Вітання Ярмоленка для Срни та сльози Пушича: як виглядав матч «Шахтар» – «Динамо» з «Арени-Львів»
Репортаж з першого за 2,5 роки Класичного з уболівальниками.
Перше Класичне з вболівальниками після початку повномасштабного вторгнення. Чемпіонський матч «Шахтаря» у принциповому матчі з «Динамо». Місцями похмурий, але теплий Львів, і один великий класний спогад з цієї гри.
Бажання поїхати на травневе Класичне було надто сильним ще до того, як все склалося так, що цей матч може стати чемпіонським для «Шахтаря». Тут свою роль зіграли частковий допуск вболівальників та робочий дебют на «Арені Львів» (не бийте палицями, але справді раніше не доводилося бувати на цьому стадіоні).
Перші емоції вкладаю в текст в потязі Львів – Київ, поки якийсь дядько дивиться матч «Атлетік» – «Осасуна» (у нього підозріло хороший мобільний звʼязок), а провідник несе вже пʼяту постіль, бо з попередніми не щастило. Отож по черзі.
Фани нарешті дочекалися дербі не лише по телевізору. Але всі розуміють, якою ціною
На підході до стадіону була дуже приємна хвилююча атмосфера (поки я не облилася квасом), адже ще здалеку було помітно натовп, що збирався біля турнікетів. Воєнні реалії України не дозволили зібрати «Арені Львів» заслужений аншлаг, який був би реалістичним розвитком подій – «Шахтар» продав 500 квитків за 4 хвилини, а пізніше запустив благодійні аукціони із можливістю виграти пропуск на матч.
Здавалося, четверта частина стадіону була заповнена, або принаймні вболівальники створювали таку атмосферу та забезпечили гучну підтримку. Наприклад, з боку сектору «Шахтаря» можна було побачити на трибуні хлопців з команди гірників із колишніх військових, які внаслідок тяжких поранень на війні втратили кінцівки.
Вони були одними з найгучніших на секторі. Почула від них скандування «Траоре!», коли Лассіна виходив на заміну, і пригадала, як боєць 3-ї окремої штурмової бригади Валентин Романюк розповідав, що саме цей футболіст найбільше вразив його після особистої зустрічі з першою командою. З Валентином вдалося познайомитися ще на першому відкритому тренуванні команди «Шахтаря» із військових з ампутаціями, який наразі є її гравцем.
На трибунах можна було помітити й інших військових, а деякі з них навіть безпосередньо долучилися до матчу. Наприклад, Христина Панасюк зі 126-ї окремої бригади Сил територіальної оборони ЗСУ та Мойсей Бондаренко з 59-ї окремої мотопіхотної бригади імені Якова Гандзюка виконали гімн України перед початком матчу. Мойсей зіграв на скрипці, а Христина заспівала. Це було не тільки щемливо, а й вражаюче гарно.
А ветеранка Руслана Данілкіна, яка у 18-річному віці пішла захищати Україну й минулого року втратила ногу внаслідок поранення, виконала перший удар у чемпіонському для «Шахтаря» матчі. Сильний момент.
Перед матчем журналістам роздали афіші зі стартовими складами команд. Якщо придивитися, то можна побачити фрагмент карти тимчасового окупованого міста Донецьк та символ «Шахтаря» на місті «Донбас Арени». Там же і числові координати стадіону, який вже понад 10 років не бачив матчів рідної команди.
Напруга між командами тривала з 1-ї хвилини матчу й до посадки в автобус. Але більше, ніж сутички на полі, ніхто собі не дозволив
Сам матч вийшов контрастним і за грою, і за емоціями. Хоч сутичка наприкінці матчу, яку ініціював Егіналдо через збитого Ванатом Марлона, затьмарила всі інші нервові епізоди, у матчі їх вистачало. В одному лише першому таймі було декілька суперечок, не кажучи вже про момент із відкладеним переглядом ВАР та подальшим призначенням пенальті. Трибуни були надто чутливими до таких епізодів, а у весь інший час своєю більшістю гнали «Шахтар» вперед.
Моменту з пенальті, до речі, навіть гравці «Динамо» приділили увагу вже у мікст-зоні після матчу. Чому навіть? Бо, відверто кажучи, киян було важко вмовити на коментар: хтось виходив із нейтральним виразом обличчя й ігнорував прохання журналістів, хтось не відводячи погляду з дверей на вихід заперечно махав головою.
Сили на посмішку знайшлися, здається, лише в Олександра Караваєва, який не давав коментарів, але сфотографувався з маленьким вболівальником, а також у Андрія Ярмоленка. До нього під час флеш-інтервʼю підійшли представники «Шахтаря» на чолі з Даріо Срною.
«З приводу пенальті – мені здається, що там його не було. Я ще цей епізод не переглядав, але як трактують за чинними правилами – мені здається, це не пенальті», – сказав Андрій Ярмоленко.
«Пенальті цей був дуже спірний, бо спочатку потрапило у груди, а потім вже був доторк рукою. Ви бачили, яка була відстань – мінімальна. Тому я вважаю, що це помилка рефері», – реакція Костянтина Вівчаренка.
Емоції гравців «Шахтаря» були зовсім іншими, але сили на розмови з пресою теж знайшлися не у всіх. Кожен по-своєму переживав цю мить, тому сльози Різника і Пушича здалися чимось дуже щирим та щемливим, танці бразильців – природнім і заряджаючим, а "Hala Madrid" від Срни – неочікуваним та десь навіть кумедним.
А з якими емоціями ви додивилися цей матч?
Фото: Tribuna.com
