Остап Маркевич - про рішення поїхати в Іспанію з Туреччини після вторгнення РФ: «Як можна назвати це втечею, якщо оголосив про те команді»

Асистент головного тренера «Карпат» Остап Маркевич розповів, чому залишив гравців «Маріуполя» в Туреччині через тиждень після вторгнення РФ в Україну.

- Напевно, ви чули слова Павлова в контексті «Маріуполя» про капітана, який має корабель залишати останнім. Як ви це сприймали?

- Мені, по-перше, дивно було чути ці коментарі. Бо людина взагалі не була там, не перебувала на місці, не могла й не може дати конструктивний аналіз того, що там відбувалося.

Втеча? Як можна назвати це втечею, якщо я зібрав команду десь 3 березня - десь тиждень ми вже були там - та оголосив про своє рішення. Як це можна назвати втечею? Це раз.

Друге. Знаєте, якщо хлопцям потрібна була моя допомога в плані психології чи підтримки - це дуже добре. Якщо вони на мене образилися - для мене як тренера це як комплімент звучить. Бо якби їм було все одно, що я поїхав звідти - оце для мене було б набагато гірше.

Просто в цей складний час я вирішив, що маю бути десь у пригоді. Бо мій народ страждав у цей момент, я хотів бути чимось корисним. Мені не було задоволенням сидіти в 5-зірковому готелі та просто дивитися в інтернеті, що відбувається. Я вважав, що це неправильно.

Хоча я так само наполягав, це була моя ініціатива, щоб команда лишилася в Туреччині. І завдяки одній людині - Ользі Ігнатенко - яку я привів у клуб для організації зборів, команда жила півтора місяця в тому готелі безплатно. Тобто за них платила турецька федерація.

Зробив все для того, щоб команда там залишилася. І ми залишили там 9 осіб з тренерського штабу, персонал, які приглядали за хлопцями. От і все.

Взагалі не планував коментувати це. Але якщо поставили питання, звісно, що… Можливо, це дасть якесь розуміння того, що відбувалося. Був тяжкий час, були емоції. Думаю, кожен, хто згадає перші дні війни - поставиться з розумінням.

Так, планував їхати в Україну. Але пізніше так склалися обставини, що поїхав до своєї сім’ї в Іспанію. І там так само займалися справами, які допомагали Україні та українцям.

Це його думка. Нехай вона залишиться з ним.

- Розповідали, що у момент, коли ви про все дізналися, футболісти «Маріуполя» вже отримали посадкові талони на руки. Ви вже готові були вилітати в Україну.

- Були в аеропорту, так. Ми вже здали всі речі в багаж, були в транзитній зоні, чекали літак. З’явився працівник аеропорту та сказав, що ми нікуди не вилітаємо. Для мене був шок, коли дізнався, що бомблять Україну. Я не вірив, що він це зробить, бо це для нього буде самогубством. В принципі це й реалізувалося зараз. Неможливо було завоювати таку країну, як Україна. Неможливо, жодній країні світу це не під силу.

Коли були в аеропорту, нам пропонували їхати автобусом в Україну. Я сказав, що це неможливо, бо в нашій команді було дуже багато молодих хлопців, 17-18 років. Я був відповідальним за них. І я сказав, що ні. Просто не розумів, що відбувається в Україні, не знав, як далі розвиватимуться події. Тих пацанів, яких мені довірили батьки, вирішили, що лишимося в Туреччині. Таким було рішення, - сказав Маркевич.