Роман Санжар: «Дуже сумую за Україною»

— Думки про переїзд з’явилися в мене ще за якийсь час до 24 лютого 2022 року. Я був без роботи, а в Австралії у мене родичі — дві сестри, племінники. У перші ж години мені зателефонувала сестра, запропонувала приїхати, і я погодився… Знаєте, я це все пережив не раз. Спочатку в Донецьку, потім у Києві. Це було страшно, хоч я розумію, що всі переживали приблизно одне. Я тоді із сім’єю мешкав у такому районі Києва, де, здається, вперше збита ракета впала на житловий будинок. На сусідній будинок… Так склалося життя, що опинився в Австралії. Мені дуже жаль, що наша країна зіткнулася з такою бідою.

— Де саме живете в Австралії?

— У Сіднеї. Велике, дуже велике, красиве місто.

— Чим займаєтеся там, куди з Києва летіти 16 годин?

— Займаюся створенням своєї дитячої футбольної академії. Зразу скажу, що тут зовсім інша система, структура футболу. Є дуже сильна за рівнем A League, де всі клуби приблизно рівні, бо існують специфічні фінансові обмеження для бюджетів клубів. A League — єдиний професіональний дивізіон, усі інші (наприклад, Чемпіонати штатів) — аматорські або напівлюбительські. Тут великі стадіони, дуже хороша атмосфера на матчах, багато вболівальників; футбол відкритіший, аніж у нас, хоча менше дисциплінований. В Австралії величезна кількість футбольних академій. Приїхавши сюди, я вирішив відкрити свою академію, але поки що це доволі гучно звучить — це більше схоже на класи хлопчаків віком 6-15 років, які я треную, індивідуально або в групах. Хоча в майбутньому, сподіваюся, це буде академія в нашому розумінні, коли багато полів, різні вікові групи дітей, тренери. Таким чином я переорієнтувався на дитячий футбол.

— Це переорієнтування назавжди? І в майбутньому бачите себе дитячим тренером?

— Ні, чому. Я хочу повернутись у професіональний футбол, маю такі плани. Але поки освоююся на новому місці, підіймаю рівень знання англійської мови, розвиваюся. Працюю з дітьми на даний момент. У мене тут були пропозиції від різних академій, але я відмовив, бо вирішив: поки краще — відкрити щось своє.

— Очевидно, Ви вже асоціюєте себе саме із зеленим континентом і не повернетеся в Україну?

— Чому? Ні, звичайно. Розумієте… Ми не знаємо, що буде завтра. Я вже десятиліття не був у рідному місті Донецьку. До 2014 року я й подумати не міг, що наша країна, моє місто можуть таке пережити. Я не міг уявити, що мій рідний клуб «Олімпік», вийшовши в УПЛ, не проведе жодного матчу на своєму стадіоні, що цілий клуб переїде в інше місто. Але ми переїхали в Київ, облаштувалися, все було нормально, а потім… Я змушений був залишити Київ, Україну, бо став безробітним, а своє житло в мене було тільки в Донецьку. Звісно, я переїхав до своєї сім’ї… Дуже сумую за Україною, постійно спілкуюся з друзями, колегами, помічниками з «Олімпіка». Максимально слідкую за подіями, за новинами. Щодня обдумував все… Я не прощаюся з Україною, - сказав Санжар.

Кар'єра Романа Санжара тут.