Звідки взялися 4,5 млн внеску, чому «Прометей» знімається з Суперліги і до чого тут взагалі ТБ-права? Запитали у Дубинського

Може здатися, що свіже протистояння в українському баскетболі, яке виникло між ФБУ та «Прометеєм», звалилося на нас буквально нізвідки. Для багатьох пересічних уболівальників, які впродовж останніх тижнів спостерігали за нашою збірною на Євробаскеті-2022 та чемпіонатом Європи взагалі, ситуація виглядає так, ніби одного чудового ранку двоє значущих для українського баскетболу людей раптом вирішили посваритися один з одним.

Але насправді це не так, і бажання останнього довоєнного чемпіона України виступити в Єврокубку замість Ліги чемпіонів – далеко не єдиний (і, можливо, навіть не головний) його аспект.

Значна частина моментів, у яких федерація та «Прометей» (сподіваємося, поки що, а не остаточно) не змогли знайти спільну мову, залишилася за кадром. А їх досить багато – від фінансової допомоги клубам із прифронтових регіонів до передачі прав на трансляції матчів національного чемпіонату за солідні з урахуванням часу та обставин кошти.

В українському баскетболі – грандіозний скандал. ФБУ вимагає гроші від «Прометея», а клуб загрожує знятися з Суперліги

Щоб з'ясувати, що насправді відбувається, Tribuna.com поспілкувалася з однією зі сторін конфлікту – президентом «титанів» Володимиром Дубинським.

«Розмовляли про укладання контракту на мовлення на п'ять років та 25 млн гривень. Це була б допомога українським клубам»

– Давайте одразу почнемо із ситуації, яка сталася між вами та президентом ФБУ Михайлом Бродським. Зараз вона вкрала всі заголовки і певною мірою навіть відсунула на другий план гучну тему з футбольним телепулом. Офіційну позицію клубу «Прометей» вже висловив. Як вона сформувалася, чому ви вирішили, що не заявлятиметесь на українську Суперлігу в озвучених федерацією умовах?

– Насправді це довга історія. Трохи більше місяця тому, коли нас, усіх президентів клубів, запросили на першу зум-конференцію, яку проводив генеральний секретар федерації Володимир Драбиковський, було порушено тему участі та необхідності проведення чемпіонату. Ви знаєте нашу позицію, ми завжди говорили, що навіть під час війни чемпіонат України має проходити обов'язково в Україні, і ми були раді, що нас зібрали. На цій зум-конференції, на жаль, не було Михайла Юрійовича Бродського, але було багато представників клубів Суперліги. Було опитування, в якому шість команд Суперліги висловилися, що готові взяти участь у майбутньому чемпіонаті України.

Нам було озвучено, що федерація знижує внесок із 250 000 гривень, як це було минулого сезону, до 40 000 гривень, розуміючи фінансові складнощі клубів. Один із представників клубів, якщо правильно пам'ятаю, Валерій Альбертович Елькінсон із Запоріжжя, поставив питання про наявність спонсорів у федерації на даний момент, чи буде якась допомога командам, яку було обіцяно минулого року. На що було сказано, що жодних спонсорів немає, і лише шість клубів заявляється у чемпіонат.

Я запропонував (це було абсолютно спонтанно, ми навіть не розуміли, як все відбуватиметься, хто заявлятиметься), що, якщо склалася така ситуація і клубам, які беруть участь у чемпіонаті, це може чимось допомогти, ми переговоримо з одним із наших спонсорів, Divisport, що займається показом матчів волейбольного чемпіонату України. Вони були готові взяти на себе всі витрати на зйомки баскетбольного чемпіонату протягом сезону та виплатити по 500 000 гривень кожному клубу, який буде учасником Суперліги.

Якщо це можливо, то ми готові надати таку допомогу клубам, оскільки ми маємо певні домовленості зі спонсорами. На сьогодні у «Прометея» більше десяти спонсорів, і зарубіжних та українських, які розуміють, наскільки важливим є проведення чемпіонатів в Україні в цей непростий воєнний час. Висловлюючись, ми озвучили, що готові переговорити з ними та підписати такий контракт на п'ять років.

– Тобто фактично ви хотіли придбати телевізійні права на чемпіонат Суперліги, а сума угоди мала б солідарно ділитися між усіма клубами, які вийшли на старт чемпіонату. Правильно я розумію?

– Так. Але ми сказали, що лише за умови, що всі ці гроші будуть направлені безпосередньо клубам-учасникам. Ми розуміємо, що в цей тяжкий час клуби не мають своїх можливостей.

Наприклад, Харків одразу сказав, що за їхніх обставин, з їхніми руйнуваннями, вони точно не братимуть участі. «Тернопіль» теж відмовився брати участь. «Одеса» та «Хімік» сказали, що думатимуть, і попросили час до 1 вересня, але уточнили, що, швидше за все, також не братимуть участі, оскільки немає фінансування.

Була цілком нормальна розмова між представниками клубів, де всі висловлювалися, і одними з найболючіших проблем були фінансування та неможливість проведення тренувань через обстріли. Той самий Харків сказав – у нас все зруйновано, постійні обстріли, немає можливості знайти спонсорів та тренуватися. Усі ділилися своїми проблемами, питаннями. І ми сказали спонтанно, що якщо сьогодні немає спонсорів у ліги, ми готові переговорити з нашими спонсорами, які показують волейбольну лігу, на тих же умовах, а потім уже говорили про укладення контракту на п'ять років і 25 мільйонів гривень.

Федерація казала про те, що ми пропонували тільки YouTube-мовлення, можливо, так і було, не пам'ятаю, не обманюватиму. Ми сказали – ось є контракт волейбольної федерації, давайте ідентичний запропонуємо і баскетбольній. Це бізнес, це спонсорство, і, включаючи цих людей у ​​процес, ми говорили – сьогодні треба показувати матчі, сьогодні не буде глядачів через розпорядження, і ми розуміємо, бо постійні бомбові та ракетні удари. Ми сказали, що ми готові допомогти клубам. Ми готові одержати ці права, якщо немає інших бажаючих. Якщо є інші, якщо хтось готовий, то ми тільки за. І ці гроші – це була б допомога українським клубам.

Просто візьмемо для прикладу Єврокубок. Усі права на Єврокубок нашому клубу дісталися за 5000 євро на рік. У Прибалтиці всі права безкоштовні, всі намагаються допомогти Україні та нам, щоб можна було максимально показувати спорт. Також на цій конференції як підтримка Харкова, якщо він висловить бажання взяти участь у чемпіонаті, ми запропонували надати свій зал, проживання для хлопців та тренувальну базу у Слобожанському, якщо вони вирішать все ж таки брати участь у чемпіонаті.

Далі обговорювалися загальні питання: скільки буде турів, як це проходитиме. Але це були такі, перші, ознайомчі збори – на той момент ще ніхто не розумів, як проходитиме чемпіонат, висловлювалися різні думки. Ми говорили про те, що дуже важливо знати, як ми гратимемо, тому що бюджети клубів залежать від того, скільки буде готелів, скільки гравців, як проживання тощо. Всі чудово розуміли, що дуже складно буде знайти гравців, оскільки частина баскетболістів поїхала за кордон до війни грати за різні збірні, багато гравців виїхало через військові дії. Ми всі не розуміли, як це взагалі відбуватиметься, і як треба збирати команду.

Після цього, 1 чи 2 вересня, була друга зум-конференція, де, знову ж таки, Бродського не було, яку також вів Драбіковський, де вже говорили, хто підтвердив свою участь. Між цими двома конференціями Харків так і не дав зворотного зв'язку. Хлопці, мабуть, розуміли, що вони мають якісь проблеми непереборної сили, але до нас звернувся президент «Миколаєва» і запитав, чи є можливість допомогти їм, оскільки вони, незважаючи на найважчі обстріли, дуже хочуть брати участь, і до цього не пропускали жодного чемпіонату.

Ми обговорили всі умови кілька разів по зуму, було декілька дзвінків, потім хлопці приїжджали до нас, сказали, що у них є головний тренер і всі гравці готові грати за мінімальні гроші, аби підтримувати існування клубу. Ми вирішили, що готові переговорити зі спонсорами. Переговорили, отримали згоду, що «Миколаїв» тренуватиметься на базі у Слобожанському, що ми знімемо хлопцям житло, забезпечимо харчуванням та мінімальними фінансовими можливостями для поїздок на тури чемпіонату.

– І потім, наскільки мені відомо, ви ще й із «Кривбасом» мали якусь домовленість про допомогу.

– Якщо ви пам'ятаєте, два чи три роки тому ми підтримували молодіжну команду Кривого Рогу, і зараз президент «Кривбасу» також звернувся до нас – ми зустрічалися у мене в офісі. Він сказав, що має попередні домовленості з основним його спонсором, це «Криворіжсталь», і що вони теж готові допомогти. Але, на жаль, сьогодні, у воєнний час, такої глибокої можливості, як це було минулого сезону, немає.

Клуб звертався і до місцевої влади, і там теж є підтримка, але за постановою №590 про воєнний стан фінансування професійного спорту з бюджетних коштів просто неможливе. Сьогодні все йде на війну, на допомогу тилу, на допомогу фронту. З такою проблемою зіткнулися багато клубів, у яких раніше у бюджеті було закладено якесь бюджетне фінансування.

Президент «Кривбасу» приїхав з тим, що їм потрібен генеральний спонсор. Вони мали переговори з «Криворіжсталлю», з «Арселор Міттал», і також вони просили про допомогу наших спонсорів. Ми обговорили і сказали, що якщо «Кривбас» має підтримку від інших партнерів, то готові переговорити зі своїми спонсорами, щоб вони вступили в часткове фінансування. У них були фінанси на зарплати та зал, йшлося про поїздки на тури, оплату готелів, компенсацію поточних витрат.

– Тобто ті статті видатків, на закриття яких раніше багато хто використовував бюджетні гроші?

– Найімовірніше, так і є. Ми, звісно, ​​погодилися, хоч це також не маленькі суми. Ми сказали – давайте бюджет, погоджуйте зі своїм спонсором і ми подивимося, чим можемо допомогти. Розумієте, сьогодні важко знайти людей, які готові вкладати гроші у спорт, коли ніхто не знає, що буде далі з економікою. Це жах. Спілкування зі спонсорами – це також важка робота. Але ми щоразу промовляємо їм, що, незважаючи на складний час, український спорт і баскетбол, і волейбол, не може померти.

Крім цього, була ще зустріч із Валерієм Альбертовичем (Елькінсоном, головою Запорізької обласної федерації баскетболу – прим. авт.), він також сказав, що має підтримку міської та обласної адміністрацій, але є якісь проблеми з проплатами, і запитав, чи не могли б ми також надати допомогу. Ми говорили про якісь цифри, казали, що почнемо чемпіонат, але, в принципі, якщо треба, чому ні?

Коли ми говорили зі своїми основними спонсорами, які спонсорують «Прометей», йшлося про те, що це все прифронтові зони. Це прифронтові міста. Кривий Ріг бомбардують, Запоріжжя бомбардують, Миколаїв – ми знаємо, там кошмар. Єдине, що ми просили – це підтвердити зацікавленість участі команд у чемпіонаті України з боку органів місцевого самоврядування.

Ми розмовляли із губернатором Миколаївської області Віталієм Кімом, який підтвердив, що він зацікавлений. Він каже – хлопці, війна, закінчиться – ми максимально підключимося. Будь ласка, якщо є така нагода, організовуйте зустріч. Ми зустрілися зі спонсорами, з тренерами, з тим же Віталієм Чернієм, розуміючи, наскільки у них болить, наскільки це важливо. І це був основний позив, бо шість клубів, які на той час заявились – це не зовсім чемпіонат. Ми виходили із позиції необхідності його проведення.

«Економіка сьогодні у тяжкому становищі. І раптом на утримання федерації ми хочемо 4,5 мільйони. Це неможливо ні етично, ні фінансово»

– Давайте підсумуємо все сказане вище таким питанням – чи дійсно всі перераховані вами клуби самі звернулися до вас за допомогою?

- Звісно. Вони розуміють, що ми маємо можливості, і ми, більше того, готові дати по 500 000 гривень кожному клубу в обмін на права на мовлення. Розумієте, за сьогоднішніх умов права на трансляцію Суперліги – це взагалі не про доходи, це не якась надподія. Ми виходили з позиції максимально якісно та масово показати країні, де б наші люди не знаходилися, що чемпіонат живий. І, звісно, ​​хотілося допомогти клубам.

Після цього клуби зверталися до нас, ми розмовляли, що можна зробити як допомогти, які зарплати, які готелі. При тому, що ми до сьогодні не розуміємо, де проходитиме чемпіонат, у яких залах, які готелі, скільки туди їзди, які комунальні послуги. Так само на сьогоднішній день незрозуміло, які витрати клуби реально понесуть. Але ми розуміли, що все це треба робити, і ми всі промовляли.

Буквально за день, за добу до зум-конференції мені зателефонував Бродський і сказав: «Це правда, що ти плануєш допомагати ось цим трьом клубам?» Я сказав, що це правда. «Чому?» Тому що це прифронтові міста, бо хлопці звернулися. Ми сьогодні допомагаємо всім, і армії, і в тилу, ми розуміємо, що це наш – можливо, гучно звучить, – громадський обов'язок. Бродський спитав: «То ти хочеш їх купити?» Але ні – клуби живуть своїм життям, як ми Харкові обіцяли допомогти, так і тут ми готові допомогти. «А федерації?» Ми сказали, що готові придбати права на трансляції, якщо клуби отримають гроші безпосередньо, і, на жаль, ми не бачили можливості планувати допомогу чи утримання федерації.

Після цього генеральному директору «Прометея» зателефонував В'ячеслав Лопушанський (директор медіа-департаменту ФБУ – прим. авт.), звернувся та запитав – чи можна в рамках домовленості, щоб федерація отримала 500 000 гривень, як і кожен клуб, бо їм також не вистачало коштів. Їхній основний спонсор не міг профінансувати збірну на дві гри (проти Італії та Ісландії у відборі на ЧС-2023 – прим. авт.). Запропонували показати спонсора на футболках та у телевізійному мовленні. Будь ласка, ми сказали – гаразд, давайте листа. Наш спонсор проплатив 500 000 гривень федерації, і тому мене вкрай дивує та обурює ситуація, що сталася.

– Тобто, виходить, що за договором, який на той момент ще не був укладений – і, як я розумію, у результаті не був укладений взагалі, – федерація свої гроші вже отримала?

– Так, у нас є офіційний лист, офіційне перерахування коштів. Ми завжди офіційно працювали, і ці гроші було перераховано. Нас ніколи не хвилювало, як вони їх витрачатимуть – нас попросили, ми зробили.

1 вересня відбулася друга зум-конференція, нам надіслали певний перелік питань, які обговорюватимуться, де з'явилося, що клуби, які грають у єврокубках, сплачуватимуть уже по 1,5 мільйони гривень внеску за участь в українському чемпіонаті. Це офіційний документ, у нас він є.

І обговорювалися спільні питання. На цей момент вже приєднався «Дніпро», його не було на першій зум-конференції. Валерій Валерійович (Кондратьєв, президент клубу – прим. авт.) висловив низку пропозицій про те, щоб не проводити матчі плей-офф, щоб скоротити кількість іноземних легіонерів у новому сезоні. Оскільки ми чудово розуміли, що про жодних легіонерів у цих обставинах не може бути й мови, то зайняли позицію – нехай буде так, як вважають інші клуби. Сьогодні важливе єднання всіх клубів, сьогодні важливе проведення чемпіонату, і, за невеликих якихось сутичок, глобально всі підтримували будь-яку ідею, оскільки важлива участь.

Той-таки Валерій Валерійович запропонував проводити матчі Суперліги у Дніпрі, де є бомбосховища, де є можливість грати. Кожен клуб, звичайно, має свої інтереси та поняття, але із загальних питань усі один одного підтримували і спокійно реагували. Єдине питання, яке я поставив, це: «Чому 1,5 мільйона і чому порушується принцип рівності всіх клубів?». Усім сьогодні важко – збирати команди, підписувати контракти, тренуватись, їздити.

Я сказав, що категорично не згоден із такою сумою, «Будівельник» – також висловив свою думку. Ми не розуміємо, чому ми – клуби, які виступають на європейській арені, несуть відповідні витрати, – повинні нести такі витрати. На що мені було сказано – це податок для багатих. Я не зовсім зрозумів цієї фрази. Ми сказали, що спортивний принцип має бути дотриманий насамперед. Ми готуємо команду, ми підписали молодь, запросили багатьох гравців, які з-за кордону повернулися під гарантії під контракт. Усі знали, що «Прометей» у Суперлізі збирається грати дублем, що це молоді хлопці, які через кілька років у майбутньому мають скласти конкуренцію в основній збірній. Це все хлопці віком до 22 років. Ми запросили тренера, відомого по роботі з молоддю, Олександра Пащенка, розпочали підготовку до сезону, пообіцяли, прогарантували всі – і тут раптом така сума.

Сьогодні, розмовляючи з іншими клубами – із «Запоріжжям», «Миколаєвом», Кривим Рогом, та й усіма іншими теж, – усі розуміють, що середній бюджет клубу Суперліги буде від 3,5 до 4,5 мільйонів гривень. Усі хлопці підписувалися під це, всі тренери. Усі розуміють, що якісь виплати – щоб хоч якось прожити. Звісно, ​​було обурення внеском у 1,5 мільйони, «Будівельник» теж підтримав – хотілося, щоби це пояснили. І там же, на конференції, було поставлено питання – а що зі спонсорськими грошима за минулий сезон Суперліги?

У нас були підписані контракти про те, що кожен клуб чоловічої Суперліги отримає мільйон гривень, жіночий – по 500 000 гривень. У результаті ми отримали 250 000 гривень, «Дніпро» сказав, що отримав 150 000 гривень, «Запоріжжя» – 450 000. Ми попросили якийсь документ: скільки було отримано грошей, скільки оплачено, і чому є якась нерівність. Не має значення, хто власник клубу, хто яку позицію зайняв. Так само, як ми говорили про купівлю прав: неважливо, «Прометей» це, «Будівельник», «Дніпро» чи «Київ-Баскет», усі клуби мали отримати однакову суму, яка мала допомогти проведенню чемпіонату. У нашій свідомості основне завдання було провести чемпіонат будь-якими шляхами, максимально шукати шляхи, де його грати, як і яким чином.

Пролунала цифра в 1,5 мільйони, що нас шокувало, але нам сказали, що це питання вирішене, що буде виконком ФБУ через тиждень чи 10 днів, і ви все дізнаєтесь. Ми насторожилися і вирішили почекати, бо якщо на першій зум-конференції чітко було названо цифру 40 000 гривень, то на другій – 1,5 мільйони для «Прометея» та «Будівельника».

Все це є документально, я розповідаю так, як воно було, а не як мені цього хочеться. Усі зум-конференції записувалися на відео, всі документи нам надсилалися у якомусь друкованому вигляді. Окрім внесків, ми обговорювали зарплати суддів, де я сказав, що зарплата судді у 2 000 гривень – це, напевно, не зовсім правильно, бо якої ж якості у нас тоді буде суддівство? Я розумію, що всім дуже важко, і якщо хлопці погодяться на ці гроші, буде ідеально. Але просто розуміючи вже на досвіді того ж таки волейболу – це дуже низькі зарплати для того, щоб суддя міг приїхати і відсудити баббл у 3-4 гри на день. І це має бути не один арбітр, бо це фізично неможливо, а кілька бригад.

13 вересня ми побачили підсумкове рішення виконкому ФБУ. 12 вересня ми отримали інформацію, нам уже повідомили, що це буде 4,5 мільйона гривень, бо частина членів виконкому отримувала попередні документи. Але це нереально. Чому у 100 разів більше? Я думаю, що коли федерація вирішила не передавати телеправа – більше того, вони досі не передані нікому (тобто грошей із клубів не отримає ніхто), – то вирішила, що якщо ми готові купити телеправа, то треба, напевно, взяти з нас ще 4,5 мільйона. Ми чули, що ці гроші будуть витрачені на інші клуби, але в опублікованих документах ФБУ жодного слова про те, що гроші будуть витрачені на клуби, немає.

Якщо ми подивимося весь регламент, який прописала федерація, та рішення, там немає жодного слова про те, що хоч один клуб отримає хоч копійку грошей від усіх внесків. Я розумію, що члени виконкому ФБУ голосують так, як склалася спільна думка, що Михайло Юрійович доніс позицію до всіх. Чесно кажучи, Борис Рижик, найпрофесійніший суддя, один із найкращих з найкращих, вразив своїм рішенням проголосувати за, адже він теж судить матчі Єврокубка та Євроліги. Тобто з Рижика теж внесок у 4,5 мільйона гривень, бо він працює на іграх Єврокубку та Євроліги? Немає пояснення, чому ці люди так проголосували, чому ніхто не висловив думку. Не зрозуміло.

Країна сьогодні у війні. Ми поєднуємо всі зусилля. Ми намагаємось домовитись. Усі чудово розуміють, що складно знайти будь-яку суму – навіть 100 тисяч гривень. Економіка сьогодні у тяжкому становищі. І раптом на утримання федерації ми хочемо 4,5 мільйони. Це неможливо ні етично, ні фінансово. «Прометей», як і будь-які інші клуби, планує свої витрати. Ми промовляли цю ситуацію із нашими партнерами, ми промовляли її з нашими спонсорами.

Так, справді, більшу частину фінансування надаємо особисто я і Павло Миколайович (Чухно, генеральний директор клубу – прим. авт.), так, ми витрачаємо гроші, ми рахуємо їх і дивимося. Це просто неможливо. Я не знаю, як тепер поводитися з тими хлопцями, які підписали контракти, які сьогодні тренуються. Але, швидше за все, нам доведеться як форс-мажор ці контракти розривати, усіх розпускати. Це доля 12 молодих людей, лікарів, тренерів. Дізнавшись про цю ситуацію, мені написав головний тренер і сказав, що будь-яке рішення, яке я ухвалю, він зрозуміє. Відверто кажучи, це абсурд, я навіть не знаю, як на це реагувати.

– Після того, як було ухвалено рішення виконкому ФБУ, після того, як у документах з'явилася сума у ​​4,5 мільйони, ви з Бродським обговорювали ситуацію? Він давав вам якісь пояснення?

– Ні. Він мені не дзвонив, і я йому теж не дзвонив.

– Тобто позиція про зняття з Суперліги, з якою «Прометей» виступив приблизно через тиждень після виконкому ФБУ, на якому було затверджено суму внесків – це вже спокійне, обмірковане та зважене рішення?

– Так, звичайно. Я так розумію, що нас просто таким чином покарали – на зум-конференції сказали, що буде внесок у 1,5 мільйони, ми не погодилися, і тримайте 4,5 мільйони. Це просто неприйнятно за жодних умов. Я глибоко переконаний, що люди, які не перебувають на сьогодні в Україні, не розуміють, що відбувається у нас. Я відверто у це вірю.

Дивіться – я вийшов із зали з хлопцями у Дніпрі, коли в місті були вибухи, ми стояли на вулиці біля зали, а повз нас промайнули ракети. Ми їх бачили і вони розірвалися в центрі Дніпра. І це може статися щодня. Люди, котрі не живуть в Україні, цього просто не розуміють. Вони продовжують демонструвати свої амбіції, вести якісь ігри. Я нічого не маю проти когось особисто, але війна все змінила. Ми реально живемо під бомбами, ніхто не захищений.

У своїй відповіді Бродський звинувачує мене та «Прометей» у тому, що ми витрачаємо багато грошей на баскетбол. Нас обізвали «грошовими мішками», ще щось. Тобто, президент федерації баскетболу звинувачує мене та клуб у тому, що ми витрачаємо багато грошей на баскетбол. Це взагалі як? Ми беремо свої гроші, домовляємося зі спонсорами, плачемо, облизуємо, ходимо, просимо, люди розуміють необхідність підтримки спорту, дають гроші, і нас президент нашої ж федерації звинувачує у тому, що ми кладемо гроші у спорт. Не у віллу за кордоном, не у поїздку за кордон. Ми всі тут. Це викликає, чесно кажучи, відторгнення. Повне відторгнення.

Ми написали відкритий лист від «Прометея», це був, мабуть, лист відчаю, бо це нереально. На жаль, тепер ми не зможемо допомагати тим клубам, про які говорили раніше. Наші спонсори теж сказали – якщо є таке ставлення, ми допомагатимемо дзюдо, волейболу, пляжному волейболу та іншим видам. Який сенс, якщо немає розуміння? На жаль, навіть під час війни ніхто не став слухати про біди та проблеми. Проблем багато, і що довше йде війна, то важче нам знаходити кошти. Кожен клуб дивиться у свій бюджет, з жахом, ми у паніці, це страх, але це реальність.

Рішення не брати участь у Суперлізі наступного сезону – це не емоційне рішення. Ми не утримуватимемо Федерацію баскетболу України. Ми готові допомагати клубам, і ми готові повністю виконати свої зобов'язання щодо молодіжної команди «Прометея».

«Ми не створюватимемо жодних паралельних ліг. Це виключено. Нам є чим займатися»

– Що має статися, щоб ваша позиція змінилася, і «Прометей» таки вийшов на старт сезону Суперліги?

– Ми чітко сказали, що це можливо, якщо ФБУ прийме рівні умови для всіх клубів, і ми так само, як і всі інші клуби, внесемо єдиний внесок. Який справді правильно зменшили з 250 000 гривень минулого року до 40 000, бо клубам у цей непростий час треба витрачати ще більше коштів. Ми бачимо, наскільки подорожчали електропостачання, опалення. Як взимку опалити зал, в якому ти тренуватимешся? Якщо ні, значить – ні. Тож ми не чекали до останнього дня, до 23 вересня.

Ми написали листа на міністерство спорту і попросили міністра спорту втрутитися в цю ситуацію, бо вважаємо, що це ганьба, що це порушення будь-яких етичних та спортивних принципів. Якщо федерація прийме рішення, що всі клуби рівні та внески для всіх однакові – я повторюся, ми навіть очікували допомоги від федерації, – звичайно ж, ми братимемо участь у Суперлізі. Ми готуємось. Якщо ні – не знаю. Ми думаємо, що робити з командою. Як цих молодих хлопців розпустити, якщо вони приїхали з-за кордону з усієї України? Швидше за все, команду буде розпущено, але ми про це ще думатимемо, оскільки їм не буде де грати.

Ми не створюватимемо жодних паралельних ліг. Та маячня, яку комусь хтось розповідав – це виключено. Нам є чим займатись. Ми хочемо, щоби спорт вижив. Щоб баскетбол вижив. Ми багато сил витрачаємо із спонсорами на волейбол. Якщо рішення ФБУ буде змінено, і федерація прийде до того, що ми всі рівні... Я все одно з жахом думаю про те, як все це відбуватиметься, як далі вибудовувати стосунки. Але ми готові до будь-яких подій. Війна навчила нас терпіти, ми б'ємось на фронті, у тилу, ми всі витримаємо. Але ми не витримаємо такого відношення – ми не братимемо участі в цьому фарсі однієї людини, яка не розуміє, що країна змінилася, що йде війна, і я готовий сказати йому про це в обличчя. Це занадто, зараз не час.

– Ви зазначили, що звернулися до міністерства спорту з проханням про те, щоб воно втрутилося в цю ситуацію. Для мене ця інформація нова. Розкажіть коротко, про що саме йдеться.

– 20 вересня, паралельно з відкритим листом уболівальникам, ми написали на міністра спорту Вадима Гутцайта листа про те, що було прийнято ось таке рішення виконкому ФБУ, що більш ніж у 100 разів, ніж решті, визначено внесок клубу «Прометей», що ми віримо, що ми одні з флагманів українського баскетболу останніх двох-трьох років, що ми хочемо грати у чемпіонаті України, що у нас зібрана команда, забезпечені всі умови, харчування, зняте житло, тренувальний процес – і просимо в рамках посприяти.

Ми не розуміємо, як міністерство спорту може вплинути, але це останній крик надії – будь ласка, долучіться до цієї ситуації. Пояснили нашу позицію, розповіли, що ми сьогодні підтримуємо три збірні (дві молодіжні та жіночу національну – прим. авт.) у волейболі, бачимо результати, фінансуємо всі ці процеси, і попросили принцип рівності донести до Бродського якимось інформаційним шляхом. Напевно, у міністерства є якісь взаємини з федерацією, якісь договори чи ще щось. Ми звернулися до міністерства тому, що більше немає куди. До суду йти – безглуздо, тому звернулися до міністра спорту з проханням якось допомогти врегулювати цю ситуацію, де, ще раз кажу, принцип рівності всіх клубів, особливо у цей воєнний час, коли нам усім важко, має бути дотримано.

– Конфліктна ситуація між вами та ФБУ якось вплине на решту планів «Прометея» на сезон? Ви граєте в Єврокубку та Латвійсько-естонській лізі?

– Так, звичайно.

Повернімося на хвилину до заяв про неучасть нас у Лізі чемпіонів. І Михайло Бродський, і федерація – всі знали, що коли було ухвалено рішення про те, що баскетбольний «Прометей» братиме участь у єврокубках, були проведені переговори. У нас сьогодні є понад десять спонсорів та партнерів – як зарубіжних, так і в Україні. Щоб ухвалити якесь рішення, знайти кошти, ми проводили переговори із спонсорами про те, хто, де і як буде представлено. І ряд спонсорів мав інтерес тільки до європейських турнірів – вони прямо говорили, що їм не цікаві українські змагання.

Інші говорили – так, ми зацікавлені фінансувати команду в Україні. Але абсолютно всі спонсори розуміли, і ми це говорили всім – хлопці, у нас біда, у нас війна, не дайте вмерти українському волейболу, не дайте вмерти українському волейболу. І всі вони з розумінням йшли. Ми чітко знаємо, хто зі спонсорів у яких регіонах які інтереси має. Наприклад, одна з компаній, із якими співпрацює «Прометей», сказала, що їй цікавий лише балтійський регіон. Ось у них є потреба у тому, щоб рекламуватися там. Інші – що їх цікавить лише Іспанія та, якщо я правильно пам'ятаю, французький регіон. Виходячи з цього, ми формували команду, і розуміли це ще перш, ніж я зателефонував Ронену Гінзбургу і взяв на себе такі зобов'язання, які треба виконати.

Ми подали дві заявки – на участь у Лізі чемпіонів та на участь у Єврокубку. При цьому позиція нашого головного тренера була – якщо нас візьмуть до Єврокубку, давайте грати Єврокубок, бо це 18 матчів регулярного чемпіонату, і тому що спонсори вимагають якнайбільше матчів у Європі, якщо вони фінансують європейську частину турнірів команди. І Бродський про це знав. Я про це говорив із Олександром Волковим, я про це говорив із Михайлом Юрійовичем, на що була висловлена ​​позиція – ось, треба грати Лігу чемпіонів.

Я сказав, що якщо ми потрапимо не до кваліфікації, а до основного раунду ЛЧ, ми можемо це зробити, оскільки підписання гравців у Європі залежить від того, в якому турнірі та на якому етапі ти береш участь. Ми написали листа до Ліги чемпіонів. Бродський запевнив, що ми у будь-якому випадку гратимемо в групі. Розрив заявок був у тиждень – заявки до Єврокубку розглядалися на тиждень раніше, ніж заявки до Ліги чемпіонів. Ми сказали, що якщо нас раптом візьмуть у Єврокубок, тоді у «Будівельника» чи будь-якого іншого українського клубу з'являється можливість грати Лігу чемпіонів. Це все промовлялося. Правда, промовлялося. Ми маємо офіційні листи, які ми надсилали до Ліги чемпіонів. І ми отримали відповідь – на всі запити Ліга чемпіонів не підтвердила участь «Прометея» у груповому етапі. Хоча ми говорили, що це Україна, що у нас війна, що ми були у Топ-16, що якісь очки заробили і таке інше.

Відверто кажучи, шансів потрапити до Єврокубка було практично нуль. Чому? Після того, як ми подали заявку, нам надіслали низку форм, зокрема фінансових звітів, що вимагають європейського аудиту. Я був у Києві, чудово пам'ятаю цей день, мені зателефонували та сказали, що виконком, назвемо його так, Єврокубка, ініціативна група людей, хоче поспілкуватися. Я примчав у свій київський офіс, відкрив комп'ютер. Було від восьми до десяти осіб – сказали, що вивчають заявку «Прометея», треба ухвалювати рішення протягом кількох днів. Попросили розповісти про клуб, один із наших інвесторів західних підключився, який підтвердив, що справді є можливість оплачувати рахунки і таке інше.

Поговорили про все, і в мене запитали – мовляв, а ви ж не подали фінансового аудиту. Я пояснив, чому. Запитали, що я ще хочу сказати – і я мало не зі сльозами на очах говорив про те, що у нас йде війна, ми не просимо від вас грошей, не просимо нічого. Тільки виженіть росіян, вони вбивають наших людей, вони ґвалтують наших жінок. Це була емоційна розмова. Говорив, що ми завжди хотіли бути в Європі, що у нас у клубі гратиме мінімум 5-6 представників національної збірної, що ми просимо зробити для нас виняток без фінансових підтверджень. Що ось є два представники наших спонсорів за кордоном, ми їх теж підключили, вони гарантували, що буде зроблено всі необхідні внески. У відповідь: «Це не зовсім за правилами, але ми це розглядатимемо».

О другій годині ночі мені зателефонували наші партнери з Іспанії та сказали, що нас прийняли у Єврокубок. Це відбувалося так. Ми одразу ж повідомили у Лігу чемпіонів, повідомили всім, у всіх була спокійна позиція. Потім раптом – відкритий лист Бродського про те, як так, ми гратимемо у турнірі не під егідою ФІБА. Усі це знали, усі це розуміли. Ми думали про клуб, про гравців, про рух уперед, про країну. Це круто. І до цього наші клуби грали в Єврокубку, і сьогодні Рижик, я ж говорю, судить матчі Єврокубку. Румунська «Клуж-Напока», яка грала з нами торік у Лізі чемпіонів, теж заявилася до Єврокубку, але ми не чуємо про те, щоб їх вигнали з національного чемпіонату, відлучили від баскетболу тощо. Я думаю, там залишилося минуле мислення – якісь розбірки, двіжухи. Війна – треба всім об'єднатися.

Кому буде добре від того, що «Прометей» у новому сезоні не гратиме у Суперлізі? Кому буде добре від того, що «Запоріжжя», «Кривбас» та «Миколаїв» не отримають допомоги? Із інвесторами так не працюють. Сьогодні всі інвестори, які вкладають гроші в український спорт, розуміють, що отримати назад ці гроші не можна. Це все підтримка. Я думаю, що все це просто що? Рекет? Навіщо? Ми не можемо відповісти на запитання «Навіщо?»

Ми були у нормальних відносинах. Колись краще, колись гірше, але ми всі у спорті – у когось більше бюджет, у когось менше, у когось гірші гравці, у когось кращі. Але ж федерація? Бродський завжди був на позиції сильних команд, сильної України. Але сьогодні, мені здається, він відірваний від цього. Мене найбільше вражають дві речі. Ви хочете грати у чемпіонаті України і маєте заплатити за це 4,5 мільйона гривень – нечувану суму, яка перевищує бюджет цього «Прометея», – за право брати участь у цьому чемпіонаті? Ви витрачаєте багато грошей на баскетбол, і ви такі погані, тому що витрачаєте гроші на баскетбол? Ось ці речі для мене незрозумілі.

А решта – це емоційні образи. Напевно, Михайло Юрійович має бажання, щоб ми фінансували федерацію. Тоді до нас треба було приходити. І ми говорили, що ми готові допомогти, перерахували 500 000 гривень, бо федерація сказала – потрібна допомога. Війна, всім тяжко. Ми й у волейболі сьогодні намагаємось розмовляти. Ми розмовляємо з десятками спонсорів і знаходимо порозуміння. Ми знаходимо порозуміння у Луцьку, ми знаходимо порозуміння у Чернівцях. Ми знаходимо порозуміння в Іспанії, ми знаходимо порозуміння в Австрії. Ми знаходимо порозуміння у Дніпрі, ми знаходимо порозуміння у Києві, бо ми весь час над цим працюємо. Ми не просимо грошей як сироти – ми пояснюємо та розповідаємо, що сьогодні країні потрібна допомога. Скрізь: на спортивному фронті, на передовій, у тилу. І ми переконуємо людей, які мають ці можливості. Їм важко, всі розуміють, що назад нічого не можна отримати. Але є функціонери. На жаль, ми зіткнулися із функціонерами.

«Ми точно не братимемо участі у виборах. Ми – з приватного бізнесу, у нас точно ні в кого немає вимог щодо управління федерацією»

– Є ще два дуже цікавих і для громадськості, і для мене теж, питання у контексті вашого конфлікту з ФБУ. Перший виходить із того, що у складі «Прометея» зараз є щонайменше шість або залізних «збірників», або кандидатів до національної команди. Чи не стане клуб перешкоджати їхньому приїзду до збірної посеред сезону?

– У всіх своїх виступах, у всіх своїх думках я ототожнюю себе передусім з Україною. Любов – до України, розвиток спорту, баскетболу та волейболу – лише заради своєї улюбленої країни. Однозначно завжди говорив, що не було, немає і не буде жодних перешкод.

Більше того, якщо треба буде купити квитки гравцям, тому що федерація не матиме грошей – вони летітимуть за наш рахунок. Треба буде сплатити за харчування, проживання – збірна країни була, є і буде головним пріоритетом Володимира Дубинського, клубу «Прометей» та всіх, хто з нами пов'язаний. Жодної мови про те, щоб когось кудись не пускати – це звучить прикро та безглуздо. Для хлопців із «Прометея» завжди було особливою гордістю виступати за збірну України.

Сьогодні Україна – це більше за всесвіт. Це все. Чому я й говорю – вражає та вражає, що хтось так може подумати. Як можна не відпустити гравця до збірної? Виключено. Я вражений ставленням до всього. Сьогодні гравці збірної, ми їх усі знаємо, це п'ять-шість гравців – братимуть участь у Єврокубку. 18 матчів регулярного чемпіонату, і це не все – ми віримо та сподіваємося, що «Прометею» вдасться потрапити до плей-офф. Ми ставимо собі такі амбітні цілі – не лише потрапити до плей-офф, а й трохи далі пройти.

Це ж величезний досвід для гравців збірної. Це другий за рівнем турнір у Європі. Вони гратимуть в одній команді. Це ж теж піде на користь національнїй збірній – не просто отримати топових гравців, це ще гра з кращим тренером, награвання команди, гра проти неймовірних клубів. Той досвід, який хлопці здобули торік у Лізі чемпіонів…

Ви ж це бачили – коли на останніх хвилинах треба через «не можу» перемагати, я думаю, саме цього трішки і не вистачило нашій збірній на чемпіонаті Європи. Найкраща збірна останнього десятиріччя чи навіть двадцятиріччя, те, про що всі говорили. Ось у «Прометеї» вони грали з топовими клубами через «не можу», і досягали успіху. Я вірю, що цей колосальний досвід допоможе гравцям збірної у майбутньому.

Я пишаюся своєю країною, я пишаюся своїм клубом, і тут навіть мови не може бути про якісь перешкоди. Тільки допомога – будь-яка, яка потрібна. І хлопці з «Прометея» самі завжди казали, що збірна для них понад усе.

– І другий – за декілька місяців на нас чекають вибори президента ФБУ, і, наскільки мені відомо, багато в чому з цієї причини Михайло Бродський збирається найближчим часом повернутися до України. Ви братимете якусь участь у виборних процесах – як клуб «Прометей», як Володимир Дубинський чи ще якимось чином? Чи плануєте когось підтримати?

– Я даю слово, що не знаю, коли саме будуть вибори. Чув, що начебто мали б бути у жовтні. Ми – з приватного бізнесу, у нас точно ні в кого немає амбіцій щодо управління федерацією. Я вважав і вважаю, висловлював це президентам клубів, і багато президентів клубів це говорили – для того, щоб був повноцінний та справедливий чемпіонат, потрібне створення професійної баскетбольної ліги.

Коли президенти клубів прийматимуть рішення, як грати, кому платити, скільки платити, яких суддів наймати, як це робиться, де це робиться. Я – прихильник професійної ліги, але ми точно не ініціюватимемо її створення, тут Михайло Юрійович може бути спокійним. Ми точно не братимемо участі у виборах. Наскільки я розумію, у виборах президента баскетбольної федерації беруть участь обласні представництва, тобто, кожна область відправить своїх делегатів. Ми не маємо відношення до Дніпропетровської обласної федерації, жодним чином. І взагалі вважаємо, що це функціонери. Ми ніколи не претендували ні на гроші міністерства спорту, ні на внески федерації – це навіть смішно. Усі, хто мене знає, це розуміють. Я – бізнесмен, думаю, що великий, у мене є мрія про те, щоб збірна України буде якомога вище, і ми показуємо це у волейболі.

Останні три роки спільної роботи федерації, чотирьох найбільших бізнесменів, які перебувають поряд з волейболом та інвестують, та інших президентів, які теж багато роблять: хлопці – сьомі на чемпіонаті світу, такого не було ніколи, та учасники олімпійського відбору, дівчата, збірна України, яку ми фінансуємо разом із федерацією волейболу України – 6:0 у відборі чемпіонату Європи та вихід із першого місця, такого не було ніколи. Дівчата U-21 – у фіналі восьми топ-команд Європи. Там усе рухається, бо президенти клубів зацікавлені, інвестори зацікавлені, вкладаються кошти, ніхто не претендує на місце президента федерації волейболу.

Там теж непрості взаємини, там також люди, але все рухається вперед. На жаль, усі розмови про наш прогрес у баскетболі – жіноча команда не потрапила до фінальної частини чемпіонату Європи, чоловіча не потрапляє до фінальної частини чемпіонату світу. Найімовірніше: ми мріємо про це, але знаємо результати. А молодіжні команди усі повилітали до дивізіону Б, усі задніх пасуть. Тому всі розмови про те, що ми такі круті… Круті – коли ми показуємо це результатом.

Я ще раз хочу наголосити – результати збірної для мене не менш важливі. Я думаю, допоки не буде змінена система і не з'явиться професійна ліга, як це є у футболі, у волейболі, немає варіантів. Ми посварилися – на жаль, дуже посварилися. І це те, що не потрібно було сьогоднішньому українському баскетболу, та й взагалі ніякому спорту в Україні. Я готовий вибачитися, змінити думку і позицію, повернутися до будь-яких нормальних розмов заради країни і майбутнього.

Але я хочу, щоб усі розуміли – тільки тут ми можемо зазнати цього болю. Ми бачимо ці рішення орків, і дуже непросто нам усім буде й надалі жити. І треба кожного, хто готовий хоча б копійку вкласти в спорт і баскетбол конкретно, просто хоча б чути, поважати і просити це робити. А не наказувати. Це все йде. Але, мабуть, Михайло Юрійович і ті, хто сьогодні з ним поряд, цього не розуміють. Їм треба просто подивитись, коли летить. Я дуже важко це сприймаю. Це жахливо. Ось коли воно свистить, летить, і ти не знаєш, куди воно потрапить – ти починаєш думати про країну, про батьківщину, як це все зробити. І ось тоді тобі неважливо, скільки це буде коштувати, бо кожен день може стати останнім.

– Ви розповідаєте про успіхи у волейболі – на рівні збірних, як національних, так і молодіжних. Які процеси відбуваються там, яких немає у баскетболі?

– Найпростіший процес. Ми з президентом федерації волейболу ще торік домовлялися, зустрічалися з президентами клубів та ухвалили рішення про те, що клуби засновують професійну лігу. Вони мають рівні права ухвалення рішень, голосу, розподілу прибутку, отримання доходів або несення витрат. Спочатку це була лише жіноча ліга, але коли розпочалася війна і стало зрозуміло, що чемпіонату України, швидше за все, не буде, ми запросили до Києва (не в зум-конференцію) усіх президентів чоловічих та жіночих волейбольних команд. І всі приїхали. Не було представників лише двох команд, які не можуть брати участь у чемпіонаті, бо там чи окуповані території, чи йдуть бойові дії прямо на кордоні.

Ми уклали угоду, створили лігу, сказали, що всі мають рівні права. Не у Дубинського, який президент професійної ліги, не у «Епіцентру», де Герега власник, не «Барком-Кажани», де Олег Баран – усі рівні. Не має значення, скільки в кого грошей, неважливо, які були результати – всі рівні. Показали це, переговорили зі спонсорами, спонсори перерахували по мільйону гривень кожному клубу для того, щоб вони могли брати участь у чемпіонаті, виплачувати оренду, сплачувати суддів, суддівський столик – усю цю масу витрат. Ми просто прикинули, що цих грошей вистачить, якщо зможемо організувати чемпіонат.

І сьогодні всі, хто у ньому бере участь – вони всі рівні, вони ухвалюють рішення. Як проходитиме чемпіонат, де проходитиме чемпіонат, як із зарплат, хто братиме участь. Усі до одного клуби підписали угоди, що будь-який гравець зобов'язаний прибути до національної збірної. До того ж яка історія була – ті не відпускали, ті не проходили, ті воювали з тими, ті не любили тих. Сьогодні все це закінчилося, ми стали одним єдиним цілим. І ми далі шукаємо фінансування. Сьогодні волейбольна ліга залучила офіційно, чистих та білих, 24 мільйони гривень, з яких 16 пішли на покриття витрат за участю клубів у чемпіонаті.

Інші гроші збираються – якщо залишаться, клуби отримають їх у рівних долях або надаватиметься допомога. Але ж це було. Після цього був виконком федерації, після цього регламенти були підписані, після цього все було узгодження з міністерством спорту. Повна підтримка – всі розуміють, навіщо вони це роблять, куди вкладають. Та сама ситуація, що й у баскетболі: клуби бідніші, клуби багатші, у когось проблеми – але ми зустрічалися. Глави обладміністрацій, мери міст – ми з усіма розмовляли. Хто підтримає клуби, хто дасть зал, хто сплатить комунальні послуги, хто зробить форму, хто дешевше її купить, хто дорожчий. Ми уклали угоду із Mikasa (виробник волейбольних м'ячів – прим. авт.), ми підписали контракт із Errea та іншими виробниками форми.

Це велика робота – ми чотири місяці цим займалися. Сьогодні відкриття чемпіонату України з волейболу серед чоловічих команд, і всі до єдиної команди дали згоду брати участь – приїдуть усі, президенти клубів, головні тренери, спонсори. Ми знову розмовлятимемо. За чий рахунок бенкет? За рахунок нас самих. Ось це організація, ось це професійна ліга. У цій ситуації, так, треба заявити, що у нас із Михайлом Григоровичем Мельником (президент української волейбольної федерації – прим. авт.) не завжди були рівні та зрозумілі стосунки.

Були суперечки, ми сперечалися, ми обговорювали – але він чітко розумів, що федерація має займатися збірними, що федерація має займатися дітьми. І коли федерація звернулася до нас, власників клубів, з проханням профінансувати збірні команди – ми повністю профінансували жіночу збірну України. Весь відбірковий цикл, усі ігри. Коли міністерство сказало, що сьогодні може сплатити квитки та якусь частину витрат, а решта – не може, тому що в країні війна, то ми зі спонсорами скинулися і все це профінансували. Тому що для нас це важливо.

Не треба думати, що це так просто. Звісно ж, це складні процеси. 16 президентів клубів – 16 думок. Звичайно ж, частина коштів йде на федерацію, на її утримання, бо там теж працюють люди, їм теж треба платити зарплату. Але ми рухаємось, і за три-чотири роки ми бачимо результат. Сьогодні молодіжні збірні утримуються професійною волейбольною лігою – U-15, U-17, U-18. Тренери затверджуються федерацією, судді призначаються федерацією. Звичайно, це професійний орган, вони краще знають. Але через два-три роки наші збірні U-15 та U-17 будуть у топах Європи. Вони гратимуть разом, вони розуміють, за рахунок яких грошей вони фінансуються. Це взагалі по-іншому. Це бізнес-підхід до того, як зробити, щоб у майбутньому збірна була на висоті.

У волейболі буде унікальний чемпіонат, крутий. Гравці повернулися з-за кордону, до деяких команд іноземці-легіонери їдуть, не боячись перебувати в Україні. Це великий процес, але це складний процес. У нас пішло чотири місяці лише на переговори з усіма, включаючи владні коридори. Але всі губернатори, облради, мери міст-учасників чемпіонату – ми переговорили з кожним. Комусь із клубів допомогли грошима, когось переконали. З кимось домовилися так, що сьогодні платимо ми, а після війни вони підтримуватимуть клуби у більшому обсязі та зможуть відшкодувати щось. Це дуже важка і велика робота, але я пишаюся тим, що вона зроблена. Сьогодні мені не соромно за український волейбол. Я впевнений, що ми на правильному шляху.

«Нас відрізали. Чому? Тому що ми можемо підкупити «Миколаїв» і він програватиме «Прометею»? У нормальної людини таке в мізках може бути?»

– Наскільки реально зробити щось подібне в українському баскетболі? Я, звичайно, не маю на увазі найближчий сезон - виходячи з вашої розповіді, фізично неможливо створити професійну лігу, розпочавши у середині вересня і закінчивши всі процеси у жовтні. І хто має зробити перший крок?

– Ця ідея, насправді, і взята з баскетболу. Вже кілька років президенти клубів, і «Дніпра», і «Будівельника», і «Прометея», говорили, що це необхідно. І кілька разів порушувалося питання – давайте вже писати якийсь статут професійної баскетбольної ліги. Але немає єднання. Це все має відбуватися за згодою ФБУ. Якщо федерація переживатиме про те, як вона отримає гроші, як вона їх витратить, як її контролюватимуть щодо того, як вона їх витратить – напевно, нічого не буде.

Я думаю, що якби клуби – передусім ті, які я назвав, лідери українського чемпіонату, – прийняли б таке рішення, переговорили б із федерацією та знайшли розуміння, це можливо було б здійснити. Але я у це сьогодні не вірю. Те, що ми бачимо сьогодні – будуть образи, ніхто нікого не чутиме, будуть розмови про те, що хтось хоче забрати у федерації всі права. Федерація завжди наполягала, навіть тоді, коли йшлося про створення професійної ліги в баскетболі, що вона повинна мати блокуючий голос, що без неї ніхто не може приймати рішень. Клуби, з іншого боку, хотіли, щоб президенти клубів приймали рішення, щоб вони розуміли, куди йдуть гроші, щоб вони наймали менеджерів, які керуватимуть процесом.

Я пропонував це, але не знайшов підтримки, і тепер уже не хочу. Сьогодні ми маємо показати, що це працює у волейболі. Я думаю, що баскетбольні функціонери та власники клубів не готові сьогодні до такого революційного рішення. Це революція, насправді. Але ж ми знаємо, як це працює в Європі – там є професійні ліги, вони підписують контракти, вони роблять навколо цього бізнес і тим самим допомагають клубам. Президенти клубів розуміють, куди вони вкладають і навіщо вони на це йдуть.

У нас є амбітні клуби – «Дніпро», «Будівельник», «Київ-Баскет», «Прометей», «Запоріжжя», Харків, будь-хто. Хто керуватиме? Я пропонував зробити, як у Євросоюзі – щороку новий президент. Зібралися, на 10 команд договір підписали, на 10 років розписали, хто буде президентом професійної баскетбольної ліги у 2022 році, 2023 і так далі, і не треба навіть обговорювати – добрий, поганий. Обрали виконком – усі члени клубів ухвалюють рішення більшістю голосів. Якщо 10 клубів – значить, той, хто у конкретному році президент, має вирішальний голос. Все ж дуже просто.

Я колись приходив у федерацію баскетболу (і у федерацію волейболу теж, але там трохи менше) – там сотні людей ходять, десятки людей ходять. Професійна волейбольна ліга сьогодні – це чотири особи. І договори на аутсорсинг з інвесторами, спонсорами, які кажуть – ось ця компанія зніматиме, ось ця ще щось робитиме. Тільки за це все сплачуєте гроші. Чотири людини. У них зарплатний фонд – 75 тисяч гривень. Які 4,5 мільйони? Кому? 75 000 гривень – максимальний бюджет апарату, який обслуговує волейбольну лігу, разом із орендою, зарплатою та офіційно виплаченими податками. Які мільйони?

А федерація разом із міністерством займаються дітками, взагалі все ідеально. Я не хочу сьогодні це питання порушувати, але це єдиний шлях. Іншого нема. Бродський – власник «Черкаських Мавп», «Київ-Баскета». Він матиме два голоси. Яка різниця? За що ми б'ємось? Як ділити бюджетні кошти? Так їх і не буде. Як розподіляти внески? По 40 тисяч гривень? 10 клубів – це 400 тисяч гривень. До волейболу ми за рік привели 26-27 мільйонів гривень від інвесторів та спонсорів, які розуміють, куди вони вкладають гроші. Адже інвестори та спонсори що кажуть? А кому це ви перерахуєте? Покажіть документи, що ви це клубам перерахуєте. А як ви їх витратили?

У цей непростий момент ми поставили питання федерації – ось, у нас договір, який нам надіслала федерація, що мільйон гривень чоловічий баскетбольний клуб мав отримати. Нам надіслали відповідь – ми ГО, комерційна таємниця, це вас не стосується. Офіційна відповідь Драбиковського. Добре. А всі хочуть чисто, усі тяжко заробляють гроші – особливо під час війни. У волейболі ми працюємо із професійними лігами інших країн.

Ми звернулися до Польщі, нам надіслали документи та сказали – ось у нас так. А в Італії – ось так. Ви хочете, щоб ваш клуб наступного сезону грав в італійській лізі, адже війна? Ми готові надати вам місце. У польській «Барком-Кажани» вже грає. Вони беруть на себе витрати, вони нам дають права безкоштовно – ми показуватимемо професійний польський чемпіонат безкоштовно. А ФБУ за п'ять мільйонів не продала. А Латвійсько-Естонська ліга – безкоштовно. А Єврокубок – за 5 000 євро. Усі мешканці України бачитимуть найкращі клуби Європи. Як? Мабуть, у нас щось не так.

Я думаю, наш баскетбол до цього ще не дозрів. Я не знаю, хто це має ініціювати. Ми не можемо, бо ми погані. Ми маємо сьогодні чим займатися. Але ми точно не дамо нікого образити. 187 наших хлопців сьогодні на передовій у ЗСУ. Мільйони гривень щомісяця ми витрачаємо на допомогу ЗСУ, на роботи, продукти, ми годуємо сотні та тисячі людей-біженців. Ми все це робимо, тому що ми живемо у своїй країні. І при цьому ми хочемо, щоб спорт не помер. Ми про це кажемо відкрито. Ми не ховаємося, ми можемо показати це будь-кому. Ми заповнюємо документи до Єврокубку, що й звідки – все чисте, все біле, все прозоре. Але у нас не виходить.

То був крик душі. Я хочу, щоб усі розуміли, що кожен клуб має свій бюджет, має свої відносини зі спонсорами. Ми звітуємо, ми приймаємо рішення. Не можна просто так: хочу сюди п'ять мільйонів, хочу сюди мільйон. І найстрашніше, повертаючись до 4,5 мільйонів – ніхто не сказав чому. Ніхто не сказав, що нам треба стільки на зміст федерації. Ось стільки зарплати, стільки оренда, світло, вода тощо. Ну хоч щось поясніть – і зверніться до нас. Ми ж вам допомагали, ми ж дали 500 тисяч гривень.

Навіщо ви це робите? Навіщо ви в баскетбольній спільноті сварите всіх один з одним? Три тижні тому ви звернулися до нас, сказали, що потрібні 500 000 гривень для підтримки збірної, надіслали листа і ми дали гроші. Що змінилося? Ось ці ненависть, нерозуміння – тільки в людей, які не знають, як ми тут усе живемо.

Сьогодні нас відрізали. Чому? Тому що ми можемо підкупити «Миколаїв» і він програватиме «Прометею»? У нормальної людини таке в мізках може бути? Там бомбардують Миколаїв, хлопці не можуть не тренуватися, нічого, ми розмовляємо з губернатором Миколаївської області Кімом, який каже – якщо є можливість, будь ласка, допоможіть, бо в нас сьогодні такої можливості немає. Президент «Миколаєва» приїздить та каже – хлопці, ми бачимо, що у вас є спонсори, ми бачимо, що ви допомагаєте, будь ласка, ми хочемо брати участь.

Ми говоримо спонсорам – там війна, треба допомогти, там вибухи. Ми забезпечимо зал, забезпечимо харчування. Так, з проживанням важко – у наших квартирах, у 36 квартирах клубу, які у «Прометея» були, мешкають біженці. Біженці з Маріуполя, біженці з Токмака, біженці із Запорізької області. Безкоштовно, у тих квартирах, де мешкали баскетболісти минулого року. І ось це ми сказали спонсорам – так, «Миколаєву» доведеться винаймати житло, бо з житлом проблеми, у Дніпрі загалом теж проблеми, але якось вирішуватимемо. Ми купили когось? Що у хворій свідомості у цих людей? Взяли та забрали у «Миколаєва» 3-4 мільйони гривень, за які він би виступав. Дай боже, вони виступатимуть. Як і Кривий Ріг.

Ось не буде «Прометея», і кому стане добре? Амбіції, що я такий крутий, що ми тут усіх нахилимо? Там є ще друга істерика. Якщо «Миколаїв» та «Прометей» тренуватимуться в одному залі (а в нас же є два зали), «Запоріжжя» поряд, «Дніпро» поряд, «Кривбас» поряд – ми говорили, що давайте зберемо в чемпіонаті дві групи. Перша – у Дніпрі: Валерій Валерійович пропонував грати у Дніпрі, казав, що все забезпечить, бомбосховища є, все є. Коли немає глядачів, яка різниця де грати? Нам менше витрат – люди вже живуть, харчування забезпечене, автобусами приїхали.

Ні. Що ні? Ми не знаємо, але не так. Давайте не буде «Миколаїв» у Дніпрі, бо їх підкуплять. Хто? Ці люди взагалі розуміють, що вибухає щодня? У нас чотири-п'ять-шість сирен у Дніпрі щодня. Слава богу, не завжди долітає, хоч Дніпропетровська область під бомбардуваннями весь час. Миколаїв – весь час, Запоріжжя – весь час, Харків – весь час. Але ж цього не може зрозуміти людина, яка не в країні. Він вважає, що хтось щось купує. Але це маячня. Я хочу, щоб всі почули – це дурість. Ми – єдина нація, ми виживемо лише тому, що будемо всі разом. Чому ми це робимо? Тому, що нам погано. Ми маємо об'єднатися, як вся країна об'єдналася сьогодні проти цих виродків. Навіщо ви руйнуєте нас? Чому ви нас сьогодні викидаєте? Я обіцяв бути неемоційним, але не вийшло. Це крик душі, соррі.

«Розуміємо, що у перший рік виграти Єврокубок нереально. Хоча Нено сказав – з вами, божевільними українцями, немає нічого неможливого»

– Давайте перейдемо до приємніших історій. Ви торкалися теми амбіцій «Прометея» на Єврокубок, дуже обережно. Що ви маєте на увазі?

– Я скажу чесно так – ми не розуміємо, що буде далі. Нам важко спрогнозувати, як буде економіка наступного року, як довго буде війна. Це найстрашніше, що не можна спрогнозувати. Ми не можемо спрогнозувати, що у наших партнерів за кордоном відбуватиметься з бізнесом, якими будуть їхні можливості. Є спонсори, які допомагають нам сумою у 100 000 євро, є – у 300 000 євро, і ми дуже дбайливо до них ставимося. Тобто, перше – це фінансове питання, яке все одно у всьому бізнесі, і в баскетболі теж, і у волейболі, стоїть на чолі. Але ми щиро віримо, що Україна переможе. Навіть не так – ми у цьому впевнені. Ми віримо, що зможемо правильно поводитись і своїми спортивними результатами допоможемо спонсорам отримати той ефект, на який вони очікують у Європі. Тож тут я відносно спокійний.

Амбіція нашого головного тренера, його мета та мрія – це потрапити до Євроліги. Ми чудово розуміємо та знаємо – для того, щоб потрапити до Євроліги, треба або виграти Єврокубок, або потрапити до фіналу. Мета, яку ми ставимо цього року… Страшно говорити це вголос. Це топ-четвірка Єврокубку. Про це знає Ронен Гінзбург, про це вже, напевно, донесено гравцям. Я, на жаль, перебуваючи в Україні, ще не мав можливості ані побачитися з ними, ані поспілкуватись у зум-конференції поки що. Хлопці тільки-но зібралися, після чемпіонату Європи всі з'їхалися, всі хочуть виграти Єврокубок. Але ми розуміємо, що на перший рік це, напевно, нереально. Хоча Нено сказав – з вами, божевільними українцями, немає нічого неможливого. Він мені дзвонив учора, казав, що в Ризі все добре, але він хоче в Дніпро, хоче додому. І коли Нено каже, що хоче додому до Дніпра, а не до Ізраїлю – це круто.

Потрапляння у четвірку – це буде чудовий результат. З іншого боку, чому б не виграти? Але ми поки що не розуміємо, нам треба подивитися на команду. Половину складу цієї команди ми знаємо, друга половина – нова. Вони ставлять найвищі цілі. Я думаю, що фінансово ми не готові до Євроліги, але якщо в нас вийде – то загалом сьогодні є багато іноземних партнерів, які нас знають і люблять, люблять Україну, розуміють, як їй важко, і готові навіть трохи більше вкладати, вірячи у майбутнє. Тому я ставлю завдання Гінзбургу потрапити до фіналу чотирьох. Але Нено завжди як каже – спочатку треба потрапити до плей-офф, а потім поговоримо. Ось такі ми маємо завдання.

І, звичайно ж – не ображаючи наших партнерів, ми взагалі дуже вдячні Латвійсько-естонській лізі (Саша Волков нас привів туди, дуже нам допомагав, і потім таке рішення на виконкомі – ну та й бог з ним), всі заявки були прийняті, були враховані усі вікна, коли ми гратимемо в Єврокубку, ми дали гарантійні листи, що навіть у разі закінчення війни ми не припинимо участь у лізі (посеред сезону – прим. авт.), основний склад гратиме там, у нас є зобов'язання перед нашими партнерами, – перемога у Латвійсько-естонській лізі теж одне із завдань та цілей команди. Ми також у це віримо, команда теж про це думає та знає.

Ми за спортивним принципом хочемо бути скрізь першими. Будемо підсилюватися. Нено має право підписати ще одного гравця, якщо він відчуватиме, що це саме той гравець, який потрібен для того, щоб потрапити до топ-4 – так, як було минулого року з Ді Джеєм Кеннеді та Міро Біланом. Цілі – тільки світлі і великі, і ми до цих цілей рухаємося.

Я вірю, що «Прометей» порадує своїх уболівальників та всіх любителів баскетболу в Україні. Ми показуватимемо всі ігри безкоштовно – жодних там внесків, нічого. Я вже чув таке – ось, мовляв, «Прометей» за гроші матчі показуватиме. Нісенітниця. Ми маємо чудові стосунки з XSPORT та іншими каналами, обговорюємо та готові це показувати, щоб якнайбільше людей побачило наші матчі. І сподіваємось, що хлопці нас не розчарують. 1 жовтня розпочинається чемпіонат Латвійсько-естонської ліги, а 12 жовтня – наша перша гра у Єврокубку, і наші вболівальниці (вболівальників не випускають) поїдуть на цю гру. Моя дружина поїде, діти поїдуть. Ми тут будемо, у тилу та на передовій, а вони будуть там, на відкритті сезону. Я вірю, що «Прометей» вже має своїх уболівальників, які переживають за нього і за країну.

– Розкажіть докладніше про трансляції Єврокубку. Станом на сьогодні вже відомо, хто показуватиме матчі «Прометея» у Єврокубку та Латвійсько-Естонській лізі, хто їх транслюватиме і як їх можна буде переглянути?

– Є компанія Divisport, яка з нами працює, вона показуватиме наші матчі на своєму YouTube-каналі, і, наскільки я розумію, у них є домовленості та договори з XSPORT, і максимально будуть права передаватися туди. Чесно кажучи, я трохи плаваю в цьому питанні, я не був учасником переговорного процесу, але точно знаю, що у нас і Divisport підписано контракт із Єврокубком про те, що Divisport отримає права на мовлення на території України. Divisport не хоче їх тримати у себе – він буде говорити з XSPORT, з Megogo, з іншими компаніями. Точніше я зможу відповісти на це питання пізніше, але це точно буде і в супутниковому, і в онлайн-режимі.

Відео-версія інтерв'ю:

Tribuna.com готова надати майданчик для висловлючання власної позиции й іншій стороні конфлікту, президенту ФБУ Михайлу Бродскому, і вже звернулася у федерацію з проханням посприяти в организації інтерв'ю з її керівником після того, как він повернеться до України.

Фото: СК «Прометей» / Facebook