«За гарні оцінки батько водив в комп'ютерний клуб». Інтерв’ю з bondik – легендою українського CS та капітаном FAVBET Team

Владислав «bondik» Нечипорчук – без сумнівів, легенда українського Counter-Strike. Він пройшов шлях від kerchNET до FlipSid3 та HellRaisers, виступаючи поруч із такими зірками як, зокрема, Андрій «b1ad3» Городенський та Олександр «s1mple» Костилєв.

І при цьому Владислав завжди залишався вірним своїй Батьківщині, виходячи на сцену з синьо-жовтим стягом на плечах «ще до того, як це стало мейнстрімом». Зараз же bondik капітанить у молодому та перспективному українському колективі FAVBET Team.

У інтерв’ю для Tribuna.com він детально розповів про свій шлях до професійного гравця, розказав, як свого часу двічі майже потрапив до NAVI та поділився думками про майбутнє свого поточного колективу, який, уже в найближчі роки, ми, цілком реально можемо побачити на мейджорі.

«Ми були настільки голодними та хотіли пробитися, що нам не так важливі були гроші»

- Розкажи, як ти взагалі познайомився з відеоіграми і, зокрема, як ти познайомився з Counter-Strike?

- Ну, тут потрібно розуміти, що це відбулося ще в часи динозаврів, як зараз прийнято казати. У ті часи не було комп'ютерів вдома, були комп'ютерні клуби. І за гарні оцінки зі школи мене батько водив в комп'ютерний клуб і там ми грали. В Counter-Strike зазвичай.

Потім з'явився комп'ютер вже вдома, батько купив, але не було гарного інтернету. Знову ж таки, зараз, в епоху оптоволокна, гігабіта плюс і так далі, це також складно уявити. Але раніше, щоб сидіти за комп'ютером, ти займав телефонну лінію: тобто ніхто не міг тобі додзвонитися додому, але ти зате сидів в інтернеті

Він не тягнув Counter-Strike, зв'язок був поганий, пінг. Тому я грав у «Козаків», тому що вони тягнули. Але потім я з ними якось зав'язав, бо зрозумів, що мені подобається Counter-Strike.

Якимось чином, я не пам'ятаю зараз як, але я побачив, що у всяких пабліках є свої команди. Мене це зацікавило, тому що мені подобається оцей змагальний дух. І так вийшло, що я зробив свій клан спочатку, потім я побачив, що у цих кланів є свої сайти, якщо він є то це взагалі топ.

У той час мене батьки відправили на комп'ютерний курс, і там я вивчав HTML. Я пам'ятаю, поїхав на тоді ще Петрівку, зараз це Почайна, купив собі книжку про HTML і зробив сайт для клану.

У клані переважно були киянами всі. Ми дізналися, що є турніри в клубах, пішли на свій перший турнір, програли в першій же грі і тоді я зрозумів, що хочу повернутися і виграти. Через ось цей дух змагальний, який в мені десь всередині сидить (можливо, з футболу це передалося), завжди я повертався.

- Як я розумію, десь тут і стартує початок твоєї кар'єри кіберспортсмена. Можеш більше розказати про те, як це відбувалося?

- Після першого турніру, на який ми прийшли і програли, ми зрозуміли, що потрібно тренуватися, потрібно якийсь мати бекграунд і так далі.

Тоді призом на турнірі була «халява»: безкоштовне відвідування комп'ютерного клубу. Ми розуміли: якщо в нас це буде, то ми взагалі будемо королями. Мені здається, що десь я, може, рік походив на ці комп'ютерні змагання і тільки після цього отримав свою першу «халяву», свої безкоштовні години. Тоді вже точно все закрутилось, ми почали конкурувати з командами, які посерйозніші за нас були.

Пощастило, що насправді мене дуже швидко помітили і забрали вже на той час досвідчені київські хлопці. Якщо б, мені здається, мене не підтягнули вони, то пробитись в той час було би дуже складно. Ті часи – вони дуже сильно відрізняються від сучасності, тому що раніше молодому гравцю потрапити в якусь більш-менш команду, навіть місцеву, було дуже складно.

Це зараз вже є скаути, які віддивляються 17-річних гравців і не бояться дати їм цей шанс. Раніше ж було архіскладно потрапити кудись. Але так, поступово я потрапив у команду TMS. Team Style назва розшифровувалась, така київська команда. Вона не була, скажімо, топ-топ-топ, але була таким міцним горішком, могла комусь нерви полоскотати.

Потрапив до них, а після – потрапив уже в команду KerchNET. Мені здається, це була перша ідея академічного складу, ще в ті часи. А це десь рік 2009-2010 був.

Це зараз ми знаємо, що у великих більш-менш клубах, у яких є своя структура, у них обов'язково є академічний склад. А раніше от KerchNET, мені здається, на просторах минулого СНД були першими точно, а може і в світі взагалі першими, кому прийшла така ідея.

Вони взяли одного дуже досвідченого капітана і чотири молодих гравці, по суті, майже ноунеймів. Просто відібрали талановиту молодь і додали туди досвідченого капітана – це був Johnta, там відбулося моє перше з ним знайомство.

Але він недовго пограв, потім щось пішов займатись бізнесом. І запропонували замість Johnta взяти b1ad3. Тоді вже було моє знайомство з b1ad3 і от ми з ним років сім-вісім разом грали після цього, в одній команді завжди.

- Чи розумів ти на той момент, що саме KerchNET стане твоє першою професійною командою та квитком у великий кіберспорт?

- Насправді, я тоді такими категоріями не мислив. Поясню чому: зараз, наприклад, для мене професійна команда – це та, в якій люди отримують зарплатню. Тобто вони професійно цим займаються, їм платять, їм є на що жити. У той час я був ще школярем, потім трішки пізніше вже пішов в університет.

Я не мислив тими категоріями, що от мені платять або не платять. KerchNET, до речі, нам не платили гроші, платили гроші тільки капітану (Johnta чи b1ad3, залежить від періоду).

Нам, молодим гравцям, тоді не платили, але ми розуміли, що для нас це шанс вирватися вперед, показати себе на весь світ… У той час світ був дуже нематеріальним для мене.

Це може якось по-казковому трохи звучить, але насправді, ми просто були настільки голодними, настільки хотіли пробитися, що нам не так важливі були гроші. Ми готові були сидіти в комп'ютерних клубах днями, слухати там досвідчених гравців і ставати краще.

- А можеш більше розповісти про спільну гру з b1ad3: можеш розказати взагалі, як взагалі було грати поруч з людиною, яку ми зараз знаємо, як генія NAVI?

- Ну, насправді, Андрій ще до KerchNET був уже генієм, тому що він керував до цього в команді A-Gaming, а вона представляла Україну на World Cyber Games.

Тоді цей турнір був як зараз, мабуть, мейджор. І вони там щось третє місце посіли, а b1ad3 уже був легендою. Ну, для мене він точно був неймовірною легендою. b1ad3 мене дуже багатьом речам навчив в житті.

Колись я пам'ятаю, що в нього спитали, а я десь десь поруч стояв. У інтерв'ю, звертаючись до нього, його назвали тактиком, а він сказав: «Ні-ні, я не тактик, я – стратег». Тому що стратег обирає тактику, як перемогти умовного ворога. Тобто він завжди дивився більш широко на речі і це прикольно. У мене особисто з b1ad3 ніколи проблем не було. Я його дуже поважаю.

З великою повагою до нього ставився завжди. Він був ментором для нас усіх. Усі, ну, майже всі його слухали, до приходу одного хлопця. Мені здається, саме тоді почалися заміси, але до цього була до нього дуже велика повага. Він дуже багато нам дав і розвинув нас не тільки як гравців, а, мабуть, і як людей також.

- Про b1ad3 ще цікаво запитати: дивлячись збоку, як глядачеві, він постійно здається таким серйозним, саме ментором для гравців. Чи справді він настільки серйозний в житті, чи все ж виступає водночас і ментором і другом для своїх тіммейтів чи підданих?

- Ні, мені здається, що він завжди був таким серйозним. У нього, що мені подобалось, завжди був якийсь підхід, тобто він ще в ті часи дивився демки суперників, розумів, що буде працювати, що не буде працювати. У нього була ця родзинка, в тому плані, що йому подобалась змагальна складова взагалі дисципліни, йому подобалось вигравати.

Але при цьому не просто вигравати, а саме вигравати на стратегічному рівні. Так, щоб у суперника взагалі шансів не було, щоби ми їх повністю перегравали.

Зараз, ностальгуючи трохи, із такої ретроперспективи дивлячись, мені здається, що він отримував інтелектуальний екстаз від цього, якщо можна так висловитися.

- Пізніше ти потрапив до dAT Team і навіть пройшов із ними на перший мейджор – як це було?

- Вийшло так, що ми з KerchNET виграли останній найбільший турнір в CS 1.6, і після цього якраз відбувся перехід до CS:GO. У мене не було вдома класного комп'ютера.

Я тоді вчився, мені здається, на другому курсі університету, і розумів, що треба починати гроші заробляти. Я відійшов від Counter-Strike на рік-півтора, але побачив, що є якийсь там мейджор, що люди грають, що наскільки це стало масштабнішим, ніж це було в дисципліні 1.6.

І подумав, що я хочу спробувати і повернутися. Тоді в мене була серйозна розмова з батьком: я сказав, що мені потрібен комп'ютер і що всі кошти на нього поверну. Ну, так і відбулося, що батько мені купив комп'ютер, а я десь за рік дотримався обіцянки.

Так вийшло, що одразу, коли в мене з'явився комп'ютер, я написав Андрію «b1ad3», що готовий повернутися, що мене є комп'ютер і я готовий грати. Тоді ж я звільнився з роботи і почалося моє велике повернення в Counter-Strike.

Якось так швидко відбулося, що я b1ad3 написав, він одразу мені знайшов місце в складі і ми почали грати. Я почав наново вчитися грати в нову стару гру, і вже, мені здається, десь за рік ми вийшли на свій перший мейджор. Це було з командою dAT Team, так.

Була цікава історія з dAT Team і мейджором. У нас був трішки інший склад, насправді. Замість flamie був Костя «Pr1zraK». Це ще одна людинка з часів динозаврів, навіть старша – він якраз узяв мене під своє крило ще за часів ТМS. Але він працював, і в цей день не міг відпроситися з роботи.

Ми взяли flamie пограти і з ним пройшли на мейджор. Ну, тобто, взагалі все могло скластися інакше, ось ця доля везіння, доля випадку, вона насправді відіграє дуже велику роль в Counter-Strike.

І якщо люди зазвичай не задумуються про це, то в Counter-Strike ці таймінги і везіння, вони є дуже важливою складовою. Я пам'ятаю, що це був перший мейджор, пам'ятаю ці перші перельоти на турніри, пам'ятаю, що у нас не було коштів летіти на цей турнір. Ми робили, як зараз модно казати, краудфандинг, щоб туди поїхати. Пам'ятаю, як ми зустрічали деяких гравців в аеропорту.

Зараз складно уявити, зараз топові гравці виходять з аеропорта з сумкою Louis Vuitton. А я пам'ятаю, от на першому мейджорі, людинка просто прилетіла з пакетиком, і в пакетику були мишка, навушники і коврик.

Часи змінилися і це круто, видно, якими темпами розвивається кіберспорт, як це все швидко. Потрапили ми на перший мажор. Я пам'ятаю, це був ESL One: Cologne 2014. У нас була дуже сильна група тоді і ми, коротко кажучи, всім програли.

Але, знову ж таки, це така штука змагальна, як я казав: от раз туди потрапив, програв, і звичайно хочеться туди потрапити ще раз і все ж таки показати, на що ти здібний. Ну так і відбулося: ми почали виходити на мейджори увесь час. Нас підписала тоді FlipSid3, американська організація.

«Двічі така історія була, що я міг потрапити в NAVI»

- FlipSid3 – дуже відомий на наших теренах клуб, адже звідти вийшло багато українських зірок CS. Як було грати там?

Насправді, вона не така велика, як люди думали. У неї було два головних інвестори і вони всім займалися. Дуже гарні люди, багато допомогли нам. Я пам'ятаю, коли ми приїжджали, наприклад, в Америку на мейджор, вони нас у Нью-Йорк повезли, щоби ми погуляли, це було дуже приємно.

А коли був StarSeries в Києві – Київ у той час був взагалі центром кіберспорту, коли тут тільки з'явилась «КіберАрена» – я пам'ятаю, що вже ми їх водили по Києву: показували, де Київ, де не Київ. У нас дуже гарні з власниками стосунки були, і я їм дуже вдячний насправді, тому що вони в цей проект вклали душу.

Насправді у FlipSid3 відчувався якийсь «family style». Тобто не як у конторі, в якій ти приходиш і маєш, мусиш і так далі, а там якось це все дуже людяно було. Іноді я, скажімо так, рефлексую і згадую дуже добре ті часи, тому що це було справді прикольно.

- А що, власне, пішло не так з FlipSid3? Як, здавалося б, така перспективна організація, так просто розвалилася?

- Складно сказати, що не так пішло. Ми непогано виступали, були десь в топ-15 точно, інколи вище.

Грали непогано, відвідували всі мейджори, не пропускали жодного. Так, ми не вигравали на якихось супертурнірах, мені здається, навіть у плей-оф не проходили. Ми були такою «командою групової стадії», але яка могла комусь і одну руку відгризти.

Якось навіть поїхали в Канаду, в Монреаль, на ESWC (Electronic Sports World Cup 2015 – прим.) і посіли там третє місце, виграли у NiP, які тоді були вау-суперклас.

Але з часом ми зрозуміли, що потрібно щось змінювати, тому що нам не вистачало вогневої потужності. Там ще й s1mple хотів щось робити, мав розбіжності зі старшими. Тяжко йому було прийняти, що ми не виграли у NAVI чи в когось у матчі вихід в фінал.

І тоді, мені здається, я перший раз задумався, що мені треба шукати команду, в якій гравці будуть трішки більш індивідуально розвиненими, крутішими, ніж у FlipSid3, тому що хотів грати на якомога вищому рівні.

Мені в голову прийшло, що в мене непогано з англійською, і що це є ключем: якщо йти в англомовну команду, то це буде круто, у тебе з'явиться більше можливостей, ніж коли ти умовно прив'язаний до одного регіону. З часом воно так і відбулося.

Мені тоді ще запропонували перейти в команду HellRaisers, у якої був англомовний склад. І фішка в тому, що я дізнався, що у них буткемп був у мене вдома, в сенсі, у моєму будинку розташовувався їхній офіс. І я подумав, що ну це якийсь знак, мені здається, і треба з ними щось вирішувати.

Ми швидко домовились, насправді, бо я хотів кудись піти і там був непоганий склад, мені здавалось, потенціал непоганий.

- Окремо хочеться запитати про s1mple: ти, напевно, грав із ним якраз у той період, коли він був найбільшим «шибайголовою» за свою кар'єру. Як було грати поруч із таким талановитим, але в той же час дещо неконтрольованим гравцем?

- Ну, в мене з ним не було багато скандалів, були нормальні взаємини. Скажімо так, він, якщо пред'являв щось, то по факту.

Мені, як людині майже футбольній, це дуже зрозуміло. В принципі, це нормально в складі, але не дуже ок, коли молодий гравець заривається до старших. І коли, наприклад, s1mple може накричати на markeloff або b1ad3, ну, це якось дивно звучить.

І в цьому є резонанс, але я не пам'ятаю, щоб він щось видумував: там усе було по факту. Накосячив – отримай. Різне було, був він достатньо емоційним хлопцем, але його талант це перекривав.

У той час b1ad3 намагався до нього знайти потрібний ключ, правильний підхід. Ну, і як міг, так він це і зробив. І я не шкодую, це були круті часи.

Тут треба також розуміти s1mple як людину, тому що це багато про що скаже. Є крутий серіал про «Чикаго Буллз» – «The Last Dance», про те, як вони багаторазово вигравали NBA. Там є такий персонаж, як Джордан – і Джордан перед грою приходить і просто може кидати з кимось кості на гроші. Тобто він настільки азартна людина.

І от s1mple – це для мене така ж азартна людина. От якщо в мене є ось цей кайф від змагання, цей змагальний дух, то в нього він ще в рази більший.

Я пригадую, як ми приїхали на Dreamhack в Єнчепінг, у Швецію, і він просто сидить і з кимось у «Ю-Зе-Фа» на гроші грає. Мені складно це зрозуміти, але ось така він дуже азартна людина. І це його така серцевина, яка зазвичай рухала його вперед і не давала зупинитися, а тільки допомагала ставати кращим.

- Разом із HellRaisers ти прийшов до чвертьфіналу FACEIT Major: London 2018. І це, здається, твій піковий результат. Як це взагалі трапилося, пам'ятаєш свої емоції в той момент, коли вперше вийшов у плей-оф мейджору?

- Так, якщо ми були «хлопчиками для побиття» на мейджорах у FlipSid3, то HellRaisers трішки по-іншому було: ми або взагалі не могли вийти туди, або, якщо виходили, то грали непогано.

Дуже добре пам'ятаю той мейджор, пам'ятаю, що ми тоді насправді дуже непогано грали. Ми десь були в топ-10 і мали всі шанси пройти у плей-оф. Я пам'ятаю, як ми ще пройшли на цей мейджор: була така система, що можна було обирати регіон, якщо в тебе нема, скажімо, більшості гравців з одного регіону.

У нас було так: два європейці, два гравця із, тоді ще був, СНД, тобто я і ANGE1, і один гравець був із Азії, я так розумію, тому що він з Йорданії. І в нас був вибір, куди піти грати кваліфікації на мейджор.

Ми обрали регіон СНД і пройшли по ньому. Я пам'ятаю, що нас за це ще всі хейтили дуже сильно, тому що ми, по суті, просто прийшли і забрали квоту. Ми могли грати в Європі, але розуміли, що навіщо нам грати в Європі, коли там узагалі жах. Тому нас почали ненавидіти всі в СНД, коли ми виграли цю квоту.

Але насправді, коли ми потрапили вже на сам мейджор і показали дуже непогані результати, пройшли до 1/4, то всі вже з СНД-регіону за нас вболівали, казали: «Блін, які молодці». Коротше, як завжди: від зради до перемоги один крок.

Ми пройшли у плей-оф, і, навіть більше скажу: перемогли в грі за вихід команду fnatic. Мені потім розказали ще один факт цікавий, що це перший раз, коли вони не пройшли у плей-оф.

Тобто так вийшло, що ми перший раз пройшли, а вони навпаки – не пройшли. Ну, щоб розуміти, можна паралель провести на той момент між fnatic і якимось «Реалом» або Барселоною», яка не проходить групову стадію в ЛЧ.

Пам'ятаю, ми вийшли на вулицю, а я така людина, що, в принципі, в такі моменти можу трішки просльозитися. Пам'ятаю, що тоді я просльозився. Коли ми вийшли на вулицю, то нас зустрів якраз Саша «s1mple»: він пішов нас зустрічати і дуже сильно підтримав, обійняв нас, витер сльози, сказав: «Молодці!», і щоб ми на цьому не зупинялися.

Я не так багато, якщо чесно, сліз пролив за кар'єру, але це були одні з них, тому що це була дуже довгоочікувана подія.

У чвертьфіналі ми грали проти Liquid. І ми програли 2:1 по картах, тобто ми ще «подзьобали» їх трішки.

- А як гадаєш, чи могли ви перемогти їх і, зрештою, ще краще показати себе на мейджорі?

- Тяжко, насправді, згадати, але, знову ж таки, тут питання ресурсу.

Тобто ми розуміємо, що команда з Північної Америки, у них був дуже великий ресурс, круті гравці, буткемпи і так далі. У нас було все трішки скромніше: ми були українською організацією, у якої не дуже велика зарплатня. Якщо навіть порівнювати, мені здається, от взяти всі команди з того плей-оф і взяти нас – у нас будуть найнижчі показники.

У кіберспорті, не завжди, але дуже часто вирішують кошти, які ти вкладаєш в команду. Тому я так скажу: треба грати так, щоб потім не корити себе, що от я міг зробити більше. За той мейджор я точно не можу корити ні себе, ні команду, тому що ми зробили тоді максимум, який могли.

- У твоїй кар'єрі ще був період виступів за китайську організацію TYLOO. Можеш розповісти, як воно було?

- Там була цікава історія, тому що вона почалася ще за часів HellRaisers.

У мене трішки зіпсувался стосунки з тренером в команди (Johnta – прим.), мене посадили на лаву запасних і сказали, що не будуть ніяк перешкоджати, ніякі палиці в колеса вставляти, що я можу шукати собі будь-який колектив і мене безкоштовно відпустять.

Але в оренду, не взагалі, тобто контракт зі мною ніхто не хотів розривати, хоча я хотів. Я погодився, з'явилися новини, що я умовно вільний агент. І тут мені пишуть китайці TYLOO, кажуть: «Не хочеш з нами на буткемп поїхати у Варшаву?»

Я подумав, що чом би й ні, я тут вже навідпочивався аж два дні на лавочці запасних, мені вже хочеться грати. Це було прикольно, тому що тоді ще всі інвайти були по регіонах, і TYLOO, як топ-1 Азії, були на всіх турнірах. Я зрозумів, що для мене це супершанс проявити себе, показати, на що я здібний.

І так вийшло, я навіть довго не думав, відразу погодився. Наступного дня я запросив спортивного директора, у нас біля буткемпу була кафешка, ми пішли в туди попити чай, покурити кальян. І я йому кажу: «То що, можна в будь-яку команду, так?» Він такий: «Так-так, у будь-яку команду, ми не будемо нічого брати, все безкоштовно».

Я говорю: «Ну окей, добре, я тоді піду, напевно, до TYLOO, китайців». А він такий: «А ні, стоп». Коротше, вони нормально грошей ще з китайців заробили за цю оренду. Вийшло не так, як гадалося, трішки.

Ну, але, скажімо так, зараз я з розумінням ставлюся до того, як вони тоді зробили. Потрапив я в TYLOO, ми поїхали на буткемп одразу в Варшаву. При чому мені сказали: «Ми вже на буткемпі, чи можеш ти приїхати?» Я кажу, що так, і мені взяли квитки, скинули – а я бачу, що там авіаквиток на бізнес-клас. Мені здається, що це перший раз, коли команда мені оплатила саме бізнес-клас.

Я одразу відчув повагу, подумаю: «Ну все, я для них все зроблю». Після буткемпу мені запропонували зіграти з ними, поїхати на один, другий, третій турнір, і ми поїхали. Я їм сподобався, вони мені сподобались, і мені запропонували зіграти на мейджорі за них.

Я поїхав у Сеул, там були відбіркові – і це був перший раз, коли китайська команда пройшла на мейджор. Але, знову ж таки, сталося не все так, як гадалось, тому що одна людина не отримала американську візу і ми не поїхали тоді на турнір.

Але ось така історія, що це перша китайська команда, яка прийшла на мейджор, і от туди теж доклався трішки. Ну так, трішечки зовсім. Я себе дуже добре показав і HellRaisers захотіли, щоб я повернувся. Я сказав, що не можу, бо в мене погані стосунки з тренером, знову почнеться одне й те й саме.

Але мені багато пообіцяли, мовляв, тренер більше не буде тобі нічого казати, просто приходь і кайфуй. Я сказав: «Окей», і так відбулося от моє повернення в HellRaisers.

- Також із відомих клубів ти виступав під тегом Gambit: ти згадував, що міг потрапити туди ще раніше, ніж зрештою потрапив. Можеш розповісти, як це було?

- Коли я йшов із FlipSid3, у мене був вибір або в Gambit піти, або в HellRaisers: я пішов тоді в HellRaisers, тому що там був англомовний склад і мені було це цікаво. І тоді Gambit через рік виграли мейджор. А в Gambit, у який я вже пішов, через рік десь топ-2, мені здається, стали, але не виграли мейджор.

Насправді, тут було все дуже просто. Ми з HellRaisers знову розійшлися. Я, чесно кажучи, я вже не пам'ятаю причини – просто розійшлися. Я шукав команду, а Gambit тоді вже почав тренувати b1ad3, і він мене покликав в команду. Я приїхав і все, ми грали, десь місяць.

Я розумів, що в них буде повністю перезбиратися склад після мейджору. Мені пропонували тоді залишитись, але я не розумів, з ким буду грати, тому що вони перезбирали склад і мені ніхто нічого не не казав. Я міг просто в невідомість з ними підписатися, але не розуміючи взагалі будь-яких перспектив. Тому я якось відмовився від цього.

Плюс вони b1ad3 прибрали. Я якось так подумав, що без b1ad3 незрозуміло що буде, де й чому, і тому я не підписував з ними контракт.

- Також я пам'ятаю ти розповідав, що міг потрапити в NAVI. Як це було та що не склалося?

- Ну, двічі така історія була, що ми щодо цього розмовляли. Перший раз ще коли seized був в складі NAVI. Він подзвонив і сказав, що треба зустрітися – ми зустрілися. Сказав, мовляв, ми прибираємо Zeus і Edward і ми хочемо взяти тебе і ще когось, не пам'ятаю кого вже.

Запитав чи я готовий – я сказав, що так, звичайно готовий. Він сказав окей, на цьому тижні все вирішимо і ти в NAVI. Пам'ятаю, що тоді я ще оновлював собі геймерський стілець вдома і він був у двох кольорах: у чорно-жовтому і чорно-зеленому.

Я тоді був у FlipSid3, і кольори Flipside – це якраз зелені, а кольори NAVI – жовті. У мене десь у батьківському будинку ще досі є цей чорно-жовтий стілець, тому що я думав, що буду в NAVI.

А потім через декілька днів seized знову подзвонили і сказав, що нічого не буде, тому в них була розмова дуже довга з Zeus та Edward, вони попросили останній шанс, щось таке. І вони залишилися в тому складі, в якому були, нічого не змінилося, а я в NAVI так і не потрапив.

Інший раз це було вже коли ми поїхали збірною Україною в Барселону, ми виграли WESC регіональний (World Electronic Sports Games – прим.), топ-1 Європи виграли.

У нас склад був: Я, Edward, Zeus, Markeloff і s1mple, тобто три людини з NAVI, я з HellRaisers і markeloff був у FlipSid3 тоді. Ми виграли, я дуже добре відіграв і дуже добре познайомився з Edward і Zeus. І вони, мабуть, щось побачили в мені. І тоді ми з HellRaisers поїхали ще на декілька турнірів.

Я прилітаю в Будапешт на турнір, виходжу з аеропорта, а в мене 10 пропущених від Zeus, від Edward. Я не розумію, що відбувається. Прийшов у номер, тоді вони мені знову дзвонять, кажуть: «Все, ми тебе хочемо в NAVI, у нас забирають s1mple, flamie, ми хочемо тебе і і ще когось».

Ну і я ж вже, будучи навченим цими всіма темами з NAVI, сказав, що ви розберіться і вже через HellRaisers вирішуйте. Я вже з вами так обпікся один раз, стілець в мене вдома ваш стоїть досі і рефандів ніяких не було за нього. Ну, це я вже іронізую, звісно.

s1mple з flamie таки не пішли, з NAVI їх мала забрати якась, тоді всі кричали, суперкоманда бразильська, бла-бла-бла... Ну, коротше, вони так і не пішли, ну, і я не пішов.

«За рік FAVBET Team буде вже дуже близько до мейджору»

- Уже після початку повномасштабного вторгнення ти грав під багатьма тегами: це і Cossacks, і ESC, і Blessed. Як ти взагалі об'єднався з іншими українськими гравцями і знайшов себе в цих проєктах?

- Після початку повномасштабного вторгнення я зрозумів, що все ще хочу грати Counter-Strike. Я розумів, що вже доволі віковий гравець, і мені складно буде пробитися в якусь команду, тому треба брати все в свої руки. Тим паче, в мене є і досвід, і якісь лідерські здібності.

Мені це було цікаво, але я цей момент завжди відтягував. Я міг це зробити раніше, але от ще хотілося пограти для себе, не для когось. Так я і прийняв це рішення, що буду сам збирати склад.

Почав збирати українських гравців, але одразу з труднощами зіштовхнувся, тому що, насправді, якщо от проводити паралель з тим, як я починав – там все на голому ентузіазмі відбувалося. А зараз ти питаєш молодого гравця: «Хочеш, зберемо команду?», а він тобі: «Ну, так а мені потрібно мінімум 500 доларів в місяць».

І ти дивишся, а в нього, ну, немає якихось офіційних ігор, тобто, взагалі людина, з якоїсь паралельної реальності. У нього нема цих регалій, щоб просити таку зарплатню. Можливо, є якийсь талант і потенціал, але це ж треба ще продемонструвати світу. Тому зараз трішки з цим складно, але, знову ж таки, я не хочу ні в якому разі звинувачувати цих гравців, чому вони так мислять, чому вони не такі, яким був я у їхньому віці.

Я почав збирати склад і мені потрібно було знайти умовно п'ять однодумців, які у щось вірять, у яких є якісь амбіції, стимул. Мені це вдалося зробити. Знайшов спочатку кор, ми дуже давно вже кором граємо, більшість складу в нас не змінювалася.

Ми зазвичай п'ятого гравця змінювали, декілька замін провели, але зараз вже, мені здається, як рік ми одним складом граємо. Мені все подобається, мені подобається, як хлопці прогресують.

Я завжди так думав, що важливо грати одним складом, не змінювати його як можна довше, тому що ти звикаєш до людей і розумієш їх з півслова. Наприклад, он у футболі підписують гравців на п'ять років – тут майже немає таких контрактів, це, скажімо так, одиничні якісь випадки. Зазвичай у когось рік контракт, але, мені здається, що насправді цього року недостатньо для того, щоб вибудувати команду.

У нас були деякі контакти з німецькою організацією ESC, але в них не було можливості на постійній основі закривати наші потреби, тому ми були підписані з ними на півроку, так більше аби подивитися один на одного, що можуть вони, що можемо ми.

Але там була одна історія, скажімо так, дотична до політики, і ми тоді зрозуміли, що розходимося з ними – і почали шукати організацію.

У нас були дуже прикольні пропозиції, але, напевно, не буду їх розкривати. Одна з таких пропозицій була від FAVBET Team. Ми почали прикидувати, хто більше зацікавлений в нас, і побачили, що FAVBET Team реально зацікавлені.

Тоді якраз CS2 виходив – ще одна версія, вже третя версія Counter-Strike в яку я грав. І ми тоді домовилися, що вони нам куплять п'ять комп'ютерів, п'ять моніторів, тому що нова гра – потрібен ресурс. Вони без проблем погодилися.

Ми зрозуміли, що з цими хлопцями можна працювати, тому що у них є розуміння, що ми не просимо гроші просто так, а ми для діла їх просимо. Тому ми швидко домовилися, нас привезли на фотосет одразу, я пам'ятаю, потім буткемп, і так це все закрутилося.

Формування повністю української кіберспортивної команди з CS2. Кейс FAVBET Team

- Ти, я думаю, очевидний лідер команди, капітан зрештою. Чи проявляється це якось у твоїх взаєминах з гравцями: чи ви більше як друзі, чи ти став для них тим, ким став для тебе b1ad3 у свій час?

- Ну, скажімо так, я міг би назвати їх друзями, але вони в мені друга не бачать. Вони бачать в мені батька.

Вони так і кажуть: «батя, батя...» І з одного боку мені приємно, а з іншго, другом також бути непогано. Я з нуля формував цей колектив, мені дуже важливими були також і якісь людські якості.

І ми дуже багато працюємо щодо цього: що можна робити, що не можна робити, що можна казати, що не можна казати. Розвиваємося з усіх боків, як це тільки можливо. Я задоволений зараз тим, як себе гравці ведуть, і ієрархія мені, в принципі, подобається в команді, тому я нічого б не змінював.

- Окремо цікаво запитати про marix – це ваш єдиний іноземний гравець, але, в той же час, і не дуже іноземний. Як він сприймається іншими гравцями команди: як інтернаціональний гравець, чи все ж таки як свій козак?

- Ні, ну я точно сприймаю marix як українця, тому що він народився в Києві.

У маленькому віці виїхав в Люксембург, тому що в нього батько люксембуржець, але ж мати українка. Він дуже любить і наші страви: і борщ, і вареники. Можливо, у нього були проблеми з мовою спочатку, але зараз вже рік пройшов.

У нього основна мова була англійська, але зараз він уже, мені здається, навіть мислить не англійською. І я вже чув від нього не раз, що, можливо, після війни він хотів би переїхати в Україну жити. Йому тут дуже подобається насправді.

Ну, зрозуміло, що під час війни це складно зробити: таких безбашенних не так багато в світі, хто приїде сюди жити під час війни, коли тобі може прилетіти кожен день. Але після війни, я, принаймні, чув від нього, що він хотів би це зробити. Тому я його сприймаю як корінного киянина, в принципі, яким є і я сам.

По менталітету – це наша людина, він дуже швидко влився в колектив. Я пам'ятаю ще одну прикольну історію: коли ми сиділи з хлопцями і грали в карти на буткемпі, йому подзвонила мама. Каже: «А що ви робите?», а він «Ну, ми граємо граємо в карти»

І мама каже: «О, українці завжди грають в карти!». Це було дуже смішно і приємно, що вона його ідентифікує також як українця.

- Які цілі у Favbet Team на найближчий сезон, який стартує ось уже зовсім скоро?

- Є цілі максималістичні завжди, і є якісь більш реальні цілі. Нам треба завжди ставати краще, ніж ми були в минулому сезоні. В принципі, так весь час і є, що ми піднімаємось і піднімаємось.

Зараз ми десь підібралися до умовного рівня топ-50 і я бачу, що наступного сезону треба закріпитися на топ-50 і зробити все можливе, щоби потрапити в топ-40 – це буде гарний результат. А вже від топ-40 дуже недалеко до рівня мейджору.

Це в умовах того, що ми з нуля зробили колектив, нічого в нього не вклали, нікого не купували за 200-300 тисяч доларів – просто склад з нуля, який живе однією ідеєю, мотивацією і вже якоюсь такою історією.

У нас з'явився ось цей, як я казав, «family style» як у FlipSid3, що ми як під одним дахом. Уже є якась певна історія між собою, і ти граєш не тільки умовно за якийсь тег, за себе і за того хлопця, а ще і за якусь історію, шлях, який ви разом пройшли. Це також прикольно, теж про щось говорить, робить наші стосунки ще теплішими і ближчими.

Мені хотілось би, щоб ми, наша команда, претендували на мейджор – скажімо, це моя ціль.

Тобто, звичайно, я хотів би поїхати на мейджор, але розумію, що зараз реалії конкуренції на ринку такі, що це зробити дуже складно. От, наприклад, за останні три місяці у нас було дуже мало вихідних на місяць. І це добре, що в нас є психолог, тому що він може підказати, як розвантажитись. Але це насправді дуже важко.

Тобто сезони зараз у Counter-Strike настільки насичені, наскільки вони не були ніколи. Принаймні на цьому рівні.

Потрібно попрацювати дуже суттєво зараз, щоб трішки піднятися, бо насправді нам до того рівня, на якому я хотів би, щоб ми були, не так і далеко, як здається. Тож так, ми поступово ростемо і, я думаю, що в нас досить реалістичні цілі.

Головне, що у нас є можливості завдяки FAVBET Team і є у нас з хлопцями оцей ентузіазм, стимул, мотивація дійти туди, куди ми хочемо.

- А як гадаєш, чи зможе команда вже в найближчі роки пройти на мейджор?

- Думаю, що за рік ми будемо вже дуже близькі до мейджору.

- А як змінилися умови в команді після того, як вас підписали Favbet Team? Чи є в ній щось таке, чого в тебе не було в жодній іншій команді до цього?

- Ну, в жодній іншій команді до цього мене не забезпечували комп'ютером з монітором, це точно. Все ж таки, це дуже приємний бонус. Окрім цього, в жодній команді не було таких буткемпів – у нас дуже якісні буткемпи і з кожним разом вони стають все краще.

Гравці відчувають, що не тільки вони ростуть, а і все навколо них росте. Вони, не просто так якусь роботу роблять, а от вони виросли, наприклад, на 10 позицій десь – приїхали, а в них вже і буткемп кращий. Люди бачать, за що вони «вкалують», чому вони так багато працюють і, мені здається, що це мотивує.

«Дуже круті гравці можуть заробляти понад 50 тисяч»

- Ти раніше, ще до повномасштабного вторгнення, виходив з українським прапором на плечах на сцени турнірів. Що мотивувало це робити ще до того, як це, так би мовити, стало мейнстрімом?

- Чесно кажучи, я думав про це, але відповіді якоїсь однозначної не знайшов. Можливо, є якісь теми, які з цим пов'язані. По-перше, мені завжди подобалась історія, а по-друге – це, знову ж таки, футбольна тема.

Я футболу віддав також дуже багато років життя. Тому, мені здається, що це якась така от футбольна патріотична тема. Не знаю, але якось от мені було приємно просто ще раз показати всім, що я з України.

Пам'ятаю, як виступав на міжнародних турнірах з українським прапором – мені це подобалося. Подобалося показувати свою ідентичність таким чином. Мені здається, це загалом нормально.

Я розумію, що є більш патріотично налаштовані люди, є менш, але це, як то кажуть, серцю не накажеш.

Я дуже багато подорожував світом, і в кіберспорті і не тільки, але от Київ для мене, як для корінного Киянина – це взагалі чи не найкраще місце, яке тільки може бути за весь час. Де б я не був, я завжди дуже любив повертатися до Києва.

- А розкажи про своє власне захоплення футболом: якщо не помиляюсь, ти в дитинстві грав навіть в академії Динамо Київ?

- Так, було-було. Я пам'ятаю, як з батьком подивився футбол, тоді «Динамо» виграло у «Спартака». Батько дуже вболівав і мене якось це захопило, напевно, тож я сказав, що хочу на футбол.

Мене батько відвіз тоді на «Салют» на Нивки. Я пройшов огляд і мене взяли: ще тоді навіть не було набору по моєму віку, і я пішов на вік старший.

Я п'ять років був в «Динамо», потім нас шість або сім чоловік пішло в іншу команду, вона називалась ФК «Київ», грав там ще два чи три роки.

Мені подобалось, тому що це було недалеко від мене, не потрібно було далеко їздити. І плюс ми тоді виграли Першу Лігу Києва, вийшли у Вищу і посіли там, здається, третє місце. Ми були топовими в Києві по своєму віку.

- Як я розумію, якби ти не став кіберспортсменом, то займався би футболом?

- Складно сказати, насправді. Я розумію, що академія «Динамо» – це все круто зараз, ми бачимо, скільки зараз в «Динамо» грає вихідців з академії. Але в ті часи, коли я ще грав, то мені здається, що підхід був не найкращий.

Я просто маю надію, що зараз це набагато краще працює, тому що я якраз потрапив, пам'ятаю, у цей перехідний вік, коли ти з півполя переходиш на все поле. В силу якихось фізичних історій у когось це швидше відбувається, тобто дитина стає юнаком, умовно.

І коли, я пам'ятаю, ми прийшли після літа, і в нас півкоманди були вже здорові лоби, а півкоманди ще таких маленьких. І ці маленькі вони на «міньку» ще всіх возили, а на велике поле вони щось ніби і не біжать, і нічого.

Пам'ятаю, я грав нападником на «міньку», а вже коли перейшли на велике поле, то я став центральним півзахисником уже. Я поле бачив, непогано міг віддати, але фізично от у мене цей перехідний вік був трішки пізніше. Тут треба просто, щоб тренери це розуміли і давали час, бо це ж просто фізіологія.

Тоді у нас не дуже цього розуміння було багато. А зараз я, просто вболіваючи за український футбол і, в першу чергу, за «Динамо», я маю надію, що все стало краще, ніж було.

- А чи слідкуєш ти за футболом зараз, чи є улюблена команда або гравець?

- Ну, відповідь очевидна. Звичайно, слідкую. Вже чекаю продажу нової футболки «Динамо» з трьома зірочками. Це для мене дуже важлива подія.

Тут важливо ще сказати, що оця тема футбольна і саме любов до «Динамо», вона пов'язана не тільки з тим, що я корінний киянин, а і з тим, що в мене дід ще вболівав за «Динамо», батько вболівав за «Динамо», ну і я вже якби третє покоління, яке вболіває за «Динамо» Київ.

Але я собі додав у скарбничку ще одну команду, за яку вболіваю – це «Барселона». Дуже люблю її, любив ще більше. Дивлюся зазвичай матчі цих двох команд.

А якщо говорити про улюблених гравців: Шапаренко, Мессі, і зараз вже нова зірка, хай буде Ямаль.

- Цікаво дізнатися про гроші в кіберспорті: з огляду твоєї кар'єри та досвіду, з чого йде найбільше прибутку для професійних гравців на різних рівнях?

- Насправді, звичайно, якщо ти потрапив у кіберспортивну організацію, то в тебе є якась фіксована ставка – контракти різні бувають.

Я дуже багато бачив контрактів, які залежать від КПД: тобто, умовно, якщо команда в топ-30, то ти отримуєш таку суму, якщо в топ-40 – то таку, топ-50 – таку і так далі. Є різні рівні зарплатні.

Але якщо умовно ти потрапив у якусь команду з топ-100 світу, то я не думаю, що ти там заробляєш більше ніж 1,5 тис доларів на місяць. Якщо ми говоримо про команди вже вищого рівня, біля топ-50 і так далі, то це рівень зарплатні від півтори тисячі – знову ж таки, це залежить від регіону, від того, який ти гравець і які твої перспективи.

Твоя зарплатня тоді може бути і до 4-5 тис доларів. Часто дуже в контрактах медійна складова також важлива, тобто якщо з тобою є медійка, то організація отримує права на твою медійку і ти продаєш її своїй організації – це також грошів коштує.

А якщо ми беремо команду десь від близько топ-30, топ-40, я думаю, що це зарплатня десь від 3 тис точно. Не знаю, до скільки, це складно сказати. І там все трішки вище і вище пішло. Ну а дуже круті гравці можуть заробляти понад 50 тисяч, взагалі легко.

- А скільки грошей іде з стікерів для учасників мейджорів?

- Ну ось на першому мейджорі, на який ми поїхали з dAT Team, я пам'ятаю, там була дуже цікава історія. Ми заробили кошти на стікерах, я приїхав додому, знаю, скільки заробив.

Моя бабуся взагалі не розуміла, що таке кіберспорт, думала, що взагалі не туди пішла дитина. Я їй дзвоню і кажу, що заробив 10 тис доларів, за стікери ми отримали 10 тисяч кожен. І вона каже: «Що, 10 тисяч? Та ти їх ніколи не отримаєш»

Це було смішно, воно мені якось в голові відклалося, що бабуся не вірила в ці всі кіберспорти ваші. Коротше кажучи, це ще дуже часто залежить від мейджора, тому що бувало і більше, ніж 10 тисяч, а бувало і в рази менше десяти.

- А довго взагалі гроші за стікери надходять гравцям?

- Не дуже. Я думаю, що десь за місяць-півтора вони після мейджору приходили зазвичай.

- Ти ось розповів про бабусю і цікаво, а твої батьки і загалом родичі сприймали твоє захоплення іграми і кіберспортом на початку кар'єри, і як змінювалось це сприйняття з роками?

- По-різному було. Як я й казав, за гарні оцінки мене батько так заохочував, що ми ходили грати в комп'ютерний клуб. Тож батько, напевно, добре ставився, але пам'ятаю, як він мені і пароль на комп'ютер ставив, наприклад. Тобто щось-якийсь дисонанс існував.

Але насправді, коли я трішки підріс, вони побачили, що я цим займаюсь професійно і це навіть якісь кишенькові гроші приносять, то їм стало цікаво. Тобто не було якихось поганих історій. У мене була єдина умова з батьками, що я мав нормально вчитися.

Не казали, мовляв, що ти маєш бути відмінником всюди, але, ну, двієчником ти теж не можеш бути. Мені казали, що ти маєш отримувати нормальні, гарні оцінки, поганих оцінок в тебе не може бути.

А потім, коли я вже почав дуже професійно грати, їздити по всіх турнірах, то в мене батько взагалі дивився всі ігри, нічого не пропускав. Навіть зараз він жодної гри не пропускає – все дивиться та сильно мене підтримує.

Зараз узагалі якщо зайти до батька, він тобі почне розказувати, що і як потрібно було грати, що ми там спину не прикрили, гранату промахнулися, там щось той не влучив, той не влучив, а з тим поговори, а з тим проведи бесіду. Ну, коротше, також своя система.

- Наостанок, з погляду твого досвіду, що б ти міг порадити молодим гравцям, які мріють стати кіберспортсменами?

- Ой, зараз складно щось радити, тому що Valve трішки вбиває цю сцену і молодим гравцям буде складніше потрапити в якісь гарні команди, ніж це було раніше.

Але, знову ж таки, мені здається, що найважливіше? По-перше, треба розуміти, що не всі стануть кіберспортсменами, на жаль. Це ж комплекс усього: таланту, працьовитості, везіння.

Ми часто дуже вдачу недооцінюємо насправді, тому що вона, особливо в Counter-Strike, дуже велику роль відіграє. Умовно ти можеш вийти в одну секунду, хтось відвернувся – і ти його вбив, а можеш вийти в іншу, і він буде на тебе дивитися. Тому тут випадок ось цей грає дуже велику велику роль.

Залежить ще від того, наскільки ти комунікабельний, який ти як командний гравець. Мені, наприклад, цей досвід, який я отримав у футболі, коли я завжди був в одній команді, ми з однієї пляшки всі пили – через це мені все це не чуже, я розумію, що для команди ти готовий на все. А є люди, які цього не розуміють, у яких цього нема.

Кожен має розуміти, що, насправді, кіберспорт – це нелегко, тим паче в наш час. Люди думають, що це сидіти, грати на клавіатурі і три кнопки натискати. Насправді це дуже все складно, складно ментально.

От я казав вже про графік: у нашому графіку зараз фізично дуже також складно, тому що мало вихідних – це реально боляче. Тому, якщо ви реально готові до цього всього і у вас є стимул, мотивація, і ви реально хочете досягти чогось, то просто вірте в себе і грайте, розвивайтеся.

Не стійте на місці. Немає якоїсь універсальної відповіді на це питання, але є відповідь, яка просто банальна: завтра вам треба бути кращим, ніж ви є сьогодні, а сьогодні бути кращим, ніж ви були вчора. Ось і все.

***

Фото: HLTV, Gameinside, соцмережі FAVBET Team