«Він чимось схожий на Бертта, має потенціал стати скорінг-машиною». Розібрали гру головного баскетболіста збірної Степановського
Олександр Ковляр у центрі уваги.
15 серпня, після завершальної гри групи олімпійського прекваліфіаєру нашої збірної, Андрій Білик, Олександр Прошута та Максим Гайовий зібралися в ефірі тг-каналу НБА | Український баскетбол, щоб обсудити виступ національної команди.
Однією з головних тем розмови стали кадрові питання збірної. Через величезну кількість травм та відмов тренерський штаб був вимушений давати величезні хвилини молодим гравцям. Про новоспеченого лідера задньої лінії Олександра Ковляра проговорили чи не найдетальніше:
Максим Гайовий: Хочу трошечки перенести розмови з нашого чату про Ковляра сюди. Сьогодні ми побачили його гру проти Туреччини. Хочу вас спитати вже після трьох матчів, що ви думаєте про його виступ в групі? І, головне, що відбулося з ним такого за рік, що після провального виступу на молодіжному Євробаскеті він зіграв цілком гідно у кваліфікації? Особливо зважаючи, що це для нього перша гра проти такої топової команди.
Андрій Білик: Перше і найголовніше – це легіонерський статус в клубі і конкуренція. Одна справа, коли ти граєш, як в «Хіміку» останніх років, де збирали сім граючих людей і могли собі дозволити взяти двох легіонерів, не більше, бо не було фінансової можливості. Був концепт: «Є якісь діти в дублі, все, ми їх підтягуємо в основну команду, бо грати немає ким». А тут приїздиш у закордонний клуб, ти такий самий легіонер, як інші, тренеру байдуже, хто в тебе грає. Піди виграй свої хвилини. Олександр дуже додав за рахунок цього. Додав у впевненості, у сміливості. Якщо він не буде брати на себе ініціативу, то будуть грати американці, бо вони сміливіші.
Якщо ми вже виносимо конфіденційні розмови, то я все ще дотримуюсь тієї думки, що Ковляр грає моментами. Моментами грає добре, моментами – погано. Виходить чудово, як для 21-річного плеймейкера, але тут очевидно, що на дистанції чотирьох-п’яти років ми маємо сподіватися на суттєве покращення.
Максим Гайовий: Звичайно, буде краще.
Олександр Прошута: Це ж не догма, що буде краще. Поки що він, як мінімум, наздогнав свій вік. Для українського гравця в 21, щоб у нас люди так грали, лічені приклади. За останні 10-12 років, особливо в задній лінії, фактично з прикладів тільки Михайлюк та Мішула свого часу. Усі інші – вони достигали чи досі достигають у 26-27 років. Що сталося, мені однозначно важко сказати, але, думаю, що дійсно не можна відкидати фактор сезону в «Калеві». Це команда топ-4 ЛЕБЛ, яка ще й грала в півфіналі Кубку Європи ФІБА – серйозний рівень, на якому Саша грав по 25-27 хвилин у вирішальних матчах.
Повертаючись до вчорашнього коменту Сергія Гладиря, у нього дійсно дуже велика роль, можливо, ми не звикли до цього. Такі вже обставини, немає в збірній ні Липового, ні Санона, ні Сидорова, ні Лукашова, ні Михайлюка. Є ось він, і він у нас грає великі ролі, бо його обсяг роботи може тільки Мішула виконувати. Але ж ми бачимо, що Мішула теж дуже нерівно грає: найгірший за «+-», здається, єдиний повністю мінусовий гравець на три матчі цієї збірної. Те, що він забиває з дев’яти метрів в обличчя Коркмазу – це він міг і дев’ять років тому. А все інше вже не так однозначно.
Прогрес неймовірний створив Ковляр, плюс у нього є ця впевненість. Він не був настільки впевненим минулого року на молодіжному чемпіонаті Європи, як мені здається. Можливо, це через хороший старт, йому важливо було декілька перших кидків забити. Довіра тренера, хоча і тренер той самий. Це все теж цікаво.
Мої головні питання до Ковляра, їх два: перше – як він гратиме в системі з іншими, більш зірковими, гравцями. По матчу з Туреччиною мені було спокійніше спостерігати, як він грав номінальну двійку, і вони ділили з Зотовим обов’язки хендлерів. Коли у нас починається безальтернативний Ковляр на м’ячі, коли він сам має створювати, сам має завершувати – починається кінцівка матчу з Болгарією, коли він з-під кошика не забиває, то лізе в натовп і кидає кудись не туди. Видно було, що велику увагу йому приділили турки, вони дуже багато різних систем захисту проти нього використали, і мінялися проти нього, і великого посилали на чужу половину, щоб завадити Саші вивести м’яч. Геймплан турків, очевидно, був побудований проти нього. В такій ситуації статистична лінія «9-5-5» і п’ять втрат за 29 хвилин – це нормально, не жахливо. Не топово – він їх не розірвав, але коли в нього стало більше простору наприкінці матчу, він почав роздавати. Ось цей матч для мене стає більш переконливим доказом, що він може це робити, коли він є головною дієвою особою в геймплані нашого суперника – це на мою думку, головний підсумок.
Андрій Білик: Це ж те, про що ми говорили кілька попередніх тижнів. Ми дивимося на цей олімпійський прекваліфаєр більше не як на результат, а як на те, яку інфу ми маємо отримати, від чого потім будемо грати. Коли в кінці сьогоднішнього двобою Туреччина зрозуміла, що це їхній матч, Сіпахі пішов грати проти Ковляра в посту в нападі, оці історії «Томаш Саторански – Джером Рендл». Оцей матч з Туреччиною показав і тренеру, і самому Олександру, і взагалі усім, до чого треба бути йому готовим, якщо він буде стартовим плеймейкером збірної на дистанції. Проти хорошої європейської команди воно буде ось так. Люди отримають інформацію, зроблять висновки і будуть від цього зростати.
Максим Гайовий: Я багато разів ловив себе на думці, що, враховуючи його специфічний джампер, зріст, неймовірну, як на мене, швидкість «білого українця» (як це сказати, щоб не звучати дуже крінжово), він мені схожий на Стівена Бертта, має потенціал стати такою ж скорінг-машиною. Тільки тут дуже важливо, як його будуть лімітувати.
***
Продовження з таймкодом:
Фото: ФІБА
