Фінансування від діаспори й медаль на чужих лижах: якими були перші для України Олімпійські Ігри-1994

12 лютого 1994 року в норвезькому Ліллегаммері розпочалась 17-та за ліком зимова Олімпіада. Вона стала першим подібним змаганням, на якому Україна виступила як незалежна держава.

Саме тому звідти залишилося багато пам’ятних історій про виступи наших спортсменів на зорі української незалежності, про які не можливо не розповісти.

Третину фінансування збірної забезпечила українська діаспора

На початку 90-х років українська економіка слабко уявляла, навіщо потрібен спорт. Депутати Верховної Ради довгий час не хотіли давати гроші на підготовку до зимової Олімпіади, але після довгих дебатів виділили 87 мільярдів карбованці (або приблизно 2 мільйони доларів).

Цього було явно замало, аби підготувати команду, і тому тодішній голова НОК Валерій Борзов підключив до порятунку дебюту олімпійських надій України діаспору. Та моментально організувала спеціальний фонд та розпочала збір грошей.

Одна з ініціаторок тієї ідеї Лариса Барабаш-Темпл згадує: «Молодій державі важко було вирішувати проблеми без шкоди результатам наших спортсменів. Звісно, ​​діаспора вирішила допомогти Україні. Навіть люди похилого віку несли свої 10 доларів у банк, щоб підтримати країну». Та і як взагалі могла не допомогти організація під назвою «Українська Спортова Централь Америки та Канади»?

Зібрати вдалося трохи більше 1 мільйона доларів – третину від загальної суми, витраченої на Олімпіаду. Але все одно довелося стискатися до краю. Від найгіршої якості олімпійської форми до купівлі екіпірування за власний рахунок. Натомість потім президент Кравчук подарував медалісткам по дерев’яній скриньці, а «Укрпошта» випустила марку на їхню честь.

Цербе-Несіна виборола першу в історії України медаль на чужих лижах

На той час біатлон не був головним зимовим видом спорту України. Перед початком Олімпіади головні надії на медалі пов’язували з фігуристами, завдання біатлоністів полягало в тому, щоб просто гідно виступити.

А сама Валентина Цербе-Несіна у 1994 році була нестабільною спортсменкою, яку взяли до складу останнього моменту – вона на зубах вирвала перемогу на чемпіонаті країни за місяць до Олімпіади.

Тодішній тренер збірної Ігор Починок під враженням від її Валентини вирішив поставити її на спринт, незважаючи на всі протести голови ФБУ Івана Бякова. Той хотів побачити в гонці Петрову, але тренерський штаб наполіг на своєму.

Валентині довелося виступати на чужих лижах. Комплект, що пасував для тієї погоди, мала лише юніорка Ніна Лемеш, яка, своєю чергою, купила ці лижі прямо в Ліллегаммері – у росіянки Анісімової.

«Василь Карленко тоді казав: «У нас немає мастила для лиж та гарних патронів, тож стріляйте без промахів», що я й виконала», – згадувала біатлоністка.

Цербе-Несіна поступилася Міріам Бедар та Світлані Парамигіної менше 1,5 секунд – через те, що наприкінці ці лижі йшли вже зовсім погано. Але доля повернула їй борг ще в тій же гонці.

За 200 метрів до фінішу за часом усю цю трійку випереджала казахстанська біатлоністка Інна Шешкіл, але вже на останній прямій у неї раптово роз’їхалися лижі у різні боки. П’ять секунд, але цього вистачило для медалі українці.

Тарасу Дольному не зарахували чисті влучення в індивідуальній гонці

У Тараса Дольного була складна спортивна доля. Будучи найсильнішим біатлоністом України 80-х, його не брали до збірної СРСР, бо не захотів міняти тернопільську прописку на московську. І навіть проходячи за результатами відбору 1984 року, його все одно проігнорували.

Тому на Олімпіаді Дольний дебютував у 34-річному віці – і мало не завоював медаль. В індивідуальній гонці він після трьох рубежів йшов на другому місці, але потім двічі схибив і фінішував лише 12-м.

Все б нічого, але потім виступ Дольного показали в ефірі канадського телеканалу. Вся українська делегація побачила, як Тарас при третьому та п’ятому пострілі потрапив точно до центру мішені – але вони лише похитнулися.

Виявилось, що це не спрацювала механічна установка в десятиградусний мороз Ліллегаммера. Але протест наші тренери не оформили.

«У нас просто не було коштів – 500 доларів, щоби подати апеляцію», – розповів потім Дольний.

Що цікаво, такий самий скандал трапився потім із білоруською Парамигіною та росіянином Чепіковим, а механічні установки на стрільбищі заборонили відразу ж після Олімпіади. А чоловіча збірна України з біатлону більше ніколи не була настільки близько до олімпійських медалей.

Олена Петрова заблукала в індивідуальній гонці

Цербе-Несіна може дякувати за історичну медаль у спринті не лише Ніну Лемеш, а й Олену Петрову. Ігри в Ліллехаммері для однієї з найсильніших наших біатлоністок були першими в кар’єрі – і 21-річна спортсменка провалила їх. Через організаторів.

Для того, щоб зберегти хоч якусь подобу снігу для пізніх номерів, у Ліллехаммері підготували два різні кола. Потрібно було просто не заблукати на цих двох ділянках траси. На жаль, саме з цим Петрова й не впоралася (а тренери чомусь не підказали їй).

«Року до 1998-го ця тема взагалі була закритою, – розповідала Петрова. – Але з того часу минуло стільки років, тож вже відболіло. А тоді й зовсім не могла заспокоїтись – усе нервувала, переживала, думала: як так вийшло?

Але, мабуть, десь так і мало статися, бо був наданий шанс Валентині виступати у спринті. Не знаю, як тоді планував тренерський штаб, але у будь-якому разі я рада тому, що вона тоді вийшла на старт спринту».

Петровій же доля теж повернула свій борг. Через чотири роки в Нагано вона взяла срібло в індивідуалці.

Оксані Баюл годину чекала, доки організатори знайдуть гімн України

Напевно, найзнаменитіша історія з тієї Олімпіади. Після того, як судді у фігурному катанні віддали перемогу Оксані Баюл, постало питання, що потрібно включити гімн України на церемонії нагородження.

Це стало великою проблемою та головним болем для організаторів. Голову делегації Людмилу Михайлівську вони відвели убік та розповіли про те, що на їхній касеті є 100 гімнів з усіх куточків світу. Окрім української. Як вибачення запропонували вибрати з трьох варіантів – олімпійського, російського чи радянського.

Михайлівська віддала перевагу четвертому варіанту. Вона відразу викликала машину і поїхала в готель за своєю касетою з нашим гімном, змусивши всю арену почекати.

Про те, що робила в цю перерву сама Баюл, свідчення різняться, але її версія найкрасивіша: «Я сиділа в роздягальні та їла «Снікерс», поки шукали гімн. Мене після Олімпіади ще кілька днів уболівальники після виступами закидали шоколадками, коли дізналися про цю історію».

Проте інша історія з тієї ж церемонії нагородження легко спростовується завдяки відео. Прапор України не був піднятий догори ногами – по-перше, його перевернули лише набік, а по-друге, так зробили і з прапорами США та Китаю.