Дар'я Блашко: «Коли звучить сигнал тривоги, не розумієш, що робити: бігти до підвалу або сидіти на місці»

- Більш-менш. Стресуєш, коли чуєш звук сирени, нехай і ніби перебуваєш у більш менш безпечному регіоні. Після Європи відвикла від цього. Звучить сигнал тривоги, і не розумієш, що робити: бігти до підвалу або сидіти на місці. Втрачаєшся. З'являються цікаві відчуття та думки, мовляв, якщо зараз прилетить, то реально все. Потім усе заспокоюється. Ти такий: «Ну гаразд, прилетить і прилетить». Думаю, сьогодні так живе багато українців. Важливо не втрачати пильності, але психіка не витримує стану постійної тривоги. Та й ховатися весь час у підвалі неможливо. Ось людина і звикає до цієї ситуації. Намагається жити наскільки це можливо саме тут і зараз.

— Що вас рятує від стресів, пов'язаних із війною?

- Тренування, звичайно. Намагаюся робити свою роботу на максимумі, адже хочу показувати результат. А в такій ситуації дуже важливо контролювати емоції, думки, не дозволяти собі постійно відволікатися.

— Окрім спорту, щось дозволяє переключитися?

— Навчаюся онлайн на тренера в Національному університеті фізичного виховання та спорту у Києві. Бакалавра вже здобула, зараз закінчую магістратуру. Заняття у мене будуть десь до кінця року. А так слухаю різні курси, пов'язані із харчуванням, спортом. На всякі пазли та вишивання немає часу.

— За Черніговом сумуєте?

- Так. Там жила, тренувалася. Не виключаю, що одного разу повернуся до цього міста на постійній основі. Чернігів невеликий, тихий, але при цьому є. А великих міст не люблю. Вони висмоктують енергію. Нині Чернігів потихеньку відновлюється після бомбардувань на початку війни.

- А в Білорусь тягне?

— У мене там батьки та молодший брат. Він також займається біатлоном. Хочеться йому допомогти, поділитись накопиченим досвідом, – сказала Блашко.