Інтерв'ю Максима Шацьких: «Суркіс ніколи не лізе в жодні процеси в «Динамо» і не заважає»
Історії про Бекхема, Лобановського, Селезньова та інших.
Легенда київського «Динамо» Максим Шацьких розпочав сольну тренерську кар’єру у 2022 році. За цей час двічі зробив рідний «Пахтакор» чемпіоном Узбекистану.
Зараз команда в Туреччині на зборах готується до нового сезону. Минулого тижня «Пахтакор» зіграв внічию з «Олександрією» – 1:1. Також у команди запланований спаринг з «Динамо».
Ірина Козюпа поговорила з Максимом напередодні його зустрічі з киянами. З нашої розмови ви дізнаєтесь:
💙 Чому Шацьких отримав диплом тренера в Києві;
💙 Як оцінює роботу з «Динамо» в штабі Хацкевича;
💙 Що сказав Лобановський, коли вся команда постриглася налисо;
💙 Що рекламував Бекхем під час матчу з «Динамо»;
💙 Що б зробив, якби Селезньов побив його бомбардирський рекорд;
💙 Історія кохання доньки Максима і гравця «Динамо».
«PRO-диплом, отриманий в Україні, дає можливість працювати тренером по всьому світу»
– Минулого року внесла вас у свою трійку в опитуванні на найкращого тренера України. Але наскільки коректно вважати вас українським тренером?
– Думаю, тренер – це міжнародна професія. Тому тут не треба ставити якісь акценти. І розділяти країни теж немає ніякого сенсу.
– Навчалися на тренерських курсах в Україні?
– Так. Річ у тім, якщо вчитися в Ташкенті, то тут дають PRO-диплом, з яким тренер може працювати лише в АФК (Азіатська конфедерація футболу – прим. Tribuna.com). А PRO-диплом, отриманий в Україні, – це УЄФА. Він дає можливість працювати тренером по всьому світу. Це також має велике значення.
– Які враження від самостійної тренерської роботи?
– Все-таки бути головним тренером це трохи інше, ніж помічником. Стає більше відповідальності – за тренувальний процес, за людей навколо та команду, яку ми будуємо.
Важливо мати якісних та фахових помічників, які тобі допомагають, підказують і сперечаються з тобою. Без них нікуди. Звичайно, останнє слово залишається за головним тренером. Але те, про що ми дискутуємо, домовляємось, обговорюємо, - це все додаткова інформація, яка підштовхує тебе до правильного рішення. А це головне.
Хочеться, щоб команда виглядала потужно, мобільно, була міцною фізично, розумною. Буває так, що якогось гравця Боженька не обдарував природніми даними. Він просто футболіст середнього рівня – трудяга, який своїм зусиллям, працелюбністю, професіоналізмом готує себе до кожного матчу. Хочеться такого гравця вивести на максимальний рівень, який можливий в його випадку. Це перемога для кожного тренера.
Можливо, хтось цього не помітив, а тобі вдалося розкрити його прихований потенціал. Є ж багато випадків, коли футболісту міняли позицію. До цього ніхто не помічав, що в нього є такі якості. Дуже цікаво працювати в такому напрямку і розкривати щось нове у своїх гравцях.
– В січні «Пахтакор» виставили на продаж. Поясніть, яка зараз ситуація з клубом.
– Клуб весь час був державним, а тепер його виставили на продаж, щоб якийсь приватний спонсор чи інвестор повністю взяв на себе обов’язки фінансувати «Пахтакора». Тому зараз тривають заходи з приватизації клубу. Є бажаючі придбати його, тому проводиться тендер. Це все по закону, який зобов’язує провести тендер, щоб все було чесно і справедливо. Тоді «Пахтакор» перейде у приватну власність.
Зараз нас практично спонсорує наш колишній шеф Джахонгір Артикходжаєв (бізнесмен та колишній мер Ташкента – прим. Tribuna). Можна сказати, що він зараз утримує клуб.
– Писали про інтерес до вас з ОАЕ, Азербайджану та Південної Кореї. Якась з пропозицій зацікавила?
– Так, були розмови, але я думаю, що у нас в «Пахтакорі» ще багато справ, які ми намагаємось вирішити. Ми ще не все тут показали і зробили, що хотіли б. Роботи ще вистачає і, дай боже, щоб вона продовжувалася. А щодо пропозицій, то на все свій час.
Зараз ми стали на зовсім інші рейки і більше робимо акцент на своїх молодих футболістах. Будемо розвивати академію, щоб виховувати власну молодь. Постараємось більше і частіше залучати своїх вихованців до першої команди.
Будемо рухатися в цьому напрямку, тому роботи в нас вистачатиме.
«Шовковський ніколи не збирався бути тренером воротарів»
– Колись ви мріяли грати за «Динамо». Чи є мрія повернутися в Київ вже в якості головного тренера?
– А чому б ні? Якщо буде така пропозиція, то буду думати. «Пахтакор» – суперклуб. «Динамо» – суперклуб. В обидвох команд велика і багата історія. Тут навіть не треба щось пояснювати. Але бігти попереду кудись теж не хочеться. Надійде пропозиція, то тоді буду думати.
Головне, щоб війна швидше закінчилася і країна почала жити спокійним життям. Це зараз найголовніше. Футбол знову став на ті рейки, на яких був до війни, а вболівальники повернулися на трибуни. Думаю, фанати вже дуже скучили за великим футболом.
Далеко в майбутнє я не дивлюся. Звичайно, є плани та мрії, але на все свій час. Зараз в «Пахтакорі» багато роботи та цілей, які ми маємо втілити в життя. Будемо намагатися робити це вже з нового сезону.
– Вдається стежити за матчами «Динамо»? Які враження від роботи Олександра Шовковського на посаді головного тренера киян?
– Кінцівку першої частини сезону я застав – а так не завжди вдається дивитися матчі. Дається взнаки різниця в часі (різниця у часі Києва та Ташкента складає +3 години – прим.Tribuna.com). Також бувають проблеми з трансляціями.
Шовковський вніс деякі корективи, але за такий короткий час кардинально він нічого не міг змінити. Я спілкуюся з багатьма хлопцями з «Динамо», і наскільки знаю, то футболісти заспокоїлися. Була знервованість та втома, а після зміни тренера гравці видихнули і на позитивних емоціях довели матчі до зимової паузи.
Тепер будемо ще уважніше спостерігати за «Динамо». Зараз період зборів, і 30 січня в нас буде гра. Цікаво подивитися, що змінилося і наскільки – кардинально чи частково. Але хочу попередити, що багато наших футболістів знаходяться в національній та олімпійській збірних Узбекистану. Говорив про це «Динамо». В нас на зборах 80% молоді – практично весь дублюючий склад.
Але я також попередив киян, щоб не думали, що з нами буде легка прогулянка. Будемо боротися і чинити серйозний спротив. Ми з гумором на цю тему поспілкувалися і чекаємо 30 січня.
– Тут точно потрібна історія про Шовковського від вас. Очікували, що він стане тренером після завершення кар’єри футболіста?
– Він ніколи не збирався бути тренером воротарів. Це я точно знаю. Він і сам не раз про це говорив. Мабуть, спочатку хотів бути менеджером – спортивним чи генеральним директором. Але все склалося так, що він став помічником головного тренера. Мабуть, йому це сподобалося. І в підсумку він прийняв рішення, чому б не спробувати. Тепер керівництво «Динамо» довірило йому команду.
Думаю, в другому колі чемпіонату не тільки керівництво клубу оцінюватиме його роботу, але і для всіх він буде під мікроскопом.
«Нам не вдалося стати чемпіонами України, але ми якраз потрапили в період зміни»
– Читали інтерв’ю Олега Лужного, де він заявив, що Хацкевич з Шаблієм покликали у «Динамо» гравців, які не відповідали рівню клубу?
– Так. У кожної людини своя думка. Олег Романович, мабуть, бачив це так і вирішив висловити свою точку зору. Я не буду його засуджувати. Це його думка і він так вважає. Зрозуміло, що нам не вдалося стати чемпіонами України, але ми якраз потрапили в період зміни, коли в першу команду почали запрошувати достатньо молодих футболістів.
Коли після нас прийшов інший тренер, то молодь вже була готова. В нашому випадку гравці ще були молодими і їм був потрібен час. Згодом вони подорослішали, порозумнішали, стали майстернішими і почали давати результат.
Вважаю, що на той період ми зробили максимум з того, що могли. Так, можливо, десь не пощастило, десь чогось не вистачило. Але загалом у нас був свій малюнок гри і ми давали результат. Очки ми втрачали там, де не мали цього робити. Це правда. Але це більше питання психології, а не тактики чи фізики. З лідерами ми грали добре і обігрували їх, а команди з нижньої частини турнірної таблиці давалися нам достатньо важко.
Знову повторюся – це психологічний момент. Мабуть, нам не вдавалося налаштувати команду. Хлопці не могли налаштуватися, щоб легко проходити ці матчі, як і мало б бути. Але цим футбол і цікавий. Тим паче зараз просто так нікого не обіграєш. Всі навчилися грати у футбол.
– Чи справді Шаблій мав вплив на кадрові рішення Хацкевича в «Динамо»?
– Чесно, я вам не скажу. Я не знаю, бо не був присутній при якихось розмовах. І чи були взагалі такі розмови. Але моя точка зору, що, швидше за все, ні. Не може жоден друг чи агент сказати, що треба брати того чи іншого гравця. Тому я думаю, що жодного впливу зовні не було.
– Спілкувалися з Хацкевичем після його призначення в польський «Заглембє» Сосновець?
– Так, звичайно, ми говорили. Просто зараз у нього багато роботи, а часу, як завжди, не вистачає. Самі розумієте, клуб знаходиться в нижній частині турнірної таблиці. Треба провести збори і зайнятися комплектацією складу, щоб постаратися виконати те завдання, яке керівництво поставило перед Миколайовичем.
Це новий виклик і досвід. Тримаємо кулаки і будемо сподіватися, що все вийде.
– Цікаво, що цей клуб також пов’язують з Шаблієм.
– Ви знаєте, я ніколи не вірю в те, що пишуть, бо пишуть всього багато. Головне, що є ціль, завдання і робота, а хто там керує клубом, то це вже другорядне питання.
«Довбик надовго в «Жироні» не затримається. Те саме стосується Віті Циганкова»
– Що на вашу думку варто змінити в «Динамо» – роботу академії, скаутинг, маркетинг?
– Скажу вам чесно, в «Динамо» є все для повноцінної роботи. І керівництво робить все для того, щоб досягати найвищих результатів. Для цього все є, немає та не було ніяких проблем. Всі ті завдання та цілі, які ставили перед тренерським штабом, ми старалися виконувати.
Якщо говорити про селекцію, то ми не могли витрачати стільки коштів, як топклуби Європи. Ми з ними не можемо боротися. Але в нас не було жодного провального трансферу, який би ми здійснили на той момент. Всі ті футболісти, які були в команді, всі були достатньо високого рівня.
Повторюся, нам чогось десь трішки не вистачило. Можливо, спортивного фарту, щоб досягти тих результатів, які перед нами стояли. Але великий плюс, що ми почали перебудову і залучили в першу команду велику групу молодих футболістів (Шапаренко, Миколенко, Цітаїшвілі, Попов, Русин, Супряга та інші – прим. Tribuna.com). А зараз, як ви бачите, ці гравці змужніли і приносять користь основному складу. Думаю, старт для великого футболу вони отримали, коли головним тренером був Олександр Миколайович.
– Першим на згадку приходить Віталій Миколенко. Вже тоді бачили його потенціал?
– Знаю його ще з академії. Тоді його вік вів Віталій Косовський. Миколенко, Попов, Булеца вже виділялися на тому рівні. Особливо Віталій – він взагалі окремо був.
Коли ми прийшли в «Динамо», то я відразу сказав: «Миколайовичу, треба його брати. Хай буде в першій команді». Ми взяли молодого хлопця – і ось вам результат. Але ніхто не згадує, хто дав йому дорогу у великий футбол і за якого тренера він потрапив у першу команду. Ось про що треба говорити.
А зараз Миколенко грає в АПЛ на досить високому рівні за непогану команду. Вважаю, що це найсильніша ліга світу. Віталік – якісний футболіст, хороша та порядна людина. У нього велике майбутнє.
Коли ми були в Австрії на зборах, у нашому розпорядженні було шестеро форвардів. І з шести якісних нападників ми мали обрати двох. Це дуже складний вибір для головного тренера та тренерського штабу. Ми провели збори, проаналізували, подивилися, обговорили і залишили двох.
Якби в той час Роман Яремчук залишився в «Динамо», то важко сказати, якби склалася його футбольна кар’єра. А так він поїхав у Бельгію, пограв за «Бенфіку», зараз виступає за «Валенсію». Ніхто не знає, що сталося б, якби ми його залишили тоді в «Динамо». А так він пограв в європейських чемпіонатах на досить високому рівні у хороших командах. Пізніше він це зрозуміє.
Футбол – це справа випадку. Я взагалі вважаю, що все, що робиться – все на краще. У випадку Яремчука – це рішення зіграло позитивну роль. Роман – форвард хорошого рівня, і це було дуже важке рішення. Якби ми могли залишити всіх шістьох, то ми б так зробили.
– Раз ми вже зачепили тему форвардів, то не можу не запитати вашу думку про Артема Довбика, який чудово показує себе в «Жироні».
– Він потрапив у свою команду. Те саме Вітя Циганков. Це головне – знайти свого тренера, команду з тактикою, де можна максимально використати свої сильні якості. Довбик має чудові якості для форварда – фактурний, рослий, швидкий, в нього все в порядку з технікою.
Плюс, подивіться, «Жирона» йде на першому місці в іспанському чемпіонаті. Це ж не просто так. Це означає, що тренер вибудував правильну тактику і максимально використовує сильні якості своїх футболістів.
Думаю, Довбик надовго в «Жироні» не затримається, і в найближчому майбутньому ми побачимо його в більш іменитому клубі. Те саме стосується Віті Циганкова. Недарма пишуть, що до них є цікавість з боку топклубів таких, як «Барселона», «Баварія». У них якраз граючий вік – пік. Ще два-три роки можна грати на дуже високому рівні і приносити користь команді.
«Керівництво намагається тримати на рівні «Динамо»-машину, щоб футбол продовжував існувати»
– У вашому першому сезоні в «Динамо» команда отримала технічну поразку за те, що не поїхала на гру з «Маріуполем». Хто приймав це рішення і яка була тоді позиція тренерського штабу?
– Це було рішення керівництва. Ми до останнього були готові їхати. Поїхали з бази, сиділи вдома на валізах і чекали сигналу від керівництва. Ми б зібралися і відразу поїхали. Для нас в цьому не було жодних проблем.
Але, думаю, керівництво трохи більше знало, тому ми чекали відмашки від них. Сказали, що ми не їдемо – очевидно, що їм видніше.
– Веду до того, як вам було працювати з Ігорем Суркісом і як ви оціните його, як менеджера?
– Тільки з позитивного боку. Він ніколи не лізе і ніколи не заважає. Ні Ігор Михайлович, ні Григорій Михайлович. Вони призначили головного тренера, який набирає свій тренерський штаб. Є цілі та завдання, які ставлять перед командою. Відповідно, є відповідальність.
Але він ніколи не лізе в жодні процеси – ні в тренувальні, ні в жодні інші. Навпаки, керівництво старається зробити все для команди. Завжди можна звернутися з будь-якого питання – завжди допоможуть, підкажуть, направлять. Кажу не тільки про футбольні питання – всі побутові проблеми також вирішують.
Все, що вони можуть зробити для команди, роблять максимально. Всі розуміють, що в теперішній ситуації це не так просто. Але вони намагаються тримати на рівні «Динамо»-машину, щоб футбол продовжував існувати. І будуть робити це до кінця – це я знаю точно.
– Чи знали ви, який бюджет в «Динамо», коли працювали тренером?
– Ні. Я ніколи в це не ліз. Мені це було не цікаво.
– Ви працювали в академії «Динамо» в часи іспанського вектора. Як оціните їхній вплив?
– 100%, що іспанці привнесли щось нове. Я багато взяв для себе з того тренувального процесу, який вони запропонували. Мені він дуже симпатичний – і для академії, і для команд U-19 та U-21. Для мене це ідеальна форма роботи у плані комунікацій та вибудовування тренувального процесу в будь-якій команді.
Вся структура та система була вибудувана так, що до першої команди всі рухаються в одному напрямку, по одній схемі та структурі. Тренер може щось додавати від себе чи видозмінювати, але головне, щоб не змінювалася структура та ті принципи, які проповідує перша команда.
В мене є вся ця інформація – все записував і знімав. Зберігаю все це на флешці. Я знав, що буду тренером. Ще коли був футболістом, то планував, що піду по тренерській стежині. Від кожного тренера, з яким я працював, щось відкладав для себе, що мені було цікаво і що я вважав правильним.
«В одному з матчів «Динамо» з «МЮ» Бекхем рекламував батончики снікерс. Для нас це був шок»
– Вас часто запитують про першу розмову з Валерієм Лобановським. А можете поділитися найбільш пам’ятною історією про легендарного тренера «Динамо».
– Хм… Ви, мабуть, знаєте, що він багато не говорив. Достатньо було одного його погляду. Хоча ми і без погляду розуміли, де добре, а де погано.
В чемпіонаті України і Лізі чемпіонів в нас справи йшли не дуже. І перед матчем з «Манчестер Юнайтед» самі зібралися колективом і вирішили, що завтра всі мають бути підстрижені налисо. Зранку всі поїхали по своїх салонах, потім приїхали на базу на тренування. Сидимо на теорії, заходить Валерій Васильович, сідає за стіл, піднімає голову, а ми всі лисі. Пауза, через секунд п’ять глянув на нас і каже: «Чого сидимо, пішли працювати». Теорії так і не було – він все зрозумів.
Він кайфував, коли був єдиний колектив. Для нього це було дуже важливо.
– Тренування Лобановського справді були такими важкими, як про них говорять?
– Не знаю, пощастило мені чи ні, але я сам по собі фізично достатньо міцний. До «Динамо» я три роки грав у першій російській лізі, а там фізичної роботи було не менше. Тому, коли я перейшов в «Динамо», навантаження, які нам пропонував Валерій Васильович, я переносив достатньо спокійно.
Зрозуміло, що було дуже важко, але я вже був адаптований, тому для мене це не стало якимось сюрпризом чи я сильно помирав. Але було важко – це без сумнівів.
Тільки зараз ми дізнаємось, що деякі речі експериментували на нас. В той час ми думали, що набираємо якісь фізичні кондиції, а виявляється, що це був десь психологічний тест, десь тест на стійкість. Зараз це навіть цікаво і деякі речі ми намагаємось застосовувати.
Зараз ми дивимося на нашу молодь. Якщо дати їм 50% з того, що ми робили, то 80% вже були б у лазареті. Ми були іншими – міцнішими. Як кажуть, діти Радянського Союзу, які пили воду з крана. Ми могли з’їсти батон з молоком і тренуватися. Екологія та харчування було іншим. А зараз самі знаєте, яка екологія. Все стало набагато гірше.
Тому зараз завдання тренера – підлаштовуватися під сучасні реалії. Тих же телефонів та приставок у нас не було. Ми не мали таких спокус, а виросли на вулиці і ганяли м’яч по асфальту, піску чи де завгодно. Нам дай тільки м’яч і якийсь майданчик. Форму самі прали, сушили, а зараз все по-іншому. У футболістів є всі умови. Тільки виходи на поле, тренуйся та грай. І то, як ви бачите, це доволі складно.
Але ми повинні підлаштовуватися під ті реалії, які зараз є. Не змінювати їх, а йти в ногу з часом. Немає ніякого сенсу щось ламати чи змінювати сучасних футболістів. Це було б великою дурістю. Треба бути до всього готовим і навіть десь передбачити те, що буде далі, тоді адаптація проходитиме легше.
– Добре пам'ятаю, як вперше вживу побачила вашу гру. Тоді «Динамо» грало в Києві проти «Реала» в Лізі чемпіонів. Ми йшли дивитися на Бекхема, а побачили ваш дубль у ворота Мадрида.
– Грав проти нього кілька разів. Цікаво, що в одному з матчів з «МЮ» Девід Бекхем рекламував батончики снікерс. Для нас це був шок. В матчі була пауза, бо хтось з гравців отримав травму. Бекхем підбіг до бокової лінії, йому кидають снікерс, він спокійно його відкриває на камеру, відкушує половину батончика, а решту викидає і далі біжить на поле.
Ми так подивилися: «Нічого собі, з’їв снікерс». Для нас така ситуація була дикістю. А потім ми дізналися, що це був рекламний ролик. У нього був контракт зі Snickers і він мав під час матчу раз чи двічі показати, що ці батончики додають йому енергії та сил.
– Євген Селезньов запостив з вами фото і написав: «Легенда». Вас пов’язує історія з рекордом, який він так і не зміг побити.
– Так, вчора якраз фотографувалися в тренажерному залі. Він приїхав на збори готуватися. Каже, що ще не охолов. Підтримав його: «Давай, працюй». Це ми так посміялися.
Ми ще в Ужгороді разом були – у футбол грали, тренувалися з «Минаєм» і взагалі багато часу провели. Ми близько потоваришували – він не очікував, що я такий простий хлопець. Питаю: «А ти думав, який я? Закінчуй з цим». Ми зараз близько і дуже добре спілкуємось.
Євген вже також знайшов себе у футболі, ту сферу, де йому цікаво – шукати молодь і розкривати її. Теж доволі цікава посада. Ми зараз живемо в одному готелі і бачимося майже кожного дня.
– Як ви зараз ставитеся до свого рекорду – найкращого бомбардира в історії чемпіонатів України?
– Повірте, я не буду молитися, щоб, не дай боже, його хтось не побив. Я буду тільки «за». Про це я весь час говорив Євгену: «Жека, я буду першим, хто тобі потисне руку і привітає». Я сказав це ще тоді, коли він заявив про бажання побити рекорд. Я за нього не тримаюся і ніколи цього не робив.
Так, звичайно, приємно мати таке досягнення. Це означає, що мій період у футболі пройшов не дарма і я чогось досяг. Цифри – це факти. Дуже важко сперечатися зі статистикою.
Правильно ви кажете, що у сучасних реаліях буде набагато складніше побити рекорд, але будемо чекати та сподіватися, що хтось знайдеться. І такий футболіст обов’язково знайдеться – я в цьому впевнений. Якщо не сьогодні, то завтра чи післязавтра.
Повторюся, я пишаюся цим досягненням, але не більше. А ще я завжди говорю, що якби забивав третину того, що для мене створювали партнери, то я б вже Олега Блохіна обігнав. Я забивав з п’яти чи трьох моментів один гол. Якби забивав хоча б два, то було б ого-го.
– Хто з партнерів створював вам найбільше моментів?
– Це Валік Белькевич – всі про це знають. Ми розуміли один одного з півслова. Я знав, куди мені бігти, куди відкриватися, знав, куди і коли він мені віддасть. Він був атакувальним півзахисником, а я – нападаючим. В нас багато разом виходило. Він багато зусиль та майстерності доклав до моїх досягнень.
«Ми були в Україні, коли почалася війна – бігали по підвалах та паркінгах»
– Бачили нещодавнє інтерв’ю, в якому Хацкевич оцінив поїздку в «Ротор», як головний футбольний промах?
– До кінця ще не додивився, але 80% інтерв’ю вже бачив. Дружина мені потім дорозповідала. На жаль, це так. Наші друзі, які там були і є, проти війни, але мало хто може голосно про це говорити. А Миколайович свою позицію озвучив – за це йому повага. Він нічого не побоявся. Тепер в’їзд в Білорусь для нього буде доволі ускладнений, але він знав на що йде. Я його повністю підтримую. В цьому плані у нас однакові думки.
Це реальна війна, яка вбиває людей. Люди гинуть, залишаються без житла. Зло має бути покаране. Впевнений, що всі отримають те, на що заслуговують.
Головне, щоб війна швидше закінчилася. Кожного дня гинуть люди. Не тільки військові, які захищають батьківщину, але й звичайні цивільні, які хочуть спокійно жити.
– Як війна вплинула на вашу сім’ю?
– Коли все це почалося, то ми були в Україні – бігали по підвалах та паркінгах. Через якийсь час перемістилися в Чернівці – друзі покликали. Після цього були в Ужгороді. Поїхали з України, коли надійшла пропозиція від «Пахтакора». Але війну ми застали – все бачили, чули та відчували.
Повірте, тут дуже добре стежать за ситуацією в Україні. Всі у курсі всіх подій. Я б сказав, що більшість підтримує українську сторону. Принаймні ті, кого я знаю, дуже детально стежать за всіма подіями, які відбуваються в Україні. В цьому плані інформації достатньо – і від мене також. Я трохи більше володію інформацією. Моя молодша донька зараз знаходиться в Києві. Також у мене багато друзів в Україні.
Я беру інформацію не з новин, а від людей, які перебувають безпосередньо на місці і все бачать на власні очі. Тому знаю, що кожного дня відбувається в Україні.
Старша донька вже давно живе у Маямі. Моїй внучці вже чотири роки – якраз недавно було день народження. Слава богу, що всі живі-здорові. Це найголовніше. Будемо сподіватися, що у найближчому майбутньому це жахіття закінчиться.
– Не боялися відпускати доньку до Києва в такий час?
– Я взагалі був проти цього. Але молодша донька вже доросла – їй 21 рік. У неї хлопець в Києві. Вона категорично не хоче їхати і залишати його. Він – футболіст. Вона сказала: «Ні, я його не залишу і нікуди не поїду». А змусити її я не можу.
Звичайно, ми хвилюємося і зідзвонюємось багато разів на день. Ми в курсі всього – коли тривоги і прильоти. Все це ми відстежуємо. Вона доросла дівчинка, це її рішення. На жаль, вплинути на неї ми з дружиною не можемо. Тому зараз вона знаходиться в Києві.
– Це красива історія. Хлопцеві дуже пощастило з такою відданою дівчиною.
– Це точно. Я думаю, що він сам це розуміє.
– Якщо не секрет, то хто цей щасливець?
– Думаю, на все свій час. Скоро ви дізнаєтесь.
– Вашу доньку Христину помічали на матчах «Динамо» разом з Миколою Шапаренком.
– От бачите, від вас нічого не приховаєш.
Фото: «Пахтакор», «Динамо»
