Дикий сів на електричний стілець УПЛ. Його зроблять винним у всьому, хоча призначення голови ліги нічого не змінює
Питати треба з УАФ та власників клубів – пояснює Олександр Сажко.
1144 дні знадобилось УПЛ та українським клубам, щоб обрати нового голову ліги. І сьогодні вони обрали... Євгена Дикого, який і так був виконавчим директором та першим обличчям УПЛ, поки в неї не було офіційного голови.
Дикий, можливо, найадекватніший персонаж серед всього керівництва українського футболу. І зараз фактично він сів на електричний стілець. Можна зробити простий прогноз: єдиною відмінністю його роботи в начебто новій посаді буде те, що саме його зроблять публічно відповідальним за наступні потенційні провали з телепулом або будь-якими іншими питаннями, пов'язаними з розвитком УПЛ.
Бо в голови УПЛ немає ніяких важелів впливу ані на УАФ, яка замкнула на собі всі внутрішні процеси українського футболу, ані на власників клубів, від яких залежить прийняття будь-якого серйозного рішення про майбутнє ліги. Але тепер в Дикого буде вся можлива відповідальність цієї посади.
На що впливає УАФ в УПЛ.
1. Клуби, які заходять в УПЛ, атестує УАФ
І це не має нічого спільного з жодним регламентом. УАФ може пустити в лігу команду без стадіону, яка декілька років гратиме де завгодно, як ті ж «Інгулець» або «Колос». А може зарізати клуб через його абсолютно звичні для українського футболу нюанси з фінансовою документацією, як це було колись з «Десною». Або дозволити зміну «Вереса» на «Львів» в УПЛ.
Все це не дозволяє вибудувати привабливий та стабільний продукт. Бо ти ніколи не знаєш, з якими проблемами прийде в лігу наступний клуб, скільки його матчів доведеться переносити та навіщо це все взагалі УПЛ. Відсутність регламенту з реальними, а не віртуальними вимогами сильно заважає. І більшість клубів потрапляють в УПЛ не тому, що готові, а тому, що сильно хочеться та можна домовитись з УАФ.
І ліга нічого з цим не може зробити. Бо не приймає рішень.
2. Правила гри для клубів УПЛ регулює УАФ
Простий приклад. Спочатку кожна команда УПЛ була зобов'язана мати команди U-19 та U-21. Тепер – жіночі команди, а U-21 прибрали. Бо Павелко дружить з Чеферіном, а УЄФА дуже сильно хоче розвивати жіночий футбол. І треба догодити друзям.
Навіть складно знайти відповідь на питання, чому власники, які прийшли витрачати свої гроші на чоловічий футбол, повинні за забаганкою УАФ витрачати їх і на жіночий. Розвиток жіночого футболу – це правильно. Але якщо УАФ хоче його розвивати, то нехай шукає гроші та інвесторів, які хочуть це робити добровільно, а не за наказом.
Рішення приймало не зібрання клубів УПЛ, як це повинно бути, бо платити їм, а виконком УАФ. Це унеможливлює будь-яку стратегію довгострокового розвитку для клубів, якщо вона навіть є. Бо через рік вже жіночий футбол стане нецікавий, а з'явиться ще щось. І УАФ захочеться, щоб власники давали свої гроші на це.
Інший приклад. Наявність та призначення ВАР. Питання, яке перетворилось в повний цирк цього сезону:
Така недолугість УАФ в організаційних питаннях напряму відбивається на якості УПЛ, як продукту. І ліга нічого з цим не може зробити. Бо не приймає рішень.
3. Суддів готує та призначає на матчі УПЛ УАФ
Суддівство повністю контролює УАФ. І те, що витворяє Павелко зі ставкою на італійців – не має жодного логічного пояснення. Суддівство в Україні ніколи не було топовим, але зараз суттєво погіршилось. Що підтверджує відсутність наших арбітрів на великих міжнародних турнірах. Ба більше, наразі взагалі в жодного судді УАФ немає ані елітної, ані першої категорії УЄФА:
Що таке українське суддівство прямо зараз: два керівники, купа помилок, арбітри вилетіли з топу УЄФА
Це все призводить до суддівського хаосу, який також впливає на УПЛ, як на продукт. І ліга нічого з цим не може зробити. Бо не приймає рішень.
4. Всі дисциплінарні та санкційні питання, які впливають на УПЛ, розглядає УАФ
Тут може бути все, що завгодно: дискваліфікації за висловлювання, дії поза полем, порушення на полі, підозри в договірних матчах та багато іншого. УАФ поводиться хаотично – і це постійно призводить до конфліктів, в яких замішана сама асоціація. Деякі з них закінчувались зникненням клубів («Полтава», «Олімпік») або впливали на результати сезону («Маріупольгейт»).
Навіть коли за фактом асоціація права в конкретному рішенні – це вже не допомагає уникнути конфліктів. Бо системності та однакового ставлення до всіх немає. І власники клубів іноді навіть поводять себе неадекватно тому, що це реакція на минулі рішення УАФ.
І все це тільки одна частина проблеми, яка робить посаду голови УПЛ номінальною. Призначення Дикого нічого не змінить.
А як тільки ліга переходить від проблем операційних (атестації, судді, дискваліфікації) до стратегічних (телепул, комерція, робота з вболівальниками), іншою перепоною стають власники клубів. Які печуться тільки за свої інтереси та не здатні домовитися між собою, а зазвичай взагалі навіть не можуть зустрітись, щоб хоч спробувати домовитись.
Ідеальний приклад – свіже засідання УПЛ.
По-перше, клуби не могли обрати голову УПЛ 1144 днів і подужали таку складну задачу лише 23 травня. Оскільки в умовах українського футболу це номінальна посада для людини, яка займатиметься оперативною діяльністю ліги, ситуація вже показує неспроможність клубів (тобто їх власників) домовитись хоч про щось.
По-друге, ліга представляла два варіанти проєкту телепула, але на засіданні були присутніми лише два власники – Євген Геллер та Костянтин Караманіц. Що б там не обговорювали між віцепрезидентами, комерційними директорами та іншими людьми цікавих посад, які придумали для своїх працівників клуби, без власників цей процес зрушити з місця неможливо.
Це показує багаторічний досвід провалів телепулу. Так працює український футбол – є цар та свита, яка нічого не вирішує. Навіть між собою власники не здатні знайти точки перетину, не те що через зіпсований телефон підлеглих без права голосу.
Доки власники не сядуть за круглий стіл на серію серйозних переговорів, це все ілюзія бурхливої діяльності. Що навіть видно по серйозності самого документу «проєкта» телепулу, де немає ніякої конкретики, просто прописані два можливих напрямки – «УПЛ ТБ» або продаж трансляторам. Це точно все, що можна було розробити за весь цей час?
Уявити маштаб фігури, яка здатна була б не тільки посадити Ахметова, Суркіса, Коломойського, Геллера, Козловського, Поворознюка та інших за один стіл, а й знайти аргументи, чому вони повинні прислухатись до опонентів і витрачати на розмови свій час, досить складно. Одиниці з власників готові робити крок вперед, поступатися своїм его та думати про глобальну картину розвитку українського футболу, а не про те, що їм буде за це зараз. Хоча саме вони, оскільки клуби грають за їх гроші, повинні брати ініціативу за прийняття ключових рішень у свої руки.
Але навіть зібратись один раз всіх насправді неможливо. Бо реальний інвестор «Дніпра-1» – Коломойський. Але всі удають, що то не він. Бо власник «Ворскли» Жеваго в розшуку Інтерполу та під слідством в Україні. Ярославський під слідством, виїхав за кордон та взагалі абстрагувався від «Металіста». Козловський та Поворознюк кидаються один в одного помиями та судяться. Ахметов майже не з'являється на публіці. Список легко продовжувати.
Як таких персонажів зібрати за одним столом?
«Я не маю наміру знову балотуватися на посаду президента ліги, оскільки переконався, що побудувати «Швейцарію» в умовах українських реалій неможливо. Хабарі? Порівняно з історіями про власників українських клубів, це просто дрібниці. Всю картину нам, швейцарцям, просто неможливо зрозуміти, тут творяться дикі речі», – говорив шокований українськими реаліями Томас Грімм в інтерв'ю Football.ua у 2020-му.
І він абсолютно правий.
Фото: УПЛ; УАФ; football24.ua.
