Україна - Франція 2:0. Ідеальне завершення ідеального дня.

Ввечері 15 листопада, в Києві можна було відчути справжню футбольну атмосферу. По вулицям столиці гуляли вболівальники із шарфами жовто-синьої збірної, в переходах продавці розживалися на футбольній атрибутиці, а «захисники закону» чесно виконували свою роботу на дорогах міста.  Тиснява, що продовжувалась біля НСК «Олімпійського» упродовж декількох днів напередодні матчу тільки посилилась. Кожен гість Києва, а також його мешканці прагнули здобути омріяний квиток на поєдинок року.

Авжеж, збірна України приймала, напевно, що найсильнішого суперника стикових матчів, збірну Франції.  До наших земель завітали провідні гравці європейських клубів на чолі із зіркою французького футболу в минулому Дідьє Дешамом.

Україна - Франція 2:0

Голи: Зозуля (61), Ярмоленко (82, пен.)

Наставник «триколірних» напередодні поєдинку наголошував, що завжди можна опинитися за бортом того чи іншого турніру, і якщо боятися, то тоді можна не виходити на поле. Це він підтвердив безпосередньо під час гри. Франція не боялася йти вперед та атакувати. Дуже небезпечними виглядали дії Франка Рібері та Саміра Насрі. Однак на більше спромогтися у першій половині вони не змогли.

Натомість збірна України провела дві різні половини першого тайму. Першу вони захищалися, намагались відібрати м’яч та вийти в контратаку. Найчастіше українці пробували атакувати через правий фланг, де діяв Андрій Ярмоленко. Активно допомагав йому Артем Федецький та центр поля в обличчі Руслана Ротаня та Едмара. Схожі слова з Дешамом, говорив і Михайло Фоменко: «Взагалі-то, в футбол грають сміливі люди. Якщо боятися, то не потрібно й на поле виходити — саме так ми націлюємо своїх підопічних». Тому в другій половині першого тайму наші гравці перехопили ініціативу та пішли вперед. За кожен м’яч намагався зачепитися Роман Зозуля, але він виглядав, як завжди, безпомічним проти високих гравців центра оборони.

Наставник французів намагався застосувати декілька тактик ведення гри і після перехоплення ініціативи суперником, «триколірні» підсіли. Можливо це був хід тренера, а можливо десь і побоювання активних флангових гравців збірної України. Тим не менш завершення атак в українців не було, Зозуля постійно програвав боротьбу, через що Лоран Кошельни та Ерік Абідаль перестали зважати на нападника, про що пожалкують у другому таймі.

Другу половину зустрічі як і належало господарям, Україна провела більш активно. По воротах пробивав навіть Федецький, проте постріл в захисника не вийшов. Франція ж продовжувала демонструвати ту саму гру, що і наприкінці першого тайму. Складалось враження, що Дешам підсвідомо намагається повторити долю збірної Англії, яка на цьому ж стадіоні змирилася з думкою про нічию. Втім, жовто-сині постійно дошкуляли захисникам гостей. Належне треба віддати і центральній лінії нашої збірної. Степаненко та Ротань руйнували атаки французів тільки-но вони зароджувались. Не можна сказати, що Франція не огризалася. Атаки йшли через лівий фланг французької команди, через Франка Рібері. Але можна твердити, що захисники з операцією «Франк» справилися.

Дуже схожою в обох командах була ситуація з вістрям атаки. Зозуля та Жиру виглядали як немовлята. Вони бігали, стрибали, чіплялися але так і не могли знайти свого місця. Однак на 61 хвилині Роман все ж показав навіщо він на полі. Як вже було зазначено, складалось враження, що центрбеки геть перестали зважати на Зозулю. Розігравши в декілька пасів атаку, Кошельни втратив Романа. Підстрахувати свого напарника наважився Дебюші, однак після невеличкого поштовху від нашого нападника Матьє артистично змальовував порушення правил. Арбітр розгадав задуми захисника і промовчав. А тим часом Зозуля проштовхнув м’яч через Льоріса у ворота. Кошельни залишалось тільки зупиняти «кулю» за лінією воріт.

І ось тоді, Дешам знову змінив манеру гри. Франція кинулась у бій. У пошуках щастя гості завдавали удари за межами штрафної, проте свою гру демонстрував і голкіпер збірної України Андрій П’ятов. Мабуть, на нього так впливає яскраво червона форма, у якій воротар грав у  цьому поєдинку.

Відмінно діяв у французів до другого голу молодий гравець Поль Погба. Після другого пропущеного м’яча французи остаточно опустили голову, а Поль постійно порушував правила на свіжому «джокері» Фоменка Романі Безусі.

Якщо повертатися до другого голу, то знов свою гру показав Зозуля. Він виборов «шкіряного» в боротьбі, а Кошельни довелось фолити на українському нападнику. Вирок виконав Ярмоленко, пробивши трохи вище Уго Льоріса. Голкіпер дістав рукою, але після рикошету від поперечини м’яч пересік лінію воріт. Ось тоді і почалась справжня паніка у французів. Не допоміг навіть вихід Каріма Бензема.

А ось вихід Романа Безуса у нашої збірної підсилив атакувальні дії. Гравець заробив на собі багато штрафних, чим виграв і багато часу. Завдяки йому Україна могла взагалі змусити французів капітулювати, однак пас Романа на Ярмоленко, після виходу три в один, виявився заслабким.

І куди ж таке протистояння без вилучень. Спочатку Лоран Кошельни (можна твердити, що він був найгіршим гравцем у французів) вдарив Олександра Кучера в обличчя, а через декілька хвилин вже сам Олександр отримав одразу дві жовті картки: за фол та за суперечки.

Не можемо не зачепити питання суддівства. І справа не в обвинуваченні Джюнейта Чакіра, а навпаки. Турецький арбітр досить добре відсудив поєдинок, поставивши навіть пенальті у ворота збірної Франції. Досить сміливості, напевно, у Чакіра аби робити щось схоже у ворота команди президента УЄФА.

Таким чином, «жовто-сині» мають перевагу над суперниками у два голи перед останнім іспитом у Парижі. Будемо сподіватися, що Франція «перегорить». Адже тиск на «триколірних» буде просто неймовірним, про що свідчать матеріали у французьких виданнях після першого матчу: «Я дійсно не бачу, як Франція може пробитися на ЧС. Після учорашнього провального матчу та видалення Кошельни у нас є 90 з лишком хвилин, щоб звернути ріки та вирвати путівку в Бразилію. Чи можливо це? Чесно кажучи, ні, якщо Україна не провалиться або «ле бльо» не зіграє матч століття. Але є надія, що «ле бльо» не повторить своїх помилок. Ми повинні вірити…» - пишуть в «Le Parisien». Зважаючи на слова французьких журналістів, сподіваймося на протилежне.