Сидорчук пішов з «Динамо»: він не заслуговує хейту – критики помічають у його грі тільки те, що хочуть
Дмитро Ватрас – з непопулярною думкою.
Від редакції: Сергій Сидорчук пішов з «Динамо» у бельгійській «Вестерло». Всі деталі за посиланням. А ми підіймаємо в стрічці матеріалів текст про Сергія, який був написаний менше як тиждень тому – перед останнім матчем киян в єврокубках. Протягом всієї кар'єри в «Динамо» Сидорчук зустрічався з жорсткою критикою – і далеко не вся вона була справедливою, вважає Дмитро Ватрас.
Артем Бєсєдін, Данило Сікан, Михайло Мудрик, Денис Попов, Віктор Коваленко, Андрій Лунін – підійміть руку, якщо хоча б раз в’їдливо жартували про ігрові проблеми кожного з них. Цей список за бажанням можна продовжувати далі.
І це нормальна практика – звертати увагу на яскраві події, які стають приводом для смішних тейків: промахи, недолугі втрати м’яча, кумедні помилки, привезені пенальті, технічний брак, позафутбольні історії (поведінка, дисципліна тощо). Все, що ми любимо.
Втім, деколи ситуація виходить з-під контролю – і переростає у невиправдану мейнстримну критику, в умовах якої ігнорується все, окрім негативу. Особливо якщо простежується певна командна або індивідуальна криза, на яку насправді впливає ще безліч зовнішніх факторів.
Черговий приклад подібної тенденції – Сергій Сидорчук.
Куди не зайди – коментарі соцмереж, коментарі гілок на Tribuna.com, відгуки блогерів та експертів – усюди капітан «Динамо» є ледь не головною проблемою незадовільних результатів киян. І це вже перетворюється на хейт. Враження, немов у грі Сидорчука дійсно бачать тільки те, що хочуть бачити.
Добре, досить лірики. Спробую дещо пояснити різним групам критиків на конкретних моментах, тим самим, очевидно, свідомо підставивши себе під хвилю незгоди та невдоволення.
Кейс перший. Сидорчук – це не про відсутність користі для команди, а про великий обсяг функцій
Отже, почнемо з того, що Сергій – далеко не безгрішний та його ігрові якості ніхто повністю відбілювати не буде. Але є багато чого, що його недоліки сильно затьмарює (у позитивному плані).
Перший аспект – про візуальну пасивність та, як здається, низький відсоток корисних дій у ключових епізодах. Мовляв, його присутність на полі ніяк не впливає на командні перформанси зі знаком плюс.
Розвіювати це твердження будемо як цифрами, так і тим, що у статистиці зазвичай ніде не відображається.
Насправді Сидорчук для «Динамо» – унікальна кадрова одиниця, яка здатна брати на себе багато обов’язків без сильного просідання у якості. Звісно, куди краще Сергій себе проявляв, коли мав обмежену зону відповідальності та концентрувався на меншому обсязі. Як, наприклад, у чемпіонський сезон з Мірчею Луческу та у першому колі кампанії, яку в Україні перервало повномасштабне вторгнення РФ.
Все змінилося з травмою Миколи Шапаренка – тренерський штаб не знайшов йому повноцінної заміни та не вигадав нічого кращого, як додатково навантажити Сидорчука. Після цього до рутинної роботи Сергія (перекриття зон, відбори, створення більшості для білд-апу) додалися речі, які раніше виконував Шапаренко – пресинг-дії та просування м’яча.
Микола з травня вже у складі, але на пік кондицій ще не вийшов – тому навіть за його наявності капітан досі тягне на себе ініціативу.
У проблемному матчі з «Чорноморцем» Сидорчук виконав 11 повернень м’яча за 70 хвилин – найбільше в команді. Проти «Аріса» – 5, всі з яких, увага, на чужій половині поля.
Глобальніше: минулого сезону Сергій у середньому здійснював у середньому понад 50 пресинг дій на чужій половині поля. У відборі теж показова статистика – він відвойовує м’яч у понад 50% випадків спроб його обіграти.
Щодо тиску на суперника, то наочно виглядає так:
Помітили, як пасивно діють інші динамівці? Отож-бо, це важливий пункт, на якому варто наголосити – сьогодні структура та загалом модель гри «Динамо» працює значно гірше, ніж 2 роки тому.
Відсутня злагодженість – Сидорчук зробив усе для того, щоб ускладнити «Бешикташу» спокійний вихід з оборони, але не отримав підтримки. Бо туркам, які приймають зворотний пас, ніхто не заважає. Звідси – ілюзія про «безкорисність», адже такі моменти рідко закінчуються перехопленням та контратаками. Причина – на опонента тисне одиниця, а не одиниці.
Для підтвердження, що це не «вирваний» випадковий доказ, є ідентичні приклади, які трапляються на регулярній основі.
Ось знову з «Бешикташем» без підтримки:
А тут капітан навіть рукою сигналізує Беніто, що той мав би робити (допомагати та бігти на суперника):
Проте ці рухи не завжди є безрезультативними – іноді вмикаються партнери, або ж Сидорчуку вдається самотужки забрати м‘яч:
Своєчасна реакція на втрату Шапаренка та миттєве повернення володіння
Створення тиску на Степаненка, під яким той віддав незручну передачу вперед (закінчилося аутом для «Динамо»):
У цю ж категорію віднесемо гру на перехопленнях, це теж своєрідна робота з простором та позиціюванням.
В останніх матчах Сидорчук регулярно зриває потенційно небезпечні атаки або просто стає на шляху білд-апу суперника:
1.
2.
А контратаку, з якої Сидорчук забив «Чорноморцю», розпочав сам опорник відбором на своїй половині поля:
Кейс другий. Сидорчук – це не про гальмування атак та передачі назад, а про активну підтримку попереду
Напевно, улюблена тема, бо частота повідомлень про те, що Сидорчук пасує виключно назад та ніяк не розвиває атаки – зашкалює. З цього підпункту сходу й почнемо, є дуже показова статистика – з порівнянням метрик Шапаренка (креативщика у їхній парі хавбеків).
🔹 у кожному з трьох матчів Сидорчук частіше віддавав вперед, ніж назад;
🔹 у кожному з трьох матчів у нього було більше передач вперед, ніж у Шапаренка, а у грі з «Арісом» різниця взагалі колосальна.
Передбачаючи можливі контраргументи – ні, поперечний пас на метр вперед у ці підрахунки не входить. У системі WyScout, звідки взято дані, є конкретна інфографіка щодо цих деталей.
Центр кола – місце знаходження футболіста (чужі ворота зверху), зелені зони – вищевказані паси вперед/назад, червоні – ті самі поперечні (які, власне, у таблиці не враховувалися).
Другий підпункт – якість та гострота цих передач.
Сидорчук – справді далеко не найтехнічніший гравець «Динамо»: знаємо про перетримання м’яча, коли події на полі потребують швидких рішень, паси «не в темп», необов’язкові обрізки або спроби дриблінгу, надто ризикові (та у підсумку невдалі) передачі. Також маємо кікси, діагоналі на кутовий прапорець, втрати в елементарних ситуаціях тощо.
Проте це наслідок ініціативності – Сидорчук активно намагається загострювати:
🔹 з «Бешикташем» Сидорчук віддав 8 пасів у фінальну третину, з них 6 точних (у Шапаренка – 6 та 6 точних);
🔹 з «Чорноморцем» у Сидорчука знову 8 пасів у фінальну третину, з яких 6 точних (у Шапаренка – 3 та 3 точних);
🔹 з «Арісом» у Сидорчука 10 пасів у фінальну третину, з них 8 точних (у Шапаренка – 8 та 7 точних);
🔹 з «Бешикташем» у Сидорчука 3 передачі у карний, 2 з яких точні (у Шапаренка – 0);
🔹 з «Чорноморцем» у Сидорчука 1 передача у карний, вона була точною (Шапаренко нарешті випередив – 4 та 3 точних);
🔹 з «Арісом» у Сидорчука 7 передач у карний та 4 точних (у Шапаренка – 1 точна).
Щось не схоже, що Сергій – той, хто гальмує атаки, а не навпаки. Микола не в найкращій формі, спишемо на це.
Однак ми аналізуємо дії Сидорчука і його помилки. Їх банально неможливо уникнути при такій великій кількості спроб зіграти нестандартно. Тим паче у відсотковому співвідношенні він приносить куди більше користі, ніж проблем.
В розіграші УПЛ капітан киян теж у топі – третій за кількістю пасів у третю зону у середньому за матч після гірників Матвієнка та Козіка, але перший – за точністю цих передач (88%). В обох випадках Сергій випереджає Олександра Піхальонка з «Дніпра-1».
Повертаючись до обрізок та втрат – маємо високий показник у 88,6% збережених володінь на чужій половині поля. Не переконливо? Окей, у сезоні 2022/23 Сидорчук допускав <0.30 втрат за гру у низьких позиціях, середня кількість невдалих дій на своїй половині поля – <1.40 за матч.
Наступне питання – якщо так сильно акцентуємо на кількості привозів, то чому не акцентуємо на кількості класних пасів? Ось лише невелика вибірка цього сезону:
1. Підключення Дубінчака
2. Вихід з оборони – початок атаки з позиції центрбека та створення ситуації 3 в 4 на чужій половині поля
3. Відкривання між лініями та своєчасний пас під ривок правого фулбека
4. Входження у вільний простір та прихована точна передача у карний на Буяльського
5. Знову відкривання між лініями та пас на Ваната у карний з подальшим ударом
6. Асист на Волошина з «Арісом»
7. Спроба вивести 1 на 1, якій не вистачило зовсім трохи точності (або швидкості партнера)
У доповнення до цього пункту: не забуваємо, що Сидорчук другий найкращий дриблер «Динамо» минулого сезону – 59 успішних обведень. У Віталія Буяльського при майже однаковій кількості проведених хвилин – 43.
Кейс третій. Сидорчук – це не про «загублення» таланту Бражка, а про приклад для Володимира під інтеграцію до нових вимог
Гостроти темі Сидорчука в «Динамо» додає ще один фактор – поява Володимира Бражка, молодого конкурента, якого всі хочуть бачити в основному складі. Тому постійно лунають претензії, що чергового таланта «гублять» на лавці, не підпускаючи до старту.
Однак на цьому етапі сезону його і не мають підпускати – щоб не зашкодити ні команді, ні самому гравцеві. N-не суперечливе твердження у цьому матеріалі, але без конкретики воно не залишиться.
Для 21-річного Бражка – це лише початок другого сезону на дорослому рівні. Перш за все варто уточнити: у цьому винен не клуб, який «перетримав» вихованця. У Володимира на юнацькому рівні були проблеми з травмами (зокрема розрив хрестоподібної зв’язки, через яку пропустив 10 місяців), а напередодні кампанії 2021/22 він відмовився разом з іншими динамівцями йти в оренду у «Чорноморець».
Другий момент – Бражко тільки зараз звикає до нової ігрової моделі, він вперше опинився у середовищі, де не треба грати у прямолінійний та вертикальний футбол. Такий стиль вже декілька років у «Динамо» U-19 пропагує Ігор Костюк. Про це неможливо не кричати, коли юні кияни у матчі з аутсайдером попереднього розіграшу («Минаєм») діють на контратаках з 40% володіння.
У «Зорі» Бражко почувався як риба у воді – там був футбол Патріка Ван Леувена, який заточений на швидкі перехідні фази з миттєвим доставленням м’яча вперед, де зазвичай була ставка на кількість, а не на якість. Луганці, нагадаємо, були лідерами за довгими передачами та дистанцією пасів, а за середнім володінням та кількістю володінь у 45+ секунд – серед найгірших.
Це напряму впливало на функції Володимира. Він діяв найнижче у трикутнику хавбеків – відповідно мав вужчий спектр обов’язків та покривав меншу територію, ніж потрібно робити у «Динамо».
У порівнянні з тим же Сидорчуком, він виконував захисні дії значно ближче до своїх воріт (це доводять теплові карти) – тому тут у Сергія очевидна перевага за високими спробами контрпресингу та поверненнями м’яча.
Також капітан киян попереду за просуванням – ~21 у середньому за матч проти ~15.
«Динамо» у футбол, до якого звик Бражко, не гратиме – Луческу практикував такий підхід навесні, коли втратив Циганкова, Забарного та не мав Шапаренка. Вийшло погано, бо проти киян суперники сідають у куди глибшу оборону, ніж проти «Зорі», а отже потрібен інтелект та креатив, а не бездумні закидання.
Мірча у міжсезоння повернувся до старих напрацювань, а Бражко відповідно мусить адаптуватися до нових вимог – та дивитись на Сидорчука, який не тільки виконує свою роботу в опорній зоні, а виділяється вищезгаданими пресинг-діями та участю у спробах зламувати насичений захист.
Пам’ятаєте статистику про 10 точних пасів Сергія у фінальну третину за 73 хвилини матчу з «Арісом»? За 135 відведених Бражку хвилин він загалом виконав лише 12 таких передач. За точними пасами у карний – 2 за увесь цей час. Тобто певні труднощі у Володимира поки присутні.
Вкрай важлива ремарка – йдеться НЕ про те, що Бражко не заслужив грати та не гратиме за «Динамо». Зовсім ні. Володимир – майбутнє клубу та збірної України, саме його профайл у перспективі виглядає найкращою заміною для Тараса Степаненка.
Просто його інтеграція – довготривалий процес. І цей випадок абсолютно не схожий на «маринування» легіонерів у виконанні Луческу, бо 21-річного хавбека навпаки поступово вводять у склад.
Було б дивно, якби Володимира, який ще не призвичаївся до нового середовища, сходу кидали б у бій на вирішальні матчі тієї ж Ліги конференцій. Маючи у розпорядженні капітана, який добре порається зі своїми обов’язками.
Будь-яка помилка, будь-яка обрізка – все створювало б шалений тиск відповідальності. А невиконання широкого спектра функцій по усьому полю, який дає Сидорчук, провокувало б тиск з боку тренерського штабу на тлі результатів.
Молодий опорник гратиме, прогресуватиме та згодом стане основним (32-річний Сидорчук не молодіє). Те, що у нього є всі задатки адаптуватися під складніший футбол, ніж був на рівні U-19 та у «Зорі», остаточно довели перформанси під керівництвом Руслана Ротаня на молодіжному Євро.
Паніка щодо його статусу в колективі на початку кампанії у серпні – це нераціонально.
Втім, проти «Бешикташа» в останньому матчі Бражко на заміну не вийшов. І це породило чергову хвилю дискусій, у якій обговорювався пропущений гол у компенсований час. Звичайно, знайшли «провину» Сидорчука.
Гол трапився внаслідок довгого виносу голкіпера, невдалої скидки Попова головою у бік власних воріт та хаосу у карному майданчику.
Цьому передував вихід киян 3 в 3, який закінчився ударом Сидорчука з лету у руки воротарю. Звучить справді так, наче Сергій запоров перспективну атаку. Розберемо.
🔹 Капітан здійснює перехоплення у центрі поля та починає протягувати м’яч:
🔹 Але у заключній фазі чомусь залишається з одним єдиним варіантом – пас на Ваната, бо Діалло своєю пасивністю відімкнув лівий фланг, а Караваєв, який перебував на пару метрів позаду Сидорчука, атаку не підтримав:
🔹 Досвідчений центрбек «Бешикташа» розуміє помилку киян та вдало перекриває єдиний коридор для передачі. Сидорчук після відскоку наважується на удар – на хороший удар у площину, який за трішки іншою траєкторією міг створити проблеми:
Ривок на 90+3 вказує на те, що Сидорчук, ймовірно, про втому тренерському штабу не сигналізував, як це було з «Чорноморцем» – а отже рішення Луческу залишити Бражка в запасі має свою логіку, адже команді у той вечір на полі багато що вдавалося.
***
Висновок та головний меседж доволі простий – критика та жарти про Сидорчука настільки перейшли межу, що усі його перманентні корисні дії ігноруються, а кікси та неточні удари подаються як уособлення гри Сергія, хоча це далеко не так.
У капітана є одна велика проблема – незграбність у діях, вона впадає у вічі та залишається у пам’яті.
Водночас ця незграбність не заважає йому бути ефективним у 90% інших епізодів – при перегляді матчів з «холодною головою» це помічається. А з апріорі упередженим ставленням, ще й на тлі поганої командної гри – звісно, ні.
Фото: «Динамо», інфографіка Tribuna.com, скриншоти трансляцій Setanta, FootballHub та MEGOGO
