Франкенштейн Дені Ейнджа

Наш всесвіт містить в собі дуже багато загадок, таких, як наприклад, Бермудський трикутник, чи Атлантида. Чи загадка про те, як Юта в цьому сезоні змогла досягнути результату в 45.1% перемог. Перші два явища давайте залишимо вченим, а ось розібратися з третім спробуємо прямо зараз.

На початку цього баскетбольного сезону мені вдалося поговорити з людиною, яка за дивним збігом обставин є прихильником Юти. А також моїм другом. Причому, я не розумію, як сталося спочатку перше, а потім друге. І він мені, цей друг, ще на початку сезону сказав, що було б добре, якби джазмени змогли б фінішувати вище Сан Антоніо. Ну, ви зрозуміли, наскільки все погано. І знаючи свого друга, скажу, що це доволі оптимістичний прогноз, хоча він і сам по собі оптиміст. Насправді, доволі справедлива оцінка команді, бо важко очікувати більшого від стартової п’ятірки Секстон – Кларксон – Вандербілт – Оліник – Маркканен, яка починала цей сезон. А яка в них була лава запасних – Хортон-Такер, Александер-Уокер, ще Бізлі з вічно травмованим Руді Геєм. Та інші. Загалом, такий вінегрет, який наче і має якийсь талант, але все це гравці, які в той чи інший час стали не потрібні своїм колишнім клубам.

Але це працювало. Уявляєте? Колектив, наче зібраний на колінці, доля якого це впасти якомога нижче на драфті за Вембан’ямою, бере і виграє. Якимось чином Джаз перемогли в десяти з перших п’ятнадцяти матчів. Потім виграли ще трохи. І взагалі більшу частину сезону плелись у зоні плей-оф, що саме по собі вже нонсенс. Так, потім слабка лава запасних та травми Марканена і Секстона зробили своє. Але все ж таки.

І працювало це саме завдяки Лаурі, фінському форварду, який до того, як піти в армію, набирав у середньому по сезону 25.6 балів, додавши до них 8.6 підбора і майже дві передачі. Нагадаю, що це хлопець, від якого відхрестився Клівленд, і який за підсумками сезону отримав нагороду найбільш прогресуючого гравця року. До речі, після його травми Юта виграла два з останніх десяти поєдинків, один з них у «шпор».

Та не було б цієї Юти, цієї нагороди, та цього тексту, скоріш за все, без Дені Ейнджа, сірого кардинала НБА і абсолютно кращого менеджера ліги (привіт, Деріл Морі). Саме він у здоровому глузді позбавився від Гобера та Мітчела, саме він привів до клуба молодих Марканена, Секстона, Хортона-Такера та Леандро Бальмара, саме він назбирав піків на світові роки вперед, і саме він зробив так, що буквально за сезон Юта із аутсайдера перетворилася на одну з найцікавіших команд асоціації (останнє на смак і колір).

А ще Дені Ейндж прибрав Куіна Снайдера, який тренував Юту вісім років. Та запросив на його місце Віла Харді, який до цього, ви не повірите, був асистентом тренера у Бостоні, звідки і прийшов у Юту сам Ейндж. І Дені дав Харді свободу, а той вже не підвів. Габаритна п’ятірка з Марканеном, Оліником і Кеслером? Без питань. Хортон-Такер плеймейкер, а Агбаджи гравець периметра? Зробимо. І таке інше. Тобто, тренерський штаб Джаз взагалі не соромився ніяких експериментів. Мабуть, це і було одним з ікс-факторів Юти, бо коли інші боялися зробити пів кроку в сторону, аби не погіршити ситуацію, в Юті брали, і робили десять кроків назад. Але, як виявилося, то був розгон.

Зараз у Юти один з наймолодших складів у лізі, забагато драфт-піків, платіжка на наступний сезон, здатна прийняти одну-дві суперзірки, та Дені Ейндж, який виміняє кого завгодно, якщо побачить в хоч якийсь сенс. Цього, наче, має бути достатньо, щоб фінішувати у зоні плей-ін сезону наступного. Але будемо дивитися, попереду ще плей-оф сезону цього.