Як змінилися лижні стрибки з трампліну під час війни: колосальна допомога поляків, спортсмени пішли в армію
Чи живі взагалі трампліни в Україні.
Саме у Ворохті Івано-Франківської області знаходиться комплекс із п'яти трамплінів, на якому неодноразово проводились чемпіонати України зі стрибків на лижах. Два трампліни об'єднані під одну гірку, яка покрита новими матрацами.
Цей комплекс розташований на території навчальної бази «Авангард» та є єдиним в Україні, де можуть тренуватися дорослі. Зараз він має такий вигляд:
Минулого року польський кореспондент Міхал Хмілєвскі побував на український землі та поспілкувався з тренером місцевого клубу.
Василь Прокоп'юк є завідувачем аварійних приміщень та головного клубного матеріально-технічного забезпечення. За його словами, десять років тому активісти пообіцяли реконструювати трамплін і вкласти у нього чималі гроші. Вони запросили телебачення, але потім пішли, так і не повернувшись.
«Надія остаточно померла, коли ми відкупили старі килимки (покриття) в Польщі [...]. На останньому відрізку перед Олімпійськими іграми в Пекіні ми укріпили ґрунт, а поряд з більшими пагорбами К90 і К75 розбили менші для дітей.
Проблема в тому, що ніхто не поспішає їх фактично закінчити і відкрити. Бокова інфраструктура, окрім нових килимків, виглядає так, наче вчора закінчилася війна. Тут фарба облущується, там бетон осипається. Сходи на забіговій вежі призначені для скелелазів зі збруєю, а не для молоді з лижами та тонким одягом», — каже Василь.
За словами польського журналіста, на стінах дому Василя висять плакати з конкурсу в Закопане, фотографії з Аполоніушем Тайнером (лижним двоборцем, колишнім тренером збірної Польщі зі стрибків на лижах з трампліна) та автографи легендарного Адама Малиша.
Але найбільш особливим атрибутом є біб лідера ЧС, який навіть має почесне місце у самому центрі домашнього вівтаря.
Сам Василь зізнається, що українські стрибки на клубному рівні – це один великий секонд-хенд.
«Спортивну форму доглядають як скарб. Тому що, на жаль, тут немає ні комфорту, ні вибору, ні зміни на нове після десятка-іншого стрибків. Поки ти не будеш в основному складі, не буде ні спонсорів.
Всі бачать Ворохту такою, як вона є, але не дають їй загинути. Якби там був якісний ремонт, ми могли б мати два великих центри», — каже Василь Прокоп'юк.
Міхал Хмілєвскі відвідав також і Тисовець, що у Львівській області.
«У Тисовці навіть військова база, яка доглядала за трамплінами, сьогодні більше схожа на скаутський табір», — пише Міхал.
Після цього він додав потужний меседж:
«Українським стрибкам потрібен мотор (в значенні поштовх), хоч яким божевільним це бачення не було. Прокоп’юк чи Дубровинський не будуть жити вічно, а латані комбінезони з часом не зможуть більше шити.
Якщо ніхто новий не виросте на популярності зимових видів спорту і не матиме куди подітися, Ворохта скоро стане другим Тисовцем».
«Коли я беру участь у змаганнях — я ніби захищаю країну»
Це була так звана передісторія, а зараз ми розповімо про українські трампліни під час війни.
Майже через рік після свого візиту в Карпати, Міхал Хмілєвскі знову поспілкувався із небайдужими до стрибків людьми перед чемпіонатом України. Саме у жовтні цього року найкращі стрибуни країни показали, на що здатні на трампліні, який у березні відсвяткував своє 100-річчя.
Керівник українських стрибків на лижах з трампліна Валерій Вдовенко розповів, що після лютневих подій спорт на деякий час загинув: групи в клубах були розпущені, школи припинилися. Не всі діти повернулися до класу, а нових ентузіастів при таких умовах знайти важко.
Серед дорослих ситуація не краща — коли російські війська ввійшли на українську землю, наша команда якраз тренувалася в Щирку (через аварійний стан трамплінів у Ворохті українці змушені тренуватися закордоном, наприклад у Польщі, Словенії чи Румунії).
В інтерв’ю із «Przegląd Sportowy» тренер Володимир Бощук сказав, що того дня всі мали піднятися на пагорб на трамплін. Вони одягли спецодяг, піднялися нагору, зробили кілька стрибків і сказали йому, що не зможуть цього зробити, тож пробули декілька днів у готелі. Серед українських лижників є ті, хто пішов в армію — лижний двоборець Дмитро Мазурчук та дворазовий учасник чемпіонатів світу Андрій Васкул.
На шоломі напис «Ski Jumping».
Щодо інших, то вони з'являлися на літньому гран-прі у Віслі. Ось, що тоді сказав лідер української команди Віталій Калініченко:
«Перед цими змаганнями у нас були проблеми зі спецодягом, тривалий час взагалі не можна було тренуватися. Але ми хочемо подарувати Україні радість і показати, що спорт у нашій країні ще є.
У нинішній ситуації моя мотивація стрибати ще сильніша. Коли я беру участь у змаганнях — я ніби захищаю країну».
Детальніше про трамплін розповів сам Вдовенко:
«На жаль, зараз бракує грошей. Це вже було у стрибках з трампліна, але якось вдалося переконати обласну владу інвестувати в центр у Ворохті.
Це було ще в той час, коли Україна досить голосно заявляла про своє бажання прийняти зимові Олімпійські ігри у Львові та його околицях. Для участі в проекті розглядалися пагорби, на яких тепер проходитимуть національні чемпіонати. Але інвестиції зупинилися, і тепер ніхто не знає, коли і чи почнуться знову».
З-під щербатого бетону стирчать іржаві прути, згори на когось кожної хвилини може впасти уламок. Сходів практично немає. Доріжки, незавершені й пожовклі, звивалися, як траса для слалому. І це тільки початок, адже підйом на вершину – це як подорож до технічного музею.
У свою чергу, в суддівській вежі на одному з поверхів є велика діра в підлозі. У вікнах немає скла, розбито.
Наостанок Вдовенко сказав:
«Але те, як це виглядає зараз, відійшло на задній план. Прийдуть кращі часи, ми віримо. Нам дуже пощастило, що сюди не впали бомби. Або що війна оминула школи, де навчаються наші гравці.
Тренувальний процес лише нещодавно почав відновлюватися. Крок за кроком. Все одно буде добре. В Україні ще буде мир».
