5 головних інтриг сезону української баскетбольної Суперліги

Український баскетбольний сезон поступово набирає обертів: вже 17 жовтня у Києві і 20 – у Львові розпочнеться другий блок баблів регулярного чемпіонату Суперліги.

Побачивши у справі всі 11 команд нашого чемпіонату, Tribuna.com разом з титульним спонсором Суперліги компанією FAVBET розбирається із головними його інтригами.

Head of Sport Marketing компанії FAVBET Денис Якимов перед стартом чемпіонату зазначив, що новий сезон Суперліги має стати цікавішим та успішнішим:

«Ми чекаємо на плідний сезон та цікаві бабли. Сподіваємося, що протягом сезону ми робитимемо його цікавішим для наших вболівальників, принаймні тих, хто може спостерігати за чемпіонатом у трансляціях та в соцмережах»

Саме тому ми вибрали п’ять найбільших інтриг нового чемпіонату – таких, за якими нам точно буде цікаво стежити впродовж усієї першості.

Чи візьме нарешті «Дніпро» історичне чемпіонство?

Напевно, це взагалі найбільша загадка українського клубного баскетболу – як та чому одна з головних наших організацій двох останніх десятиліть, що виховала купу талановитих гравців, баскетболістів національної збірної та навіть людей з НБА (саме з системи «Дніпра» вийшов Олексій Лень) досі не має жодного повноцінного чемпіонського титулу.

У «Дніпра» є кубкові успіхи, кілька програних фінальних серій плей-оф та минулорічне «регулярне» срібло – однак немає жодного виграного золота, і це певним чином несправедливо.

Влітку «Дніпро» не проводив масштабної трансферної кампанії, але дуже якісно підсилився точково – повернув у команду власного вихованця Ігоря Дубоненка (майже 42% реалізації триочкових у минулорічному «Київ-Баскеті») та вирішив довготривалу проблему на позиції плеймейкера, запросивши Михайла Горобченка (6,4 передачі в середньому за матч у «Політехніці» і друга символічна збірна попереднього чемпіонату).

Звісно, було б перебільшенням казати, що команда Володимира Коваля взагалі не має слабких місць та є одноосібно найсильнішою у всій Суперлізі, але той кадровий потенціал, що у неї є, точно дозволяє ставити найвищі цілі та завдання.

У стартовому баблі сезону «Дніпро» довів, що його варто сприймати серйозно: переграв чинних чемпіонів з «Будівельника» на їхньому ж майданчику, здолав амбітне «Запоріжжя», команду, що зробила найбільший якісний стрибок нагору у міжсезоння, і не залишив жодного шансу «Біпі», з якою навесні до останніх матчів чемпіонату вів запеклу боротьбу за срібло.

Однак з цього навряд чи варто робити якісь довгострокові висновки – у минулій першості підопічні Коваля так само непогано показували себе у матчах з «Будівельником» (завдали киянам єдиної поразки у золотому сезоні і ще принаймні в одному матчі були дуже близькими до перемоги), але втратили купу очок у зустрічах із слабшими суперниками і через це фактично не боролись за титул.

Схожа проблема коштувала «Дніпру» щонайменше фіналу в останньому повному сезоні до повномасштабного вторгнення: команда програла регулярний чемпіонат і отримала просто дику за рівнем складності сітку плей-оф – «Будівельник» в 1/4 фіналу дотиснути у п’ятому матчі ще вдалося, а от на «Прометей» в 1/2 сил вже не вистачило.

Тому впродовж нового чемпіонату ми чекаємо від підопічних Коваля не лише прогресу в грі (попри стовідсотковий результат на старті, «Дніпру» ще точно є де додавати і куди розвиватися), а й відповідального ставлення до кожного матчу – іншого настільки очевидного шансу здобути чемпіонство у клубу найближчим часом може і не бути, а у боротьбі за золото дрібниць немає.

Чого досягне Дмитро Забірченко із обмеженим кадровим ресурсом «Будівельника»?

Колишній капітан національної збірної України – найгарячіше ім’я серед молодих українських фахівців тут і зараз. На клубному рівні Забірченко з першої ж спроби скористався шансом, який він отримав завдяки кільком сезонам якісної роботи з «Тернополем», і привів «Будівельник» до чергового чемпіонства (їх у киян вже 11 – це національний рекорд, який поки що просто немає кому бити).

На рівні збірних його команда U-20 була взагалі єдиною з усіх молодіжок, від виступів якої на міжнародному рівні влітку 2023-го у нас залишились позитивні емоції – шкода, що без підвищення у класі, але бронзу чемпіонату Європи у дивізіоні Б він здобув.

Новий сезон обіцяє головному тренеру «Будівельника» нові випробування – і зовсім не через банальну спортивну істину про те, що захищати титул набагато складніше, ніж його здобувати. Працювати Забірченку доведеться у куди більш складних умовах, аніж минулорічні. На відміну від головного конкурента у боротьбі за золото, кияни не підсилились (так, повернули в Україну Максима Луценка, але ж і втратили порівняно із титульним сезоном двох гравців основної ротації, Андрія Хохоника та Сергія Приймака), а за борги міжнародної команди з попередніх сезонів ФІБА наклала на клуб трансферний бан – зараз «Будівельнику» заборонені будь-які міжнародні переходи, хоч підписання легіонерів, хоч повернення наших гравців з іноземних колективів.

Тому ще принаймні якийсь час кадровий ресурс клубу буде обмеженим, а Забірченку доведеться займатись тим, чим у «Будівельнику» взагалі ніколи ніхто не займався – розвитком молодих талантів, які мають допомагати зірковій шістці Буренко – Луценко – Кольченко – Конєв – Нікітін – Сандул не колись там, а вже тут і зараз. За цим процесом буде дуже цікаво спостерігати, і саме його результати визначать стелю киян у новому сезоні Суперліги: без проривного чемпіонату без одного, а то й двох гравців останніх скликань молодіжних збірних у команди будуть проблеми не лише у матчах із «Дніпром».

Поразка від прямого конкурента на старті сезону – не привід посипати голову попелом чи казати, що «Будівельник» програв чемпіонські перегони. Навпаки, вона може стати дуже корисною: тепер кияни знають, що вони трохи позаду, розуміють, де та у чому їм треба додавати, і у кількох наступних баблах стане зрозуміло, наскільки це взагалі реально (насправді – цілком реально).

Хто з минулорічних середняків та аутсайдерів увірветься у боротьбу за нагороди?

Вже другий сезон української Суперліги поспіль починається із чітким розумінням того, що «Будівельник» та «Дніпро» є двома головними командами чемпіонату і топ-претендентами на найвищі місця. Але далі поле більш ніж рівне та конкурентне – і квітнева бронза «Біпи», яка не мала якогось суперзіркового складу, взагалі не виходила на легіонерський ринок і не була фаворитом у боротьбі за третю позицію, але досвідом лідерів та ефективним захистом вигризла собі бронзову позицію в останніх баблах чемпіонату, довела, що в актуальній Суперлізі є місце серйозним несподіванкам та сюрпризам.

Повторення успіху попереднього сезону від «Біпи» чекати навряд чи варто (влітку команда втратила і ніким не замінила Андрія Агафонова, Іллю Кабацюру та Владислава Унгуряна – це фактично третина бронзового складу), а прямо зараз третьою силою чемпіонату взагалі виглядають «Черкаські Мавпи – Дніпро». Їхня трансферна кампанія з акцентом на досвід української частини ростеру на папері виглядає дуже потужно, але не надто впевнений старт сезону з поразкою від «Говерли» у дебютному баблі показав – в Артема Сліпенчука ще дуже багато роботи.

Але є ще принаймні одна команда, до якої в контексті боротьби за бронзу точно треба придивитись уважніше. «Запоріжжя» було головним аутсайдером минулої першості, але повернуло на тренерський місток Валерія Плеханова – людину, яка ледь не найкраще в усьому сучасному українському баскетболі вміє дивувати з номінальними андердогами.

Через близькість міста до лінії фронту клубу в міжсезоння не вдалося підсилитись бодай одним іноземцем і навіть усіма тими українцями, яких тренер хотів бачити у команді (угода з Унгуряном зірвалась, найкращий форвард попереднього чемпіонату Вадим Заплотинський вирішив залишитись у «Київ-Баскеті»), але певний фундамент в «Запоріжжі» є. Ця команда точно прогресуватиме і точно буде ближчою до лідерів, аніж до аутсайдерів – проте питання, чи настільки близькою, щоб реально боротись за третю позицію і півфінал плей-оф, досі залишається відкритим.

Багато що у цьому контексті прояснить другий блок баблів регулярного чемпіонату, у якому «Запоріжжя» зіграє з трьома західними командами – «Говерлою», «Політехнікою» та «Рівним». По його завершенню оцінити перспективи підопічних Плеханова стане набагато простіше.

Як далеко зайдуть команди, що зробили ставку на легіонерів?

Ринок українських гравців не безмежний – тож навіть у час великої війни командам, що не мають власної продуктивної академії чи фінансових можливостей запрошувати найкращих наших баскетболістів, доводиться виходити на легіонерський ринок, щоб залишатися конкурентними у боротьбі із топами.

Прямо зараз іноземні баскетболісті (усі вони – американці) є у п’яти командах Суперліги – і відомо про бажання принаймні ще однієї, одеської «Біпи», підсилити ростер легіонером. Для усіх п’яти це визначальні гравці та люди, від яких дуже суттєво залежатимуть підсумкові результати, але виділяти потрібно, перш за все, кейси «Київ-Баскета», «Рівного» та «Мавп». Це ті випадки, коли вдала інтеграція іноземців впродовж сезону зробить командами щонайменше фаворитами другого ешелону, а невдала – призведе до гучного фіаско. Іншими словами, їхня залежність від легіонерів буде дуже і дуже суттєвою.

Ілайджа Джойнер з «Рівного» – потенційний претендент якщо не на нагороду MVP сезону, то на першу його символічну збірну, але без американського захисника його команда – дебютант Суперліги, чимало гравців якої лише тут і зараз отримує досвід виступів у елітному дивізіоні нашого чемпіонату. У Черкасах американці Джейлен Далкорт та Армоні Фостер – це фундамент задньої лінії, без продуктивної роботи якої усе потужне підсилення передньої (Агафонов, Андрій Кальніченко, Роман Новіков) цілком може виявитись марним. А «Київ-Баскет» – взагалі єдина команда чемпіонату, що вибрала повну легіонерську квоту, підписавши максимально дозволених регламентом трьох американців. Бо чимало лідерів української частини складу влітку пішло, і замінити їх на внутрішньому ринку було просто нереально.

Оцінюючи іноземців, що приїхали грати в Україну у 2023-му, варто пам’ятати про кілька дуже важливих аспектів. По-перше, це й близько не гравці рівня Арчі Гудвіна, Джиана Клавелла, Діанджело Харрісона чи Майка Кеффі, що грали у Суперлізі в останніх сезонах до повномасштабного вторгнення – ані за класом, ані за фінансовими вимогами. По-друге, те, що вони висловили готовність приїхати в Україну під час війни, ще не означає успішну адаптацію до життя з повітряними тривогами, обстрілами та комендантською годиною – ми вже маємо кейс Трентона Клейтона з «Рівного», який залишив команду після перших же тренувань, і не можемо стверджувати, що це останній подібний випадок. По-третє, у Суперлізі вистачає тренерів, які в принципі ніколи раніше не працювали з легіонерами – або працювали зовсім трохи і цей досвід не був однозначно позитивним.

Проте у будь-якому випадку інтрига стосовно команд, що зробили ключовий акцент на іноземців – просто неймовірна. Чи знайдуть вони оптимальне застосування для тащерів-американців у чемпіонаті, де регулярно доводитиметься грати три матчі за три дні? Чи будуть поруч із легіонерами прогресувати українці? Чи вистачить в іноземців – у першу чергу, це стосується Джойнера, який має найбільш зрозумілий профайл та грав у коледжі у топового студентського тренера Ріка Пітіно – мотивації дограти в Україні до кінця сезону, чи вони скористаються першою ж можливістю переїхати до більш спокійного чемпіонату? Хто збере три «так», буде дуже високо у фінальній таблиці – цілком можливо, навіть у першій трійці.

Що збудує «Кривбас», який зайшов у Суперлігу в останній момент?

Дебютант чемпіонату очікувано розпочав сезон серією невдач – програв усі три матчі стартового баблу з сукупною різницею «-70», набираючи в середньому лише трохи більше 50 очок за матч. Втім, це не привід «забивати» на цю команду. Навпаки, криворізький сюжет – один з найцікавіших у всьому українському сезоні, тому що зараз ми фактично у прямому ефірі спостерігаємо за процесом створення конкурентоспроможної команди елітного дивізіону майже з нуля.

«Кривбас» – не єдиний літній новачок Суперліги. Але якщо «Рівне» йшло до підвищення у класі впродовж кількох років і декілька сезонів награвало український кістяк складу, гравці якого мають хороший досвід спільної боротьби за нагороди «вишки», криворізька команда отримала підтвердження власного підвищення в останній момент – коли внутрішній ринок був майже повністю вибраний, а часу на повноцінний тренувальний табір якщо і залишалось, то впритул.

Проте регламентом нового чемпіонату Суперліги заплановане проведення плей-оф (дійде до нього справа у реальному житті, на 100% зараз ніхто не скаже, але офіційні документи передбачають, що вісім найкращих команд регулярного сезону зіграють у поєдинках на виліт), і поразки на старті першості взагалі не є критичними – «Кривбас» цілком може дозволити собі витратити перше коло на добудову команди, а вже у другому та третьому вирішувати турнірні питання і вмикатися у боротьбу за восьму позицію. Вона обіцяє бути дуже щільною, але навряд чи за стартові 10-12 турів криворізька команда втратить настільки багато очок, щоб не отримати свій шанс.

Минулорічна львівська «Політехніка», що збиралась приблизно у тих самих умовах, розраховуючи на гравців, які не знадобились іншим командам, власну молодь та людей з Вищої ліги, зайшла дуже далеко – посіла підсумкове п’яте місце і стала найкращою серед тих, хто не був у боротьбі за нагороди (причому повністю українським складом, без виходу на легіонерський ринок). Зараз здається, що це зависокий орієнтир для «Кривбасу», однак не будемо забувати, що у першому баблі команда Сергія Корабльова грала з чинними чемпіоном та бронзовим призером і головним претендентом на звання прориву року «Запоріжжям». Далі календар буде простішим, суперники – ближчими за рівнем, а тиск – меншим, бо все виглядає так, що цій команді просто немає чого втрачати.

Період дозаявок в українському баскетболі триває до кінця лютого – тож ніхто не забороняє «Кривбасу» навіть виходити на легіонерський ринок та підсилювати команду іноземцями. І весь цей процес загалом, від пошуку підсилення в умовах, коли його практично немає де шукати, до пошуку чи виховання лідера на майданчику, який братиме на себе гру у складних ситуаціях та кінцівках близьких матчів, неймовірно цікавий. Бо відбувається він не за закритими дверима від час передсезонних зборів, а прямісінько перед нами.

Фото: ФБУ