Польща – Попелюшка Євробаскету-2022. Пройшла через дуже брудні конфлікти, а тепер вражає командною грою
Винесли словенців із Дончичем і боротимуться за медалі.
Три з чотирьох команд-учасниць півфіналу чемпіонату Європи з баскетболу – певною мірою несподіванки.
Ми не надто вже сильно чекали на цій стадії турніру іспанців – бо зміна поколінь, відсутність яскравих зірок та нерозуміння, хто вестиме команду за собою у вирішальний момент. Не дуже чекали й на Німеччину, навіть попри фактор домашнього чемпіонату, шаленої підтримки трибун та, у певних матчах, лояльності арбітрів – бо коли лідером якоїсь команди є Денніс Шредер, вимагати від неї стабільно (ключове слово) хороших результатів доволі складно.
Але усі інші сюрпризи затьмарив неймовірний виступ Польщі, яка вперше з 1971 року пробилася до четвірки найкращих баскетбольних збірних європейського континенту. Вона не була топом навіть у групі, де багатенько програла і сербам (27 очок), і фінам (взагалі 30) – але піймала хвилю у плей-оф, дотиснувши Україну в 1/8 фіналу та шокувавши попередніх чемпіонів словенців у наступній стадії поєдинків на виліт.
Настільки ж несподіваного, непередбачуваного, та, що там вже казати – суперсенсаційного, – півфіналіста чемпіонату Європи континентальний баскетбол за останні років так 30 бачив лише одного разу. На Євробаскеті-2011 до четвірки найсильніших увірвалася команда тоді ще не Північної, а просто Македонії, відверто вгадавши з натуралізацією Бо Маккалебба та відкривши шлях до Євроліги та НБА колоритному центровому Перо Античу.
За тріумфом поляків, як, власне, і за кожною спортивною Попелюшкою, стоїть історія про кропітку працю та вміння долати обставини, що складаються не на їхню користь. Бо кількість конфліктів, через яку тамтешній баскетбол пройшов у 2022 році, менш за все натякала, що збірна Польщі вражатиме нас самовідданістю на майданчику, блискучою командною грою та досконалим виконанням тренерських настанов.
Понітка публічно сварився з усіма – Гортатом, братом-баскетболістом та навіть батьками. Але на Євробаскеті став справжнім лідером збірної
У грі зі словенцями Матеуш, який завдав чимало проблем українській збірній в 1/8 фіналу, став всього лише четвертим баскетболістом в історії, який оформив тріпл-дабл на чемпіонаті Європи – після хорватських легенд Стойко Вранковича і Тоні Кукоча (того самого, який брав три персні чемпіона НБА із «Чикаго» Майкла Джордана) та румуна Андрєя Мандаче (він начитерив собі круту статистичну лінію в останньому матчі групового раунду домашнього Євробаскету-2017, який його команда завершила із красномовним балансом 0/5). Зробив поляк це із дуже великим запасом: мав по сім підбирань та результативних передач вже у першій половині гри, а оформив досягнення ще на початку четвертої чверті.
Останні півроку Понітка просто-таки втопав у скандалах навколо власної особи – ви, напевно, чули якусь частину з них, пов’язану із тим, що поляк не одразу залишив склад російського «Зеніта» після повномасштабного вторгнення РФ на територію України. За це баскетболіста розносили на батьківщині: зірковий Марчін Гортат (зіграв понад 800 матчів в НБА, переважно за «Орландо», «Фінікс» та «Вашингтон») звинуватив лідера збірної у відсутності характеру для того, щоб прийняти єдино правильне рішення та залишити країну-агресорку. Спортивне ком’юніті у Польщі стало на бік відомого центрового – на Матеуша вилилася грандіозна порція негативу та критики.
З РФ Понітка поїхав лише наприкінці березня – коли, за його власними словами, знайшовся спосіб дострокового припинення трирічного гарантованого контракту, який він уклав із «Зенітом» перед початком сезону-2021/22. Після повернення у Польщу 29-річний баскетболіст дав велику прес-конференцію, де відповів на усі незручні запитання і нібито заспокоїв спільноту – нагадавши за зручного випадку, що й сам Гортат у свої найкращі роки не був зразком правильного відношення до збірної та інтересів рідної країни, віддаючи перевагу особистим.
«Я чув, що не маю характеру. Я зіграв 126 поєдинків за національну збірну і хочу спитати у пана Гортата, де був його характер у багатьох ситуаціях. Де він був на Євробаскеті-2013, коли Гортат зрадив гравцям заради того, щоб поспілкуватися із журналістами? Де він був на Євробаскеті-2011, коли страховка його контракту в НБА виявилася більш важливою, аніж можливість зіграти за свою країну? Колись цей момент підкреслював мій багаторічний партнер по збірній Лукаш Кошарек: «Марчін часто казав, що хоче бути лідером команди, але він має більше посвятити себе команді. Якщо він цього не зробить, то може називатися лідером для кого завгодно – для вболівальників, спонсорів, журналістів, але точно не для самих гравців», – розповідав Понітка у березні, ставлячи крапку у протистоянні із відомим співвітчизником.
Згодом виявилося, що це був лише початок – влітку, коли головний тренер збірної Польщі Ігор Мілічич оголошував попередню заявку команди на чемпіонат Європи, молодший брат Понітки Марцель (теж доволі непоганий баскетболіст, який наступного сезону гратиме у Іспанії за «Сарагосу») заявив, що він не потрапив до складу саме через Матеуша, який нібито не хоче грати з ним разом. Ця історія викрила справжню сімейну драму – про те, що Понітка-старший має дуже давній конфлікт з батьками, які колись поставили йому ультиматум стосовно особистого життя, і саме цей конфлікт заважає нормальним стосункам із братом, який взяв не його сторону.
«Мені довелося обирати між батьками та дружиною. Я обрав кохання та людину, яка піклується про мене щодня протягом останніх десяти років. Після цього батьки почали мститися нам та всім, хто нас оточує. У нашій родині є два табори – один проти мене та один нейтральний. Шляхів вирішення цього конфлікту просто немає. Тому я не можу уявити себе граючим у баскетбол в одній команді з Марцелем. Якщо тренер вирішить, що Марцель більш корисний національній збірній, аніж я, я з радістю віддам йому своє місце у заявці», – казав Понітка за три тижні до початку чемпіонату Європи.
Як можна було взагалі сконцентруватися на спорті та нормально підготуватися до Євробаскету в атмосфері, коли усі спортивні медіа Польщі смакують твоє особисте життя – уявити доволі складно. Але Матеуш якось примудрився: зараз саме він – найкращий бомбардир (15,0 очки), рібаундер (6,4 підбирання) та асистент (6,9 передачі) своєї національної команди одночасно, і третій найефективніший баскетболіст усієї першості в цілому серед представників задньої лінії після Луки Дончича та боснійця Джанана Муси.
Злет поляків – не випадковість чи збіг обставин. Вони будують цю збірну з 2014 року та були восьмими на попередньому ЧС
Один з найкрутіших кадрів 1/8 фіналу чемпіонату Європи (і точно найщиріший за межами шоу, яке влаштував Джанмарко Поццекко після перемоги над сербами) подарував натуралізований захисник збірної Польщі Ей Джей Слотер. Після перемоги над Україною 35-річний американець побіг вітатися не з партнерами по команді, тренерським складом чи вболівальниками, а з людиною, яка коментувала гру для офіційного стрімінгового сервісу ФІБА Courtside 1891 – своїм співвітчизником Майком Тейлором.
Насправді, тут немає нічого дивного: саме Тейлора слід вважати головним конструктором цієї польської збірної, і саме він ініціював натуралізацію Слотера у відносно далекому вже 2015-му, коли захисник провів єдиний у своїй кар’єрі сезон у Євролізі за грецький «Панатінаїкос». Американець пропрацював із Польщею сім років, і залишив посаду минулого літа – після невдалої для команди кваліфікації на Олімпіаду, у півфіналі якої Понітка та компанія програли литовцям. Звісно ж, не через результат, бо сам факт потрапляння до відбору на Ігри у Токіо (України, наприклад, там і близько не було – бо для цього треба було показати пристойний результат на ЧС-2019, куди ми взагалі не потрапили) є суттєвим успіхом для польського баскетболу. Тейлор просто вирішив, що віддав команді все, що мав та міг – і передав посаду більш молодому та амбітному Мілічичу.
Тейлор очолив польську збірну у доволі низькій точці її розвитку – після Євробаскету-2013, де поляки із Гортатом стали останніми у групі, пропустивши навіть грузин та чехів, не кажучи вже про більш потужні збірні Іспанії, Хорватії та Словенії. І дійсно вивів її на якісно новий рівень (звісно, не лише завдяки натуралізації Слотера): Польща була у плей-оф чемпіонату Європи 2015 року, впевнено подолала кваліфікацію до ЧС-2019 та добре виступила у Китаї, діставшись аж до чвертьфіналу. Так, тоді команді відверто пощастило із жеребом – перший же дійсно якісний суперник, Іспанія, відправив поляків боротися за п’яте-восьме місця. Але збірна отримала дві дуже важливі речі: вміння користуватися своїм шансом у пулі суперників плюс-мінус одного класу та ставати першою серед рівних, і досвід протистояння опонентам, яким багато хто програє ще до виходу на майданчик. Зокрема, американцям, яким Польща, звісно ж, поступилася у зустрічі за сьому сходинку, але не дуже вже й багато – і навіть повернула інтригу у гру, у першій половині якої мала відставання у 19 очок.
Цей досвід виявився дуже необхідним у протистоянні зі словенцями – Польща вела «+23» у першій половині, дозволила попереднім чемпіонам Європи зробити потужний камбек та перехопити лідерство, але не розсипалася, коли до неймовірної сенсації залишалося всього лише кілька хвилин чи взагалі секунд (як це зробили, наприклад, італійці у своєму чвертьфіналі із Францією). Щоб створити грандіозний апсет, треба не лише добре грати у баскетбол, але й бути морально та психологічно готовим до нього – з цим у поляків жодних проблем не виникло взагалі.
Так, Словенію Польща долала вже не з Тейлором на чолі, а з його послідовником – але суто в ігровому плані Мілічич змінив не дуже багато. Його основним завданням (особливо, після того, як стало відомо, що Понітка та Слотер повертаються і будуть запалювати на чемпіонаті Європи) став пошук нового ментального лідера, бо після олімпійського відбору з національної команди пішли ветерани Кошарек та Адам Грицанюк. Але з цією роллю чудово впорався сам Понітка: він бере м’яч у руки у будь-якій складній ситуації на майданчику, чудово справляється із тиском та абсолютно не пливе у моменти, коли обставини виходять з-під контролю його команди.
Польща грає у доволі простий баскетбол – бо глибини складу все ж не вистачає. Її рятують якість виконання та мотивація гравців
На чемпіонаті Європи Мілічич (взагалі-то він хорват, але з 2007 року безперервно грає та тренує у Польщі, а старший з його синів навіть виступає за молодіжну збірну країни) може й хотів би витягнути кролика із капелюха та здивувати усіх своїми тренерськими ідеями – але він просто не має такої можливості. Навіть після перемоги над Словенією, не кажучи вже про Україну, не варто переоцінювати кадровий потенціал польської збірної: у її складі все ще немає жодного гравця НБА, лише один баскетболіст рівня Євроліги (хоч новий сезон Понітка й розпочне за її межами, у італійській «Реджо-Емілії», яка гратиме у Лізі чемпіонів), а її стартовий центровий Олександр Бальцеровський у минулому сезоні сидів під нашим Артемом Пустовим на лаві «Гран-Канарії». З ротацією у вісім гравців та одним-єдиним чистим центром, якому лише 21 рік, багато не вигадаєш – все зводиться до того, як ти розподілиш сили команди по дистанції турніру та наскільки якісно зможеш використати дві-три свої сильні сторони.
Саме тому поляки не намагалися стрибнути вище голови у групі: вони грали на максимумі лише у тих матчах, перемога у яких дійсно була важливою для подальшого потрапляння у плей-оф, і тепер, під кінець другого тижня чемпіонату Європи, Понітці, Слотеру та Міхалу Соколовському більш ніж вистачає сил битися по 33-35 хвилин із чемпіонами Європи. Саме тому тактично поляки – далеко не найцікавіша команда чемпіонату: переважну більшість чемпіонату вони ганяють один і той самий пік-н-рол з Поніткою, який спокійно обходить майже будь-кого з візаві на першому кроці та отримує за рахунок цього перевагу, і активно використовують різні форми зонного захисту, який дозволяє їм контролювати головних зірок суперника, нехтуючи опікою допоміжних баскетболістів.
Це намагалася використати проти Польщі збірна України, шукаючи свої шанси в кутах майданчику – але нашим баскетболістам забракло правильних рішень в атаці та якості виконання. Це намагалася використати й Словенія – але коли твої опоненти, чиє прізвище не Дончич, виконують 30 триочкових за гру і влучають лише вісім (це менше 27% реалізації), з цим спокійно можна жити та перемагати. Поляки не намагаються зробити на майданчику щось, чого вони не вміють, а їхній ризик поки що виправдовується. Забагато в чому – завдяки готовності кожного гравця стрибати бозна-куди за кожним м’ячем, допомагати один одному та чітко виконувати те, що він має робити. Наприклад, якщо від Бальцеровського зараз вимагається загроза дальнього кидка, він пробує та влучає – і після 1/8 з-за дуги у груповому раунді не шукає якісь інші варіанти, а має 60% влучань у двох іграх плей-оф.
Завдяки індивідуальній майстерності Понітки та бомбардирському хисту Слотера ці простота та навіть певна академічність (проти Словенії поляки виглядали погано лише тоді, коли намагалися грати на емоціях, нехтуючи домашніми заготівками: через це, власне, їхня атака й забуксувала майже на 10 хвилин у другій половині і повернула суперника у гру) отримують право на життя – у Мілічича є кому вирішувати долю епізодів завдяки грі один в один, без чого просто неможливо перемагати у матчах на виліт.
У півфіналі Євробаскету на Польщу чекає ще один фаворит, який поки що відверто не вражає: Франція продерлася у топ-четвірку через дві просто епічні кінцівки, які їй подарував суперник, застрибнувши на широку та міцну спину Руді Гобера. З його габаритами полякам буде дуже складно (якщо взагалі реально) щось вдіяти – але після купи місматчів у грі з Україною та необхідності вимикати куди більш різностороннього, технічного та небезпечного Дончича поляків це навряд чи лякає. Вони точно не будуть хлопчаками для побиття та спробують створити ще одну несподіванку – і, навіть якщо їм це не вдасться, історію Попелюшки це вже точно не зіпсує.
