Чому Стефенс залишив «Прометей», як «Ульм» збирає топ-талантів Європи і чи варто чекати прогресу від Войналовича? Спитали у нового спортдира «титанів»
Ексклюзивне інтерв’ю з Броніславом Вавжинчиком.
У міжсезоння півфіналіст попереднього розіграшу Єврокубка «Прометей» підсилив не лише суто баскетбольну команду, але й клубний офіс також. До організації у якості спортивного директора приєднався поляк Броніслав Вавжинчик – колишній скаут чинного чемпіона Німеччини «Ульма», турецького «Фенербахче» та польської федерації баскетболу.
На самому початку підготовки «титанів» до нового сезону – команда вперше зібралася у новому складі 22 серпня, а 31 серпня вже зіграє дебютний передсезонний поєдинок, – баскетбольна редакція Tribuna.com поспілкувалась із Вавжинчиком як людиною, що безпосередньо впливала на процес комплектації команди.
І отримала вичерпні відповіді – про новачків команди та зіркового Дейвона Ріда з НБА, український ростер і навіть Джеремі Сохана з «Сан-Антоніо», із яким кар’єра нового спортдира «Прометея» дуже тісно пов’язана.
«Я з Вроцлава, зараз кожна четверта людина у моєму місті – це українець. Для мене тут немає нічого нового з точки зору культури»
– Розкажіть, як ви взагалі опинились у «Прометеї». Як з’явилась ця можливість, хто був ініціатором вашого запрошення?
– Ініціатором був тренер Ронен Гінзбург, якого я вперше зустрів два роки тому.
Я зробив собі ім’я завдяки власному сайту eurospects.com, який я заснував і який, на мою думку, є головним джерелом інформації у мережі про найгарячіших баскетбольних проспектів у Європі. Потім я чотири роки працював скаутом у німецькому «Ульмі», який за цей час став однією з найкращих молодіжних програм Європи – у нас було двоє гравців, обраних у першій десятці драфту НБА, Кіліан Хеєс та Джеремі Сохан. А попередній сезон я відпрацював у Євролізі з «Фенербахче», що дало мені ще більше престижного досвіду клубної роботи на високому рівні та підготувало до такої можливості, як у «Прометеї».
Ми були знайомі з Гінзбургом, зустрілися під час попереднього клубного сезону у Туреччині, коли «Прометей» приїздив грати виїзний матч Єврокубка з «Бурсаспором», і розпочали з того моменту більш ґрунтовне спілкування. Тренер вважав, що «Прометею» потрібен такий фахівець, як я, щоб вийти на ще більш серйозний рівень.
– Рішення приєднатися до клубу, який не грає у рідній країні через війну, навряд чи можна назвати простим. Чи були у вас якісь побоювання з цього приводу, що взагалі думали?
– Насправді, ні. «Прометей» грає в іншій країні, але мої колеги роблять чудову роботу з точки зору логістики та організації усіх процесів. Так, можливо, немає відчуття, що ти вдома, але на професійному та спортивному рівні жодних складнощів немає.
Що стосується особисто мене, коли ми починали перемовини із клубом про співпрацю, тривало обговорення можливості переїзду «Прометея» з Риги до одного з польських міст. Зараз у Польщі грає українська волейбольна команда («Барком-Кажани» – прим. авт.), і було бажання у польського уряду, польського міністра спорту, бачити у себе й українську баскетбольну команду також. В якийсь момент ми зрозуміли, що цього переїзду не станеться, і менеджмент «Прометея» спитав у мене, чи готовий я прийняти пропозицію за таких умов. Але я не мав гострої необхідності повертатися до Польщі – скоріше, навпаки, робота у закордонному клубі здавалася мені більш престижною опцією. Я хотів подивитися, які можливості у мене є на міжнародному рівні.
Минулий сезон, як я вже казав, я відпрацював у Туреччині, але Рига – це значно приємніше для мене з точки зору культури та близькості до дому. Проте це не був якийсь великий фактор. З огляду на те, що я укладав із клубом достроковий контракт, на співбесіді президент «Прометея» Володимир Дубинський питав у мене про те, чи готовий я буду переїхати з клубом в Україну після завершення війни. І я сказав, що на 100% готовий. Я сам із Вроцлава, і зараз кожна четверта людина у моєму місті – це українець. Тобто, для мене у цьому немає взагалі нічого нового з точки зору культури, і я не здивуюся, якщо в один день я буду працювати на українській землі.
– Ви вже торкнулися теми власного досвіду в «Ульмі», клубі, що зробив собі ім’я завдяки роботі з топовими проспектами – Хеєсом, Хуаном Нуньєсом зі збірної Іспанії у попередньому сезоні, ще кількома цікавими молодими гравцями. Що є настільки особливого у цьому проекті, як він збирає усіх цих талантів?
– Перш за все, це інфраструктура абсолютно топового рівня. Тренувальний центр клубу був збудований кілька років тому, загально на нього витратили, якщо я правильно пам’ятаю, близько 25 мільйонів євро. І коли будь-який молодий гравець приїздить просто подивитися, що таке «Ульм», він залишається у захваті. Це дуже потужний рекрутинговий інструмент – інфраструктура, яку я сміливо можу назвати витвором мистецтва.
Але інфраструктура – це лише об’єкти, будівлі. Також «Ульм» – це про цілі та місію клубу, яка багато в чому відрізняється від інших. Так, у минулому сезоні вони стали чемпіонами Німеччини, але у клубі чудово розуміють, що не можуть бути чемпіонами щороку, що не можуть щороку конкурувати із більш заможними та статусними «Альбою» і «Баварією». Тому основні завдання там – це робота з аудиторією, це створення та просування власного бренду на світовій баскетбольній сцені. Клуб дозволяє ось цим молодим талантам робити перехід у дорослий баскетбол саме у себе та досягати найвищого рівня, на який вони здатні тут і зараз.
Я вважаю, що ось цей період, між 19 та 22 роками, коли гравців зазвичай і драфтують в НБА – взагалі найважливіший у кар’єрі кожного баскетболіста. Якщо він не грає постійно у цьому віці, то може втратити щось, що не отримає згодом. Звісно, всі ці проспекти – ще не готові гравці, вони не сформовані на 100%, вони робитимуть помилки, але клуб розуміє це, дозволяє баскетболістам грати через ці помилки, позбуватися їх у процесі, та просуває своїх талантів на міжнародному рівні.
Мені здається, що інших подібних прикладів на високому рівні у Європі просто немає, тому що ось такий підхід суттєво впливає на чисті спортивні результати. Але «Ульм», скажімо так, це місце, де із цим можуть жити. Клубна філософія, головний пріоритет клубу – створювати найсприятливіші обставини для найталановитіших гравців світу та дозволяти їм розвиватися.
– З іншого боку, «Фенербахче», де ви працювали у попередньому сезоні – це кардинально інший проект, орієнтований лише на результат. Завдання – перемога у Євролізі, постійний тиск. Який досвід ви звідти винесли?
– Фантастичний досвід. Один рік у «Фенербахче» – це як п’ять років у будь-якому іншому європейському клубі. І я не перебільшую. Тиск з боку фанатів шалений – «Фенербахче» має близько 40 мільйонів вболівальників у Туреччині та по всьому світу. Переважна більшість з них йде від футболу, але всі команди клубу між собою пов’язані. Для того, щоб працювати у Стамбулі, треба розуміти навколишнє середовище та обставини. Приведу ось такий приклад: Неманья Б’єлица зараз вже не у праймі, у нього залишилось лише кілька років професійної кар’єри, але він – найголовніше та найгучніше ім’я в історії клубу. І фани хочуть бачити його у команді. Тому «Фенербахче» іноді доводиться йти за іменами – не за тими гравцями, які найкраще підходять команді у суто баскетбольному плані, а за тими, кого прагнуть вболівальники.
Але найбільш неймовірна частина – це матчдей у Євролізі. Шалені вболівальники, неймовірна концентрація команди, переможна культура, яка у «Фенербахче» дуже сильна. І я зараз кажу не лише про гравців та тренерів, це стосується усіх в організації – маркетологів, медійників, адміністративного персоналу. А ще я зрозумів, що означає ось ця кооперація команд і як це працює. Усе йде від футболу – якщо баскетбол має хороші результати, але футбольна команда страждає, ти відчуваєш це. Це відчувається у кожному клубному департаменті. Тобто, головне, чому я там навчився – це працювати під тиском та бути настільки сконцентрованим на поставленій меті, наскільки це взагалі можливо.
«Я б не називав підписання Ріда ризиком. Це питання того, чи буде він просто хорошим гравцем у Європі, чи дуже-дуже хорошим гравцем»
– Перед тим, як стати спортивним директором «Прометея», ви багато років пропрацювали скаутом. Чи є якесь одне ім’я, яким ви пишаєтесь найбільше?
– Напевно, це мають бути Хеєс та Сохан. Джеремі Сохан – єдиний активний польський гравець НБА, який тільки-но завершив свій дебютний сезон у «Сан-Антоніо», і всі пов’язують мене з ним, тому що мені пощастило бути першим, хто побачив у ньому баскетбольний діамант. Це було десь із сім років тому, коли я повноцінно ще навіть не працював скаутом. Потім я працював в «Ульмі», привів його в систему клубу, у польську баскетбольну федерацію – тобто, ми дійсно сильно пов’язані. Я вважаю, що ми дуже суттєво допомогли один одному у власних кар’єрах, і саме Сохан – найбільш впливове ім’я у моїй скаутській роботі.
Але зараз, насправді, про проспектів є настільки багато інформації у мережі – різноманітні рейтинги, висвітлення дитячих та молодіжних змагань, і кожен, хто вважається дійсно хорошим скаутом, знає усі головні імена у світі. Це легка частина роботи. Більш складна та вимоглива частина – здобувати важливу інформацію про конкретних гравців чи знаходити талантів, яких чомусь ніхто не помітив, які не мають ніякої медійності. Так, Сохан – найбільш гучне ім’я, з яким мені доводилось працювати, але у нас в «Ульмі» були й інші люди, на яких чекає успішна міжнародна кар’єра. Наприклад, Ігор Миличич-молодший, син головного тренера національної збірної Польщі Ігора Миличича.
– Схоже, що ось цей підхід – знайти цікавих гравців, яких не побачили інші, ви використовували при формуванні нового ростера «Прометея». Ми усі знали, хто такий Дейвон Рід, але інші нові американські гарди, Маркус Кін та Рональд Марч, і близько не мають настільки ж потужної баскетбольної біографії. Це ті гравці, що можуть стати стілами, від яких ви очікуєте суттєвого ривку у новому сезоні?
– Так, ми концентрувалися на баскетболістах, які зараз знаходяться у фізичному праймі власних кар’єр. «Прометей» грає у дуже агресивний та інтенсивний баскетбол, тому нам потрібні були хлопці, що будуть готові до цього фізично та відповідатимуть стилю нашого тренера. Інша річ, на яку ми також уважно дивилися – це люди, яким є що доводити. Ми даємо гравцям можливість показати себе та виблиснути у команді високого рівня, що виступає у Єврокубку, і довести, що на них, можливо, варто було б колись подивитися і клубам Євроліги.
Зараз треба бути дуже креативним на ринку, тому що все, що відбувається у Сполучених Штатах, суттєво впливає на баскетбол у всьому світі. Зараз кожна команда НБА отримала право укладати третю двосторонню угоду, що означає, що у лізі з’явилося 30 нових робочих місць – але є сотня хороших гравців, які претендують на ці місця і не хочуть навіть дивитися у бік Європи. Також ми маємо враховувати, наскільки багато грошей є в азійських клубів – у Південній Кореї, Японії, Китаї. Тому постійно треба щось вигадувати, дивитись на гравців, які не є стовідсотково правильною та успішною ставкою. Потрібно збирати інсайдерську інформацію, шукати недооцінений талант і найголовніше – аналізувати, як той чи інший баскетболіст підходить «Прометею» за стилем.
Якщо зібрати це все докупи та провести хорошу роботу, можна трохи зчитерити на ринку. Ось це і є справжня цінність моєї позиції у клубі – ми маємо бути креативними та уважно прораховувати всі ризики.
– Якщо подивитися на комплектацію «Прометея» ретроспективно, то першим підписанням клубу після завершення сезону був Ондржей Балвін, а одразу після цього ви закривали другу вакансію центрового – спочатку взяли Джихайва Флойда, який не пройшов медогляд, а потім запросили Тая Одіасе. Акцент на гравців передньої лінії був більш ніж очевидним – чи підтверджує це той факт, що європейський ринок зараз як ніколи маленький стосовно хороших бігменів?
– Так. Я вже згадував, що в Азії баскетболістам платять дуже великі гроші – але зазвичай саме гравцям фронткорту. Китай ще 50/50, а от Корея та Японія беруть переважно лише центрових-легіонерів, у них немає дефіциту власних маленьких гравців. Тому бігмени дійсно користуються дуже високим попитом, бо якщо вони їдуть на азійські ринки, де їм платять хороші гроші, очевидно, що у Європі їх стає суттєво менше. Тому, дійсно, першочергово ми закривали саме цю позицію.
Також після того, як ми продовжили Балвіна, було цілком очевидно, що ще ми повинні були додати до нашої передньої лінії – знайти більш атлетичного центрового. На той момент у нас ще не було повної інформації стосовно продовження контрактів із гравцями на інших позиціях, а по центровим ми розуміли все майже одразу і пішли за тими, хто був нам потрібен.
– Кого з гравців з нового ростеру «Прометея» особисто ви вважаєте найбільш вдалим підписанням? Хто стане новою зіркою цієї команди?
– Я вірю, що усі наші літні трансфери – дійсно хороші. Не буду використовувати слово «зірка», але скажу, що дуже важливим підписанням може стати Дейвон Рід, якщо він швидко адаптується до вимог європейського баскетболу. На європейському рівні йому потрібно стати більш агресивним скорером, і я вважаю, що у нього є для цього все необхідне. Він дуже універсальний гравець, він може дати нам дуже багато на позиціях другого, третього та навіть четвертого номерів, ми маємо чимало способів використовувати його найкращі навички на майданчику.
Не думаю, що у «Прометея» буде якась чітка зірка чи чітка перша опція – коли сезон завершиться, чимало гравців команди матиме приблизно однакові статистичні показники в середньому за гру. Але універсалізм Ріда, його фізичний профайл та пристосованість до найрізноманітніших лайнапів має стати дуже суттєвим підсиленням для команди. Також це ще один баскетболіст із ментальністю переможця, сильним характером, людина, що може позитивно впливати на команду як на майданчику, так і за його межами. Як це робить, наприклад, Калеб Агада.
– У минулому сезоні Рід був частиною «Лейкерс» та «Денвера», команд-контендерів з НБА, сконструйованих для однієї-єдиної мети – забрати головний приз у баскетболі. Але він ще ніколи не грав у Європі. Чи вважаєте ви його підписання ризикованим, і скільки взагалі часу йому має знадобитися на адаптацію до нових реалій та правил?
– Я б взагалі не називав це ризиком. Це питання того, чи буде він просто хорошим гравцем у Європі, чи дуже-дуже хорошим. Головне, до чого Дейвону треба звикнути, і чому навчитися – це брати на себе більшу відповідальність у нападі. Бо в НБА він був баскетболістом три-енд-ді-типу, грав переважно без м’яча, та вважався захисним спеціалістом по найкращих гравцях суперників. Також йому треба пристосуватися до того, що у європейському баскетболі йому необхідно буде швидше виконувати кидки – тобто, адаптувати власну гру під європейський простір на майданчику, якого тут менше, аніж в НБА. І, звісно, агресивніше атакувати клоузаути, із чим багато американських гравців має проблеми, допускаючи пробіжки.
З усім іншим, я думаю, проблем не буде. З точки зору тактики, з точки зору професіоналізму – Рід це той гравець, який живе у тренувальному залі, який уважно вивчає суперників та шукає їхні слабкі місця. Це колишній баскетболіст НБА, фактично чинний чемпіон ліги, якій відіграв у ній понад 100 матчів. Звісно, ми не маємо очікувати, що кожного разу, коли Рід отримуватиме м’яч, він забиватиме – це баскетболіст іншого профайлу. Але якщо дивитися на командну картину в цілому, я вважаю, що це чудове підсилення.
– Ді Джей Кеннеді та Ді Джей Стефенс були не лише лідерами, а й у певному сенсі обличчями «Прометея» у попередніх сезонах. Влітку обидва залишили команду. Чому так сталося, у чому була логіка такого рішення клубу в цілому та вас як менеджера?
– Щодо Кеннеді, це питання здоров’я гравця. Він травмувався у минулому сезоні, фактично він травмований і зараз і лише проходить реабілітацію – яка, до речі, йде чудово, тому не дивуйтесь, якщо десь в середині сезону він повернеться на майданчик. Скажімо так, ми не закриваємо двері перед ним, але в якийсь момент ми просто закрили усі наявні вакансії у складі. Тому зараз ми лише можемо побажати йому удачі. Окрім фактору здоров’я, ми загалом хотіли покращити кидковий рівень «Прометея» у міжсезоння, і Ді Джей не ідеально вписувався у наші побажання до гравців на позиції, які ми мали закривати.
Що стосується Стефенса, «Прометей» запропонував йому продовження контракту одразу після завершення попереднього сезону, але він відхилив нашу пропозицію і ту суму, яку ми готові були йому платити. Він отримав набагато більш вигідний варіант з азійського ринку, який ми на той момент просто не могли повторити. Але він все ще значить дуже багато для нашого клубу, ми дуже раді за нього та вдячні за те, що він зробив для команди. Ми розійшлися друзями та зберегли хороші стосунки.
– Очевидно, що якщо мова йде про покращення кидкової складової, то головна людина із новачків у цьому аспекті – це Арнольдас Кульбока, який додасть «Прометею» загрози з дистанції на третій-четвертій позиціях. Як ви прийшли до цього підписання, бо інтересу до литовського форварда після хорошого сезону у «Промітеасі» вистачало?
– Ми висловили зацікавленість у цьому гравцеві доволі рано, але Кульбока чекав на пропозиції із Євроліги. Цього літа ним реально цікавились шість команд Євроліги. Він тренувався у таборі у Валенсії, який йому влаштував агент, і «Валенсія» була саме тією командою, від якої Арнольдас очікував отримати реальну пропозицію. І все було дуже-дуже близько.
Ми весь час були у боротьбі за цього гравця, але спочатку, очевидно, його пріоритетом була Євроліга – нам довелося чекати. Звісно, ми придивлялися і до інших баскетболістів на цю роль, але не могли знайти гравця, щодо якого ми були б впевнені – ось цей хлопець точно дасть «Прометею» більше, аніж Кульбока. У певний момент перспектива отримати контракт у Євролізі стала для Арнольдаса більш далекою, і він почав куди більш позитивно ставитись до розгляду пропозицій від клубів трохи нижчого рівня.
У підсумку все звелося до нас та ще однієї команди Єврокубка, яка запропонувала Кульбоці значно більше грошей. Але він повірив у те, що, граючи у нашій системі та у нашого тренера, зможе опинитися у центрі уваги і у підсумку отримати не просто інтерес з боку клубів Євроліги, а реальні пропозиції. І, звісно, важливим фактором стала відносна близькість до дому. Арнольдас – литовець, у фронт-офісі «Прометея» теж є литовські фахівці, і це теж допомогло вирішити ситуацію на нашу користь.
– Якщо не брати до уваги потенційне повернення Кеннеді, на яке ви натякнули, чи є склад «Прометея» на новий сезон повністю укомплектованим, чи варто чекати на якісь додаткові підписання?
– Так, у нас повністю зібраний склад, яким ми плануємо розпочати новий сезон. Також із нами у тренувальному таборі зараз працюють ще двоє баскетболістів (В’ячеслав Бобров та Олександр Бєліков – прим. авт.), які мають допомогти нам у той час, коли основні гравці відновлюються після травм та незначних пошкоджень, і самі, не маючи контрактів з іншими клубами, готуються до нового сезону. Це взаємовигідна історія, але це лише екстра-допомога на короткий період часу. Якщо із результатами медичних обстежень усіх гравців все буде добре, станом на цей момент ми не плануємо ще якихось додаткових підписань.
Звісно, дуже складно робити якісь висновки після лише одного тренування із м’ячем. Ми маємо побачити, як баскетболісти взаємодіють один з одним на тренуваннях, як вони грають один з одним у передсезонних матчах, і потім ми вже будемо вирішувати, чи повністю ми задоволені тим, що будуємо.
«Чудово, що Санон залишився у «Прометеї». Ми намагаємось створювати для нього унікальні умови»
– Розумію, що зараз про це ще дуже складно судити, але все ж – чи вважаєте ви нову команду «Прометея» сильнішою за минулорічну?
– Як я вже казав, у новому складі ми додали у шутингу – це просто математика та аналітика сучасного баскетболу. Якщо повернутись у попередній сезон, то Єврокубок «Прометей» програв у матчі з «Тюрк Телекомом», командою, у якої просто було більше якісних шутерів, перевірених великими та важливими поєдинками. Коли гра зводиться до кінцівки і кількох вирішальних володінь, ти покладаєшся на креативних гравців, що не бояться моменту. Ми пам’ятали про це, оскільки цілимось дуже високо у новому сезоні.
Також ми намагались створювати якомога більшу глибину складу, оскільки пам’ятаємо усі ці проблеми із травмами, що були у команди наприкінці минулого сезону. А історія вчить нас, що виграє у підсумку найбільш здорова із хороших команд. Також, окрім гравців, ми підсилили і клубний штат. Ще один доктор, ще один фізіотерапевт – ми стаємо ще більш професійною організацією.
Наприкінці сезону, коли йде реальна боротьба за трофеї, якість гравців команд, що залишаються у цій боротьбі до останнього, майже ідентична. Так, ми додали трохи глибини та габаритів, додали трохи шутингу, але це не глобальна різниця у порівнянні із попереднім сезоном. Багато що вирішуватимуть саме дрібні деталі, і у них ми також додаємо. Стаючи ще більш професійними, приділяючи більше уваги дрібницям, ми спробуємо покращити попередній результат або принаймні зафіксувати себе як одну з найсильніших команд Єврокубка на довгій дистанції.
Ми маємо розуміти, що новий сезон буде дуже сильно відрізнятись від попереднього у тому контексті, що більше ніхто у Єврокубку не стане недооцінювати «Прометей». Це просто неможливо. Ми жартуємо із колегами, що наша група у Єврокубку – це група великих грошей, бо вона просто набагато більш сильна та заможна, аніж паралельна. Усі матчі будуть для нас дуже складними, жодних ілюзій з цього приводу ми не маємо.
– Перейдемо до найцікавішого – української частини складу «Прометея», гравців та кандидатів до нашої національної збірної. Заздалегідь було відомо, що в Іллі Сидорова та Олександра Липового є довгострокові контракти з клубом, що вони точно залишаються на новий сезон, але як обстоять справи із їхнім здоров’ям?
– Сидоров повністю відновився, його відновлення після операції пройшло ідеально, і зараз він тренується із повною інтенсивністю. Він на 100% здоровий і на 100% готовий грати.
Що стосується Липового, у нього були певні проблеми зі здоров’ям у національній команді, через які він не зміг зіграти на олімпійському прекваліфаєрі у Туреччині. Але він наближається до своїх оптимальних кондицій. З огляду на те, що на початку тренувального збору ми робимо не так багато контактної роботи, він займається так само, як і усі інші гравці. Те ж саме стосується і Івана Ткаченка, який, як ми сподіваємось, отримає дозвіл повноцінно тренуватися і грати від лікарів приблизно в середині вересня. Йому поки що можна не все, але над фізичними кондиціями він працює разом з рештою команди.
Липовий, ми сподіваємось, буде готовий грати вже зовсім скоро. Можливо, вже у передсезонних матчах.
– «Прометей» прийняв декілька важливих рішень по українських гравцях у це міжсезоння. Іссуф Санон був, якщо я правильно пам’ятаю, взагалі останнім за хронологією гравцем, підписаним командою на новий сезон. У чому тут історія – це клуб вагався, чи варто пропонувати йому новий контракт, чи сам Іссуф хотів вивчити власний ринок та подивитися, що йому можуть запропонувати інші?
– Обидві сторони від самого початку висловлювали інтерес до того, щоб продовжити співпрацю, але ми дали один одному час та простір на прийняття остаточного рішення. У Іссуфа, звісно, є амбіції пограти у закордонних клубах, його агент вивчав різноманітні опції. Також Санон сподівався, що, можливо, у нього з’явиться опція зіграти у Літній лізі НБА. Щоб зіграти там, не можна мати чинного контракту із європейським клубом. Тож і через це також ми відтермінували укладення повноцінної угоди.
Ми щасливі, що він залишився із «Прометеєм» ще на один сезон. Ми маємо можливість продовжити цей контракт і на більш тривалий термін, але це ми вже будемо дивитися у майбутньому. Також обидві сторони мають опцію вирішити, чи продовжуємо ми співпрацю, вже у середині сезону. Я насправді вважаю, що це чудово, що він повернувся, бо ми намагаємось створювати для нього унікальні умови.
Багато хто вірить, що Іссуф – це наступний український гравець, який зробить велику міжнародну кар’єру, ми розуміємо позицію, у якій він знаходиться, і створюємо для нього можливості. Вони полягають не лише у тому, що «Прометей» грає у хороших європейських турнірах – ми готуємо його до того, щоб він міг стати хорошим гравцем-легіонером. Бо очікування від легіонерів завжди і у всіх клубах набагато вищі, ніж від місцевих баскетболістів, потрібно бути стабільним і грати якнайкраще у кожному наступному матчі. Ми даємо йому простір та створюємо ситуацію, завдяки якій він зможе дорости до того рівня, на якому хоче грати.
– Головним підсиленням української частини ростера «Прометея» став Андрій Войналович, який щойно провів дуже сильний олімпійський прекваліфаєр у складі національної збірної, граючи у Туреччині по 37 хвилин в середньому за матч проти хорошої опозиції. Якою ви бачите його роль у команді, і чи варто очікувати від нього великого прогресу вже найближчим часом?
– Почну з того, що ми уклали із Войналовичем контракт на два роки. Він і так був одним із найкращих гравців Латвійсько-естонської ліги у попередньому сезоні та мав велику роль у своїй попередній команді (естонському «Тарту» – прим. авт.). Безумовно, він отримуватиме шанси і на рівні Єврокубка, але скажемо так – усе залежатиме лише від нього. А ми побачимо, на що він здатен на цьому рівні – на п’ять хвилин ігрового часу, п’ятнадцять чи навіть більше.
Андрій дійсно чудово зіграв за національну збірну у серпні. У сучасному баскетболі межі між третьою та четвертою позиціями поступово розмиваються, гравці цих позицій можуть спокійно змінювати один одного, і за своїми габаритами, мобільністю та кидковими навичками Войналович може добре закривати їх обидві. І насправді це розкіш – мати у складі таких українських баскетболістів, як він та Липовий.
Очевидно, що у Войналовичі я бачу ще одного гравця, який має великий простір для прогресу. Він має ставати більш сильним фізично, ставати більш вправним та регулярним шутером. Я не очікую, що він стане супер-важливим баскетболістом для «Прометея» з першого ж матчу, але дуже розраховую на те, що впродовж наступних двох років його роль у команді буде постійно зростати, як і його рівень. Сподіваюсь, що у його особі ми отримаємо ще одного якісного гравця.
– Перед попереднім сезоном, коли «Прометей» мав дебютувати у Єврокубку, першочерговим завданням команди називався чвертьфінал. З огляду на те, що команда, на вашу думку, стала трохи сильнішою та якіснішою, а організація загалом – більш досвідченою на міжнародному рівні, куди ви цілитесь у новому сезоні?
– Дуже високо. Після успіхів попереднього сезону ми хочемо щонайменше їх повторити (вихід у півфінал – прим. авт.). Це реалістична мета, і усі будуть задоволені, якщо так станеться. Але, звісно, ми прагнемо бути у боротьбі до самого кінця та здобути трофей. Немає якогось неймовірного тиску стосовно того, що ми обов’язково маємо вигравати Єврокубок, і будь-який інший результат стане невдачею, але перемога – це приховане бажання кожної людини всередині організації. Не тільки моє, головного тренера чи президента клубу, а й баскетболістів також.
Я вірю, що ми створюємо унікальну переможну культуру. Не лише робимо бренди «Прометея» та українського баскетболу більш впізнаваними у Європі, не лише представляємо країну на європейському рівні, але також будуємо переможні традиції, які дуже важливі для кожного великого клубу. Я вже бачив таке у «Фенербахче» і вірю, що якщо кожен всередині організації прийме ці цінності та поставить перед собою лише переможні задачі, ми зможемо конкурувати із будь-ким на рівні Єврокубка. А там побачимо, хто виявиться найздоровішим та кому пощастить у вирішальних матчах.
– З особистої точки зору що ви хочете привнести у «Прометей» і що хочете отримати від клубу, щоб стати кращим як фахівець?
– Це перша у моєму житті посада спортивного директора. Раніше я впливав на трансфери сотень гравців, але не був тією людиною, що приймає рішення. Сподіваюсь, що мій попередній досвід добре підготував мене до цього нового виклику. Зараз я хочу рости разом із командою. Не лише в тому, що стосується оцінки гравців чи побудови складу – я хочу допомогти започаткувати якісь стандарти та цінності, які залишаться із «Прометеєм» після того, як завершиться мій час у клубі. Допомогти зробити так, щоб клуб перманентно знаходився на високому рівні.
Я дуже вдячний за те, що можу знаходитись зараз у цій позиції. Я вивчав чимало ситуацій, шукав середовище, у якому я можу стати сильнішим як менеджер – і як баскетбольний розум, і з точки зору розвитку власних комунікативних навичок, навичок управління людьми. Тому я налаштований віддати все, що можу, для того, щоб зробити «Прометей» кращим, ніж він був у той момент, коли я прийшов працювати в клуб.
– Ронен Гінзбург – дуже досвідчений тренер, який понад 20 років працює на високому рівні у європейському баскетболі. Наскільки він складна людина у повсякденній роботі, чи у вас із ним чудова взаємодія?
– Взаємодія чудова, але маю сказати, що це не так вже й легко. Гінзбург – прекрасна людина, усі хочуть знаходитись поруч із ним, але він дуже вимогливий і іноді може бути дуже прямолінійним стосовно того, що він хоче і що йому необхідно. Якщо для тебе це щось нове, то до цього просто потрібно звикнути. Але водночас Гінзбург – дуже гнучкий, кожен у команді та всередині організації отримує задоволення від роботи із ним, він чудовий тренер та в принципі, на мою думку, головна причина того, чому «Прометей» був настільки успішним як баскетбольна команда останнім часом.
У команді він – справжній бос, всі розуміють та приймають це. У нього є своє бачення, але водночас і правильне бачення. Я отримую велике задоволення від роботи із ним. Ми постійно спілкуємось, тепер я чудово розумію його баскетбольну філософію, але він дозволяє й мені задіювати свої найкращі якості та найсильніші сторони. Я трохи здивований тим, наскільки швидко ми знайшли спільну мову, але Гінзбург – дуже досвідчений тренер, дуже відкритий у комунікації стосовно власних правил та ідей, і ось цей період пошуку у нас пройшов дуже швидко.
– Наостанок уявімо, що сезон «Прометея» завершується сьогодні. Чого має досягти команда і чого маєте досягти особисто ви, щоб сезон можна було назвати успішним?
– Перемога у Латвійсько-естонській лізі тут навіть не під питанням, ми маємо просто її здобути. Я буду щасливим, якщо ми дійдемо до фіналу Єврокубка, а що вже трапиться у фіналі – те й трапиться. Але ми все одно намагатимемось здобути трофей. Це мій перший сезон на подібній роботі, тому, можливо, я хочу забагато, але вже як є.
