Фотографія як машина часу в історії спорту: відео переносить вас у минуле по-іншому

У вас напевне коли-небудь виникало бажання подивитися, вже переглянутий, фільм замість нового. Зі спортом могло бути щось схоже. Ще б пак. Історія подарувала моменти величі улюблених команд, атлетів та монументальні перемоги українців.

Здебільшого в таких випадках люди заходять в пошуковик і починають гуглити: «Мілан – Ліверпуль 2005», «Вімблдон-2008, Надаль – Федерер», «Джордан», «Золотий м'яч Шевченка». Це, звісно, для прикладу. Список можна наводити нескінченно довгий і у кожного він буде свій.

В більшості випадків такі запити зводяться до перегляду тих чи інших відеорядів. Втім, тут я спробую довести, чому саме фотографія – найкращий спосіб оживити спогади. Або принаймні, сподіватимусь донести, що у часопросторі зумерів, соцмереж та швидкого контенту, світлини заслуговують більше уваги.

***

Задумуючись над тим, чому ми взагалі згадуємо щось з історії спорту, можна виокремити, що це від бажання повторити ті емоційні сплески. Нас підсвідомо цікавить не сам результат матчу, чи події, за яких він був сформований, а саме емоції. Почуття атлетів у тому моменті стають віддзеркаленням наших. Відхилившись від спорту, це можна назвати центральною темою фотографії взагалі.

Обличчя тріумфаторів. Ретро відео здебільшого концентрують увагу на самому дійстві, а не спортсменах. Ви можете побачити усі найкращі розіграші з матчу Надаль – Федерер у фіналі Вімблдону-2008, але щасливого Рафаеля на траві центрального корту Лондона після перемоги у майже п’ятигодинному трилері – навряд.

Просто погляньте на обличчя іспанця у цей момент. Там, здається, вмістилася вся суть його тріумфу.

Момент. Відео надає повноту, але не може зупинити час навколо після удару Володимира Кличка в обличчя Девіда Гея. Фотографія може:

Ви можете переглянути ролик з рекордним стрибком Ярослави Магучіх. Але тільки світлини зупинять українку над небувалими раніше 2.10.

Ви взагалі задумувалися, наскільки важко зафіксувати стрибунів у висоту над планкою? Скільки секунд є у фотомайстрів на це?

Наступний пункт більше для того, аби просто віддати належне спортивним фотографам. 

Їхні світлини – результат одного з найскладніших рівнів знімання. Об’єктивом, в якому екшн, швидкість, постійний рух – набагато складніше керувати, ніж, коли йдеться про статичні світлини.

Зібрати матеріальну колекцію. На відміну від відео, фотографії можна зібрати в альбом і у будь-який час переглянути все разом. Пам'ятаєте, як колись з сімейними збірниками? Тут щось схоже можна вигадати.

Ну і давайте чесно: відео видатних моментів з історії спорту ви дивилися, м’яко кажучи, неодноразово. Пошук картинок за тими ж запитами у Google, щонайменше, може показати нові виміри ваших улюблених епізодів. 

***

Дослідниця Гайл Бакленд у книзі "Хто знімав спорт: Історія спортивної фотографії з 1843 року до сучасності" написала: «Ці картини резонують, залишаються в пам’яті та повертаються з наших банків пам’яті, коли ми згадуємо моменти величі, напруги, розчарування, свята».

Фото: Kevin Lamarque / Reuters, АР, Manon Cruz / Reuters.