Хто ви, сеньйор Мареска?
Зовсім скоро новим тренером “Челсі” може стати Енцо Мареска. Я не буду вдаватися в подробиці, який це вже за рахунком тренер у лондонців. Цифра занадто велика, більше тільки уявних хаймарсів знищила русня. Але цікавий інший момент: особисто для мене Мареска - відоме прізвище, але я про нього майже нічого не знаю. Як квантова фізика - щось, чув, але не знаю, що це. Тому мені захотілось заповнити цей пробіл і хочу поділитись із вами, своїми напрацюваннями.
Розпочнемо з початку. Мареска розпочинав свою кар’єру у юнацьких командах “Мілану” та “Кальярі”, пробувши там 3 та 4 роки відповідно. А далі він робить геть неочевидний для молодого італійця крок - переїжджає до “Вест Бромвіч Альбіон” у 1998 році. Англійський футбол був геть іншим, і до іноземців тоді ставилися дуже скептично. Ерік Кантона вже розтопив холодні британські серця, і цей ринок почав поступово відкриватися. У “ВБА” 18-річний Енцо привернув до себе увагу. Вболівальники полюбили свого молодого центрального півзахисника. Як зізнається сам італієць, він і досі отримує приємні листівки та повідомлення від вболівальників з Вест Брому. За два роки гри в Англії він привернув увагу “Старої Сеньйори” і, не роздумуючи, переїхав до команди, за яку мріяв грати з дитинства.
У “Ювентусі” Енцо одразу відчув, що опинився на новому рівні. У роздягальні він був поруч із легендами штибу Зидана, Дель П’єро, Індзагі, Трезеге, Давідса та інших. А керував усіма ними легендарний Марчело Ліппі. Мареска із захопленням спостерігав за всім цим, багато слухав, навчався та всотував у себе досвід.
“Для мене на той час перехід до «Ювентуса» разом із Зіданом, Дель П'єро, Індзагі, Давідсом, Конте, Трезеге, Тюрамом, Буффоном був чудовим досвідом, бо, як я завжди кажу молодим гравцям, коли ти молодий, у тебе ще є сили, є час вчитися. Проблема в тому, що коли ти не молодий, тобі не дають часу, не чекають на тебе.”
Всупереч його юному віку, Ліппі характеризував його так:
“Розумний гравець, який міг підтримувати баланс у команді та допомагати як в атаці, так і в обороні”.
Забігаючи наперед, майже всі його тренери та партнери характеризували його подібно: як тактично дуже розумного, гнучкого гравця із яскравими лідерськими рисами. Він був схожий на бета-версію Андреа Пірло. Ліппі, Анчелотті, Рамос, Пеллегріні — майже всі вважали його ключовим гравцем у своїх командах, який міг зіграти і в центрі поля, і в опорній зоні, допомагаючи як захисникам, так і нападникам.
Так чому ж він не став легендою “Ювентуса” і його ім’я не стало таким самим гучним, як гравців “Б’янко-Нері” того часу? Відповідь банальна та прозаїчна: нестабільність, травматичність та запальний характер.
За чотири роки він так і не зміг закріпитися у “Юве”. Були оренди до “Болоньї”, “П’яченци” та трансфер до “Фіорентини”. У Флоренції він зумів дещо реанімувати свою кар’єру, і його запросила “Севілья”, яка стояла на порозі своїх історичних досягнень під керівництвом Хуанде Рамоса. У іспанській команді Енцо став одним із ключових гравців та лідером як на полі, так і у роздягальні.
Наприклад, ось що про Мареску казав Фредерік Кануте:
"Енцо був справжнім лідером на полі. Він завжди знав, як мотивувати нас і привести до перемоги. Його гра в півзахисті була ключовою для нашого успіху в Кубку УЄФА”.
Цікава деталь до портрета Енцо: він був визнаний найкращим гравцем фіналу Кубка УЄФА 2006 року і отримав грошовий приз у 10 000 євро, який він віддав на благодійність севільській лікарні “Сан Хуан де Діос”.
“Чому я це зробив? Просто тому, що я завжди кажу, що ми ніколи не повинні забувати, що нам дуже пощастило в нашій професії. З погляду нашого життя, з погляду того, наскільки нам пощастило з тим, скільки грошей ми заробляємо, тож, коли в нас є можливість допомагати людям, це добре”.
Період у Іспанії став, мабуть, найяскравішим. Енцо виграв там двічі Кубок УЄФА, Суперкубок УЄФА, Кубок Іспанії та Суперкубок Іспанії. Потім був переїзд до Греції на один сезон, а ще була легендарна “Малага” Мануеля Пеллегріні. Енцо допоміг їм посісти 4 місце у Ла Лізі та кваліфікуватися до першої в історії Ліги Чемпіонів. Але контракт із ним не подовжили, і він повернувся до Італії, де догравав у “Сампдорії”, “Палермо” та “Вероні”.
До речі, мабуть, саме Пелегріні надихнув італійця стати тренером. В одній із розмов Мануель сказав йому:
“Знаєш, коли ти закінчиш грати як гравець, тобі слід спробувати стати тренером, тому що я думаю, ти можеш стати хорошим тренером”.
Сам Енцо каже, що Пелегріні для нього наче футбольний батько. В них були чудові відносини. Вони навіть попрацювали разом у “Вест Гемі”.
Попри те, що всі чудово відгукувалися про Мареску як гравця і вважали його класним і важливим, він не зіграв жодного матчу за головну збірну Італії. На це немає чіткої відповіді, скоріше за все через сукупність факторів. На той час в італійців був розкішний вибір на позиції Марески: Гаттузо, Де Россі, Пірло, Тотті та інші. Плюс сам Енцо постійно страждав від травм та нестабільної форми.
У підсумку ми маємо неоднозначного гравця, який наче на слуху, але мало хто пригадає його “зоряні часи”. Але все одно, це був дуже розумний гравець із чудовим контролем м’яча, який був лідером та прикладом для наслідування. Він закохував у себе вболівальників та колег. Це дуже харизматична людина. Схоже, ці риси він взяв для себе у тренерську кар’єру. Важко судити, який він тренер прямо зараз, адже його кар’єра схожа на стандартну історію з ігор серії Football Manager. І вкрай складно спрогнозувати його історію в “Челсі”. Про всяк випадок я заготовив каламбур “Енцо Гумореска”.
