Хороші спогади на поминках Династії ҐСВ
Пост написаний в рамках конкурсу «Травневе божевілля».
Лейкерс перемогли Ґолден Стейт у шести матчах і вибили Дабс із цьогорічного плей-оф. Перервали переможну серію Стіва Керра, яка налічувала 19 виграних серій проти західних команд в ряд. Перервали на відмітці 28 рекордний стрік серій із хоча б однією виїздною перемогою. І схоже, перервали Династію, чим порадували багатьох фанів різних команд, яким насолили Воїни за останнє десятиліття.
У міжсезоння Бобу Маєрсу доведеться добряче попрацювати, щоб залишити Ворріорс конкурентноспроможними (не факт, що сам Боб залишиться, у нього збігає контракт). Дуже ймовірно, що підуть багаторічні лідери Клей Томпсон і/або Дреймонд Ґрін. А це вже буде зовсім інші історія. Не Династія. Їй кінець.
Але якщо є кінець, то був і початок…
Замість прологу
У міжсезоння 2014-го року Леброн Джеймс, після чотирьох років, стількох же Фіналів і двох титулів із Маямі, повернувся у Клівленд, щоб «повернути борг» рідному місту. Настрій у нього був на «не один, не два, не три» (фраза-то із пришестя у Флориду, але суть була та ж). Всі чекали на продовження протистояння Леброн vs Сан-Антоніо. Можливо, проти інших топів Заходу того часу, якими вважалися Оклахома Дюрента та Вестбрука чи Кліпперс Гріффіна, Пола, Редіка, Кроуфорда та, прости Господи, Деандре Джордана (не смійтеся, тоді такі дерев’яшки вважалися топами).
І ніхто, навіть, подумати не міг, що виклик Королю кинуть вискочки із Ґолден Стейт Ворріорс, які десятиліттями розцінювали як ледь не найбільші невдахи НБА. Причому зроблять це не в одному сезоні, а на майже декаду, до самого кінця кар’єри LBJ. Їх називатимуть Династія, а Джеймс, роздаючи компліментарні інтерв’ю, тихенько думатиме, чому ж він не заскочив у пологовий будинок рідного Акрону багато років тому і не придушив одного дрища-біляша, який так попсує йому нерви і статистику на довгі роки у погоні за величчю Майкла Джордана (гадаю, трирічному Леброну вистачило б сил)).
Як же так трапилося? Звідки взялося це явище у місці, що асоціювалося із суцільними невдачами. Варто тільки зазначити, що до 2013-го року ҐСВ потрапляли в плей-оф лише 6 разів за 35 років, не заходячи жодного разу далі другого раунду. Так, були яскраві команди RunTMC з Малліном, Річмондом та Гардавеєм або «We believe» з Бероном Девісом та Стівеном Джексоном. Але то були ті випадки, які тільки підтверджували загальну нікчемність команди із Заливу.
У нинішніх же Дабс дуже багато фанів, ще більше глорів і хейтерів. Їхня франшиза стала другою за популярністю після елітних Лейкерс. Вони змінили баскетбол (подобається це комусь чи ні) і наставили купу рекордів на роки (на зразок 73-9, 19 виграних серій у ряд проти команд своєї конференції чи 28 серій із виїздними перемогами, рекордні 16-1 у межах одного плей-оф. Я вже мовчу про триочкові рекорди). Вони взяли 4 титули за 8 років, зігравши 5 фіналів в ряд. Стали домінуючою силою покоління. І як би хто не ставився до ҐСВ, всі мають визнаюти, що це «штучний товар» і історія, яку згадуватимуть як нерядову подію ще довгі і довгі роки.
То як же створювалася Династія? Чого тут більше: везіння, холодного розрахунку, таланту, топового менеджменту чи випадку? Однозначної відповіді не може бути. Були всі складові. Тож просто згадаємо, як все будувалося. А почалося все у далекому 2009-му році…
2009 рік
Драфт. Франчайз
Це був перший і найголовніший крок у побудові Династії. ҐСВ мали 7-й пік першого раунду. Однозначної позиції щодо вибору не було. В офісі клубу більшість хотіли брати великого гравця, адже у захисній лінії вже був Монта Елліс, який показував хорошу гру і був улюбленцем вболівальників. А ще були побоювання, що головний тренер Дон Нельсон не любить працювати із «сирими» новачками. Але була і людина, якій зараз всі фанати Дабс готові поставити пам’ятник, – генменеджер Ларрі Райлі. Він вчепився зубами у гравця, який став обличчям і головним рушієм Воїнів як на майданчику, так і в медійному плані – «вбивцю з обличчям дитини» Стефа Каррі. Гравця, якого вже більшість експертів розцінює, як топ-10 всіх часів.
Стеф провчився в університеті Девідсона три роки і видав чудовий перфоманс в останньому «Березневому шаленстві», ледь не затягнувши скромний колектив у «Фінал чотирьох». У нього був чудово поставлений кидок, задатки лідера і покладистий характер. Батько Стефа Делл Каррі довго грав у НБА і був на хорошому рахунку (кращий 6-й у сезоні 1993/94). Але експерти не дуже вірили в цього молодого хлопа. В першу чергу, закидали йому відсутність захисту, крихку конституцію тіла, а також вже наявні проблеми із щиколотками.
З іншого боку, було і декілька команд, які дуже хотіли Каррі. Атланта намагалася піднятися на драфті, щоб мати можливість вибрати його. Не вийшло (може тому, пізніше, вони візьмуть Трея Янга, а не Луку Дончіча). Нью-Йорк також націлився на Каррі, адже їм дуже потрібен був розігруючий. Сам Стеф також хотів у Нью-Йорк. А ще був Фінікс, генменеджеру якого Стіву Керру дуже подобалася гра молодого хлопця. За пік ҐСВ вони пропонували обмін за участю топового тоді Амаре Стаудмаєра (більше 20 очок у середньому за гру в останньому сезоні), і все йшло до того. Ба більше, коли дійшло до сьомого піку і Каррі ще був доступним, офіс Фінікса вибухнув від радості, вважаючи обмін ділом вирішеним. Але Ларрі Райлі заблокував цей обмін в останню мить. А ще були Тімбервулвз, які точно націлилися на розігруючого і мали 5-й та 6-й піки. Тож, було цілком ймовірно, що Каррі піде в морозну Міннесоту.
Ось ті люди, які пішли вище Каррі:
1. Блейк Гріффін (Кліпперс). Тут питань не виникало, тоді такі люди вважалися ідеальним типом гравця.
2. Хашим Табіт (Мемфіс). Хто? Танзанієць став провалом драфту, що часто траплялося із африканськими гравцями, яким по паспорту було 22, а насправді років на 10 більше (привіт Ібаці?). Мемфіс не вірив у другорічку Марка Ґазоля, тому і взяв цю «дерев’яшку». На Каррі вони не претендували, адже мали вже у складі Майка Конлі та Кайла Лаурі.
3. Джеймс Гарден (Оклахома). По ділу.
4. Тайрік Еванс (Сакраменто). Ну це ж Сакраменто, про їхні драфти складали легенди, називаючи найгіршим менеджментом Ліги. Хоча Еванс і став новачком року, але жахливий характер і травми швидко прибрали його зі сцени НБА.
5. Ріккі Рубіо (Міннесота). Зараз на цей вибір дивишся із посмішкою (сумною), але на той момент хайпу на Ріккі було більше, ніж на Дончічі під час його приходу в Лігу. Безсумнівний талант, який не реалізував себе. Але цей вибір Вулвз був прогнозованим.
6. (генменеджери ҐСВ та Фініксу затаїли подих) Джонні Флінн (Міннесота). ЩО??? У вас два піки в ряд і ви берете двох розігруючих? І жоден з них не Каррі??? (велике щастя для самого Стефа, знаючи, як «уміють» працювати із молоддю на півночі) Це провал. Можливо, Міннесота брала до уваги, що Рубіо потрібно буде чекати (неможливість негайного викупу контракту із Європи). А можливо, вони не взяли Стефа через холодний клімат. Ходили слухи, що знаючи про любов Каррі до гольфу, вони просто побоялися, що новачок захандрить без другої улюбленої гри.
7. Вордел Стефен «Стеф» Каррі ІІ (Ґолден Стейт Ворріорс). Ларрі Райлі видихнув, справу життя було зроблено. Стів Керр видихнув засмучено. Але він ще пересічеться зі Стефом пізніше і надовго. Перший – і головний – камінь у фундамент майбутньої Династії був закладений.
А що ви думаєте Нью-Йорк? Засмутившись, що Каррі був так близько, вони під 8-м піком взяли… безтолкового великого баста Джордана Гілла. При тому, що були ще доступні ДеМар ДеРозан чи достойні розігруючі (які потрібні були Нікс) Джру Голлідей, Джефф Тіг, Даррен Коллісон чи хоча б Тай Лоусон. Менеджмент Нью-Йорка славився безглуздими мувами.
2010 рік
Президент
Бізнесмени Джо Лейкоб і Пітер Ґубер придбали контрольний пакет акцій Ґолден Стейт Ворріорз за рекорді на той час 450 мільйонів доларів. Для цього Лейкобу довелося продати свою міноритарну долю у Бостон Селтікс, якою він володів із 2006-го року.
Лейкоб – успішний бізнесмен, який піднявся із самих низів (сам із бідної сім’ї) на сфері охорони здоров’я, а потім вдало вклав гроші на ряд старт-апів. Фани сприйняли його приход без зайвого ентузіазму, адже ця людина вміла рахувати гроші і мала репутацію економного управлінця. Це не Стів Балмер чи Марк К’юбан, які витрачають гроші, не рахуючи, на свої Кліпперс чи Маверікс. Але Джо і бачить багато що наперед. Він зробив ҐСВ дуже прибутковою франшизою, і якщо зараз платить величезний податок, значить достатньо монетизує популярність Дабс. І це стало новим підходом у «застоявшомуся болоті» Воїнів.
Цікаві факти із біографії Лейкоба:
- у дитинстві, коли його сім’я переїхала до Лос-Анджелесу, вболівав за Лейкерс
- Джо є великим другом Біллі Біна – відомого генменеджера бейсбольних Окленд Атлетікс. Гадаю, відому історію «Money ball» знають далеко за межами бейсбольного світу
- у торгах при покупці ҐСВ Лейкоб і партнери перемогли таких «монстрів», як директор Oracle Ларрі Еллісона (пам’ятаємо про назву Оракл Арени в Окленді, яка била рекорди по децибелах) чи мільярдера з Техасу Девіда Бондермана
Наразі, в рейтингу найдорожчих франшиз НБА ҐСВ посідає 2 місце, випереджаючи, навіть, Лейкерс:
1. Нью-Йорк Нікс – 6,12 млрд. дол.
2. Ґолден Стейт Ворріорс – 6,03
3. Лос-Анджелес Лейкерс – 5,63
4. Бруклін Нетс – 3,61
5. Чікаго Буллс – 3,53
2011 рік
Генменеджер
Боб Маєрс був вихідцем із Окленду (передмістя Сан-Франциско) і завжди мріяв працювати у структурі ҐСВ. Із 1997-го року він працював агентом та скаутом, аж поки в 2010-му Лейкоб не запропонував йому (з рекомендації Денні Ейнджа) роботу у клубі. І вже у квітні 2011-го Боб став асистентом генменеджера, а ще через рік і змінив на посаді Ларрі Райлі.
Лейкоб мав намір остаточно змінити культуру навколо ҐСВ і дав всі важелі управління в руки Маєрсу. І Боб цим повністю скористався, ухваливши ряд правильних рішень, вдалих виборів на драфті та легендарних ходів у побудові Династії.
Драфт
Після невдалого драфту-2010 (Екпе Удо під 6-м номером), Дабс цілком реваншувалися, взявши під 11-м піком непересічного снайпера із гарним захистом Клея Томпсона. Так в ҐСВ додалася друга половина Splash Brothers.
Хоча вибір був неочевидним і не схвалювався всіма. Все через те, що в захисній лінії у Дабс вже були Стеф Каррі та Монта Елліс. А оскільки тоді ҐСВ розцінювалися як захисний проєкт, то багато хто схилявся до вибору захисного великого гравця. Як зізнавався пізніше Маєрс, це, скоріше за все, був би Маркус Морріс. Можливо, Кавай Ленард. А ще Клея дуже хотів Ґреґґ Поповіч, але Сан-Антоніо не змогли піднятися на драфті («задовольнилися» Каваєм).
А ще ҐСВ пощастило, що багато команд, які потребували гравців у захисну лінію, проігнорували Томпсона. Можливо, їх відлякало довге «сидіння» Клея у не найпрестижнішій баскетбольній університетській програмі Вашингтон Стейт. Але фактом залишається те, що вище Томпсона пішли Брендон Найт, Кемба Вокер, Джиммі «хто?» Фредетт.
Клей, як і пізніше Дрей, ніколи не забуває, яких гравців вибрали вище нього. «Кавс» взяли не того Томпсона» – говорив Клей, натякаючи на вибір Клівлендом Трістана. Але в старт Дабс ще треба було пробитися…
2012 рік
Обмін
У березні Монту Елліса обміняли, зробивши остаточно ставку на Каррі. Насправді, на той момент все було не так очевидно. Монта був ще членом тієї команди «We believe», яка сенсаційно обіграла перший сіяний Даллас у першому ж раунді (і фани це добре пам’ятали). А в останніх трьох сезонах набирав у середньому більше 20 очок за матч. І йому було лише 26.
Натомість, Каррі вже показав схильність до травм, знову були проблеми зі щиколотками. У сезоні 2011/12 Стеф зіграв лише 26 матчів. І самі Ворріорс не були впевненими у Каррі. Тож, у торгах з Мілвокі фігурували обидва прізвища.
Як пізніше згадає Ларрі Райлі (то був останній місяць його роботи генменеджером), травмовані щиколотки Стефа стали просто Божим благословінням для Воїнів. Тому що Бакс за захисного центрового Ендрю Боґута запросили якраз Монту Елліса, а не Стефа Каррі. Тож, Дабс убили (як виявилося пізніше) одразу двох зайців: дали «зелене світло» Splash Brothers і отримали топового центра. А ще показали Каррі, що розраховують на нього, як лідера. Ну і заодно сплавили проблемного Екпе Удо. Прекрасний мув!
Драфт
І знову «удача чи розрахунок»? Ще з обміну 2008-го року ҐСВ заборгували пік першого раунду Бруклін Нетс (тоді ще Нью-Джерсі). Далі він пішов по руках і осів у Юті. Але цей пік був захищений у топ-7. І от в останньому матчі сезону проти Сан-Антоніо Ворріорс зробили все можливе, щоб не виграти, випустивши глибоких резервістів. Як наслідок, поразка 101:107 і 7-й пік залишається у Дабс.
Це був дуже продуктивний драфт для ҐСВ. Під 7-м піком вони беруть хорошого вінга Гаррісона Барнса, який міг показувати і хороший захист, і розтягувати суперника в атаці.
Але це було ще не все і Дабс чудово спрацювали з низькими номерами драфту. Під 30-м піком взяли центрового Фестуса Ізелі, який став хорошим дублером для Боґута в сезоні першого чемпіонства (ну це ще таке).
А от 35-м піком просто спіймали удачу за хвіст, взявши майбутнього All-Star, All-Defensive, ударяльщика по кохонес, наступальщика по ребрах, отримувальщика купи технарів, але разом з цим, видатного захисника і мозкового центра Дреймонда Ґріна. Я не буду перечисляти, як любить Дрей, всіх 34 гравців, яких взяли вище. Такі були часи і такі гравці не особливо цінилися (недостатньо здоровий для центру і недостатньо рухливий для вінга). Це вже згодом такі люди стали на вагу золота: захисник на будь-якій позиції, універсал, з відмінним баченням майданчика та пасом. А ще лідер за характером. Неймовірна удача! (можливо, і розрахунок менеджменту, але навряд. Аби бачили все це ще тоді, брали б 30-м піком, а не 35-м).
Контракт
Обмінявши Елліса, ҐСВ довірилися Каррі. Але зробили це не наосліп, перестрахувавши себе щодо його щиколотки. Стеф тільки-но отримав травму і потребував двох артроскопічних оперцій. Дабс запропонували Каррі контракт на 44 млн. за 4 роки. Незважаючи на те, що зараз такі цифри виглядають смішними, тоді це розцінювалося як велика довіра до гравця. І Стеф віддячив за це згодом (а франшиза у відповідь, двома супермаксималками). От з цим контрактом Каррі став двічі МВП, виграв два титули, провів сезон 73-9. А клуб отримав «пусту» платіжку і можливість для маневру, що вилилося пізніше у підписання Дюрента (не тільки в цьому причина, але і в цьому також).
Nike? Under Armour!
Після травми Nike запропонували смішний контракт Стефу, а менеджер бренду на переговорах називала Стефена – Стівеном... Найбільший маркетинговий провал компанії. Так розпочався зліт компанії Under Armour і власної торгової марки Каррі. А ще Стеф отримав унікальні кросівки, які берегли його щиколотки.
Персональний тренер
У міжсезоння з’являється ще одна людина, яка сильно вплинула на становлення Стефа Каррі – персональний тренер по фізпідготовці Брендон Пейн.
У першу чергу, разом із фізіотерапевтами, прийшли до висновку, що проблеми Стефа зі щиколотками – це від слабких стегон. Зробили акцент на зміцненні їх.
Далі Пейн моделював гіперважкі умови і постійно посилював ефект. Каррі міг ловити тенісний м’яч, при цьому ведучи баскетбольний м'яч у стробоскопічних окулярах, які обмежують видимість. Окуляри закривають огляд і пропускають лише дещицю світла (який регулюється Пейном). Очі відволікаються у кожну секунду, що змушує гравця зберігати максимальну концентрацію.
«Іноді я думав, що нормальна розсудлива людина просто здасться. Деякі речі, які я змушував його робити, занадто складні, і я думав, що він скаже: «Почекай, це вже занадто. Каррі не здався! І повернувся ще сильнішим, ще кращим», – згадує Пейн.
2013 рік
На літо 2013-го року ҐСВ вже розцінювалися як цікава молода команда. У плей-оф (другому за 19 років), який щойно завершився, вони дійшли до другого раунду, в боротьбі поступившися топовим Спьорс (2-4). Тож, можна було вже подивитися і на ринок вільних агентів та обміни гравців, які серйозно могли підсилити команду.
Ветеран
По схемі «сайн-енд-трейд» (48/4) був підписаний гравець Денвера (яких обіграли ҐСВ у першому раунді), а раніше учасник Матчу всіх зірок ще у складі Філадельфії Андре Ігудала. У трьохсторонньому обміні Дабс довелося заплатити чималу ціну, в тому числі по два піки першого та другого раундів драфту. Але і отримали вони багато: універсального гравця, який давав захист без позицій, а також став ключовим елементом славнозвісної «маленької п’ятірки» і став МВП Фіналу першого чемпіонства.
2014 рік
Тренер
Марк Джексон непогано працював з ҐСВ, але команда не робила великого кроку вперед, якого так хотів Джо Лейкоб. До того ж, по слухам, Марк не дуже ладив з керівництвом. Потрібна була людина, яка виведе цю талановиту молодь на новий рівень, зі свіжим поглядом.
Стів Керр, п'ятиразовий чемпіон НБА у якості гравця, після менеджерської роботи, захотів попрацювати тренером. Він вибирав між Ворріорс і Нікс, причому в останніх президентом команди на той момент був колишній тренер Стіва і член Залу слави Філ Джексон. Однак цього виявилося замало для Керра і він вибрав ҐСВ. Тут зіграла давня симпатія до Стефа Каррі, а також близькість до домівки в Сан-Дієго. Насторожувала відсутність тренерського досвіду у Керра, але свіжість його ідей і готовність розширяти межі, новаторство, переважило цей аргумент.
Ветеран
Влітку ҐСВ підписали Шона Лівінгстона, який дав надійності лаві запасних на довгі роки. Колись дуже перспективний гравець (четвертий номер Драфту-2004) перезібрав свою кар’єру після жахливої травми, яка ледь не залишила його інвалідом…
Такої травми я ніколи не бачив. У лютому 2007 року Лівінгстон переніс жахливу травму лівого коліна: при невдалому приземленні після лей-апу нога Шона пішла в сторону. В результаті травми порвалися передня і задня хрестоподібні зв'язки, меніск, змістилася колінна чашечка (і ще багато чого, решту я просто не зрозумів без медичної освіти)… Травма була настільки важкою, що канали новин пропонували глядачам графічне зображення того, що сталося, перш ніж показати відео. У лікарні лікарі попередили Шона, що його ліву ногу, можливо, навіть прийдеться ампутувати. Потрібні були місяці лікування і реабілітації, перш ніж Лівінгстон знову зміг ходити.
(чутливим не дивитися)
Випадок
Травми – це завжди погано. Але інколи їхні «ефекти метелика» можуть призвести до напрочуд позитивних змін. Саме так сталося у жовтні, коли стартовий форвард Девід Лі розтягнув підколінне сухожилля у передсезонній грі.
Травма змусила Керра почати сезон 2014-15 з Дреймондом Ґріном у старті на позиції форварда. Хоча і в попередніх сезонах 35-й пік драфту демонстрував спалахи цікавої гри у своїх перших двох сезонах, ніхто не очікував, що Дрей буде настільки конкурентноспроможним як у захисті, так і в розіграші (а пізніше ще й підтягнув свої трійки-«мазафакери»). Його називали «швейцарський армійський ніж», адже Ґрін виконував усе на високому рівні. Місце Дрея в старті стало постійним, і зараз це розглядається як один із ключових моментів у становлення Ґолден Стейт як Династії. Це був якраз крок від хорошого до великого.
Рішення
Стів Керр вирішує перевести Андре Ігудалу із старту в запас. Це викликало неоднозначну реакцію у експертів. Сам Іггі не бузив і сприйняв це нормально. Логіка була така: Барнс в атаці сильніший, а Андре дасть впевненості лавці. І це спрацювало. До того ж, як любить казати Дреймонд «головне, не хто починає матчі, а хто закінчує». По ходу фінальної серії Ігудала повернеться в старт, починаючи із 5-го матчу і стане МВП Фіналу (єдиний в історії, хто не всі матчі починав у старті).
2015 рік
Чемпіони
У сезоні 2014/15 ҐСВ досить несподівано стали чемпіонами. Вони виграли регулярку, але САС, Кліпперс, Оклахома (а ще Мемфіс, Г’юстон, Портленд. Захід справді був «диким») розцінювалися дуже серйозними конкурентами на Заході. А зі Сходу наближався «великий і жахливий» Леброн, у супроводі Кайрі Ірвінга та Кевіна Лава. Без елемента везіння не обійшлося (важкі 4-2 після 1-2 з Мемфісом, злив потенційно сильніших Кліпперс Г’юстону з 1-3, травми клівлендців), але то вже були не проблеми Дабс. Чемпіонами стали заслужено! Все, ҐСВ вже не невдахи! З цього моменту розпочалася Династія (хоча тоді ще їх, звісно, так не називали).
Драфт
Під 30-м піком ҐСВ беруть молодого центрового Кевона Луні, який стане надійним центром на довгі роки, замінивши Ендрю Боґута.
TV-угода
Масштабна нова телевізійна угода для НБА означала більше грошей для всіх. Ліга намагалася запровадити поступове збільшення стелі зарплат, але профспілка двічі відхила ці пропозиції. А це означало, що вільні агенти літа 2016-го вийдуть на ринок, переповнений грошима. І навіть команди, які були із забитими платіжками, мали можливість боротися за топових вільних агентів. Такими стали і Воїни.
2016 рік
Щойно закінчився божевільний, магічний сезон 2015/16. Із казкою ҐСВ під назвою «73-9», купою рекордів, проводами на пенсію Кобе і нещасливим для Ворріорс кінцем у вигляді чемпіонства Клівленда (найкрутіше і найважливіше чемпіонство у кар’єрі Леброна). Крутих поворотів тоді вистачало, і одним із них було відігравання ҐСВ у фіналі конференції з 1-3 проти Оклахоми. Лідер Тандер Кевін Дюрент дуже засмутився…
Чітерство
Боб Маєрс спрацював ідеально. Замість того, щоб продовжувати контракт із Гаррісоном Барнсом на 20-22 млн. на рік, він бере одного з кращих гравців покоління Кевіна Дюрента за 26-27 млн. Стиль гри Ґолден Стейт сподобався Дюранту, і, що важливіше, різке зростання стелі зарплат у 2016 році дало Ворріорс достатньо грошей, щоб підписати його. Для цього потрібно було лише сплавити вже проблемного (травми, вік) Ендрю Боґута в Даллас.
Це була взаємовигідна співпраця, хоча і без шаленої любові («магія» притухла). Дюрент отримав те, за чим приходив – перстні. Плюс два МВП Фіналів. В ідеалі, хотів би ще загального визнання і любові фанів, але з цим не особо склалося.
ҐСВ ж отримали три Фінали і два титули за три роки, вже остаточне звання Династії і статус найненависнішої команди серед уболівальників інших команд.
Пізніше, коли вже Ворріорс будуть у великому податку, Дюрента по «сайн-енд-трейд» обміняють на Д’Анджело Рассела, якого потім конвертують у Ендрю Віґґінса, який стане важливою частиною ще одного чемпіонства. Каррі отримає, нарешті, своє МВП Фіналу. ҐСВ – усвідомлення того, що змогли як до Дюрента, так і після.
Епілог
Історія створення Династії – це історія про романтизм. Як фан ҐСВ, сумую за тими роками «магії», які дарували Каррі і компанія в ті часи. Це як за власною молодістю, яка вже пройшла. І як би хто не відносився до Воїнів, визнайте: це історія, яку варто було спостерігати.
