Від «повного гівна» – до чвертьфіналу. Як сприймати волейбольний Євро для України?
Андрій Сеньків підсумовує те, що важко підсумувати.
«Це гівно, а не гра, це просто гівно. Краще програти 0:3, ніж отак виграти 3:2. Це повне гівно. Ми граємо як гівно, краще поїхати додому». Між цими словами Олега Плотницького та цілком собі рівним чвертьфіналом проти Словенії – рівно тиждень, той самий турнір, той самий тренер і ті самі гравці. Грандіозне перевтілення.
***
Це перший великий турнір, на котрий ми їхали з величезними і в дечому самими собі придуманими проблемами. Конфлікт з федерацією, фраза гравців про себе як «голд генерейшн», дивне відрахування Щиткова. Все це чорною ниткою вв’язувалося в очікування від турніру. Федерація не змогла вирішити проблему настільки, що вона просочилася в паблік. Гравці не придумали нічого кращого, ніж вилити це все в паблік. З купою недомовок, без чіткості формулювань і подальшою мовчанкою. Що вони хотіли? Й чи точно отримали все, що хотіли? Ніхто нічого так і не зрозумів. Окрім «голд генерейшн».
Зрозуміло, що кадрові справи теж мали значення – не лише біда в емоційному комі, який позбирав все на себе і котив нас до сумного кінця.
Травми перед турніром блокувальників Тєрьоменка та Дрозда не залишали альтернативи на цій позиції Семенюку та Щурову. Для останнього це був перший великий турнір після успішного сезону в Плюс-Лізі. Замінити їх не було кому. 0 альтернативи. Так само й позиція зв’язуючого. Синиця – крім того, що нестабільний, ще й дуже прогнозований. За ним – Євстратов. Всі його виходи на цьому турнірі – в нікуди. Ще одна позиція без альтернативи. І тут вже питання не травм, а відрахування Щиткова.
Так само нікуди не ділася нестабільність Ковальова. Котрий традиційно, звично і майже завжди валиться під тиском на прийомі. Ну, і питання по ліберо – цей турнір в основі провів Бойко з «Прометея». Як і для Щурова, це перший великий турнір для цього волейболіста. І так, тут теж ризик. І так, не дивно, що він чимало помилявся. Додаємо сюди ще щось схоже на травму Тупчія (Василь часто тримався за спину).
Плотницький та Семенюк. Ось 2 стабільні опції в нашій збірній. Враховуючи емоційний фон, телевізор можна було вимикати. Таке не збирається до купи. Крапка.
Україна вперше, відколи в команді працює Угіс Крастіньш, знаходилася на краю прірви на великому турнірі. Вперше програла матч, котрий мала вигравати (Хорватії). Вперше без варіантів програвала матчі тоді, коли мала б чіплятися. Шок і ступор. Жодна статистика це не пояснить.
Матч з Фінляндією – це не про волейбол. Абсолютний хоос, американські гірки, страждання. Гра не йшла, а скреготіла. Ми відпускали її. Знову і знову. Третій за рангом діагональний фінів Ааро Нікола привіз нам 16 очок з лави. А зв’язуючий Еемі Терпапортті зі слабкою подачею наших виглядав найкращим на своїй позиції на планеті. Скажу чесно – хотілося програти цей матч, щоб зупинити наші муки. Але Плотницький, хоч і після гри озвучив мої думки вголос, не сидів на дивані, а дотащив гру до перемоги.
А далі був черговий матч життя з Іспанією. У нас з’явився шанс і ми зачепилися, забрали своє. Болгари віддали (інакше й не скажеш) нам третє місце. Але цю гру ще треба було виграти. У тому нашому стані це було непростим завданням. Заспокоїти Плотницького, відновити Тупчія, зібрати до купи блок, стабілізувати Ковальова та Бойка, розказати Синиці, що є інші варіанти, окрім скидок на краї під потрійний блок.
Збірна вперше зіткнулася з такими проблемами. Наче студент, котрий намагається наздогнати піврічний матеріал за останню перед іспитом ніч. І змогла.
В той же час турки посипалися в сусідній групі настільки, що в 1/8 нам дісталася Португалія. Хороша збита команда зі стабільним пасуючим, але не більше того. І ми знов зробили те, що й мали. Без ризиків, без жоднісінької секунди сумніву, хто гратиме в чвертьфіналі.
І повторили історичне досягнення – вийшли у чвертьфінал Євро, як і у 2019-му, де в 5 партіях програли майбутнім чемпіонам сербам. Це різні історії та різні шляхи. І це Євро відрізняється від усіх великих турнірів. Ми завжди перемагали слабших чи рівних собі, виходили у плей-оф, а там у боротьбі вилітали від топів. Дострибували до стелі, висовували звідти голову і тримали міцний рівень.
Тут же – ми пройшли 12 кіл пекла, побороли хаос, самі собі напридумали проблем і вирішили їх. І так – нам пощастило. З такою грою статити третіми в групі та отримати в 1/8 Португалію – унікально. На рівні з фартом Андрія Шевченка.
Матч зі Словенією – вижимка всього турніру в чотирьох партіях. Беззубо програна перша. З купою помилок і незібрана, але якимось дивом дотягнута до «менше-більше» завдяки індивідуальностям в атаці друга. Стабільна і тверда третя. І знову програна в кінцівці через наші помилки четверта.
Саме помилки вирішили усе – у нас їх на 12 більше, ніж у словенців. Проти топ-команди – це розкіш. І з такою кількістю помилок ми продовжували мати шанси. Унікально.
Чому ми виживали? Бо ризикували на подачі, і ризик себе виправдав. Саме подача – те, що тримало нас на плаву. По ейсах – 8-1 на користь України, серії від Плотницького та Тупчія повертали нас до життя. Але ж не тільки ейси – ми загалом здорово вибивали прийом суперників. Ковачич та Урнаут – більше не прийняли, ніж прийняли. З іншої сторони – добре приймали ми. Ковальов провів найкращий матч за збірну проти топового суперника у плані прийому – 67 відсотків! Це аномальні цифри для Іллі.
Далі – у нас з’явилися блок (9-8 на користь Словенії) та пом’якшення. Порівняно з першими партіями, де Щуров часто опинявся у ролі добігаючого й того, хто вже запізнюється, все стало в норму. Подача та блок синхронізувалися. Прийом з’явився. Шкода лише, що в атаці Ковальов реалізував лише кожну четверту атаку. А Тупчій напомилявся у вирішальний момент.
Це був рівний матч, з зачіпками за тай-брейк. Майже такий, як у 2019-му з Сербією. Схожий до гри з Росією у 2021-му чи з тою ж Словенією рік тому на чемпіонаті світу. Ми поборолися з топом у плей-оф. Достойно. «Голд генерейшн!» Знову хотілося сказати кожному з тих, хто на паркеті. Але вже іншим похвальним тоном.
***
Як оцінити цей виступ збірної? Назвати його якимось не таким після чвертьфіналу Євро – бути ідіотом. Закрити очі на всі проблеми після всіх проблем – бути конформістом. Єдино правильний підхід – комплексний.
Перше. Не вдягати рожеві окуляри й не переоцінювати наш виступ у групі. Як би ми добре не страждали з фінами й не винесли іспанців – без провалів болгар і турків ми би відлетіли в 1/8 фіналу. Справді – все зійшлося. Якщо сприймати це Євро виключно успішним і говорити, що все у нас добре й не виправити помилок (в тому числі конфліктних між федерацією та гравцями) – далі нам так не пощастить. І цей результат – лише замаскує проблеми, а не вирішить їх.
Друге. Не впиратись рогом й не переносити вагон хейту на плей-оф. Там була інша історія й інша команда. Яка зі своїм кадровим потенціалом витиснула з себе максимум.
Третє. У нас справді «голд генерейшн» українського волейболу. Але самого цього мало, щоб твердо залишатися на високій планці, котру сама собі задала ця команда.
Виходи у плей-оф чотирьох топ-турнірів. 2 чвертьфінали Євро, чвертьфінал чемпіонату світу. Наша збірна з волейболу – найкраща в Україні серед ігрових видів спорту. Ось це точно треба зафіксувати, без жодних пунктів чи «але».
Фото: cev.eu
Другие посты блога
