Інтерв’ю з українцем, що працює в британському баскетболі: про Євролігу у Лондоні, гравців з НБА, матчдей, трансляції і все-все-все
Безліч цікавих історій.
Український «Прометей» був найпомітнішим та найуспішнішим, але не єдиним дебютантом баскетбольного Єврокубка у сезоні, що завершився заслуженим тріумфом іспанської «Гран-Канарії».
Також вперше у власній історії у другому за статусом клубному турнірі континенту зіграв молодий проект «Лондон Лайонз» – загадковий, тому що ми взагалі дуже мало знаємо про британський баскетбол, і водночас амбітний. Бо у ЗМІ та навколоспортивних колах сприймають його не інакше, як чергову спробу Євроліги зайти на англійський ринок – привабливий з точки зору економіки та медійності, але поки що не надто гостинний для найкращої гри у світі.
Під Єврокубок британці зібрали цікавий ростер, хедлайнером якого є 29-річний форвард Сем Деккер (фінал «Березневого божевілля» з Вісконсином, перший раунд драфту-2015 та 200 матчів в НБА – переважно, за «Х’юстон», «Кліпперс» та «Вашингтон») . Вийшли з групи, але вже в 1/8 фіналу натрапили на потужний «Ховентут» і поступились майбутньому півфіналісту з рахунком 78:89.
Дебютний для френчайзу сезон у змаганні Euroleague Basketball з «Лайонз» пройшов українець Артем Гусєв – колишній гравець дублюючого складу БК «Київ» обіймає у британському клубі посаду менеджера по роботі із командою. У розмові з Tribuna.com він розповів нам усе найцікавіше, що треба знати про лондонський проект – і чимало цікавих історії про роботу організації рівня Єврокубка зсередини.
«У нас поки немає власної арени. Уявіть – приходите ви з друзями покидати м’яч, а тут завершується тренування команди Єврокубка»
– Розпочнемо з того, як ти взагалі опинився у клубі «Лондон Лайонз», як пройшов цей шлях?
– Для мене це історія про випадковість. У якийсь момент я вирішив переїхати в Англію. Я раніше вже жив та навчався тут. І ось минулого літа я приїхав сюди волонтерити. Я часто приїздив у Велику Британію у власних чи робочих справах. Окремо я практикую такий вид терапії як кінезіологія, тому у мене тут були клієнти.
Я маю невеличкий баскетбольний бекграунд: десь трішки займався, грав, маю певні контакти. Тому й був оцей момент з пошуком можливості долучитися до місцевого баскетболу. Мені Лондон дуже подобається як місто, але я завжди дивувався, чому тут немає команди або чогось, пов’язаного з Євролігою, бо ринок гарний. Завжди була купа моментів, які пояснювали, чому саме.
Перед тим, як я повторно вступив до університету і вирішив переїхати сюди, я розумів, що мені потрібна робота. У баскетбольних колах спілкувався з менеджерами команд Євроліги, Єврокубка. Зайшовши на сайт «Лайонз», я побачив вакансію. Почав потроху збирати інформацію про них, вивідав, що це новий проект, буде якась серйозна організація, але масштаби були незрозумілі. Жодних деталей.
Я напряму зв’язався з клубом, подав резюме, ми поспілкувались і мені запропонували роль менеджера команди. Тоді дали короткий опис обов’язків, але згодом я зрозумів, що це означало робити все. Усі можливі і неможливі обов’язки. В основному це робота, пов’язана з організацією поїздок та тренувань.
Далі я познайомився з тренером Раяном Шмідтом. Він виявився дуже цікавим та амбітним фахівцем з нестандартним баченням баскетболу – ми з ним добре налагодили співпрацю. Ось і виходить, що потрапив у команду майже випадково. Зайшов на сайт, використав свої баскетбольні знайомства і після недовгої розмови поїхав підписувати контракт.
– Давай коротенько про твоє баскетбольне минуле. У свій час ти пограв за дубль БК «Київ», коли у нас ще був окремий чемпіонат дублюючих складів з непоганим рівнем. Чому вирішив обрати навчання, а не баскетбол?
– На момент прийняття цього рішення я був на перегляді в «Будівельнику», коли кияни заявлялись на дебютний сезон в Євролігу (столичний клуб грав у кваліфікації Євроліги у сезоні-2010/11, але вилетів у другому раунді – прим. авт.). В один момент, наскільки мені відомо, була розмова, що вони можуть мене взяти, але це була б глибока лава запасних. Дали рекомендацію їхати до Базелевського, здається, у Кривий Ріг, набратися досвіду, пограти і повернутися.
Я полинув у роздуми і виявив, що, по-перше, мої життєві амбіції вищі за те, що я міг отримати від баскетболу у той момент. По-друге, я розумів, що мені ще дуже довго рости до високого рівня, який я бачив, тренуючись разом із першою командою БК «Київ». Мені було вже 20-21 рік, і я розумів, що в цьому віці я маю гарно грати і демонструвати гідні цифри статистики на рівні Суперліги або їхати у слабші ліги – це мені теж не подобалося.
Перспектива гарної освіти мене завжди цікавила: нові знання, новий досвід. Тому я прийняв рішення не їхати у Кривий Ріг, а обрати місце цікавіше. Але у мене залишилося відчуття, що я міг ще щось дати в баскетболі, і зараз я заповнюю його.
– Це був твій перший сезон у «Лондон Лайонз»?
– Так, перший мій сезон, а взагалі для команди це другий рік з новим генеральним менеджером і третій – з новим власником. Ці хлопці (компанія 777 Partners – прим. авт.) купили основну долю акцій команди та ліги. Цей рік ми сміливо можемо назвати першим більш-менш успішним з точки зору роботи організації. Кажу не про трофеї, перемоги, рекорди, а саме про процеси рівня якісних організацій. Я потрапив на самий початок – коли закладається фундамент проекту.
– Ми слідкуємо за «Прометеєм», маємо уявлення про Єврокубок. З точки зору «Лондона» як організації, для якої це теж був перший сезон в Єврокубку після декількох років у Кубку Європи ФІБА, баскетбольній Лізі чемпіонів, з чого ви взагалі починали роботу?
– Я не був з командою минулого сезону, тому бачив лише його наслідки. Знаю організаційні звички клуба. Щоб спробувати пояснити, що таке британський баскетбол, то коли я побачив чемпіонат Англії – моя студентська ліга здалася більш конкурентною. Хоча на момент мого першого від’їзду студентські змагання були непогані. Аматорські турніри в Україні штибу Ліги монстрів можуть легко вписатися сюди і грати.
Зайду здалека. У Британії баскетбол – це соціальне явище, не комерційне зовсім. Фанам, які приходять на гру, не принципово, грає на майданчику Сем Деккер чи якійсь місцевий хлопець. Головне, щоб влучали, бігали, всі шуміли, але в якості вони не розбираються. Тому у команд і не було мотивації брати високоякісних гравців. Цей рік став більш професійним: планування поїздок, командних занять тощо. У нас поки немає власної арени, і ми граємо в одному місці, а тренуємося в іншому. Наша тренувальна база потребує постійної броні по часу і інколи через це виникають труднощі, бо броні збігаються. Ну ви тільки уявіть: приходите з друзями покидати м’яч, а тут у команди Єврокубка завершується тренування.
Усі організаційні питання потребують багато сил, часу та нервів. Ми зіграли більше 70 матчів цього сезону, це багато, раніше такої величезної кількості не було. Людей, які працювали з минулого року, майже всіх прибрали – наприклад, попередній тренер був частково власником команди. Було багато непрофесійних моментів. Раніше для гравців могло бути нормою вирушити на вечірку напередодні гри.
Тепер у нас все по іншому: виконавці рівня НБА, тренер з Ліги розвитку і зовсім інші стандарти.
– «Лондон» – відносно новий проект. Як вам вдається заманювати до себе гравців із пристойним досвідом виступів у НБА? Дається взнаки фактор того, що це все ж Велика Британія?
– Візьмемо для прикладу, кейс Сема Деккера. Він лідер внутрішньої ліги та один з лідерів Єврокубка за результативністю – тобто, обличчя проекту. Це раз. Два, Лондон – одне з найцікавіших та найкращих міст для життя, в якому круто спробувати себе. Гравцям надавалися апартаменти в гарних районах з гідами. Наші матчі відвідує вже чотири-чотири з половиною тисячі людей – фани ходять і їм цікаво. Ми були у грецького «Промітеаса», італійського «Тренто», на матчі Єврокубка там було чотири людини, три з яких з Лондона – це неможливо порівнювати. Ми – проект, який швидко зростає, аудиторія якого всюди тільки збільшується, гендиректор – американець з досвідом.
Резюмуючи, стати частиною фундаменту, обличчям нового клубу, граючи в Єврокубку, а зовсім скоро і в Євролізі – приємна перспектива. Стосовно грошей, я не можу розголошувати суми контрактів. У нас не топ-рівень бюджету зразка Туреччини, але й бідним від нас ніхто не їде.
«Футбол може коштувати 100-155 фунтів за квиток з рук, у касі 50 фунтів будуть абсолютним мінімумом. У нас ти можеш за п’ять подивитися класну гру»
– Британський баскетбол не дуже глибокий за виконавцями. Але ви зібрали у себе багатьох високоякісних гравців, які не зайняті в НБА – тих-таки Ові Соко з Міє Оні. Наскільки місцевим було цікаво ставати частиною команди?
– Оні не зовсім британець. Так, мав паспорт, що сильно допомогло, але в Англії він нечасто бував. Ові – навколо нього частково і будувався проект, особливо з точки зору маркетингу його обличчя дуже привабливе. Решта хлопців непоганого рівня, для Єврокубка цього може бути не зовсім вдосталь, але вони мають потенціал. Наприклад, є у нас такий британець Люк Нельсон, який гарно вписався в систему. Навіть його батько – відома людина тут, ходить на ігри. Нельсон-старший навіть вручав нам кубок – для його сина це був особливий момент. Вони створюють британський баскетбол, знаходячись у його витоків просто зараз.
– Як у Лондоні привести чотири тисячі людей на баскетбол? Розкажи, будь ласка, детальніше про маркетингову складову. Звичайно, місто велике, людей дуже багато, але ж і конкуренція у сфері розваг просто неймовірна.
– Ми маємо дуже сильну маркетингову команду, яка постійно підсилюється і розвивається – у цих людей гарна експертиза. На ігри з «Парижем» та «Тюрк Телекомом» ми зібрали аншлаг – більше шести тисяч людей. Більше просто нікуди було саджати.
Ми обрали нормальну ціну на квитки, яку люди можуть легко витратити на розвагу. Футбол може коштувати 100-150 фунтів за квиток з рук, але навіть у касі 50 фунтів будуть абсолютним мінімумом. У нас же ти можеш реально за п’ять футів подивитися класну гру у приємній атмосфері. Багато данків, якихось видовищних епізодів. Команда грає у швидкий американський баскетбол, який подобається людям.
Також ми організовуємо колаборації з відомими у тому ж тіктоці блогерами, які розкручують наш бренд. Ми мали хороший досвід співпраці з компанією StockX, яка продає взуття колекційних екземплярів. Вони, маючи велику аудиторію, самі запропонували гроші, щоб світитися на наших рекламних слотах. Коли ми були в Іспанії на грі з «Ховентутом», їхнє керівництво намагалося дізнатися, як нам вдалося умовити цей бренд на співпрацю. На мій подив, подорожуючи Європою, я помічаю, що багато хто впізнає логотип «Лондона». Я сам живу у досить віддаленому від баскетболу районі, але й тут час від часу помічаю людей у нашому мерчі.
– Ти вже казав про проблеми із залом. Зрозуміло, у місті масштабу Лондона ця проблема не вирішується просто – ти не збудуєш швидко нову арену, навіть якщо захочеш. Але чи немає у вас мети за рік-два грати на величезній О2-Арені, де проводяться європейські матчі НБА, теніс і багато чого ще?
– 14 травня у нас фінал чемпіонату, до якого ми маємо дійти. Ось він відбуватиметься саме на О2. Декілька єврокубкових зустрічей ми провели на «Вемблі». На наступний сезон ми вже матимемо наш зал: орендоване складське приміщення, повністю перероблене під баскетбольну локацію. Наразі, за моєю інформацією, клуб веде переговори про купівлю тієї арени, де ми грали в цьому сезоні. Наступну кампанію ми стартуватимемо вже точно в своєму тренувальному залі поруч з ареною. До Євроліги повністю знімемо питання стадіону. Це, скоріш за все, був останній сезон, в якому доводилося дуже багато всього волочити туди-сюди.
– Ти вже неодноразово згадував про Євролігу. Ми всі знаємо, що проект «Лондон Лайонз» розбудовується саме під неї, і сама Євроліга дуже хотіла б бачити у себе лондонську команду. У вас є якійсь термін, до якого ви маєте бути готовими до дебюту?
– Чіткого терміну немає, але, за моєю інформацією, за рік буде розмова. Ще сезон обкатаємось в Єврокубку, і тоді вже піде активна дискусія про підвищення у класі. У нашому залі я часто помічав інспекторів Євроліги, які проводили оцінку приміщення. Отримуючи інформацію від моїх колег-менеджерів з інших топ-команд, можу сказати, що у нас зараз один з найкрутіших матчдеїв на цьому рівні.
Навіть на власному досвіді виїзних матчів бачу, що ми точно не поступаємося нашим суперникам за рівнем організації ігрового вечора: безпека, публіка, майданчик, мерч, продаж їжі та напоїв. Допомагає ще й те, що наша арена відносно свіжа: зроблена під ОІ-2012 і має широченний функціонал.
У Євроліги є певні стандарти стадіонів, в моєму розумінні, ми підходимо під них. Можливо, ми не будемо мати права голосу по якихось важливих питаннях, бо десь трішки не дотягнемо до стандартів. Хоча, цілком ймовірно, що ми зможемо збільшити арену, якщо викупимо її.
– Розкажи детальніше про ваш матчдей і як воно все працює. Мерч, їжа та інші способи заробити гроші.
– Колабрації. Це важливо, бренди гарно працюють з нашою аудиторією. До прикладу, вищезгадані StockX. Є ще такий бренд BEAUTIFUL STRUGGLES – маємо спільну цільову аудиторію і плідно співпрацюємо з цим виробником молодіжного одягу – трішки в хіп-хоп стилі.
Як варіант роботи маю таку історію: ми вбрали гравців у одяг бренду і зробили круту фотосесію. Потім на гру з «Тюрк Телекомом» баскетболісти приїхали у дуже яскравих куртках. До мене підбіг асистент тренера турків і каже: «Хочу собі таку саму куртку, де купити?». А це була ексклюзивна колекція, яку ще не виставляли у магазини – наші хлопці отримали речі, носили і піарили бренд. Куртки ті були не з дешевих, здається, 400 футів за екземпляр коштували.
Були спеціальні вебмонітори, де люди могли побачити себе у цих брендових речах. Усі точки з попкорном, смаженою куркою, снеками та напоями стоять в повній послідовності, системі, розрахованій на потік людей та їхній рух по приміщенням арени.
Ми маємо два споти, де продається наш одяг. Там не надто широкий асортимент товару, але все базове типу футболки, худі, кепки, пляшки – усе є. Хоча у мене є відчуття, що тут ми недопрацьовуємо, і треба думати над акційними пропозиціями. Щось на зразок 2+1 чи знижок на третю покупку. Це все не основний спосіб заробітку, бо ми не маємо задачі здерти з фанів усі можливі гроші.
Також перед входом на арену є автобус без крісел, ми його розфарбували в командні кольори, поставили там ді-джейський пульт. Поруч є кільце, в яке може покидати м'яч будь-який охочий. Це все ми показуємо у медійних паузах на зустрічах, у клубних промороликах.
Мерч також є персональний, з прізвищем якогось гравця. Для тих, хто фанатіє від окремого баскетболіста.
«Для британського баскетболу мати три команди в Європі – фантастика. Порівнюючи з українським спортом, це те ж саме, коли Луческу стає тренером «Динамо»
– Як у клубі ставляться до результату цього сезону? 1/8 фіналу Єврокубка – це позитив, чи у вас була вища мета?
– З точки зору Єврокубка – результат, безумовно, позитивний. Були об’єктивні причини, які стояли на заваді кращому. Наприклад, перед грою з «Парижем» у нас в складі було шість людей, з яких двоє школярів. Буває ось так, за два дні до гри майже всі перехворіли або травмувалися. Коли наш склад був здоровий і повний, ми показували високий рівень і гарні результати. Ми перемагали непростий «Промітеас», зокрема, і загалом було за що порадіти.
В Іспанії з «Ховентутом» було враження, що нам трошки не вистачає гравців. Не вистачало виконавців: ми зараз граємо з одним великим гравцем, Джошом Шармою. Він легкий, і йому не вдавалося боротися зі справді великими хлопцями. Ми гарно почали і створили іспанцям немало проблем. Тренер відзначав гарні домашні ігри з «Тюрк Телекомом» і «Гран-Канарією», де ми програли, так, але всього у два-три очки, і це були близькі матчі. Звичайно, були і провальні матчі у Чорногорії та Туреччині, але в цілому залишилися гарні враження від євросезону. Ми могли б показати більше, але нам не вистачило перемог в останніх матчах регулярки. Забери ми ті близькі зустрічі – і могли б отримати легшого опонента в плей-оф і показати себе краще.
– Наприкінці групового етапу Єврокубка була ситуація, коли ви вже точно посіли сьому позицію у своїй групі, а у іншій точилася боротьба між «Прометеєм» і «Ховентутом» за лідерство. Кого ви хотіли отримати у суперники?
– Я особисто хотів побачитися з українськими хлопцями. Але як команду нас мало цікавив опонент. У нашого тренера філософія гри спрямована на нас, а не на суперника. Звичайно, ми робимо скаутінг, вивчаємо опонента, але акцент робимо на собі.
– Українські читачі мають дуже туманне уявлення про чемпіонат Великої Британії. Розкажи про це змагання, якого воно рівня зараз і що цікавого там взагалі відбувається.
– Одразу до актуального – на початку травня «Бристоль» оголосив, що виступатиме в ENBL (та сама регіональна ліга, де грав «Будівельник» у сезоні-2022/23 – прим. авт.), «Глазго» заявлятиметься у один з єврокубків ФІБА. Для британського баскетболу мати три команди в Європі – фантастика. Порівнюючи з українським спортом, це те ж саме, коли Мірча Луческу стає тренером «Динамо». Але зараз тут у баскетбол багато інвестують, вкладають.
Той самий «Бристоль» – вони мені дуже симпатизують, ми їм двічі програли цього сезону. Вже за два роки бристольці матимуть свою велику арену, що вирішить одну з найбільших проблем місцевого баскетболу. «Глазго» вже має гарний стадіон і американські інвестиції. «Лестер» навіть пробував кваліфікуватися в один з єврокубків цього сезону, але не подолав відбір. Команда непогана, але організація зовсім «зелена» – хоч вони і є володарями останнього внутрішнього титулу. «Шеффілд» зараз добудовує свою нову арену – у найближчі два-три роки від них також слід чекати участі в якому-небудь єврокубку.
На всіх ходять люди. На одну з найслабших команд першості, «Плімут», приходить багато людей, які створюють чарівну атмосферу. Зі слів нашого коуча, він ніколи не бачив баскетболу гіршого, ніж у них – але ж вболівальникам все одно цікаво. «Ньюкасл» має свою арену, але організації просто не вистачає грошей. Є і певні команди, які зникнуть або переїдуть у більші міста. Наприклад, у Ліверпуль, Дублін чи Брайтон – вони мають отримати команди найближчим часом.
Ми всі зростаємо, а «Лайонз» показують планку. Але іноді все одно трапляється щось таке, що підтверджує – британському баскетболу ще є куди розвиватись навіть у найпростіших речах. Буває, що команда-господар майданчику не надасть м’ячів для тренувань, і доводиться везти їх з собою. Ми виступали з пропозицією, щоб домашня команда забезпечувала гостей усім необхідним – так буде зручніше.
Потенційно за декілька років ліга матиме декілька єврокубкових команд, пул нових арен, більше десяти стабільних клубів. У перспективі десяти років, думаю, матимемо щось рівня Іспанії за популярністю, щоб гравці приїздили грати і заробляти гроші. Є велика перевага, що Англія знаходиться між США та Європою – це своєрідний хаб, в якому є і американці, і європейці. Були навіть внутрішні історії про спільні проекти НБА та «Лайонз» у майбутньому. Товариські зустрічі чи які-небудь турніри – не скажу, але якась спільна з НБА історія.
– Чи є у змаганні ліміт на легіонерів?
– Так, обмеження є. В цьому році ми не змогли його втримати, але коли Коста Куфос поїхав від нас, отримали можливість повністю заявляти всіх на зустрічі британської першості. Зараз йде мова, щоб розглянути доречність цього ліміту взагалі. Подивилися на «Гран-Канарію», де іспанців небагато, і бачимо, що проект може бути успішним і без місцевих виконавців. Тут ще стає взнаки момент, що якісних британських гравців зовсім обмаль. Постійна історія, коли перспективні баскетболісти їдуть до Сполучених Штатів після школи, вступають до університетів і пробиваються вже там.
У нас навіть в команді є такий хлопець, дуже талановитий, з крутими даними. Він зараз після школи грає в Єврокубку, а потім поїде у якійсь топовий університет. Тому якісні гравці з британськими паспортами, з досвідом у еліті іспанського баскетболу – дуже цінні. Для прикладу, у нас весь сезон пропускав Тарік Філліп, який отримав травму на першому ж тренуванні і пропускав весь чемпіонат, але він має паспорт і дуже потрібен нам. За таких людей доводиться переплачувати, а якщо ліміт приберуть, то ці незручності завершаться.
– Давай поговоримо про твій особистий внесок у роботу команди. В чому полягають твої основні задачі?
– Я забезпечую тренувальний процес. Звичайна робота: забронювати зал, забезпечити весь інвентар, прослідкувати, щоб молодший персонал все виправ, вигладив, привів до ладу. У нас також є правило, що команда годує гравців після занять, тому я організовую і це також. Трансфер гравців на тренування, додому – все теж на мені. Перший час я особисто розсажував баскетболістів у таксі, слідкував, щоб вони своєчасно дісталися місця призначення.
Найважливіша моя функція полягає у тому, що я виступаю сполучником між організацією та гравцями. Уся комунікація складу і керівництва здійснюється через мене. Я знаю всю необхідну інформацію: де хто спить, де їсть, де тренується, де мешкає.
Поїздки команди також на мені, літаю разом зі складом на виїзні зустрічі, пересвідчуюсь, що кімнати гравців готові, що всі всім забезпечені. Я організовую збір інформації по квитках, автобусах на місцях і все тому подібне. Мені часто допомагає моя навичка стійко реагувати на стресові ситуації. Коли перед командою стає потреба швидко прийняти якесь стресове рішення – я беру це на себе.
Якщо резюмувати, від мене вимагається, щоб всі були щасливі та задоволені. Коли тобі нічого, не говорять, значить, усе добре. З’являються якісь трабли – то починаються розмови, питання. Тож добре, коли всі мовчать.
– Всі гравці різні за характером: комусь вистачає снікерсу та мобільного інтернету, а комусь треба кіно на французькій о другій ночі. Поділися якимсь кумедними повсякденними історіями на цю тему.
– Я тебе розчарую. У нас настільки високий рівень професіоналізму та відповідальності гравців, що нічого дурного чи крінжового не було. Але є кумедні кейси: коли я бачу, що мені пише Джордан Тейлор, то вже розумію, що цей хлопець щось загубив. В автобусі у Парижі він забув телефон, десь ще у готелі залишив куртку. В результаті мобільний знайшли поряд з ним у кросівку, а його куртку вдягнув хтось інший. Були і жартівливі скарги, коли перед виїздами нам міняли літак і квитки, то гравці опинялися на звичайних місцях, які не надто вже пристосовані для зручного перебування хлопців зі зростом 200+. І оці всі «класно летимо», «лакшері» – так жартували, це все було.
Ові Соко перед початком кожного матчу просив каву. Кавоварка у нас стояла в домашній роздягальні, вдома із цим проблем ніяких не було. А ось на виїздах бувало таке, що гра вже починається, йде офіційне представлення команд, а я стою в чужому місті, на незнайомій арені, у черзі в кав’ярню. Коли керівництво дізналося про це, було сказано «Все, ніякої кави, сорі».
– З усього сезону Єврокубка який виїзд був найбільш складним саме в організаційному плані?
– В Анкару та Чорногорію. Було так: ми грали фінал британського кубка у Бірмінгемі і відразу ж звідти мали летіти до Туреччини, але не в Анкару, а у Стамбул. Прилетівши в Стамбул, ми мусили провести там тренування, переночувати і зранку ще шість чи сім годин їхати автобусом у турецьку столицю.
Це було складно, бо кубкова гра – це морально важко, а до того ж я мав організувати шість послідовних подій за дуже невеликий проміжок часу. Я мав підготувати два тренування в Анкарі, матч в Анкарі, гру в Бірмінгемі, тренування, і ще одне тренуваня в Стамбулі. Багато подій, на деякі навіть довелося з собою вести наші м’ячі. По Англії ми їздимо автобусом підвищеного комфорту з усіма зручностями. Коли ж ми побачили машину, на якій мали багато годин їхати в Анкару – було вирішено летіти на літаку. Ми опинилися в столиці за два дні до гри і пробули там три доби. Складності додало те, що це була подорож за межі Євросоюзу.
У Лондоні у нас немає такого поняття, як ескорт для автобуса. Коли чорногорці прилетіли до нас, то питали: «А у вас немає машин з сиренами, які провезуть куди потрібно?». Але у нас тут інша країна, немає переваги у баскетболістів, навіть президенти стоять у заторах, і це норма. Ми були здивовані, коли у Чорногорії та Туреччині нашу машину супроводжувала поліція.
Повертаючись до історії зі складною поїздкою в Анкару, тоді наш автобус мала супроводжувати поліція. Коли всі ввечері пішли відпочивати, я був дуже здивований, побачивши поліціантів у холі готелю. Вони реально сиділи і чекали поки ми поспимо. «У нас наказ сидіти і чекати, потім супроводжувати вас далі», – казали представники правоохоронних органів. Так «Тюрк Телеком», мабуть, хотів продемонструвати гостинність столиці.
– Ну і, за логікою, ти мав би допомагати іншим клубам вирішувати якісь проблемні ситуації як представник приймаючої сторони, коли вони приїздили до вас у гості. Чи траплялися якісь форс-мажорні ситуації, зважаюци на те, що це Лондон, Велика Британія, і отримати візи не надто вже легко?
– Це скоріше міф, що складно отримати британську візу. У наших гостей не було жодної проблеми з цим, і, загалом, якщо комусь відмовляють у в’їзді, то не тому, що Велика Британія настільки вже негостинна – найчастіше це трапляється через неправильно заповненні документи. Людський фактор, усі ці помилки призводять до великої кількості відмов на візи.
«Мав ідею покликати українських легіонерів з АПЛ на баскетбол – але поки руки не дійшли»
– Окрім зрозумілих президента і тренера з його штабом, з кого ще складається офіс вашої команди?
– Ми працюємо без президента, маємо генерального менеджера з двома асистентами. Його помічники керують командою на місці, бо генеральний більшу частину часу проводить у Маямі, де знаходиться центральний офіс компанії-інвестора.
Помічники генменеджера мають розподілені зобов’язання: один робить більше «паперової» роботи, інший – контактує з командою напряму. Цей асистент – колишній агент, має багато знайомств з тренерами та гравцями по всьому світу. Відвідує тренування і власноруч слідкує за процесами. Також ми маємо маркетинговий відділ, який займається просуванням нашого бренду. Є окрема команда по контенту: одна людина, яка їздить по Британії і створює матеріали, і ще три – по Європі. Вони роблять відео, фото, інтерв’ю. Є івент-тім, ці люди займаються конкретно матчдеєм – усім, що пов’язане з ареною.
Тренерський штаб складають п’ять фахівців: головний і чотири помічника. Чотири асистенти потрібні для того, аби безпосередньо за їхньої участі награвати нові комбінації, схеми. Ми намагаємося не практикувати ігри п’ять на п’ять між собою. Коучі молоді, тільки нещодавно закінчили грати, і вони урізноманітнюють тренувальний процес. Наш тренерський штаб можна назвати неофіційними гравцями команди. Це дуже відрізняється від мого тренувального досвіду в Україні. Ми мали два-три тренери всього і завжди грали один проти одного на тренуваннях – тут все інакше.
Я – менеджер команди, є менеджер по екіпіруванню, є голова медштабу. До речі, наша спеціалістка по медштабу прийшла до нас із футбольного «Вест Гема», вона має у підпорядкуванні тренера по фізпідготовці, лікаря та ще якихось інтернів. Є перформанс-директор – людина, відповідальна за використання новітніх технологій. Як приклад, ми використовуємо спеціальні жилети для збору інформації по здоров’ю гравців, їх руху на майданчику тощо.
Наш офіс активно розширюється, згодом до нього можуть приєднатися робітники арени, адміністрація. Зі слів генменеджера, з наступного року ми матимемо набагато ширший штаб працівників.
– Як у британському баскетболі відбувається взаємодія з медіа? Хто знімає та транслює ваші матчі?
– Наші єврокубкові поєдинки показує великий спортивний канал BT Sport, який загалом транслює футбол. Внутрішній чемпіонат транслює усім відомий Sky Sports – найбільша медіакомпанія Британії. Найчастіше вони показують якісь цікаві зустрічі грандів чемпіонату чи принципові протистояння.
Відбувається це цілком зрозуміло: приїздить купа машин з безліччю камер. Знімають тренування перед матчем, беруть коментарі. Тут ще цікава фішка, що коментатори працюють прямо із зали, як у затерті часи. Якщо ж гра не потрапляє у програму Sky Sports, то вона обов’язково буде доступною на ютуб-каналі ліги – поки що це безкоштовно. Ми отримуємо дуже привабливу картинку, яка приманює нову аудиторію.
– Чи маєте ви яку-небудь взаємодію з футбольними клубами чи загалом футбольним ком’юніті?
– Ні, ми йдемо різними дорогами. Це цікаво звучить, коли спортивний клуб має футбольну та баскетбольні команди, але у нас з подібних прикладів є тільки «Бристоль Сіті» з другого дивізіону англійського футболу, вони фінансують також і місцевий баскетбольний колектив. А ми жодним чином не перетинаємося, хоча і маємо спільного власника з футбольними «Севільєю», «Дженоа» та «Гертою», а зараз ще йдуть розмови з приводу інвестицій у «Ньюкасл» та «Евертон». Також бразильський «Васко да Гама» – їхній клуб, декілька колективів з латинської Америки. Вони мають дуже непоганий портфель активів.
Я поки не бачив футболістів на наших матчах, хоча і мав ідею покликати українських легіонерів з АПЛ на баскетбол – але поки руки не дійшли. Думаю, з Євролігою до нас почнуть ходити і футболісти.
– Менеджмент якого європейського клубу зараз можна вважати орієнтиром?
– Дуже крутий та вдалий кейс у «Монако», який швидко виріс. Зараз «Лайонз» не у піковій точці власного росту, ми лише йдемо до цього. Перед сезоном ми проводили матч з «Басконією» – дуже високий рівень організації. У французького «Бурга» також все на рівні.
Але якщо шукати взірець роботи менеджменту, то це має бути будь-яка франшиза НБА. Навряд європейські клуби здатні зараз дістати цей рівень.
– Ти ще у доволі молодому віці для того, щоб зупинятися на досягнутому. Ким бачиш себе у майбутньому, у якому напрямку плануєш розвиватися – менеджерському, чи, може, тренерському?
– Мене цікавлять різноманітні методики лікування. Я хочу дізнаватися, як можна покращити перформанс гравців, не витрачаючи багато ресурсів. Я хочу дати цій організації засоби для того, щоб продовжити професійне життя гравців. Привнести саме речі, які вже перевірені, підтверджені наукою, класно працюють, абсолютно безкоштовні. Хочеться об’єднати це: мати на місці цих лебронів джеймсів, людей, які думають як Леброн Джеймс. Доглядають за собою, ставлять задачі не тільки спортивні, а і задачі спортивного довголіття чи покращення результатів. Це моє внутрішнє покликання.
Зовнішнє набагато простіше: я прагну узгодити контракт на наступний сезон і далі розвиватися в операційній діяльності. Можливо, підвищення власної посади до спортивного чи перформанс-директора. Тренерська робота мене цікавить загалом, але предметно я поки не дивлюся у ту сторону.
Наразі я вивчаю підхід нашого коуча Раяна, він дуже відрізняються від методик, наприклад, Обрадовича. У нас дуже багато відео, я намагаюся завжди бути присутнім на всіх цих заняттях і занурюватися у теорію. Поки не маю якогось свого бачення баскетбольної системи, яку б хотів розвивати. Агентство – це слизький ринок, це поки точно ні.
– Чи встигаєш слідкувати за українським баскетболом?
– Так, намагаюся слідкувати і підтримувати контакти зі старими знайомими. З одного боку, сумно бачити, що гравці не мають змоги повноцінно грати. З іншого, я вболівав за «Прометей» у цьому сезоні. Те, що вони можуть грати у такі непрості часи – це вже дуже круто. За нашими легіонерами слідкую. Періодично спілкуюся з В’ячеславом Кравцовим, з Олександром Липовим перекидалися повідомленнями. Для багатьох було великим відкриттям, що я зараз працюю в «Лондоні».
Треба починати активно вести соцмережі і показувати людям британський баскетбол, бо тут є за чим слідкувати. Моя кінцева мета – отримати неоціненний досвід і використати його в Україні. Я вважаю, що наш баскетбол може бути краще вже зараз. Навіть без додатковий інвестицій, за рахунок дешевих або і зовсім безкоштовних речей.
Ми вже організовували різноманітні табори для дітей, мені це подобалось. Але я розумію, що задля гідної допомоги Україні, я маю набиратися досвіду тут. Нещодавно мав пропозицію ввійти до топ-менеджменту іншої британської команди, яка не грає у вищій лізі. Мають базу, але шукають інвестицій, щоб швидко зробити арену і за два-три роки реалізувати команду для якогось єврокубка. Втім, поки що я серцем у «Лайонз».
Фото: London Lions / Facebook, архів Артема Гусєва
