Як Росія була основним інвестором світового футболу
Після повномасштабного вторгнення більша частина футбольної спільноти стала на бік України, вимагаючи відсторонити російські клуби та збірну від участі у міжнародних змаганнях. Збірні Польщі, Чехії та Швеції відмовилися грати зі збірною Росії у відборі до ЧС 2022, що призвело до того, що ФІФА відсторонила російську збірну від кваліфікації та не дала їй можливість взяти участь відборі на Чемпіонат Європи 2024.
Проте ситуація не настільки проста. Самі представники ФІФА та УЄФА не дуже бажають підкреслювати політичний контекст та іноді ухвалюють незрозумілі рішення. Це підтверджується відмовою ФІФА показати звернення Володимира Зеленського на Чемпіонаті Світу у Катарі 2022 року.
Росія протягом всієї своєї незалежності мала тісні зв'язки з ФІФА та УЄФА, і футбол для них був важливою сферою політичного впливу. Як так вийшло?
Від долі не втечеш
Розпочнімо з останньої історії. У березні 2022 року російський олігарх Роман Абрамович прийняв рішення продати футбольний клуб "Челсі" через санкції, накладені Великобританією та Європейським Союзом на його активи. Але як саме починалася історія Абрамовича у світовому футболі та який вплив він мав на політичний світ?
Взагалі, життя Абрамовича як бізнесмена, як не дивно, пов'язане з природними ресурсами Росії, а "Сибнефть" була одним з його ключових активів. Проте потрібно пам'ятати, що як у Росії в 90-х, так і зараз, діє не закон, а право сильного. Ти можеш зробити все, що здатен зробити, а якщо тобі доведеться зіткнутися з проблемою, можна все "порішати". Тому, навіть заволодіння Абрамовичем "Сибнефтью" в період між 1995-1997 роками було корупційним. Всіх конкурентів аукціону, які могли боротися за пакет акцій, виключили, тому прихід майбутнього володаря "Челсі" був безальтернативним. Російська влада про це все знала та сприйняла це як належне. Це важливо розуміти, адже так функціонував весь російський бізнес. Через декілька секунд ми побачимо, яку роль відіграв Абрамович у його відбілюванні.
У 2003 році Роман Абрамович купує футбольний клуб "Челсі", і починається новий етап як для нього, так і для Британії. У перший сезон він витратив 121 мільйон фунтів, що на той час було надзвичайною сумою. Загалом, протягом усіх років керівництва клубом, він інвестував понад 1,5 млрд фунтів і виграв 21 трофей, серед яких 5 чемпіонатів Англії, 5 перемог у Кубку Англії, 3 перемоги у Кубку Ліги, 2 Суперкубки Англії, 2 Ліги Чемпіонів та 2 Ліги Європи, 1 Суперкубок УЄФА та 1 Клубний Чемпіонат Світу. Ці досягнення вражають, і Абрамович заслужив повагу фанатів "Челсі" та англійського футболу загалом.
Проте інвестиції в клуб не були лише бізнесовим рішенням з метою збільшення прибутку у майбутньому. Це також мало політичний підтекст. По-перше, володіння Абрамовичем "Челсі" та досягнення успіху покращило імідж російських бізнесменів. В 90-ті роки Росію запам'яталося корупцією та бандитизмом, і європейці сприймали російських бізнесменів як злочинців, які наживали свої статки через насилля та беззаконня. Але тут російський бізнесмен купив футбольний клуб, що вже тоді вважалося дуже перспективним активом для заробітку. Він інвестував гроші та досягнув результату.
За кілька років Абрамович зміг змінити свій імідж в очах громадськості з бандита на поважного бізнесмена, що створило нові можливості для інших російських бізнесменів на міжнародному рівні. Абрамович показав, що з Росією можна вести переговори, укладати контракти з рекламними компаніями, домовлятися про проведення турнірів і т.д.
Другим фактором, який слід враховувати, є тісні зв'язки Абрамовича з Путіним, попри те, що він цього заперечував. Його колишній партнер Борис Березовський навіть заявляв, що вони разом підтримували Путіна на посаді президента після Єльцина. Таким чином, Абрамович, бувши в Великій Британії, міг виступати своєрідним джерелом інформації про британський бізнес та надавати корисні поради щодо подій, що відбувалися в країні. Можливо, Абрамович використовував досвід Фернандо Марія де Кастілья, міністра закордонних справ часів генерала Франко, який називав мадридський "Реал" "найкращим посольством, яке можна вигадати". Така собі британська версія.
І по-третє, як кажуть "від любові до ненависті один крок", і саме тому відносини з Путіним можуть бути непередбачуваними. Проведення "чисток" у своїх володіннях для нього не є проблемою, тому Абрамович потенційно може бути під загрозою. Тому, звичайно, бізнес та проживання у Британії є хорошим захистом від самого Путіна. Ти не просто живеш там, ти володієш британським футбольним клубом, одним з найлегендарніших в Англії, вкладаєш гроші в нього та популяризуєш англійський футбол. Якби російській владі захотілося "прихлопнути" Абрамовича так, як вони здатні, без закону та совісті, можна уявити який був би серйозний резонанс. Можна сказати - добре розташувався.
Проте зараз це минуле. Після Brexit британський уряд почав запитувати звіти від Абрамовича, просто питаючи "звідки гроші", але відповіді немає. А що казати, плюс російське вторгнення в Україну, і Абрамович, як завжди, намагається підтримувати рівновагу між двома сторонами. Але в даній ситуації це неможливо. І зараз йому доведеться платити за свої гріхи. Проте Абрамович своєю справою фактично відкрив Росію та російських бізнесменів, від чого тепер світ має багато проблем.
Газпром, як донор світового футболу
Темні сторони існують в усіх куточках світу, і Російська Прем'єр-ліга з футболу є однією з них. Давайте розпочнемо з того, що взагалі сам російський чемпіонат насправді тягнуть кілька клубів, які є топовими на місцевому рівні, такими як Спартак, ЦСКА та Зеніт Санкт-Петербург, який ми зараз розглянемо. Він є найбагатшим клубом у країні та фінансується компанією "Газпром", що перетворило його з середняка на російського гранда.
Загалом, важливо звернути увагу персону Міллера. Він народився у Ленінграді, де познайомився з Путіним. На початку 90-х Путін був заступником мера Санкт-Петербурга та головою комітету з зовнішніх зв'язків, а серед його підлеглих були Дмитро Медведєв та Олексій Міллер. Пізніше Путін поставив Медведєва на чолі держави, а Міллера - на чолі компанії "Газпром".
Коли всі ці люди прийшли до влади, вони зрозуміли, що відносини Росії з Заходом повинні зосереджуватись на економіці, зокрема на енергетичних ресурсах, а не на політиці. Путін хотів укласти угоду: він надаватиме Заходу дешеві сировинні ресурси, а Захід, своєю чергою, буде платити за них і не буде докладати багато зусиль для вивчення внутрішніх подій у Росії. Ця угода була прийнята Заходом.
Проте, потім щось пішло не так після газової війни з Україною, яка була оголошена на рубежі 2005 та 2006 років. Російська влада вела боротьбу проти України і намагалася вплинути на її політичну ситуацію, що призвело до обмеження постачання газу до України та Європейського Союзу. Путін розраховував, що Захід побачить, що його енергетична безпека залежить від таких нестабільних транзитних країн, як Україна, і погодиться на будівництво нових російських газопроводів. Проте для Європи це стало неприємним сюрпризом. "Північний потік" почали порівнювати з лещатами, в які Росія хоче впіймати Європу.
Європейці усвідомили, що вони можуть легко опинитися у ситуації, подібній до тієї, що виникла в Україні - достатньо, щоб Кремлю не сподобалося яке-небудь суперечливе політичне рішення, прийняте в Лондоні або Берліні. Газ став інструментом політичної експансії Кремля, і образ "розбійника" все більше пов'язується з "Газпромом".
Саме тоді Олексій Міллер та Газпром стали спонсорами «Зеніту» з Санкт-Петербурга. "Газпрому" довелося дбати про свій імідж, а сильний клуб з величезним логотипом компанії на футболках міг допомогти в цьому - особливо якщо команда досягає успіхів і грає проти найвідоміших команд Англії, Німеччини або Іспанії. Міллер вклав багато грошей в клуб, і він почав здобувати перемоги: кілька разів в російській першості, декілька разів проходив до 1/8 фіналу Ліги Чемпіонів, але найважливіше - виграв Лігу Європи.
Поступово "Газпром" почав розширювати свою футбольну імперію. Він став спонсором "Шальке 04", лондонського "Челсі" Абрамовича та сербського клубу "Црвена Звезда". Протягом багатьох років "Газпром" був одним із спонсорів Ліги Чемпіонів. Його логотип з'являвся на найпрестижніших клубних змаганнях світу, і реклама "Газпрому" виокремлялась серед реклами інших спонсорів, таких як "Lay's", "Heineken", "Adidas", "MasterCard", "PlayStation", "UniCredit", "Nissan". Росіяни не заощаджували коштів. Ходили чутки, що "Газпром" платив до 800 мільйонів євро щорічно за звання спонсора Ліги Чемпіонів. Таким чином, ФІФА та УЄФА стали автоматами для відмивання репутації Росії.
Ліга Чемпіонів, англійська, німецька, російська і сербська ліги, клубні турніри - скрізь засяяв "Газпром". Не забуваймо, що фінали Ліги Чемпіонів дивиться кілька сотень мільйонів людей у понад двохсот країнах, а чемпіонати Англії або Німеччини можна дивитися будь-де.
Ось основна мотивація за такими діями "Газпрому". Молоді люди або ті, хто мало цікавиться політикою, будуть асоціювати "Газпром" з приємними вечорами, проведеними з друзями, під час підтримки улюбленої команди, оскільки логотип компанії безперервно миготить на екранах. Знову ж таки, після повномасштабного вторгнення в Україну, УЄФА розірвала контракт з "Газпромом", а "Зеніт" разом з іншими клубами були виключені з участі в матчах Ліги чемпіонів та Ліги Європи. Але ці дії показують, наскільки недалекоглядними були УЄФА та ФІФА у своїх діях, оскільки вони не хотіли помітити, що перед ними стоїть не вівця, а справжній вовк.
(Не) чесний Чемпіонат Світу
У 2015 році Міжнародна федерація футболу (ФІФА) опинилася в серйозному скандалі, коли декілька високопосадових чиновників були затримані за корупційні дії. Розслідування Федерального бюро розслідувань США та швейцарської поліції показало, що деякі чиновники ФІФА отримували хабарі від компаній-організаторів футбольних турнірів, які бажали отримати контракти на проведення змагань. Крім того, деякі чиновники ФІФА підкуповували представників національних футбольних федерацій для отримання їх голосів під час виборів керівників ФІФА. Росія також потрапила до цього скандалу через підозри щодо покупки голосів за можливість проведення Чемпіонату Світу у 2018 році. Незважаючи на це, після призначення нових керівників ФІФА справа була заморожена, а російські гроші залишилися головним аргументом для проведення змагань в Росії.
Це призвело до проведення Чемпіонату світу і дозволило Кремлю привернути увагу світу та продемонструвати свою потужність та готовність до міжнародних подій. Чемпіонат також збільшив кількість туристів, які відвідують Росію, і ще раз продемонстрував, що Росія є привабливою. Шкода, що всі помилки усвідомлюються тільки після настання негативних наслідків, проте ще гірше не усвідомлювати помилки взагалі.
Загалом, всі ці корупційні скандали та спроби Росії використовувати гроші для контролю над футболом надають можливість краще розібратися у суперниках та працювати над усуненням помилок, щоб Україна, а також і країни Європи, розуміли, що кожна дія має наслідки не тільки в самій футбольній сфері, але й в більш широкому контексті.
