Повії для журналістів, бойові ведмеді та тренування Мохаммеда Алі. У 70-х НБА мала вогняну лігу-конкурента
Пост суперфіналіста конкурсу «Травневе божевілля».
Від редакції: цей пост – топова робота блогера Tribuna.com Daggetkin на суперфінал конкурсу баскетбольних текстів «Травневе божевілля». Він посів загальне друге місце. Підтримайте автора коментарями та плюсами.
Дуже часто НБА сприймається, як одна із найбільш прогресивних спортивних організацій в Сполучених Штатах. Це стосується як самої гри в баскетбол, так і усього, що знаходиться поза нею. Але так було не завжди. У 70-х роках минулого століття – ліга була дуже інертним та майже закритим клубом, який не хотів нічого змінювати. Не дивлячись на те, що там почали з'являтись такі гравці, як Піт Маравіч, які надавали перевагу яскравій грі над результатом, сама організація перебувала у стагнації та втрачала фанатів. А найгіршим було те, що ніхто нічого і не збирався робити.
Та, на щастя, зміни прийшли ззовні. Наприкінці 60-х декілька ентузіастів вирішили створити власну баскетбольну лігу – Американську баскетбольну асоціацію (АБА), яка проіснувала всього 9 років. Але цього часу вистачило, щоб залишити величезний відбиток в історії гри.
Головною метою створення АБА було подальше злиття із НБА. Але перші сезони нової ліги були суцільною катастрофою
Наприкінці 60-х років НБА включала у себе лише 12 команд. Але проблема ліги полягала у тому, що менеджмент не бажав розширюватись, хоча багато інвесторів бажали відкрити франшизу у різних містах. Така ситуація дуже не подобалась бізнесменам, які бачили, що баскетбол є популярним видом спорту і на цьому можна добре заробити.
Тому у 1967 році каліфорнійський підприємець Денніс Мерфі, який вважається батьком-засновником АБА, вирішив створити нову лігу. Він зміг зібрати 11 груп власників, які могли вступити у нову організацію за смішний франчайзинговий внесок у розмірі 5000 доларів. При цьому ніхто не приховував той факт, що головною метою створення нової ліги було подальше об'єднання із більш фінансово успішною організацією. І нові власники доволі охоче йшли на цю авантюру, оскільки їм обіцяли удвічі менші вкладення у франшизу, ніж вони б це зробили з клубом НБА. Тож у перший сезон заявилось 11 команд, серед яких можна окремо виділити Індіану Пейсерс – єдину команду, що провела усі 9 сезонів та жодного разу не переїжджала із рідного міста.
Першим комісіонером АБА було призначено легендарного Джорджа Майкана. Він одразу обрав стратегію розвитку, що нова ліга має максимально відрізнятись від НБА. Першим головним нововведенням був м'яч. Замість стандартного коричневого його зробили різнокольоровим. Сегменти мали синій, білий та червоний кольори. Майкан це пояснював більш патріотичною позицією, що м'яч був у національних фарбах, але були й більш практичні причини. Дехто стверджував, що комісіонер мав проблеми із зором, тому часто не помічав його у ТВ-трансляціях.
Крім нового м'яча було вирішено, що час на володіння має відрізнятись від того, що був в НБА. Замість класичних 24 секунд, на атаку відводилось аж 30.
А найголовніша новація мала набагато важливіший вплив на гру. У перших сезонах АБА не могла собі дозволити центрових-семифутерів, щоб ті боролись під кільцем, оскільки всі зіркові гіганти вже були в НБА. Тому щоб хоч якось внести зміни у динаміку, ліга вирішила розмістити на майданчику 3-очкову лінію. Це не було їх винаходом, оскільки вона вже використовувалась в Американській баскетбольній лізі, яка закрилась за 5 років до цього, але саме в АБА вона набула такої популярності.
Хоча у 60-х наявність триочкової лінії була рівнозначна єресі, не вводьте себе в оману, що тоді ніхто не міг робити дальні кидки. У сезонах 1968-1969 та 1969-1970 розігруючий Кентукі Луї Дампьєр викидував в середньому 6,9 триочкових за матч, маючи точність 36,1%. Навіть зараз у часи тотального триочкового баскетболу ці цифри були б чудовим показником для міцного снайпера.
Та незважаючи на усі відмінності від НБА, Американська баскетбольна асоціація у перші два роки свого існування в основному лише страждала. Новий м'яч хоч швидко запам'ятовувався, але був дуже неякісним та слизьким. Не кажучи вже про те, що деякі гравці казали, що через свою яскравість він лише дезорієнтував їх.
Головною ж причиною страждань була відвідуваність. На деякі матчі приходило по 50 чоловік. Деякі команди навіть не мали постійного майданчика. Доводилось грати у шкільних спортзалах. А одного разу матч провели у приміщенні хокейної арени. Паркет поклали прямо на лід. Гравці, що приймали участь у матчі, згадували, що підлога та м'яч одразу покривались шаром ожеледі. І все закінчилось купою травм.
Один із перших зіркових гравців, кого вдалось переманити із НБА - Рік Баррі - згадував: «Я не грав у першому сезоні АБА через те, що НБА через суд забронили мені грати до закінчення мого контракту, але коли я почав грати, то це було дуже важко. Тобі треба боротися із особистою гордістю, щоб показувати свою найкращу гру перед 28 глядачами. Інколи доходило до того, що вболівальників було менше, ніж персоналу арени. Що я взагалі там робив?».
Щоб хоч якось вижити власники клубів вдавалися до дуже агресивних маркетингових ходів. І це спрацювало
Заповненість трибун дійсно тривожила власників клубів. АБА жодного разу в своїй історії так і не отримала національного телевізійного контракту, задовольняючись лише трансляціями на місцевому телебаченні. Але і тут заробити було майже неможливо, бо більшість команд знаходились у містах з дуже скромними ринками. Через це за перші три сезони 9 з 11 команд переїжджали в інше місто.
Саме тому основною статтею доходів клубів був продаж квитків, які зовсім не продавались. Але американці не були б американцями, якби не змогли вигадати, як продати нікому не потрібний товар. Тож менеджери клубів вирішили діяти нестандартно.
Особливістю контрактів гравців Американської бескетбольної асоціації було те, що їх заробітна плата залежала від кількості проданих квитків на матч. Це мало стимулювати гравців приводити глядачів. Для прикладу, у гравця Мемфісу Джонні Ньюмана було прописано, що він мав «продавати» по 5000 квитків на кожен домашній матч. І йому буквально видавали їх на руки. Доходило до того, що Ньюман замість оплати за стрижку у перукарні пропонував оплатити квитком на матч або ж залишав їх у вигляді чайових у ресторані.
Гравці також працювали над будь яким висвітленням і популяризацією своєї ліги. Це стосувалося і роботи із пресою. Один флоридський журналіст згадував, що він робив інтерв'ю із членами місцевої команди для своєї газети. Коли він повернувся до готелю, через деякий час в його номер постукала жінка та сказала, що вона повія. Її послуги оплатили гравці команди, щоб віддячити за його роботу та інтерв'ю.
Через таку мотивацію самі спорстмени дуже відрізнялись від гравців НБА. В АБА було набагато більше свободи для баскетболістів. Ніхто не вказував їм як одягатись чи які зачіски носити, тому більшіть гравців того часу носили найкращі афро, які можна собі уявити. А найбільша зірка ліги за усю її коротку історію Джуліус Ірвінг на усіх фотографіях того часу виглядав як клішований чорношкірий сутенер середини 70-х.
Та і це ще не все. Чи не вперше в американському спорті АБА почали використовувати додаткові активності для глядачів. В одному із перших сезонів команда із Пітсбурга навіть організувала відкрите тренування самого Мохаммеда Алі. На нього прийшло подивитись десь 6000 чоловік. Та проблема заключалась у тому, що тренування зробили до матчу. Тож після його закінчення гру місцевої команди залишились дивитись від сили 400 вболівальників.
В подальшому усілякі розважальні заходи стали невід'ємною частиною матчів АБА та все ж змогли затягнути більше вболівальників. Наприклад, у Маямі пішли найпростішим шляхом та просто одягнули дівчат із групи підтримки у бікіні. Це зараз таке здається буденністю, але у 70-х це було чимось дуже провокативним. В інших містах у перервах матчів проводились забіги собак, а найбільше виділилась Індіана. У 1975 році у перерві вони провели бійцівський матч проти ведмедя. Офіційна рекламна брошюра звучала так: «Віктор, бойовий ведмідь, буде боротися з відомими борцями, а якщо дозволить час, то й з декількома бажаючими фанатами».
Не відставали клуби й у залученні жіночою аудиторії, що у ті часи явно не асоціювалась зі спортом. Одного разу перед матчем у Денвері оголосили, що будь-яка жінка, що прийде у короткому топі, потрапить на матч безкоштовно. Серед тих, хто прийшов, зробили навіть конкурс - і власниці найкращого топу вручили приз.
Попередня історія може віддавати відкритим сексизмом та є й інша сторона. У 1968 році дівчина на ім'я Пенні Енн Ерлі стала першою в історії США жінкою-професійним жокеем, що може приймати участь у кінних перегонах. На знак протесту проти цього чоловіки-жокеї почали бойкотувати змагання, де мала приймати участь дівчина. На такий випадок несправделивості одразу зреагувала команда Кентукі Колонелс і дала їй контракт. Незважаючи на те, що Ерлі ніколи не грала в баскетбол, її навіть випустили під час одного із матчів. Вона зробила символічне вкидання із ауту та одразу була замінена.
АБА постійно знаходилась у стані «холодної війни» з НБА. Незважаючи на це, команди з різних ліг провели більше 150 матчів між собою
З самого початку свого існування АБА викликала у свого головного конкурента у кращому випадку знервованість, у гіршому – огиду. Фірмовий кольоровий м'яч у НБА прозвали «Цирковим м'ячем на носі у тюленя», а триочкова лінія розцінювалась як плювок в усі основи баскетболу, начебто Нейсміт задумував гру зовсім не так.
Та з часом і з ростом популярності відносини ставали все більш напруженими. Почалась реальна конкуренція за гравців. Якщо на початку свого існування АБА могла перетягнути до себе деяких зірок НБА, як Рік Баррі, то в подальшому почалась справжня війна за проспектів. Щоб хоч якось убезпечити перехід гравців до Американської баскетбольної асоціації, були створені спеціальні «таємні драфти». Вибір гравців здійснювався власниками за закритими дверима. При чому також враховувались побажання самих баскетболістів. Були випадки, коли гравці навідріз відмовлялись йти куди-небудь, окрім команди з їх рідного міста чи штату. І їх залишали там.
Головною перевагою АБА було те, що для них не було жодних правил щодо прийому гравців. Майбутній член Залу Слави Спенсер Хейвуд став першим спорстменом в американському баскетболі, хто потрапив у професійний спорт після другоро року в університеті. І потрапив він саме в АБА, бо правила НБА на той час дозволяли брати лише тих, хто повністю закінчив навчання. В подальшому ця практика лише збільшувалась. Першим гравцем в історії, якого взяли у професійну команду одразу після школи, був легендарний Мозес Мелоун. І потрапив він до команди АБА Юта Старс.
Варто зазначити, що Американська баскетбольна асоціація часто могла запропонувати набагато кращі контракти для гравців. Тому багато молодих проспектів обирали саме її. З кожним роком кількість зірок збільшувалась. В лігу прийшли такі легенди, як Артіс Гілмор, Ларрі Кенон та Джордж Гервін. Але найкращим гравцем усіх часів став Доктор Джей. Джуліус Ірвінг провів найкращі роки своєї кар’єри саме в АБА.
Незважаючи на прохолоду в стосунках, уже в 1971 році всі розуміли, що об’єднання двух ліг неминуче. Управлінці почали налогоджувати контакти. Того ж року провели перший виставковий Матч Усіх Зірок, де мали грати найкращі гравці НБА проти найкращих гравців АБА. Звичайно, усі вважали, що це буде легкою прогулянкою для великої ліги, оскільки за збірну НБА грали такі мастодонти як Волт Фрейзер, Карім-Абдул Джаббар та Джон Хавлічек. Насправді, вийшов доволі бойовий матч. Збірна АБА програла лише 5 очок із рахунком 125-120. Цікаво, що матч проводився за змішаними правилами. Половину матчу грали з 24 секундами та без 3-очкової лінії, а іншу – з 30 секундами та з 3-очковою лінією. Надалі це стане стандартним форматом.
В подальшому увійшли в практику виставкові матчі уже окремих команд різних ліг між собою. Зазвичай вони грались у містах і аренах команд АБА, оскільки команди НБА не хотіли промотувати бунтівну лігу серед своїх вболівальників, а також хотіли прорекламувати себе у містах, де вони не такі популярні. За увесь час проведення таких матчів лише дві команди НБА відмовились грати проти клубів з іншої ліги – Лейкерс та Кавальєрс.
Ігри завжди були бойовими. І місцеві гравці, і вболівальники завжди хотіли довести, що саме їх ліга та клуб кращі. Тому дуже часто матчі закінчувались або бійками, або масовими вилученнями. А усього ж за усю історію існування АБА було проведено 155 таких матчів. І, як не дивно, саме Американська баскетбольна асоціація вийшла переможцем, вигравши у 79 матчах проти 76 у НБА.
Не витримавши фінансового навантаження, після 9 років існування АБА все ж об’єдналася з НБА, але наостанок подарувавши нам ще одну важливу подію – перший в історії Слем Данк Контест
З кожним роком свого існування АБА ставало все гірше у фінансовому плані. Питання відвідуваності вдалось перемогти і тепер вона вимірювалась не сотнями, а тисячами глядачів. Подекуди й десятками тисяч. Але з приходом кожної нової зірки потрібно було видавати їй новий дорогий контракт. Ліга опинилась у замкнутому колі.
Все дійшло до того, що перед початком сезону 1975-1976 у лізі залишилось 8 команд, одна з яких – Сан-Дієго Сейлз – знялась на початку регулярки. А інша – Юта Старз – посеред сезону. Інші команди були більш-менш на плаву, але всі вже розуміли, що далі так бути не може. І ось тут вже на перший план вийшла НБА, запропонуваши свої умови. Той сезон був останнім в історії АБА.
По його закінченню лише 4 найбільш фінансово успішні команди змогли заплатити захмарний вступний внесок та приєдналися до НБА. Ними були Денвер Наггетс, Індіана Пейсерс, Нью-Йорк Нетс та Сан-Антоніо Сперс. У майбутньому лише Нетс робили переїзд, але все це було у межах Великого Яблука. Крім того, цього року Денвер став останньою командою-вихідцем із АБА, яка потрапила до фіналу НБА.
Але АБА не могла піти, не залишивши по собі ще одиного важливого відбитку в історії. Щоб додати чогось нового до останього Матчу Усіх Зірок, що тоді проходив у Денвері, організатори вирішили провести перший в історії Данк Контест. До цього їх підштовхнув Джуліус Ірвінг, який завжди насміхався із організаторів, що може забивати зверху хоч по 100 разів за матч. Але ідея була дійсно геніальною. В подальшому такий вид розваг журнал «Sports Illustrated» назве «найкращим винаходом по проведенню перерви між половинами матчу після походу в туалет».
Склад учасників був легендарним. У ньому прийняли участь Ларрі Кенон, Артіс Гілмор, Джордж Гервін, Девід Томпсон та Доктор Джей. Усі, окрім Кенона, в майбутноьму стали членами Залу Слави НБА. І це був дійсно крутий контест, де найяскравіше відзначились Томпсон та Ірвінг. У першому ж змаганні в історії було виконано данк на 360 градусів, який виконав кумир Майлка Джордана Девід Томпсон, а Док узяв та й виконав данк зі штрафної лінії.
Іронія цієї події полягала у тому, що контест так особливо ніхто і не побачив. По телебаченню Матч Усіх Зірок показали лише декілька місцевих ТВ-каналів, де базувались клуби, а глядачі у залі банально не дочекались самого змагання. Для збільшення кількості відвідувачів організатори найняли відомого співака Глена Кемпбелла, який перед початком матчу мав провести свій 2-годинний концерт. Звичайно, що він затягнувся, а сама гра почалась після опівночі. Тому багато вболівальників пішли додому.
І в цьому уся АБА.
***
Якщо поглянути на сучасну НБА, то можна помітити, що зараз вона набагато ближча до тієї безбашенної АБА, що існувала наприкінці 60-х - середині 70-х, ніж до самої себе тих часів. Триочкова лінія не те, що перестала бути смертним гріхом, а навпаки повністю змінила гру у напрямку тотального домінування дальніх кидків. Навіть той різнокольоровий м'яч, що використовувася в АБА, знайшов своє місце у новій лізі. Як данина пам'яті, цей м'яч використовується у конкурсах 3-очкових на Вікенді всіх зірок і досі.
Нинішню НБА також не можна уявити без усіляких розважальних заходів та інтерактиву з глядачами. Це теж було запозичено у свого конкурента. І як тут не згадати про те, що саме АБА зародила данк-культуру, яка зараз взагалі відділилась від баскетболу.
Конкуренція – шлях до прогресу. І саме завдяки конкуренції з Американською баскетбольною асоціацією НБА стала такою, якою ми її знаємо зараз.
