Перемоги України, які хочеться згадувати частіше: епічна Харлан 2008-го, золото жіночого Євробаскета, легенда Вовчанчин
Також великі досягнення.
До Дня прапора та Дня незалежності України у соцмережах та у медіа часто згадуються великі спортивні перемоги. І список приблизно однаковий – титули у футболі, Золотий м’яч Шевченка, домінація Кличків та Усика, яскраві золоті олімпійські медалі.
Але цього разу хочеться піти іншим шляхом. За 33 роки український спорт подарував безліч перемог, досягнень і навіть легенд, які зараз отримують трохи недостатньо уваги.
Tribuna.com разом з партнером проєкту FAVBET зібрали 33 спортивних перемоги України, про які хочеться згадувати частіше. Гра розкриває тебе!
У першій частині – неймовірні досягнення Ігоря Вовчанчина та Лариси Соловйової, домінація у вітрильному спорті та найшвидша легкоатлетка планети. А також фінал Олімпіади імені Ольги Харлан, про який можна знімати цілий фільм.
Ймовірно, перший гімн України на Олімпіадах — в честь 15-річної Гуцу
Вперше Україна виступила як незалежна держава на літніх Олімпійських іграх у 1996 році – і тоді нашою головною зіркою на всьому турнірі стала 17-річна Лілія Подкопаєва, яка взяла три медалі, дві з яких були золотими.
Втім, Подкопаєва лише продовжила і помножила успіхи України в жіночій спортивній гімнастиці в 1990-ті. Перед нею вже була гімнастка, на честь якої лунав гімн України та піднімався прапор України на Олімпіаді.
У 1992-му в Барселоні 15-річна одеситка Тетяна Гуцу провела неймовірний турнір – взяла золото в абсолютній першості, була лідеркою Об’єднаної команди у перемозі в командній першості, а також додала медалі у різновисоких брусах (срібло) та вільних вправах (бронза).
На честь її перемоги в абсолютній першості організатори увімкнули гімн України – можливо, перший в історії нашої країни на Олімпіадах. За день до перемоги Гуцу золото взяв борець Олег Кучеренко, але церемонії нагородження проходили майже одночасно – і зараз важко точно сказати, хто був перший.
Церемонія нагородження Гуцу збереглася у відеоформаті – її і показуємо:
Домінація Таран і Пахольчик у вітрильному спорті у 1990-х
Вітрильний спорт для України у 1990-х нерозривно пов’язаний з кількома прізвищами. Насамперед, звісно, тренер Віктор Коваленко – справжня легенда цього виду спорту, людина, чиї вихованці виграли шість олімпійських золотих медалей у різні роки.
Тут також виділяється пара дніпрянки Руслани Таран та киянки Олени Пахольчик – суперниць, які у якийсь момент стали партнерами і у класі яхти 470 (через довжину корпусу – 4,7 метра) у другій половині 1990-х дійсно були найкращими у своєму виді спорту.
Простий факт – з 1997 до 1999 року вони виграли всі шість золотих медалей чемпіонатів світу та Європи. А загалом у них 9 перемог та одна срібна медаль на цих турнірах.
Цікаво, як саме називали свої яхти титуловані спортсменки. «У нас були «Попелюшка», «Чоботи-скороходи», «Скатертина-самобранка», а найулюбленіша — «Гуслі-самогуди», на якій ми перемогли в Атланті», – розповідала Руслана Таран.
Золото цій парі не підкорилися лише на Олімпіадах – у 1996-му та 2000-му вони стали бронзовими призерками, хоча на обидвох змаганнях були головними фаворитками. Таран також додала до цього і срібло 2004-го у інглінгу.
Можливо, саме через відсутність золота на Іграх їхні успіхи підзабулися – але як згадував їхній тренер Віктор Коваленко, будь-які медалі у 1990-х несли важливу місію:
«В 1996-му були фантастичні Ігри. Ми просто дали можливість всьому світу відкрити для себе Україну, тому що всі запитували нас: «О, Україна? Що це за країна? Де це? Ми ніколи про неї не чули». І я у відповідь казав: «Так, це колишня республіка СРСР, але зараз ми незалежні, і ми показали світові свою силу».
Перемога на жіночому Євробаскеті-1995
Один з найбільших успіхів України в усіх ігрових видах спорту й досі залишається недооціненим через відносно низьку популярність як баскетболу загалом, так і жіночої гри зокрема. Навіть зараз, коли про Кейтлін Кларк пишуть та говорять ледь не більше, аніж про Леброна Джеймса – а три десятиріччя тому, коли таких явищ, як жіночі НБА чи Євроліга, ще не існувало, і поготів.
Однак саме тоді український жіночий баскетбол був на піку – а збірна України з Володимиром Рижовим у якості головного тренера (його, до речі, ще у минулому сезоні можна було побачити на лаві столичного «Динамо», яке він продовжує тренувати та консультувати) і олімпійською чемпіонкою Барселони Мариною Ткаченко в ролі головної зірки досягла фантастичних результатів. Перемогла на чемпіонаті Європи, вигравши вісім матчів у фінальній частині турніру з дев’яти (поступились лише хорваткам у групі, та й тим з різницею в одне очко) і відібралась на Ігри-1996 в Атланті. Де до нагороди не вистачило зовсім трохи – підсумкове четверте місце.
Праймова Ткаченко була страшною силою (увійшла у топ-5 гравчинь Євробаскета за набраними очками та підбираннями), та й команда навколо неї зібралась дуже потужна. Про якийсь фарт з жеребкуванням чи турнірною сіткою в контексті цього чемпіонату й мови бути не може – українські баскетболістки переграли усі збірні, що посіли місця з другого по шосте, в особистих зустрічах, у принциповому півфіналі здолали росіянок, а у поєдинку за золото не залишили жодних шансів Італії. Хоча й були його номінальними аутсайдерками.
Фінал, у найкращих традиціях жіночого баскетболу, вийшов дуже драматичним для обох команд – Україна вже на перших хвилинах втратила важливу в ротації Олену Вергун через травму коліна, а лідерка Італії Катаріна Полліні пропустила значний відрізок матчу, отримавши удар по обличчю. Наша збірна з проблемами впоралась краще, ніж суперниці: 24+9 від Ткаченко, яка відіграла фінал взагалі без замін, та 28 очок ще однієї чемпіонки Барселони-1992 Олени Жирко зробили різницю. І принесли українському баскетболу найбільшу перемогу за всю його історію.
Зараз, коли українська збірна ризикує не відібратись на третій жіночий чемпіонат Європи поспіль, титул, здобутий у 1995-му, виглядає чимось зовсім вже нереальним – але він справді був, і справді був здобутий у красивій боротьбі. Повного відеозапису фіналу для історії не збереглося, але принаймні ось такі хайлайти дозволяють бодай трохи зрозуміти, наскільки гарно та потужно це виглядало.
Легенда Ігоря Вовчанчина у ММА 1990-х
Наприкінці 1990-х ММА ще остаточно не перейшли на професійні рамки з чіткими правилами.
Тому з хаосу тих років непросто визначати справжніх легенд – серед яких, звісно, має бути, українець Ігор Вовчанчин. Він був культовим спортсменом для Харкова тих років – багато спортсменів, які потім проявили себе в єдиноборствах, стали займатися цим завдяки успіхам Вовчанчина.
76 перемог, 10 поразок – відсоток перемог українця можна сміливо порівнювати з найлегендарнішими бійцями. І все це за зросту всього 173 сантиметра – що не заважало Вовчанчину виступати у важкій вазі, де йому вдавалося нокаутувати суперників, які значно масивніші за нього.
У деякі нокаути важко повірити навіть попри повтори:
А протистояння Вовчанчина проти Марка Керра стали справжнім випробуванням стилей – це були бої за домінацію у важкій вазі.
Обидва бились в Pride FC, обидва не програвали цілу вічність: Ігор побив 32 суперники поспіль, а Керр був взагалі непереможеним. А ще – обидва вихідці із тих самих жорстких ММА-протистоянь початку 90-х, коли заборон на майданчику майже не було.
Вони провели два шалених бої – в обидвох виграв саме українець (хоч і у першому через плутаницю в правилах перемогу йому не зарахували):
Це настільки епохальне протистояння, що про нього в США знімуть фільм, де Вовчанчина має зіграти Олександр Усик – і легендарний боєць 1990-х дійсно заслуговує на таке визнання.
Жанна Пінтусевич-Блок – чемпіонка світу у бігу на 100 та 200 метрів
Ще один яскравий спалах кінця 1990-х та початку 2000-х – це легкоатлетка Жанна Пінтусевич-Блок.
У цей період часу королевою бігу була американка Меріон Джонс, яка тоді не програвала у 42 фіналах поспіль. Пізніше у Джонс відібрали багато медалей через допінг (та навіть оголосили про тюремний строк за неправдиві покази), але у той момент вона вважалася недосяжною висотою для всіх, крім українки Пінтусевич-Блок.
У 1997-му Жанна була близька до того, щоб взяти золотий дубль на чемпіонаті світу з легкої атлетики. У 100-метрівці у боротьбі з Джонс все вирішив фотофініш та 0,02 секунди на користь американки. А от у 200 метрів Пінтусевич-Блок тоді взяла своє перше золото:
І через чотири роки Жанна все ж змогла зупинити переможну ходу Джонс на чемпіонаті світу в Едмонтоні. Сама Пінтусевич-Блок завжди зізнавалася, що 100-метрівка для неї є найулюбленішим видом у легкій атлетиці – і тому особисте золото для неї стало особистим піком кар’єри.
Після переможного забігу одна з найбільших газет Едмонтона вийшла з заголовом «Потрясіння» – настільки неочікуваною для всіх стала перемога українки.
Перемога України на ЧС з художньої гімнастики у 2001-му
Те, що російський допінг – це системна проблема, було зрозуміло ще на початку 2000-х. Один з яскравих випадків – це коли у прийнятті фуросеміду звинуватили лідерок російської художньої гімнастики Аліну Кабаєву і Ірину Чащину.
Їхня дискваліфікація відкрила шлях до тріумфу саме для української збірної, яка у 2001-му на чемпіонаті світу без врахування результату основних суперниць зібрала фантастичний комплект медалей.
Тамара Єрофєєва стала абсолютною чемпіонкою світу та отримала золото у вправах зі скакалкою:
А сама збірна України у складі Тамари Єрофєєвої, Ганни Безсонової, Наталії Годунко та Олени Дзюбчук стала чемпіонкою світу у командних вправах. Пізніше Наталія Годунко продала цю медаль за майже 8 тисяч доларів у 2014-му – щоб підтримати українську армію після початку вторгнення РФ.
Бо як сказала у 2001-му заслужена тренерка України Альбіна Дерюгіна: «Чудеса треба творити чесно».
Всього на тому турнірі Україна завоювала 10 медалей – і вперше та востаннє у настільки суб’єктивному виді спорту змогли виграти загальний залік.
Сергій Гончар – чемпіон світу у шосе 2000 року
Українські перемоги у велоспорті теж припали на початок 2000 років. Головним універсалом всього пелотону став 30-річний Сергій Гончар, який на початку «нульових» стрімко додав у результатах.
Гончар став справжнім експертом Джиро д’Італія – у 2000-му та 2003-му потрапив у топ-10, а у 2004-му і взагалі продемонстровував феноменальний результат і в загальному заліку фінішував другим. Також у Гончара є в активі гонки в жовтій майці лідера на Тур де Франс.
Але головну свою перемогу – і головну перемогу в історії українського велоспорту – Гончар здобув ще у 2000 році. Тоді у французькому Плуе Сергій надуспішно виступив у роздільній гонці чемпіонату світу. Після срібла та бронзи у цій дисципліні Гончар знайшов останні інгрідієнти успіху – і здобув золото:
«Це був олімпійський рік і готувався я саме до Олімпіади, налаштовувався на неї, але не пішло. Можливо, це пов’язано з дуже тривалими перельотами - я їх переношу важко.
Ось після Сіднея я повернувся в Європу, одразу проїхав багатоденку і розкачався до турніру. Гонка далася просто – взяв і виграв чемпіонат світу. Дуже ціную цю медаль», – розповідав Гончар.
Бронза Валентини Шевченко на ЧС-2009
Найкраща лижниця в історії України Валентина Шевченко у якийсь момент серйозно розглядала свій перехід у біатлон.
«Вирішила спробувати, бо в лижних гонках намітився певний застій, – згадувала Валентина. – Працювала на стрільбищі впродовж місяця. Гвинтівка бігала в різні боки, розбивала сусідні установки. Не виключаю, що будь я тоді трохи терпеливішою, щось би вийшло. Однак тоді махнула рукою, подумала, що ліпше займатися тим, що виходить найліпше».
Хто знає, може дійсно український біатлон втратив перспективну спортсменку – але українські лижі залишили собі справжню легенду, людину, з якою асоціювався цей вид спорту всі ці роки. Малий кришталевий глобус Кубку світу в дистанційних гонках у 2004-му – вже велике досягнення.
Але найкраща гонка в кар’єрі Валентині Шевченко вдалася у 2009-му на чемпіонаті світу – на королівських 30 кілометрах українка до останнього була недалеко навіть і до золота, але на фініші стала третьою.
Але ця медаль на рівні великих перемог – Валентина залишила позаду таку ікону лижних перегонів як Терезу Йогауґ. Мабуть, найкращий фініш в історії українських лиж.
Віктор Постол – чемпіон світу після перемоги над Матіссе
Коли йде розмова про Лукаса Матіссе, у нас можна почути епітет «простуватий». Так вже звикли ставитись до панчерів, які начебто мають базово нижчий рівень боксу за представників інших стилів. Насправді ж та перемога над ним за титул чемпіона світу від українця – історична.
Віктор Постол був величезним аутсайдером перед поєдинком. Він тільки-но освоювався в США, де його опонент боксував, як у себе вдома. Коефіцієнт на перемогу Віктора був 3, у той час, як на суперника можна було поставити за 1,4. Матіссе претендував на об’єднання та грошові поєдинки, серед яких і зустріч із Теренсом Кроуфордом. Перемога українця того вечора в США цікавила лише його та декількох людей в його команді.
Не менш важливо й те, як Постол це зробив. До цього поєдинку Лука програвав тричі і лиш особливим бійцям – Забу Джуді та Девону Александеру у близьких боях та одностайним рішенням суддів Денні Гарсії. Постол став не просто переможцем та чемпіоном, а й першим, хто переміг Лукавса Матіссе. Таких людей всього двоє – українець Постол та філіппінець Менні Пак’яо.
З першого раунду Постол увімкнув роботу на ногах та точний джеб. Не акцентуючись так, як вміє, українець відпрацьовував другим номером проти агресивного візаві, пробиваючи назустріч та раз за разом зупиняючи грізного опонента.
Після середини бою перевага українця стала ще більш відчутною, а фінал – вкрай неочікуваним. У десятому раунді Постол точно відпрацював правим назустріч, після якого грізний аргентинець взяв коліно. І не встав до кінця рахунку рефері.
Лариса Соловйова тримала титул найкращої у світі у пауерліфтингу 17 років поспіль
З неолімпійськими видами спорту в Україні завжди складні стосунки – вони існують, але далеко не завжди потрапляють у загальний об’єктив. А там у України також є справжні легенди, які демонструють феноменальні результати.
Одна з таких українок – Лариса Соловйова. Щоб правильно підготуватися до Всесвітніх ігор 2017 року вона була вимушена продати машину – і це окупилося їй у чергову золоту медаль.
І слово «чергова» – це ще слабко сказано. Соловйова вперше перемогла на цій «олімпіаді неолімпійських видів спорту» у 2005 році – і з того моменту не віддавала нікому більше перемогу аж до 2022 року! 17 років українка тримала статус найсильнішої на головних стартах у цьому виді спорту – а до цього додавала і титули абсолютної чемпіонки Європи (2004) та світу (2009).
У голосуванні за найкращу спортсменку всіх часів на Всесвітніх Іграх вона зайняла друге місце:
У ваговій категорії до 63 кілограмів вона у трьох вправах пауерліфтингу (присідання, жим і тяга) може сумарно підняти 640 кіло – і продовжує цим займатися десятиліттями.
«Це азарт! Азарт, що я зможу підняти надзвичайно важку штангу, яка іншим – не під силу. Я люблю піднімати штагну, бити та встановлювати редорди для світу та Європи. Хоч наш вид спорту і надзвичайно складний», – розповідала Соловйова.
У 2022 році Лариса вперше не змогла виграти на Всесвітніх Іграх – але однаково взяла бронзову медаль. І продовжує змагатися на найвищому рівні, а на останньому чемпіонаті світу вже отримала срібло.
Золото жіночої шпаги 2008-го імені Харлан
Ольга Харлан після останньої Олімпіади купається у променях слави, які виходять вже далеко за просто фехтувальний світ – вона наразі одна з найпопулярніших спортсменок України. Абсолютно заслужена слава на батьківщині для Харлан, яка роками була королевою свого виду спорту – багаторазова чемпіонка світу та Європи, її ім’я вже вісім років вписане у Зал слави фехтування.
Але з роками трохи забувається вже те, як саме Харлан розпочинала свою кар’єру на найвищому рівні – тут і особиста медаль дорослого чемпіонату Європи у 15 років, і шалений виступ на першій Олімпіаді.
Золото Пекіна-2008 досі виглядає як гостросюжетний блокбастер з кінцівкою, у яку тоді ніхто не вірив. І ось цей момент хочеться пригадати окремо.
З одного боку – 17-річна Ольга Харлан, а також Олена Хомрова, Ольга Жовнір та Галина Пундик. Українська команда, яка до того не брала золотих медалей цим складом у світі ніде, крім Гран-прі у Будапешті у 2007-му.
З іншого боку – китайська збірна, яка отримала шалену підтримку від публіки і також виступала краще, ніж очікувалося до Олімпіади. І саме Китай розпочав ту фінальну сутичку феноменально – Хомрова і Харлан програли два раунди з загальним рахунком 2:10.
Коли рахунок став 27:35, у нашу збірну вірили, мабуть, тільки тренери та самі фехтувальниці – але спочатку Хомрова започаткувала камбек (виграла свою сутичку 9:5), а потім настав час Ольги Харлан.
36:40. 42:41. 43:44.
44:44. Знову 44:44 – призначено перегравання.
І Харлан виграє.
Вже після перемоги на Олімпіаді-2024 Харлан написала щемкий пост у соцмережах, де пов’язала ці два золота:
«Я вдячна Олені Гладир, Галині Пундик і Ользі Жовнір за те, що колись я була в команді мрії, і мені вдалось нести цей приклад 16 років до наступного золота! І крізь роки ви все ще поруч зі мною.
Аліна Комащук, Олена Кравацька, Юлія Бакастова, я вдячна кожній з вас, за те що ви мирилися з тим, яка я була наполеглива і інколи (а може і ні) різка. За неймовірну підтримку, як на доріжці, так і поза нею. Кожна з вас готова віддати всю себе заради нашої спільної мрії. За те, що ми найкращі друзі. Це все привело нас до того, що ми так хотіли.
Ми веземо золото до України!»
***
УЧАСТЬ В АЗАРТНИХ ІГРАХ МОЖЕ ВИКЛИКАТИ ІГРОВУ ЗАЛЕЖНІСТЬ. ДОТРИМУЙТЕСЯ ПРАВИЛ (ПРИНЦИПІВ) ВІДПОВІДАЛЬНОЇ ГРИ.
ТОВ «БУКМЕКЕРСЬКА КОМПАНІЯ «ФАВБЕТ». Ліцензія на провадження діяльності з організації та проведення букмекерської діяльності від 28.12.2022, видана згідно з рішенням КРАІЛ № 433 від 13.12.2022 та Ліцензія на провадження діяльності з організації та проведення азартних ігор казино в мережі Інтернет від 20.04.2021, видана згідно з рішенням КРАІЛ № 137 від 05.04.2021, зі змінами.
Ольга Харлан – GOAT. Але чемпіонка не отримує визнання, на яке справді заслуговує
Фото: НОК України, ФБУ, колаж Tribuna.com
