6 найкращих трансферів вільних агентів «Динамо» у XXI столітті
Поодинокі успішні випадки.
У «Динамо» в останні декілька років сильно змінилася трансферна політика, а особливо з початку повномасштабного вторгнення РФ. Зараз складно уявити, щоб кияни дозволяли собі відносно дорогі підписання або загалом запрошення одразу кількох платних виконавців. Тому, наприклад, не дивно, що єдині переходи поточного сезону – це вільні агенти (Андрій Ярмоленко та Максим Брагару, за якого доведеться заплатити лише компенсацію за виховання футболіста).
До пошуку безплатних гравців клуб вдавався й раніше, але результат переважно не вражав. Взяти хоча б останні 10 років: Кулач, Костевич, Беніто, Шабанов, Замбрано, Громов, Гладкий, Петрович, Федорчук та інші.
І загалом «чуйка» на вільних агентів «Динамо» історично підводила. Однак винятки все ж були – згадуємо найкращі з них у XXI столітті.
6. Микола Морозюк, 2015 рік
У випадку Морозюка у 2015 році це було повернення у рідну команду. Микола – фактично вихованець «Динамо», бо потрапив у структуру у 17-18 років. Дебютував ще у сезоні 2006/07, але закріпитися не вдалося – до 2010-го провів всього 18 матчів та відправлявся в оренди до «Оболоні» і «Кривбаса», а потім повноцінно перейшов у донецький «Металург».
Рівно через 5 років відбувся зворотний трансфер вільним агентом – до речі, разом з Жуніором Мораєсом. Натуралізованого бразильця у списку не буде – нехай за ігровим впливом він міг би претендувати, але навряд залишив про себе хороші спогади у вболівальників.
Морозюку на той момент було 27 та мало що вказувало на те, що він стане важливим гравцем. Сталося по-іншому – під 10 голів та під 100 ігор за три з половиною роки, три виграних трофеї, 20+ асистів, навіть отримання статусу капітана та виклик у збірну України після довгої паузи.
Микола виділявся універсальністю – грав справа як захисника, так і півзахисника (такий собі аналог Олександра Караваєва).
Потім оренда в «Різеспор» та пізніше повноцінний переїзд у Туреччину. Морозюк вже завершив професійну кар’єру – сьогодні бере участь у медійному проєкті «Руха».
5. Карлос Де Пена, 2019 рік
Найсвіжіший приклад, який сильно виділяється на тлі потоку провальних трансферів вільних агентів. Щоправда, і він першочергово здавався таким – «Динамо» влітку 2019-го взяло 27-річного гравця, який за 2 попередніх роки мав два 6-місячних періоди перебування без клубу та практики у професійному футболі. Між ними – сезон у рідному уругвайському «Насьйоналі» з 1+1 у 26 матчах.
Але Де Пена здивував – став основним лівим вінгером на тлі травм Беньяміна Вербича та виявився розумним і креативним виконавцем, що в УПЛ допомагало киянам. За три роки Карлос зіграв 102 матчі (19 голів та 19 асистів) і виграв 5 трофеїв.
Після «Динамо» Де Пена влаштувався у бразильський «Інтернасьйональ» з початком повномасштабного вторгнення – також зумів закріпитися, маючи станом на цю мить 10 голів та 14 асистів у 99 зустрічах.
У березні 2022-го уругваєць виклав такий пост в інстаграмі:
«Моє серце з українським народом, моїми колегами та їхніми родинами. З кінцем цього жаху, що відбувається. Не розумійте неправильно те, що ви читаєте, і не копіюйте та не вставляйте те, що підходить вам.
Моє серце прагне до України, і я просто хочу, щоб це закінчилося».
4. Тарас Михалик, 2006 рік
У нульових трансфери були не настільки прозорими, як зараз, тож достеменно про деталі деяких угод немає повної інформації. Однак Transfermarkt вказує, що перехід Михалика із «Закарпаття» у 2006 році відбувся саме на правах вільного агента (коли такої впевненості портал немає, то проставляє знак питання).
Для Тараса сезон 2005/06 був дебютним на рівні елітного дивізіону – до цього він 3 роки провів у київському ЦСКА у першій лізі. Йому вистачило 6 місяців за ужгородську команду на вищому рівні, щоб привернути увагу «Динамо».
Сам Михалик про це згадував наступним чином:
«Досі я не знаю, хто був цією людиною та чим привернув її увагу. Можливо, іграми у вищій лізі за «Закарпаття». Ніколи, мабуть, не забуду, як приїхав у відпустку та збирався з другом на пробіжку. Тут дзвонить телефон, співрозмовник представився Ігорем Суркісом та запропонував спробувати сили у складі «Динамо».
Тарас провів у Києві 7 років: 187 матчів, 6 трофеїв, 32 виходи у складі збірної України. Потім, звісно, не надто приємний відрізок – трансфер у московський «Локомотив» влітку 2013-го та 6 років перебування у Росії.
У 2019-му Михалик повернувся у рідний Луцьк – спочатку ще трохи пограв за місцеві «Волинь» та «Вотранс», а тепер активно волонтерить, розвозить гуманітарну допомогу, відвідує благодійні матчі та намагається займатися розвитком футболу у регіоні. Період у «Локомотиві» натомість негативно згадував в одному з інтерв’ю:
3. Тіберіу Гіоане, 2001 рік
Румунський легіонер, який провів у «Динамо» 10 років та зіграв 265 матчів, дорісши свого часу до статусу капітана. Втім, ці 10 років переривалися на серйозні труднощі у житті Гіоане.
Детальний матеріал про важку долю Тіберіу у 2021-му написала Ірина Козюпа:
Якщо коротко, то у футболіста виникли проблеми, які були пов’язані з втратою батька – він працював на фурі (возив вантажі з Австрії) та пропав безвісти. Це сильно вплинуло на Гіоане, який приїхав у «Динамо» вже з цією проблемою, яка згодом тільки загострилася через стрес та спровокувала збій організму. У 25 він переніс мікроінсульт на зборах у Португалії – випав через це на 2 роки, але поборов хворобу і повернувся у футбол. Та не просто повернувся, а знову виборов місце у стартовому складі.
Кар’єру Гіоане завершив у 30 років у 2011-му, хоча встиг залишити слід у «Динамо». Його, до речі, доволі тепло провели вболівальники – банером з фразою «Veni, vidi, vici» («Прийшов, побачив, переміг»), яка була на його тату.
Тіберіу за час свого перебування в Україні довів справді високий клас – міг зіграти на кількох позиціях, а після закінчення професійних виступів неодноразово збирав відгуки, що був одним з найбільш недооцінених гравців.
Та й тим паче румуна у молодому віці у «Динамо» запросив Валерій Лобановський, а це солідний маркер. У Києві Гіоане зібрав увесь комплект нагород (8 трофеїв) та однозначно має вважатися успішним трансфером.
1-2. Сергій Ребров/Андрій Шевченко, 2005 та 2009 роки
Напевно, зайвих коментарів не потрібно. Повернення обох легенд з «Вест Гема» та «Челсі» відігравало важливу роль, навіть якщо намагатися прискіпливо ставитись до їхніх результатів під час другого періоду у клубі.
Обидва поверталися у Київ у статусі легенд та обидва точно мали величезний вплив перш за все на роздягальню команди. На жаль, водночас вдруге перетнутися на полі не вдалося – Ребров пішов за півтора року до того, як приїхав Шевченко.
І загалом це також нагадує кейс трансферу Ярмоленка влітку, але для потрапляння у цей список майбутньому спортдиректору ще зарано.
Бонус: Олег Гусєв, 2003 рік
Згадуючи проблему з відсутністю інформації про трансфери нульових, бонусом додаємо Олега Гусєва. У жодному з джерел немає даних про можливу компенсацію за перехід з «Арсенала» влітку 2003-го після дебютного сезону у чемпіонаті України, а Transfermarkt маркує цей трансфер якраз знаком питання.
Загалом у рейтинг не потрапили гравці, які приходили безплатно в академію, там проявляли себе та пробивалися в основну команду – бо це історія про молодіжний футбол.
У Гусєва інша ситуація – з дорослого футболу «Арсенала» у дорослий футбол «Динамо» з подальшим стрімким прогресом.
Олег – справжня легенда клубу та збірної України: провів у Києві близько 15 років кар‘єри (317 матчів, 59 голів, 36 асистів, 16 трофеїв). Сьогодні допомагає Олександру Шовковському у тренерському штабі.
Фото: «Динамо»
