В українському волейболі всім час зняти корону з голови – і навчитися нормально комунікувати
Думка Андрія Сеньківа про свіжий скандал.
6 гравців відмовилися поїхати в збірну України.
Якщо врахувати той факт, що в Україні війна й виступи за збірну в цей час – база та ґрунт, все виглядає дуже однозначно. Додають перцю слова президента федерації Михайла Мельника про «саботаж» та «зрадників» та коментаря Тупчія про те, що «сім’ю не пустили на збір», тому він не приїде.
Але насправді однозначними тут є лише два факти. Відсутність навичок публічної поведінки та величезне его двох головних сторін.
Невміння комунікувати прості речі, купа скандалів на рівному місці, загострення ситуації, а не її гасіння. І це відбувалося завжди. З останнього – минулого року гравці збірної влаштували незрозуміло що (це найточніший опис), виступивши зі спільною заявою, де назвали себе «голд генерейшн» й пригрозили, що збірна на великих турнірах може грати неосновним складом. В чому причина, як її вирішили, за що покарали Щиткова, вигнавши зі збірної, – досі ніхто нормально не пояснив.
Або свіжесенький приклад – з останнього тренувального табору збірної. Там Євген Кісілюк мав тренувальну (не ігрову) форму з п’ятим номером (це номер Олега Плотницького). Це спричинило шум – дружина Олега Анна Степанюк (теж відома волейболістка) написала в фейсбуці: «Ще не закінчився чемпіонат Італії, але футболку з його номером носить інша людина на початку зборів! Мені здається це має прояснити ситуацію та бажання федерації бачити Олега в збірній».
Чи вартувала ця ситуація загострення? Чи спеціально хтось зі штабу дав тренувальну форму з номером Плотницького Кісілюку? Чи ця історія – намір вигнати Олега зі збірноЇ? Чи не можна було вигнати Олега зі збірної якось інакше?
Або згадаймо 2019-й. Тоді Плотницький був травмований й образився на Мельника, бо «той не питає, як справи». «Мені незрозуміло, чому люди спілкуються, спілкуються, а потім все різко закінчується – забувають про твоє існування. Навіть просто не запитати: «Як справи?» Можна було написати чотири букви: «Як ти?»
Олег тоді навіть натякав на зміну громадянства, а Мельник заявляв про 2 варіанти для Олега - Італію та Росію. Й звинувачував у зірковій хворобі: «В нього давно є зіркова хвороба. Якщо в команді є сильний гравець, але він вносить розлад, то краще грати без нього. Це командна гра. Люди, які розуміють волейбол, не підтримують його. Він постійно розказує про те, що є капітаном збірної. Але який він капітан? У нас зараз є Ковальчук – він капітан. Плотницький каже, що йому заміни нема. Хіба капітан може так висловлюватися? Я, я, я. А є ми – команда».
Чи вартувала та ситуація такого розмаху? Абсолютно ні. Все могло вирішитися у приватній розмові. Як і купа інших ще більш дрібних ситуацій, котрі весь час супроводжуються уколами від кожної зі сторін. Але є одне «але». Волейбол – не суперпублічний спорт, до нього прикуто мінімум уваги. Відповідно, обидві сторони не вміють комунікувати в публічній площині.
Без «зради», «саботажу», а з нормальними поясненнями. І помножте це на «велике цабе» конфліктуючих сторін й отримаєте постійні драми та трагедії світового масштабу.
***
Ну що ж. Раз вам не виходить – спробую пояснити я.
Отож. Сезон волейбольних збірних дуже затяжний. Твоя команда може грати Євролігу, потім кваліфікацію до Ліги Націй, потім Євро, а потім кваліфікацію до Олімпіади. З травня до кінця вересня. Так відбулося минулого року. І більшість гравців провели в збірній весь цей шлях. Ти закінчив клубний сезон, відіграв 4 місяці за збірну, а потім – оп і стартує клубний сезон. Фактично без відпочинку. Респект гравцям, що витримали таке навантаження. Не всі збірні роблять так – склади тасуються, проводяться ротації, є розуміння, що витримати таке – складно. Але тут мова швидше про топ-збірні. Ми такою не є, кожен гравець на вагу золота, гравці поставилися з розумінням – відіграли. Й навіть вийшли в чвертьфінал Євро (але не потрапили в Лігу Націй та на Олімпіаду).
У поточному сезоні сезон збірних не такий насичений. Великих турнірів нема – лише Євроліга (вона теж важлива, але згрубша - цьогоріч все простіше). І нормально, коли деякі гравці просять паузу. В Плотницького, наприклад, справді є проблеми з колінами. Вирішити їх у міжсезонні, коли нема топ-турнірів збірних – оптимальне ж рішення. Воно буде кращим для нас у майбутньому.
Так само нема біди в тому, що в табір збірної не їде Ян Єрещенко - він вже кілька років там не грає, Дмитро Терьоменко - віковий, часто пропускає певні турніри збірної (щоб бути в силі на топові змагання), Горден Брова - вже не основний ліберо, Віталій Щитков – тут ситуація з тим минулорічним конфліктом досі незрозуміла. Єдина тупість – Василь Тупчій, котрий дав дуже недалекий коментар.
Чи можна було пояснити все по-людськи, а не настільки криво? Чи можна було не загострювати ситуацію? Чи можна було все вирішити не в публічній площині? І чи повірить тепер хтось якійсь із сторін?
Зрозуміло – у нас новий тренер. Аргентинець Рауль Лосано хотів би мати у своєму розпорядженні на першому зборі всіх найсильніших. Зокрема, одного з найкращих діагональних чемпіонату Польщі (Тупчій) та одного з найкращих гравців світу, який виграв з «Перуджею» чемпіонат Італії (Плотницький). Чи є адекватне пояснення – можливо, так. Але адекватного ми не почули і вже не почуємо. А є «зрадники», «саботаж», «не пустили сім’ю на збір», конфлікт через тренувальну форму з п’ятим номером, ааа і ще – публічне нерозуміння Олегом, чому призначили саме цього тренера.
У підсумку виходить страшна суміш – бойкот шестіркою гравців виступів за збірну. А потрібно всього скинути корони всім причетним й нормально проговорити нескладні речі у простій ситуації. Бо виходить щось схоже на аргентинський серіал «Дорослі діти» й пісочницю. От тільки ця пісочниця – український волейбол, котрий завжди страждає від браку уваги та підтримки суспільства. А після такої маси скандалів – страждатиме ще більше. Бо розбиратися в оцих «сімейних драмах» ніхто не буде.
Бойкот шестіркою гравців виступів за збірну. Все. Квітка.
До біса гравців, до біса федерацію, до біса український волейбол. Але ось питання - а є хоч хтось, хто від цього виграє?
Фото: Федерація волейболу України
Другие посты блога
