.

Виходить ось яка ситуація. В одній групі ув'язнених заохочуються найгірші людські якості, а іншу групу намагаються залякати і зробити з них стадо. Важко передати наскільки там неприємна атмосфера. Я чудово розумію, що потрапив не в інститут благородних дівиць, що нікому не повинно бути легко. Але я не розумію таких правил гри, за якими хто сильніший, той і має рацію. За цими правилами, я постійно комусь щось винен, але зі мною ніхто не рахується. Чомусь такі правила завжди називають "законними вимогами", як і на волі, так і в місцях її позбавлення. Після того всього, що я бачив, після всіх залякувань, інтриг і провокацій, мені в карцері було набагато більш приємно та просто. Навіть якщо врахувати, що я втратив частину свого здоров'я.

Я сам прийшов до керівництва і сказав, що хочу отримати 319ст. КК-злісний порушник режиму. Справа в тому, що це реальна можливість поїхати з цієї колонії та й з Харківської області в цілому. Відбувається це так: після певної кількості порушень відкривають кримінальну справу та передають її до суду. Суд може додати від 1 до 3 років до вироку і після цього переводять відбувати покарання до іншої області. Але в моєму випадку навіть це не допомогло б. один із високопоставлених чиновників Управління пенітенціарної служби у Харківській області сказав: "з цієї області тобі не виїхати, навіть по 319ст. тебе чекає 25 колонія". Про цю колонію навіть самі працівники кажуть, що там така ж ситуація, тільки маразму більше.

Після приїзду до Києва я прийняв рішення, що ніхто і ніщо не зможе мене змусити повернутись туди. Але як би там не було, комусь там доведеться сидіти.

Моя роль маленька, лише озвучити, а далі сам повинен робити для себе висновки чи готовий він опинитися на моєму місці.

"Те, що у вас не має судимості, не ваша заслуга, а наше недоопрацювання"

Ігоре, дякую Вам за допомогу.

З повагою,

Сергій Павличенко

Прес-служба ВО "Свобода" 

Источник -сайт Игоря Швайки