Срібні запозичення жіночої збірної Японії з баскетболу

Японці глибоко причетні до зародження баскетболу. Під час першого історичного матчу в міжнародній школі у Спрингфілді, штат Массачусетс, студент Гензабуро Ісікава, грав за одну з команд. Пізніше, 15 січня 1892 року, ескіз гри намальований японцем, офіційно опублікувала газета школи The Tringle. Баскетбол натхненно почав ширитись Америкою. Однак після навчання, Ісікава став активним учасником світового міжнародного бізнесу. Ознайомити рідну країну з грою Гензі не судилося.

Початок розвитку баскетболу в Японії, донедавна, був оповитий таємницею. Але згідно з новим дослідженням доктора Тецудзі Какіями, професора спорту та здоров’я Університету Фукуока, гра вперше з’явилася в Японії у 1902 році як вид спорту в місіонерській жіночій школі. Професор наголошує: грати в баскетбол уперше в Японії почали дівчата.

Американські місіонерки включили баскетбол до навчальних планів. Але привезений ранній спортивний інвентар дещо відрізнявся від сучасного.

Розслідування почалося, коли на фоні фотографії японських дівчат 1902 року, Какіяма помітив баскетбольного кошика на подвір’ї школи Квассуї в Нагасакі.

Пізніше професор зауважив, як з часом змінювалося обладнання. У 1896 році за офіційними правилами Спрингфілдського коледжу кошик доповнювався сітчастою ширмою позаду кільця. Саме це знаряддя з дротяною сіткою зображено на фотографії 1902 року. А плоска дошка замість сітчастої ширми з’явиться тільки у 1904 році.

Японський уряд Мейдзі (освічене правління), який став на шлях побудови сучасної держави після військових протистоянь наприкінці 19 століття, перейняв західні знання, технології, ідеологію та цінності, щоб адаптувати в контекст японської культури. Японія прагнула досягти рівноправного статусу в міжнародній спільноті. Країна почала розуміти, що важливо розвивати не лише інтелектуальну та духовну силу, а й фізичну, щоб конкурувати з людьми заходу.

Фізична сила японських чоловіків відображалась в військовій могутності. Проте жінки, як половина населення, залишалися заручницями старих звичаїв того часу. Бо запозичення із західних цивілізацій не приносило їм жодної користі. Необхідність зміцнення фізичної сили та здоров’я жінок став невідкладним пріоритетом для уряду. Зустріч японських жінок з баскетболом, новою сучасною спортивною дисципліною винайденою США в ті часи, можна помістити в цей контекст.

Срібло на олімпійських іграх в Токіо 2020 - перша медаль в історії жіночої збірної Японії

Головна причина успіху команди - безумовно тренер Том Ховассе із Колорадо. Більшість часу ігрової кар’єри провів, граючи в японській лізі у дев’яностих. Жіночу збірну очолив у 2017 році, щоб підготувати до домашньої Олімпіади.

Ось, що він казав, коли збірна Японії виграла срібло: “Чомусь японські спортсменки втрачають впевненість, граючи на міжнародному рівні. Моя робота, як головного тренера, почалася зі спроби зрозуміти, чому це стається?”.

“Я казав гравчиням ставити собі високі цілі, але морально вони були не готові. Не могли повірити, що спроможні виграти медаль”, - розмірковував тренер.

З перших днів роботи після призначення на посаду, Ховассе поставив команді чітку мету - виграти золото на іграх у Токіо. Баскетболістки були вражені викликом, але не говорили про це в голос.

“Гравчині скептично дивились на перспективи. Я намагався надихнути їх, заохочуючи стати командою, спроможною безстрашно виконувати триочкові кидки, як команда НБА, щоб протистояти значно вищим суперницям”.

Ховассе невідкладно почав крок за кроком втілювати стратегію гри команди в життя. У 2018 році Японія посіла дев’яте місце на Чемпіонаті Світу, а у 2019 перемогла в Кубку Азії. Олімпіаду 2020 року в Токіо через ковід перенесли на 2021 рік, що можливо, пішло на користь, збільшивши час на вдосконалення стратегії та нових вимог тренера до дівчат.

Японська команда справді ставала впевненішою. У першій грі групового етапу Олімпіади японки з різницею в чотири очки обіграли Францію, п’яту команду останнього чемпіонату світу. Потім поступились американкам та переграли нігерійок. У чвертьфіналі потрапили на збірну Бельгії, здолавши їх з різницею в одне очко на останніх секундах.

На шляху до фіналу знову з'явилася Франція, яка тоді до плей-офф з групи вийшла третьою. Але Японія була ще переконливішою - перемога 87:71 та історичний вихід у фінал. Руї Мачіда в тій зустрічі поставила олімпійський рекорд, віддавши 18 асистів. Здобути золоту медаль завадили все ті ж американки, які не віддали жодної четверті, перемігши Японію 90:75.

Ховассе дуже пишався досягненням команди. Він говорив: “Одна із гравчинь сказала мені, що ви вірили в мене більше, ніж я сама у себе вірила. Дякую, Томме. І це для мене теж не аби який успіх!”

Впевненість команди - це результат, безперечно, тренера із західного світу.

Треба собі дозволити бути сміливішими. Попри усю відданість гравчинь тренувальному процесу, які цілий день, кожну хвилину, проводять у спортзалі, вони наче не належали самі собі. Ховассе припускає, що брак самоповаги виникає на юнацькому рівні, який закладається у середній школі.

Шалена трудова етика, звісно, великий плюс. Але окрім постійного прагнення досягти ідеалу майстерності японськими баскетболістками, Ховассе хотів, щоб гравчині навчилися ставити собі цілі. Тренування буде мати сенс, якщо себе запитувати, чого я хочу досягти? І тоді не обов’язково, витрачати багато годин в день на удосконалення лише самих навичок. Тренер наполягав, що коли гравці ставлять собі цілі вони зростають як особистості, бо самі керують власним життям.

Існує також сильна тенденція серед шкільних баскетбольних команд, як надмірне дотримання правил гри. Ховассе стверджує, такий підхід позбавляє гравчинь здатності мислити самостійно. У баскетболі команда, яка відстає від суперника на пару очок наприкінці гри, може скоїти навмисний фол. Хоча це і створює ймовірність, що суперник закине обидва штрафні кидки, промах під час другого кидка може дати команді володіння після підбору. Тоді з’являється шанс зрівняти рахунок або навіть відновити перевагу за допомогою триочкового пострілу.

У США це дуже поширена практика. Всі у світі знають про це. Проте в Японії тренери нехтують навмисними фолами навіть на національному рівні. Вони мають упереджене уявлення, що так робити неправильно. Часто можна почути, як наставник говорить баскетболісткам не грати “брудно”.

Через це в японському клубному жіночому баскетболі існує тиск, що вони повинні грати чесно. На думку Ховассе, це призводить до того, що японки менше думають самостійно, втрачаючи впевненість у власній грі та самоповазі.

Поставивши за мету виграти золото на домашній Олімпіаді в Токіо, Ховассе ламав застарілі упередження в японському жіночому баскетболі. Як і понад сто років тому, коли японські дівчата першими почали грати в баскетбол - першими й змінюються, впроваджуючи в днк команди менталітет особистостей, котрі здатні перемагати. Тепер, коли у японської збірної є досвід досягнення срібних медалей, вони знають, як ставити цілі до наступних звершень. Та головне, де шукати джерело, щоб будувати міцну гру з будь-яким суперником. Шукати його потрібно насамперед в собі, дослухаючись внутрішнього голосу, а не відлуння минулого та старих звичаїв того часу.

Оглядаючись назад, можна побачити справді потужний шлях, пройдений жіночою збірною Японії з баскетболу. Для когось такі досягнення "файф редс" здадуться не значними. Але для Японії - це великий крок уперед!