Юрій Вернидуб: «В армію я пішов 27 лютого. Боявся, але швидко подолав страх»
Головний тренер «Кривбаса» Юрій Вернидуб в інтерв’ю польській пресі розповів про війну в Україні.
- Початок війни застав вас у Португалії, де ви були з «Шерифом». Вранці вам подзвонив син. Мабуть, ви вже відчували, що станеться найгірше.
- Коли російська Дума готувала законопроєкт із закликом до Путіна визнати незалежність так званих «ЛНР» та «ДНР», а це було за тиждень до війни, я відчував, що ось-ось щось почнеться. Мої помічники побачили це і запитали, чому я такий сумний. Я сказав: «Я думаю, що щось станеться».
- Ви також очолювали команду у грі проти «Браги» 24 лютого. Чи можна було зосередитися на цьому?
- Коли я дізнався, що почалася війна, перше, що я зробив, це чекав, поки команда прокинеться, близько 8 або 8.30 ранку. Я підійшов до генерального директора і сказав: «Вибачте, я навіть не знаю, як себе вести. Не знаю, що з матчем, бо зараз мої думки тільки в Україні. Я думаю про свою сім'ю, своїх дітей, онуків, про те, що зараз відбувається в моїй країні». Він це розумів.
Я сказав, що зроблю все, щоб ми пройшли цей етап, але чесно додав, що зараз не думаю про футбол. Я розповів тактику, але гравці все одно побачили стан, в якому я перебував. Ви можете подивитися матчі, як я поводжуся в інших випадках і як поводився під час тієї зустрічі. Правду кажучи, я не думав про матч. Всі мої думки були в Україні.
- Як тільки ви повернулися, ви пішли добровольцем в армію. Чи правда, що представники «Шерифа» запропонували вам привезти сім'ю в Молдову?
- Так, це перше, що запропонував президент, а також багато інших людей. Я подякував, але сказав, що спочатку поїду додому і вирішу там. Хоча я вже знав, що не повернуся. На той момент я вже не цікавився футболом
- На одному з фото ви тримаєте ракету, на якій написано: «За Запоріжжя. Від Стаса».
- Стас - один з моїх соратників. На початку війни, десь в середині березня, йшов шквальний вогонь з боку росіян. Стас був поранений, йому відірвало ліву ногу. Але зараз все в порядку. У нього є протез, виготовлений в США. Він має дружину і дочку, а також багато друзів, які його підтримують. Я радий, що він не впав духом. А потім сильно став виступати в ролі волонтера.
- Як це було залишитися в армії?
- Я пішов на мобілізацію і пішов в армію 27 лютого. Незабаром після цього я вступив до артилерійської дивізії. Два-три дні ми провели у військовій частині в Запоріжжі. Потім сіли в автобус і нас відвезли на полігон. Через п“ять днів нас знову посадили в автобуси й відвезли туди, де ми повинні були бути.
Зараз ні для кого не секрет, що це було в напрямку Кривого Рогу, на Херсонщині. Ми всі були із Запоріжжя. 39-а дивізія пішла обороняти Запоріжжя, а нас, 36-ту дивізію, відправили до Кривого Рогу, бо ворог наступав, вже наближаючись до цього місця.
- Йдучи на війну, людина повинна бути готова до всього, навіть до найгіршого. Ви боялися?
- Так, я боявся. Я думаю, що б хто не говорив, наприклад, що не відчуває страху, кожна нормальна людина в цій ситуації повинна боятися. Я боявся, але швидко подолав страх. Перший раз, коли ракети летять на вас, коли поруч з вами падають бомби, то терор величезний. Після цього вже не так страшно. Звикаєш, знаєш, що робити, як себе захистити, - відповів Вернидуб.
