«Шкода писанини, яка мала шанси безслідно зникнути». Автор найбільш артхаусного блогу Tribuna.com
Ігор87 про роботу, мінуси сайту та «Шахтар».
Ігор87 про роботу, мінуси сайту та «Шахтар».
Ми помітили, що вам сподобалися інтерв’ю з нашими блогерами. Тож тепер користувач, який посяде перше місце в голосуванні за MVP місяця, стане героєм інтерв’ю. MVP січня став Дмитро Штрайс, але він уже був героєм в’ю, тому ми поспілкувалися з користувачем, який завоював срібло. Знайомтесь, Ігор87.
– Хто такий Ігор87, чим займаєшся в житті?
– Ігор – це зрозуміло, ім’я. Цифри – рік народження. Народився в один рік, місяць та день з Шараповою. Мабуть, за свої тридцять років я уже дістав всіх оточуючих постійним нагадуванням цього факту. Сподіваюся, вона ще покаже себе на великому турнірі, бо 25 років – взагалі не вік для дівчини. Блог назвав «Mad Librarian», бо я – бібліотекар. Анбелівебельний креатив з ніками, знаю. Заняття по життю знайшов досить випадково. Після закінчення інституту мене понесло до Києва, як сказав би доктор Ватсон «я, природно, линув до цієї велетенської канави, куди неминуче потрапляють усі ледарі й нероби імперії».
Переночувавши у знайомих, вирушив у пошуках роботи зі списком у три позиції. Третьою була вакансія у книгарні язичників. Зарплату, здається, обіцяли біля 4,5 тисяч – нотбедова сума, як на 2011 рік. Другою, газета, у котру попередньо відіслав якісь графоманські політологічні шкіци і їх там попередньо схвалили, тож гіпотетично міг спробувати набитися на якусь ставку. Першою у списку стояла бібліотека, вона розміщувалася найближче від мого київського біваку.
Спочатку зарахували на саму донну з усіх можливих позицій, випробний термін, абсолютна прострація, що і як я маю робити, «школа молодого бійця». А ви розвантажували вантажівку з дисертаціями? Все як скрізь, всі супутні приємнощі першого місця роботи. Ніколи не маю звички шкодувати про зроблене, та за наявності другого шансу, після школи пішов би вчитися на книгознавство. На аватарці у мене Кіркман – сценарист «Ходячих мерців», перші сезони два цього серіалу були неповторними. Що ще додати. Сподіваюся, допишу до літа дисертацію, нарешті. Мабуть, як і багато хто зараз, час від часу заглядаю на Monster.ca, але пристойно вивчити англійську так до цих пір і не зміг. Клята лінь. Кляті театри. Кляті футбольні трансляції.
– Судячі з твого аккаунту – майже рік тому ти зареєструвався на нашому сайті, звідки ти взагалі дізнався про Tribuna.com?
– Раніше вештався на Isport, блогах журналу «Футбол». Думаю, вибір очевидний – тоді там був його святість Франков, Іванов з смачними оглядами АПЛ, ще зелений, але вже амбіційний «француз» Гапоненко. Читати «горбушки» з історії футболу на Донбасі у виконанні декого теж було досить цікаво. Платформа блогів відповідала – редакція могла винести пост на головну, у тамтешній тусовці то називалося отримати «редрека». Були «блогобози», де робився тижневий огляд записок місцевих графоманів. Купа людей, холівари, крутезні пости.
Всі чудово знають, що потім сталося з «Футболом». Журнал ще якось виборсався, сайт дуже впав у якості. Блоги ж фактично пішли під укіс, платформа перетворилася на Тортугу. Редактори повтікали, автори емігрували на Sportarena. Почали коїтися негарні речі – без модерації війни в коментарях швидко втратили береги. Виходило брудно. Потім по п’ятницям і аж до понеділка заходився «лягати» сервер, якось блоги не працювали пару тижнів. Хоча там справді ошивалося багато крутих авторів. Біля двох десятків там лишилося досі.
Мені стало шкода писанини, котра гіпотетично мала всі шанси безслідно зникнути, тому вирішив, що найбільш пристойно їх кудись прилаштувати. Окрім «Шуріка» і «Трибуни», якщо чесно, інших блогерських платформ не знаю. На першу мені не дозволяли піти релігійні погляди, тож лишалася остання. Можливо, про Tribuna я дізнався на Facebook, хтось з друзів зробив репост чи лайкнув. Чув, як про неї говорив ватажок отрадокам’янського блогінгу, ім’я котрого надто відоме, щоб його називати. Якщо ви не знаєте хто це – готуйте торци.
Зареєструвався, почав «лити» тексти з Isport. На весь процес «еміграції» пішло десь місяць-два. Потім годящі, на мою думку, тексти закінчилися, почав уже пиляти з нуля. Вже рівно рік, як тут.
– Що тобі не подобається на нашому сайті?
– Предметна рубрика «чорний» має сенс лише тоді, коли є рубрика «білий». Тому питання трохи однобічне і буде здаватися, що я дорвався до мікрофона аби лише обкласти незлим тихим навколишніх. Та нехай. Відсутність можливості відбивати поля у тексті поля з правого боку трохи дратує, хоча таке неподобство бачив на багатьох інших ресурсах. Через якийсь час злітають фото у постах. Логіка зовнішніх посилань на них зрозуміла – копірайти і все таке, але, можливо, можна заливати файли безпосередньо на сервер сайту, і вже там додавати потрібні лінки чи метаописи. На Tribuna.com є НХЛ, НБА та Ліга чемпіонів у календарі матч-центру, але український компонент мінімальний. Щось подібне є у полі «Афіша» на Sportarena, де по дням і навіть містам можна відстежити спортивні події України. Так, я зовсім не проти мати можливість дізнатися, де гратимуть футзалістки «Біличанки» чи волейбольне «Серце Поділля».
Дуже сподобалися огляди перед матчами з «Наполі» та «Манчестер Сіті». Про те, що коїлося у містах. Не подобається те, що подібних біч-оглядів для людей, котрі не мають можливості туди поїхати, більше не повторювалося. Було б круто зробити таке на турах УПЛ, може якийсь конкурс для юзерів з плюшками.
В тренді останніх новин, мабуть, мав би написати про модерську вакханалію на Tribuna.com, репресії та свободу Анжелі Девіс. Повторюся про свій фантомний біль з Isport, де з адміністрації ніхто нічого не робив, навіть окремого посту з прокляттями одного юзера в бік іншого. Бувало і гірше. Тому особисто я тільки за цензорський терор. Якщо трапляються явно відбиті персонажі, то, на мою скромну суб’єктивну думку, інтернет – явно не те місце, де досягають істини чи переконують когось у чомусь. Ми тут не в церкві, щоб сподіватися на щось. Просто відноситися до таких людей простіше – журити МОЗ за те, що психіатричні лікарні у країні недопрацьовують.
– Твій перший матч, або взагалі з якого моменту почав дивитися футбол?
– Конкретного матчу відзначеного червоним днем календаря у мене немає. Ніколи не мріяв стати футболістом. З найстарішої гри пригадується зустріч «Шахтаря» з «Аустрією» на «Ернст Хаппелі». Тимощук, Зубов, Воробей, Бєлік, Левандовський. З кіперами була печаль. Це зараз у клубі на зарплаті три кращих воротарі світу (кхе-кхе). Тоді ж панувала ера, коли пачками підписували різноманітних рукожопів.
Того вечора все почалося чудово – забили першими майже на початку, але згодом пропустили п’ять. П’ять від «Аустрії». Після матчу «кротів» не гнобив тільки ледачий, тож я утвердився у думці почати за них глорити – це якось правильно, підтримувати слабших. Пізніше, коли помаранчево-чорне єврокубкове цуценя стало, якщо не зовсім вже останньою вовчарою, то принаймні силою зданою не помічати суперників калібру «Аустрії» та і взагалі виграли кубок УЄФА, змінювати вподобання вже якось не хотілося – паралельно глорив за «Арсенал», тож й без того цілком вистачало принижень. Тієї суворої осені 2002-го я також зрозумів, наскільки важливим для кожного ортодоксального «крота» є донецький «Металург» – їхні 0-8 від скрипниківського «Вердера» допомогли якось пережити австрійський сором.
Перший матч, котрий відвідав безпосередньо на стадіоні абсолютно точно був «Ворскла»–«Шахтар». Полтавська чашка зі страшними сидіннями і відсутністю нормального табло тоді мені здалася справжнім «Олд Трефордом». Прожектори, зелена трава, трибуни – це було захоплююче. «Шахтар», ясна річ, виграв. Після матчу на виході зі стадіону купа народу обступила тоді Мірчу – фотографувалися, брали автографи, бажали успіхів у єврокубках. Я трохи прозрів, бо у натовпі була купа чоловіків у статусі 50+, по ідеї, для котрих іконою мали виступати люди з всім відомого клубу. Тож віра в глорство за «кротів» ще більше зміцніла, підкупила щирість Луческу, його простота та інтелігентність у спілкуванні.
– Ти вболіваєш за «Шахтар» та «Арсенал». Чому саме ці клуби?
– Мої причини суто суб’єктивні і я не претендую на істинність в останній інстанції. В своєму відношенні до футболу я цілком і повністю споживач. Я не пробивав «золотнік», не здавав кров, щоб отримати гроші на футбол, здається, ультра «Ворскли» робила це перед матчем з «Металістом» в КУ, коли на трибунах сталася епічна банерна битва.
Для мене пріоритетним є нормальний медійний продукт – клубний сайт з креативною формою подачі новин, пул ангажованих професійних журналістів, котрі заточені на інтереси клубу, комфортний стадіон, купа інформприводів навколофутболля – якісь акції, в’ю з гравцями. Це все про «Шахтар». Похід на футбол особисто для мене – це подія, котру плануєш, до якої готуєшся і на, котру чекаєш, де хочеш нормально провести час. Дратує, коли на голову ллється вода, в повітрі витають целофанові пакети з-під насіння, а зграя ультрасів когось натхненно лупцює. Так, результат матчу важливий, але я за комфорт. Коли він не передбачається, то краще вже податися на «Кармен».
З «Арсеналом» все просто. Футбол – це Англія, тож, я думаю, що кожен, хто цікавиться копанням м’яча має мати об’єкт обожнювання на Альбіоні, серцем, котрого є Лондон. «Челсі» мажорне, «Тоттенгем» надто прісний. Лишився «Арсенал». Глорити за них почав у несприятливий з трофейної точки зору період, але сподіваюся, що ця двадцятирічна полярна ніч нарешті колись закінчиться.
– Твоє ставлення до того, що Фонсека, можливо, влітку очолить «Арсенал»?
– Паолу останнім часом регулярно дублюють українською на клубних пабліках, тож я навіть уявити не можу якими такими пряниками його можуть заманити до Тули. Щодня мотатися маршруткою з Києва до Білої Церкви за 30 гривень в один кінець – теж не варіант. Якщо ж мова про «Арсенал» з Лондону, то це явно поверхом нижче – гірники грають у Лізі чемпіонів.
Говорячи серйозно, то «Арсенал» вже 20 років гуляє по граблях і грати у рулетку з тренером без досвіду АПЛ чи роботи з топ-зірами вони навряд захочуть. Так, свого часу Бернд Шустер після «Шахтаря» очолив «Реал», але він був «Принцом Камп Ноу», як гравець, та мав хоч якийсь досвід тренерства в Прімері. Фонсека крутий, але я не уявляю, як він зі своєю ввічливістю буде приборкувати абсолютно дикого Обамеянга чи змушувати Белеріна перестати носити оті плащі для ексгібіціоністів. Сподіваюсь, що в клубі думають подібним чином. От «Евертон» – так, чому б ні.
– У тебе дуже незвичний, артхаусний блог. Як обираєш теми для постів та матеріалів?
– Не певен, що коректно вживати термін «артхаус» стосовно нього. Тим більше зараз Великий Піст. Просто пишучи тексти чи складаючи фотопідбірки, дослухаюся до порад своїх тарганів у голові. Не секрет, що Tribuna.com за своєю аудиторією продинамівська. Можливо, «кроти» візуально більш активні у коментарях, але чисельно їх все одно менше.
За статистикою блігва, мої пости у середньому набирають десь 3-5k переглядів, за змістом вони переважно про «Шахтар». Максимум набрала фотопідбірка про Даріо Срну – 7k. І один-єдиний пост на в блозі, котрий суто про «Динамо» зібрав 10k переглядів. Можливо причина у тому, що сторінки сайту індексуються пошуковими роботами і перегляди приходять ззовні, не від зареєстрованих на сайті. Але не суть. На мою думку, щоб бути на гребені успіху треба писати про «Динамо». Проте «Mad Librarian» не є способом заробітку чи вербування до секти фанатів пісень Потапа, це лише певна іррегулярна форма часопроводження. Теми обираю суто для себе. Регулярні порції мінусів під постами свідчать, що чиюсь душевну організацію ті записи таки дратують, тож коли що – вибачте.
– Багато читаєш? Чи є книжка, яку можеш порадити усім без винятку?
– Як сказати. Так, я працюю в бібліотеці. В мої обов’язки входить читання книжок. Кожній з них маю присвоїти індекс – цифровий код, котрий передає зміст та предметні рубрики, на кожну з яких повинно припадати приблизно 20% змісту, наприклад, «Фінансовий фейр-плей», «Кобін Василь Васильович» чи «Шапка Луческу». Потім все це пов’язується, і так утворюється бібліотечний каталог, де можна шукати все, що заманеться.
Суто зі службових потреб доводилося опрацьовувати біля 80-100 документів – книги, автореферати, дисертації, статті. Щодня. Мені, суто для себе цікаво, в руслі відповіді на дане запитання, щоб відповіла працівниця м’ясокомбінату про її ковбасні вподобання чи які б хірург операції вважав найулюбленішими. Так, я знаю, що минулого року захищено дисертацію «Діагностичні та прогностичні аспекти ультрасонографічних та комп’ютерно-томографічних ознак при хронічних дифузних захворюваннях печінки», побачило світ чергове українське видання «Відьмака» Сапковського та науково-популярна книжка «Ящури мезозойської ери».
Відкриваючи книгу поза роботою, вже автоматично не занурююся у якісь стилістичні речі, часом не звертаю увагу на кількасторінкові діалоги персонажів, а підсвідомо відразу намагаюся її систематизувати. Пам’ятаю, як на початках роботи, коли голова була квадратно від абсолютно нового середовища, я, їдучи додому у потязі, прокинувся і посеред ночі почав кодувати усе навколо: «Ага, поїзд – це значить «Транспорт», а сама поїздка може бути складовою «Туризму» і т.д.». Ненавиджу себе за це і направду щиро заздрю живим емоціям трибунщиків, коли вони в офтопіках розписують свої враження від нового чтива.
Але раз я вже маю порадити щось, тому велком сюди – Електронна бібліотека «Україніка». Якщо вам раптом не зайдуть індекси чи предметні рубрики, чи тематичні організації – база оновлюється, тож може просто ще не дійшли руки. Зимові Олімпійські ігри, знаєте, відволікають. По Лобановському навіть питань ніяких немає – це наше все. Предметну довідку про «Динамо» робив уже з важким серцем, звісно. Книжок про «Шахтар», на жаль, поки немає. Приміром, є прекрасна книга укладена за участю історика Романа Шуста «Економічні привілеї міста Львова XV-XVIII ст.», але як би я не хотів, та атрибутувати її довідкою про його сина, екс-кіпера «кротів», неможливо. В принципі і про киян майже нічого – ресурсів на оцифровку в бібліотеці кричуще мало, тож пріоритетними є більш значущі історико-культурні речі, ніж футбол.
