«Наступного дня пішов і похрестився». Ігор87 – про церкву, роботу та переїзд за кордон

Розмову із цим персонажем можна порівняти з роботою напівавтоматичного приладу: ти лише іноді натискаєш кнопки, а він все робить за тебе.

Йому трохи за 30, він живе на Трибуні працює бібліотекарем, а у вільний час «графоманить» на просторах кращого спортивного – веде блог «Mad Librarian».

– Понад рік тому Трибуна взяла в тебе інтерв’ю. Після цього ти написав дисертацію, кинув палити і вкотре розчарувався в «Арсеналі». Що ще цікавого сталося з тобою за цей час?

– Шлях до захисту дисертації відкривається тоді, коли дозволяють віддати до друку автореферат. Коли в березні це, нарешті, сталося, наступного дня пішов до церкви і похрестився.

Не хочу сказати, що з тих пір я прямо аж такий «прокачаний користувач». Маю кілька причасть, сповідей, розумію, що таке миропомазання чи акафіст, по неділям намагаюся ходити на служби. З постами тяжче. Духівник вічно тролить мене за це. Перед цим вчинком ходив до цього кілька місяців, тож це не було спонтанним рішенням. Так-так, це ненависна УПЦ. ТСН гарненько розкаже які вони усі чорти з рогами, але за останні пів року не побачив там навіть натяку на зраду.

Духівник говорить зі мною українською, в поминальних службах згадують полеглих вояків АТО, діє недільна дитяча школа, юридична консультація, допомагають нужденним, лікують алкоголіків. Останнє, вважаю, дарма – за кілька метрів від храму регулярно бачу порожні пляшечки з під настоянки глоду.

– Судячи із твоєї небайдужості до «Ворскли» та читання інтернет-видання «Полтавщина», роблю висновок, що ти з краю найкращих в країні галушок. :) Про твоє життя before the storm – до Трибуни – відомо не дуже багато. Де зростав і здобув освіту?

– Ти ж не у Павличка інтерв’ю береш, навіщо такий пафос – «зростав та здобув освіту» :) Ну правда. Писати алаверди в дусі, що «мої юні роки минули в солов’їних гаях мальовничої Полтавщини, де маленький Юрко Підгорний планував стати другою людиною в СРСР, а босоногий Георгій Береговий мріяв про політ за небокрай до зірок» – якось не туди.

Навчався в Полтавському педагогічному, істфак. За більшою ілюстрацією сабжу рекомендую звернутися до пана ns3230. Особливо, коли він бухенький, – дуже цікаво розказує. Думаю, повідає, як поколіннями йде кревна війна «февешників» ПНПУ та «академіків» ПДАА за генделик між їхніми гуртожитками, що за сусідським гаражем курять «трудовики» та на якому саме балконі біля істфаку виступав Гітлер. Бінго – і в цьому пості на твоєму блозі буде хоч щось про бундеслігу.

Я щиро вдячний викладачам з кафедр історії та права за науку. Шкода, що замість вивчення історії умовної центральної Європи, трудового права чи натискання на методику викладання, ми натхненно слухали курси «Вища освіта і Болонський процес» та «Адаптація освіти України до вимог Болонського процесу». Чим вони різнилися, я так і не зрозумів.

– Чи не кожного місяця ти потрапляєш до списку найактивніших юзерів сайту, а за результатами 2018-го взагалі став кращим користувачем Трибуни. Зізнавайся, кому продав душу, і як тобі це вдається?

– Потрапити в топ плюсувальників місяця насправді не так складно, треба мати великий список друзів і реагувати на їхню писанину. «Касу» в 500 плюсів за день здатні зробити самі лише djorkaeff, Crotovich та Кр.От. Статусів можна наробити хоч сотню – репостами цікавих блогів. Але вважаю це нечесним відносно Эшли_Коул, Міша Пихней та ще з півдесятка людей, статуси котрих мають якусь думку. Сам коментую рідко.

Колись була ідея стати найбалакучішим, але мене не вистачило на всю дистанцію. Так, потрапляю до підсумкових збірок, але механіку цього процесу пояснити лаконічною формулою не можу.

– Під впливом кого/чого згенерував унікальний та настільки художній стиль письма?

– Не знаю, про кого ти і про чий унікальний стиль. Справді гарно пишуть Vlad Dunayenko, American Outlaw, awesome_ukr. Ще багато інших, вибачте, кого не згадав. Просто ці троє мені заплатили. Стукаю по клавіатурі, коли є час та натхнення. Безграмотно. З честю несу по життю прапор 28 місця на шкільному конкурсі знавців української мови імені Яцика серед 30 учасників.

– Як ти потрапив до столиці? Це був рандомний переїзд із клунком книжок речей за плечима чи зважене рішення?

– Ватсонівської ейфорії перед столицею, де я необхідно схоплю Бога за бороду, не було. Працювати викладачем не хотів та і не зміг би. Була ідеафікс потрапити до аспірантури і графоманити офіційно. В Полтаві втнути подібне не знаходилося можливості. Мені пощастило – одногрупник допоміг знайти пристойне житло за притомну ціну в затишному куточку Причорнобилля, тож це уможливило авантюру.

– Тоді в твоєму житті з’явилася бібліотека. Що найбільше подобається і не подобається у твоїй професії?

– Не подобається зарплата бюджетника, це ясно. Наче працюю над цим, бо з неба нічого не впаде. Надто нудний, щоб, як Sergiy Baranovsky, вести запальні весілля, а на більш спокійні за протоколом похорони тамаду запрошувати не заведено. Подобається, як у бібліотеці приймають новачків, тут немає інституту принижень «молодого бійця», а суцільні підтримка та респекти.

– Чесно кажучи, за весь час навчання звертався до книгозбірні лише декілька раз, все інше знаходив у мережі. Наскільки зараз популярні олдскульні бібліотеки в Україні?

– Дивлячись за чим туди йти. Якщо знайти інформацію на диплом чи курсову, то в бібліотеці реально підкажуть, де знайти щось вартісне. Гугл знає багато, але він видає все, і відверте сміття також. Вам можуть допомогти навіть дистанційно, в кожної бібліотеки є опція віртуальної довідки. Той же доступ до спеціалізованих баз даних також присутній. Багато бібліотек влаштовують кіносеанси, концерти, чи навіть мають курси іноземних мов.

Останнім часом у нас в бібліотеці практикують різні зйомки – теж певний критерій популярності. Оnuka робила рекламу – охоронці ледь не посивіли, бо два дні коридорами вешталося кілька сотень зомбі.

Беленюк із Зібровим робили відео про ігрові автомати. Netta знімала кліп та ще якісь дуже популярні корейці. Недавно приїздила група фанаток останніх з Туреччини, буквально падали на місця де вони ходили у кадрі.

Коли був у відпустці, в бібліотеці відзначилися два чинних секс-символи України: Надя Дорофєєва та Сергій Савелій. Перша була на зйомках «Голос. Діти», другий коментував книжку Расіма Мовсумова «Історія одного голу».

Щоб вимагати натовпів читачів від бібліотек, їм спершу необхідно надати відповідні ресурси. А не навпаки, як воно є сьогодні. Зараз якщо не все, то багато чого витягує ентузіазм співробітників. З огляду на вбивче недофінансування, взагалі дивуюся як бібліотеки виживають.

– Чи думав колись про переїзд за кордон? Все ж, можливостей для реалізації у такій специфічній сфері, як твоя, на заході набагато більше…

– Так, траплялося. Та більше на рівні думок. Я надто лінива істота, щоб нормально вивчити англійську. Для роботи в бібліотеці Канади чи США убогого Intermediate на 5 балів за IELTS мало. Треба хоча б Advanced. Робота ж в бібліотеці, логічно, передбачає прокачану мову, головний інструмент комунікації з аудиторією – говоріння та читання.

– Без банальщини не обійтись: остання крута книга, що ти читав не за службовим обов’язком?

– Інструкція до вуглекислотного вогнегасника ВВК-1,4 (ОУ-2), минулого тижня. В бібліотеці проводили позаплановий інструктаж з техніки безпеки, то ж я мав бути в формі. Читаю безпосередньо на роботі, і, коли розкидаєш кілька томів записок НТШ по необхідних рубриках, для чтива опісля не завжди знаходиться ентузіазм.

Нещодавно мене занесло до книгарні «Є», і там прочитав кілька сторінок «Як ми пережили комунізм і навіть сміялись» Словенки Дракуліч. Мені зайшло. Ще там була книга, вже не пам’ятаю назву, передмову до котрої написав Київстонер. Українською. Був заскочений.

– Який Ігор87 у реальному житті?

– Товстий, стрімко лисіючий, нудний та цинічний. Нікому б не радив себе у співбесідники.

– Ти фанат «Гри престолів», «Ходячих мерців» та «Вікінгів». Що з останнього тебе зачепило у кінематографі?

– Зараз злочинно мало дивлюся серіали, тож бовкнути особливо нічого. Останній сезон «Гри престолів» сподобався. Хоч у битві з королем Ночі Семвел Тарлі і зганьбив бібліотечну професію, але мені видалося логічним, як сценаристи максимально абсурдно викосили головних героїв. Вочевидь, щоб не затягувати історію ще на пару сезонів.

Як будь-який православний чекаю на екранізацію «Відьмака» Сапковського. З останнього в кінематографі зачепив серіал, котрого не дивився, але всі ціле літо про нього говорять, – «Чорнобиль» від НВО.

Там відзнята Вернадка, вона грає роль «московської бібліотеки Ломоносова». Вийшло не без фейлу – в кадр фільму про події Чорнобильскої аварії потрапив пам’ятник ліквідаторам Чорнобильскої аварії. Марті Макфлай рулить. Треба буде якось глянути.

– Буквально пару днів тому ти зірвав куш на ставках. Не боїшся знову бути затягнутим у це болото?

– До цього я непогано та часто програвав, тож це більше не куш, а радше квола сатисфакція. Боюся. Вичистив історію браузера і на сайт букмекера не потикатимусь. Головне перечекати десь в погребі старт АПЛ, далі, думаю, попустить. Ставки відстій, і всі знайомі, дізнавшись про «розв’язку», вже назвали мене поцом.

– Що думаєш про перспективи твоїх топів – «Арсенала» та «Шахтаря» – у цьому сезоні? І там, і там іде перебудова.

– В «Арсеналі», очевидно, без змін, бо Кронке все такий же байдужий до своєї лондонської іграшки. Більше емоційно, ніж раціонально, мріється про зону Ліги Чемпіонів, але шансів на це немає – тут хоч би «Вест Хем» втримати.

Вочевидь, знову доведеться втішатися звитягою в Лізі Європи. З буциканням проти «Ліверпуля» та «МС» все зрозуміло, але важливо не втрачати в АПЛ відверто на рівному місці. Якщо не брати очки з середняковими «Борнмутом», «Брайтоном» та «Тотенхемом», то краще вже вилітати в шип і ганяти там проти «Іпсвіча». З надією на Емері – він обов’язково має щось придумати.

З «Шахтарем» важче. Немає жодних адекватних підстав у цілій галактиці вважати, що він втратить чемпіонство, але старт сезону як ніколи хвилюючий. Діагноз, вочевидь, поставлять наступні вихідні. В Лізі чемпіонів чомусь впевнений, що буде євровесна.

– У тебе досить серйозні суперники по сітці конкурсу, як плануєш вигравати?

– Всі хочуть виграти, це ясно. Але тут як зі шкільними олімпіадами, головне не перемога. Вона важлива лише для районо. Як би неправдоподібно це не звучало. Переможе лише один, це не привід решті кидатися в річку.

Важливо прокачати скіли, вони завжди будуть з тобою незалежно від перемоги. І, маючи їх, ти заробиш ті 5 тисяч. Дивлюсь на прийоми суперників та поради суддів, це реально десь допомагає. Не те, щоб я читаю зауваження останніх з відкритим ротом, але якесь раціо там є. А перемога…ну таке. Ні-ні, я не посипаю голову попелом. Просто не загадую наперед і більше ціную сьогодні ніж завтра.

– І наостанок: три речі, від яких ти не міг би відмовитись ні за що на світі. Окрім Трибуни, звичайно.

– Сім’я, близькі та робота. Остання, можливо, не обов’язково в бібліотеці, але людина повинна в своєму житті щось створювати.