«Я лежала і відчувала, як та довбана кістка намагається вилізти з мого стегна». Історія незламного духу Пікабо Стріт

Життя спортсменів – це не лише перемоги, величезна робота над собою і рекламні контракти, а й травми і випробування славою. Важко уявити, спортивна кар’єра скількох людей припинилася внаслідок тяжких травм або власної «нережимності». Декому, як, приміром, футболісту Патріку Баттістону чи хокеїсту Маріо Лем’є, вдалося тріумфально повернутися на топовий рівень після нищівних травм. Особливої уваги в цьому контексті заслуговує ікона американського гірськолижного спорту Пікабо Стріт. Її кар’єра могла тричі накритися мідним тазом.

Народжена в Тріумфі.

Майбутня спортсменка народилася у себе вдома в крихітному населеному пункті з символічною назвою Тріумф. Ця некомерційна громада в штаті Айдахо сьогодні нараховує менше 50 штатних жителів. Мати (вчитель музики) і батько (муляр) вирішили, що їх донька обере самотужки собі ім’я, коли підросте. Тому перші роки свого життя її всі сусіди називали просто "дівчинкою" або "маленькою дівчинкою". Нічого в цьому дивного не було, оскільки на той момент в крихітному хуторі серед скелястих гір зростало восьмеро дітей, але дівчинка була одна-єдина.

Коли ж дитині виповнилося три роки, треба було отримати паспорт, а для цього, як відомо, необхідно обрати ім’я. Батьки почали перебирати в голові усі власні назви, які колись чули, і охрестили своє чадо Пікабо, на честь сусіднього села з індіанською назвою. До слова, коли дитина подорослішала, то ім’я не змінила. 

У шкільному віці Пікабо постійно змагалася з парубками «односельчанами»: футбол, бокс, гонки на велосипедах – в усьому молода пані була на рівних з хлопаками. Хоч кілька зубів під час забав і втратила. "Це зробило мене жорсткою", – якось зауважить Пікабо. Як би там не було, найбільш улюбленою втіхою для неї на фермі у Тріумфі були лижі. З 6-річного віку гірськолижний спуск став для неї невід’ємною частиною життя.

Згодом вона почала відвідувати лижну академію в Солт-Лейк-Сіті (батьки мали ресурс, аби те все оплачувати), почала брати участь в гонках, організованих Фондом лижної освіти в курортному місті Сан-Веллі. І її помітили.

«Це дівчисько ніколи не переможе, бо не вміє дотримуватись правил»

В 17 років її беруть в лижну збірну США, щоправда лише на рік. Несподівано дівчину наздогнало яскраве нічне підліткове життя, якого вона ніколи не мала. Вечірки стали важливішими за тренування, Пікабо втратила форму, і її витурили зі збірною. "Це дівчисько ніколи не переможе, бо не вміє дотримуватись правил", – додав на прощання один з її тренерів. Це був перший момент, після якого кар’єра великої чемпіонки могла і не розпочатися. Однак саме тут вона і почалася.

"Мене ті слова тренера розбудили. За наступні три місяці я закінчила здобувати освіту в школі, і паралельно привела до ладу свою дупу", – згадувала пізніше Пікабо. Вже за пів року вона повернулася до збірної.

Зовсім скоро, в 1993 році, спортсменка вже приносить своїй країні срібло в багатоборстві на чемпіонаті світу в Японії. Далі нагороди на Пікабо Стріт посипалися, як з рогу достатку: срібло у швидкісному спуску на олімпіаді в норвезькому Ліллегаммері-1994, золото Кубку світу 1995 року (вперше в історії американського лижного спорту), золото на чемпіонаті світу 1996 року. Її іменем почали називати траси, спортивні комплекси. Бракувало лише одного – олімпійського золота.

«Лихо творить героїв»

Пікабо Стріт називали головною фавориткою у лижних спусках на наступній олімпіаді. В США були впевнені, що вона не помітить конкуренток, як не помічає їх вже два роки на світових форумах. Але громом серед ясного неба була тяжка травма: під час тренувальної пробіжки лижниця розірвала передню хрестоподібну зв’язку на лівому коліні. Операція, яку транслювали мало не на національному каналі, пройшла вдало, але реабілітація, як часто буває з травмами коліна, затягнулася.  Весь наступний рік – коту під хвіст. Кожен би знітився в цій ситуації і відклав власні наполеонівські плани щодо здобуття олімпійської корони на майбутнє. Кожен, але не Пікабо Стріт.

Відновлення було бурхливим: плавання, волейбол, 11 тисяч годин на бігових доріжках, стаціонарний велосипед. За два місяці до старту змагань у Нагано Пікабо стає на лижі. Потрохи набирає форму, але за тиждень до початку олімпіади під час швидкісного спуску на швидкості 110 км/год злітає з гірської траси і врізається в огорожу. На якийсь момент лижниця втратила свідомість. Але змогла підвестись і піти самостійно. "Лихо творить героїв", – зауважила вона після аварії. Лікарі в неї діагностували легкий струс мозку, попрохали Пікабо відлежатись два тижні. Спортсменка ж, звісно, вислухала їх, і наступного дня стала на лижі.

Певна річ, після всього цього шанси на олімпійський успіх були не набагато вищі нуля. Дехто навіть відмовляв спортсменку від цієї авантюри. Але ніщо не могло відвернути від цілі панянку, яка виховувалася гірським кліматом та побутом. Вона бачила мету – вона до неї йшла. Можливо, самовпевнено, але справжні чемпіони – вони такі. Пікабо встигла набрати пристойну форму, але у своїй улюбленій дисципліні, швидкісному спуску, взяла лише 6 місце. Але реванш у долі вона взяла вже у супергігантському слаломі. Mission complete, і у графі "здобути золото на олімпіаді" можна ставити галочку.

На батьківщині її носили на руках. Сумнівів у тому, хто на найближчі роки застовпить за собою чемпіонський трон  у гірськолижному ком’юніті, не було ні у кого. Ні у кого, окрім долі.

Вирок тілу – не вирок духу

Вже за місяць після тріумфу в Нагано її кар’єра, практично, закінчиться: під час чергового етапу Кубку світу в Швейцарії вона злетіла з траси і протаранила паркан на швидкості близько 100 км/год. Перша думка в голові у Пікабо:"Я лежала і відчувала, як та довбана кістка намагається вилізти з мого стегна". Вирок лікарів приголомшив: перелом лівого стегна в двох місцях. В дев’яти місцях воно було пошкоджене, плюс розрив хрестоподібної зв’язки на правому коліні.

"Наслідки травми можуть бути катастрофічними, мова про повернення в спорт наразі не йде, будемо щасливі, якщо коліна в принципі "запрацюють", – таким був невтішний коментар тренера Пікабо.

Більш ніж дворічна реабілітація, початок тренувань, перші незначні змагання, в яких Пікабо не потрапляла і в тридцятку найкращих. Стріт не могла змиритись з таким станом речей. Вона марила поверненням на олімпіаду, яка мала б відбутися в майже рідному для неї Солт-Лейк-Сіті. В 2001 році вона бере 7 місце у фіналі Кубка світу, що дало їй право потрапити на головне змагання в її житті. Мрія стати першою лижницею в історії США, що здобула нагороди на трьох олімпіадах, оволоділа нею. Однак в Юті вона посіла лише 16 місце. Ні, не так. Аж 16 місце. Це був кінець великої кар’єри. Але кінець тріумфальний.

На батьківщині її вшановували як національну героїню. Адже не кожен здатен стояти на ногах після таких травм, не те що ходити. Пікабо, завдяки власній силі незламного духу і впевненості у власних силах змогла на своїх багатостраждальних ногах спуститись гірськолижною олімпійською трасою.

Іноді здається, що фразу «головне не перемога, а участь» придумали невдахи. Але це точно не стосується Пікабо Стріт. Як і не про неї фразеологізм "накритися мідним тазом".