«Клуби продовжують працювати на прифронтових територіях». Президент Української федерації карате Дутчак – про успіхи збірної на Європейських іграх попри війну
Українська команда виграла медальний залік турніру у цьому виді.
На Європейських іграх, що пройшли у польському Кракові, українські каратисти вибороли 2 золоті, 1 срібну та 1 бронзову медалі та посіли перше місце у загальному заліку.
Цей успіх прокоментував для Tribuna.com президент Української федерації карате (УФК) Іван Дутчак.
– Чи були у вас такі високі очікування, враховуючи надзвичайно успішний виступ збірної України на Других Європейських іграх 2019 року в Мінську, де наші каратисти здобули 2 золоті, 1 срібну та 2 бронзові медалі?
– Так, очікування були, але те, що ми вперше стали першими у медальному заліку на офіційних змаганнях, виявилось приємним сюрпризом. Власне, наші плани, відпрацьовані із тренерським штабом збірної напередодні Ігор, були досить амбітними: 5 медалей – відмінно, 4 медалі – добре, 3 медалі – погано. Тобто, за кількістю нагород ми таки не добрали відносно плану та нашого показника на попередніх Європейських іграх. Але через те, що ми посіли перше місце у загальному заліку, я оцінюю наш виступ як «дуже добре».
Можна сказати, що ми не добрали п’яту медаль випадково: Валерій Чоботар мав би зайти до півфіналу, але через дивне застосування системи відбору, за рівної кількості очок у трьох учасників, його позбавили такої можливості.
Україна підтвердила свій статус одного з лідерів світового карате. Це надзвичайно приємно; водночас це зобов’язує нашу збірну триматись на досягнутому рівні й добре виступати на наступних стартах. Найближчим з них восени стане чемпіонат світу в Будапешті. Нагадаю, що ми ще не маємо українських чемпіонів світу, тому це є нашим стратегічним завданням.
– За рахунок чого вдалося досягти таких результатів у Бєльско-Бялі?
– Глобально – за рахунок ефективності системи, яка була побудована Українською Федерацією Карате. Системам працює навіть в умовах, коли відходять топові гравці у керівництві федерації й у тренерському складі збірної, і коли відбувається зміна поколінь у топатлетів.
Дивіться: у Бєльско-Бялі половину нагород ми отримали від досвідчених зірок Анжеліки Терлюги й Аніти Серьогіної, а половину – від молодих дебютантів Андрія Заплітного та Нікіти Філіпова. Тобто, незважаючи на персональні зміни, наша система продовжує успішно працювати та вирощує чемпіонів.
Відзначу, що система УФК функціонує інакше, ніж більшість інших українських спортивних федерацій. До речі, перше місце на Європейських іграх 2023 у загальному заліку ще посіли українські збірні у стрибках у воду та муай-тай. Я щиро вітаю колег, але будемо відвертими: їх високі результати на змаганнях останніх часів певною мірою пов’язані із тим, що на турніри не допускали росіян. А у нашому виді спорту сусіди-агресори не мали великого значення.
Щодо конкретних факторів успіху, слід зазначити вдало проведені збори напередодні турніру – безпосередньо у Бєльско-Бялі. Наші спортсмени добре адаптувались до місцевих умов зі специфічним кліматом передгір’я. Всі наші учасники перебували у хорошому настрої, у добрій спортивній та психологічній формі. Дуже добре відпрацював головний тренер національної збірної України Микола Сіраковський, який вміє правильно комунікувати з зірками та молоддю, знайти підхід, ключі до кожного атлета та атлетки, та дуже добре виконує функції тренера, який виводить спортсмена безпосередньо на бій.
Позитивну роль відіграла підтримка як з боку українців, що зараз мешкають у Польщі, так і гостей: на турнір карате приїжджав президент Спортивного комітету України Ілля Шевляк, який був з нами усі дні змагань – він приносить нам удачу; приїжджала заступниця міністра молоді та спорту Людмила Панченко; з нами були спортсмени і тренери, які не входили до складу офіційної делегації. Зокрема, Станіслав Горуна, справжній позаштатний мотиватор українських збірників.
Проте в цілому атмосфера Ігор у периферійній Бєльско-Бялі, досить далеко від Кракова, була не дуже відчутна. Хоча був дуже гарний зал та добра організація змагань, реклами та популяризації загалом бракувало.
– Чи позначилась війна на виступі українських каратистів на Іграх?
– Опосередковано – безумовно. Ми ніде й ніколи не можемо абстрагуватися від того, що наші міста обстрілюють, що наші товариші воюють на фронті, що ми на жаль маємо загиблих каратистів, що багато наших колег із захоплених та прифронтових міст були змушені стати біженцями тощо. З якими почуттями Анжеліка Терлюга мала зустріти звістку про те, що клуб її чоловіка в Одесі зруйновано внаслідок обстрілу російською ракетою?
Я на Іграх зіткнувся з тим, що іноземці важко розуміють, як ми взагалі можемо триматись на такому високому рівні попри війну. Вони не уявляють собі, що мета тримати звичайне життя є для нас додатковою мотивацією.
Є інший важливий аспект воєнної проблеми – загроза допуску росіян та білорусів на міжнародні змагання, зокрема, на чемпіонат світу. Позиція УФК та всієї української спільноти карате незмінна: допуск спортсменів з країн-агресорів є категорично неприпустимим. Ми будемо робити все, щоби цьому запобігти, будемо проводити медійні кампанії, будемо готувати матеріали по жертвах та постраждалих. Я впевнений, що тренери та спортсмени федерації консолідують свої зусилля, щоби донести до всіх колег, до світової спортивної громадськості правду про стан справ у війні росії проти України.
Хотів би також відзначити, що чимало провідних діячів українського карате змістили акценти у своїй діяльності зі спортивних питань на соціальні проблеми, на діяльність в інших галузях, стали експертами у справах поза межами карате. Зокрема, це Антон Нікулін, очільник управління молоді та спорту міста Львову, найкращий в Україні працівник такого рівня, успішний організатор розвитку спорту, інфраструктури в регіоні, соціальних подій.
Це, наприклад, Сергій Левчук, перший президент УФК, який сьогодні став публічним експертом сфери спорту, співзасновником платформи «Sports context»; у співпраці з колегами – перш за все, Олександром Ларіним та Жаном Беленюком – він напрацьовує ідеї для реформування та розвитку українського спорту. Це депутати міських рад – Олександр Тонкошкур (Чорноморськ) та Олександр Пікулін (Чернівці), які ефективно активізували життя молоді в своїх містах. Це Руслан Білоскурський, успішний науковець та управлінець, який помітно впливає на розвиток економічного та соціального життя у Чернівцях. Власне, саме завдяки наявності фахівців та особистостей такого рівню Українська Федерація Карате працює якісно та успішно.
Не зважаючи на війну, клуби карате продовжують працювати на прифронтових територіях: керівники клубів, тренери та спортсмени повернулись до Харкова, Запоріжжя, Дніпра, Миколаєва та інших міст. Шана і честь їм!
– Отже, наступний великий старт українських каратистів – чемпіонат світу?
– Так, це чемпіонат світу, який проводиться кожні два роки. Цього року він пройде в Будапешті наприкінці жовтня. Нагадаю, що десять років тому саме в Будапешті Аніта Серьогіна стала першою українською чемпіонкою Європи.
Чому б нам знов у Будапешті не отримати першого українського чемпіона світу? Як показали Європейські ігри, ми маємо добрий потенціал для такого завдання.
