Відгук на роман Ігора Перенесієнко (Ігор87) «Ich möhte додому»
Писати рецензії – одне із найбільш складних завдань. Напишеш багато – ризикуєш просто переказати зміст рецензованого твору. Напишеш мало – не зможеш сказати все, що хотів. Ще складнішою задача стає, коли ти знаєш, що автор твору скоріше за все прочитає цей текст. Тому домовимось, що це не повноцінна рецензія, а невеликий відгук із власними враженнями після прочитання.
Коли у школі проходив курс літератури, мене завжди трішки ціпило від оцих фраз: «Що автор хотів сказати своїм твором?». Ніколи не розумів цього. Те, що автор хотів сказати, відомо лише йому. Усі ж інші інтерпретують написане по-своєму. І в цьому і вся окраса мистецтва. Тому друга угода буде в тому, що якщо автор залетить у коментарі до цього посту і скаже, що все це нісенітниці, там точно такого не було, то це значить, що тут лише мої особисті враження.
Хтось може подумати: «Ну Ігор же довго блоги на Трибуні писав. Що там вартує цілу книжку написати?». Цим людям я одразу відповім, що публіцистика максимально далека від написання художнього твору. Це якби Трибуна почала писати блоги про моду та дизайн одягу. Те, що ти крутий блогер жодним чином не робить із тебе письменника. Тут потрібен трішки інший талант.
Як на мене, головний критерій оцінки твору сучасної літератури полягає у тому чи вміє автор добре розказувати історії. Візьмімо Стівена Кінга. Хоч він вже майже 20 років поспіль пише одноманітні романи, він все ще один із найбільш продаваних письменників у світі. А все через те, що він чи не найкращий оповідач у світі.
Я ніколи не любив «реалістичну» приземлену літературу. Тому завжди керувався правилом: «Навіщо мені читати про тяжке буденне життя, якщо мені цього тяжкого життя вистачає і в реальності?». І саме про звичайне життя написаний роман «Ich möhte додому». Але Ігор – навдивовижу чудовий оповідач. Історія про звичайного хлопця, що переїхав із провінції у столицю подана настільки цікаво, що не хочеться відриватись від читання. Хоча, інколи автор дещо перебільшує із художніми засобами, від яких ніяковієш. Найбільше із таких мені запам’яталось: «Термометр моїх знань про волейбол показував суцільний мороз». Тут, зізнаюсь, я трішки крінжанув.
Якщо брати сюжет, то зі мною найбільше зрезонувала тема відриву від дому, сумніви чи правильним був переїзд у велике місто та постійне бажання повернутись. Думаю, кожен, хто переїхав із провінції колись рефлексував над цими питаннями.
Є тут і цілий розділ про Трибуну. Думаю, для користувачів сайту він буде одним із найцікавіших. Ігор зробив декілька відсилок на відомих блогерів. Хоч заради художньої мети автор трішки відкоригував події, що відбувались насправді, але мені, як безпосередньому учаснику тих подій, було цікаво читати про них з перспективи іншої людини.
У підсумку хочу сказати, що це чудовий письменницький дебют від нашого блогера. Раджу усім за можливості підтримати його, придбати книгу та прочитати її. А Ігору бажаю не зупинятись та продовжувати і далі!
