У «прокляття другого піку» в НБА з’явилась нова потенційна жертва. «Шарлотт» обрав гравця, причетного до вбивства

У НБА нарешті відгримів драфт і тепер французького проспекта Віктора Вембаньяму можна не тільки де-факто, але й де-юре називати гравцем та новим франчайзом «Сан-Антоніо». Інтрига щодо того, хто та кого обере під першим піком, померла одразу ж після лотереї драфту, коли стало відомо, що її виграли саме «Сперс». Грегг Попович вже за кілька годин був у Франції та спілкувався із Вембаньямою особисто, а місто Сан-Антоніо розпочало підготовку до теплого прийому нової зірки.

Експерт розповів, на кого буде схожий Вембаньяма в НБА. Чіткого прототипу не знайшлось – довелося об’єднати двох суперзірок

Тож чи не головною інтригою драфту-2023 стало те, кого ж оберуть під загальним другим піком. Він належав «Шарлотт», які розглядали різні варіанти – від перевірених Скута Гендерсона та Брендона Міллера (залізобетонно найкращі гравці драфту після Вембаньями) до альтернативного несподіваного вибору, на кшталт когось із братів-близнюків Томпсонів чи Ентоні Блека, чи навіть обміну другого піку на суперзірку (мова йшла зокрема про Зайона Вільямсона та Брендона Інґрема). 

Закінчилося це все тим, що «Горнетс» пішли шляхом чи не найменшого спротиву – взяли Брендона Міллера. За це клуб освистали їхні ж вболівальники (так, такі існують) – усе не тільки через те, що вони вважають Скута Гендерсона кращим проспектом, а й через неоднозначне минуле Міллера.

За версією поліції, у січні 2023-го Брендон Міллер привіз пістолет своєму партнерові по команді університету Алабами Даріусу Майлзу, з якого пізніше третьою особою була вбита 23-річна дівчина Джаймея Гарріс. Майлз написав повідомлення Міллеру, в якому попросив його привезти зброю. Даріуса заарештували та відрахували з команди, а Брендон Міллер повністю співпрацював з поліцією, тому проходить у справі як свідок (поки що, але якщо поліція встановить причетність Міллера безпосередньо до вбивства, цей статус може змінитися).

Під час зустрічі з представниками клубів НБА перед драфтом Міллер відмовлявся відповідати на запитання щодо зброї, аргументуючи це тим, що приніс усі необхідні документи від адвокатів та нічого додатково пояснювати не збирається. Тоді це не дуже сподобалося окремим зацікавленим у ньому командам.

Фактично за Брендоном Міллером зараз тягнеться шлейф, якого буде дуже важко позбутися, але який ніяк не завадить йому грати в НБА чи стати суперзіркою в майбутньому (якщо справа, звісно, не отримає якихось нових сюжетних поворотів). І от вже тут не на користь Міллера грає той факт, що його обрали саме «Шарлотт» під загальним другим номером драфту. Адже в лізі давно існує так зване «прокляття другого піку», яке майже завжди спрацьовує у ХХІ столітті. Для того, аби краще зрозуміти, про що мова, детально розглянемо усі останні другі піки драфтів НБА у хронологічному порядку, починаючи з останнього.

2022 – Чет Голмґрен («Оклахома») – зазнав важкої травми на передсезонному турнірі, через яку пропустив увесь сезон, що мав би стати для нього дебютним. Чи зможе він взагалі колись грати у серйозний баскетбол із дорослими чоловіками зі своєю статурою – досі загадка для усього світу;

2021 – Джейлен Грін («Г’юстон») – у перший же сезон зазнав травми, через яку пропустив понад місяць. Поки що просто не дуже примітний гравець «Рокетс», однієї з найгірших команд НБА, який ще може стати винятком з тенденції;

2020 – Джеймс Вайзмен («Голден Стейт») – не закріпився в основі Ворріорз, фактично навіть не маючи конкурентів за позицією. Зазнав серйозної травми, через яку не дограв дебютний сезон. Став чемпіоном НБА в 2022-му у якості гравця глибокої ротації та був обміняний у «Детройт», справжній відстійник для талантів, що не виправдали очікувань інших клубів (далі про них ще буде);

2019 – Джа Морент («Мемфіс») – став новачком року та встановив купу рекордів франшизи, але часто травмувався, а потім двічі показав зброю під час прямих ефірів в інстаграмі, за що був відсторонений спочатку на 8, а потім на 25 матчів. Від більш серйозного покарання гангстера-початківця врятувала лише шалена популярність у молодого покоління вболівальників з усього світу, але зараз все виглядає так, що наступна помилка стане для нього останньою в НБА;

2018 – Марвін Беґлі («Сакраменто») – не зміг закріпитися у «Сакраменто», хоч і вибирався перед Дончичем, Джареном Джексоном та Треєм Янгом. Був обміняний у «Детройт», вважається одним із головних бастів драфтів щонайменше останнього десятиріччя;

2017 – Лонзо Болл («Лейкерс») – у свої 25 років переніс багато операцій, пропустить другий поспіль сезон через проблеми зі здоров’ям. Впродовж минулого чемпіонату НБА навіть з'являлись чутки, що старший з трьох братів Боллів своє на профі-рівні вже відіграв;

2016 – Брендон Інґрем («Лейкерс») – впродовж усієї кар’єри бореться із травмами, через що не може повністю розкрити свій потенціал. Зіграв більше 62-х матчів лише у своєму першому сезоні в НБА. Втім, все ще відносно молодий (Брендону зараз 25) і безумовно талановитий, не вистачає лише здоров'я;

2015 – Діанджело Расселл («Лейкерс») – аналогічна ситуація із травмами, не може розкрити свій потенціал, через що постійно потрапляє у різні обміни та не може закріпитися на одному місці. Навіть поруч із давнім товаришем Карлом-Ентоні Таунсом у «Міннесоті» нічого не вийшло – Ентоні Едвардс буквально за рік після власного драфту показав босам «Тімбервулвз», хто тут лідер задньої лінії на майбутні роки, а кого треба позбуватися, доки є можливість. За тиждень стане вільним агентом і ризикує із гравця з максимальним контрактом перетворитись на джорнімена під якесь виключення середнього рівня;

2014 – Джабарі Паркер («Мілвокі») – постійні проблеми зі здоров’ям, різні травми, через які він навіть дострово завершував сезони, та ігровий профайл, що категорично не відповідає оновленій НБА, призвели до того, що у 2022-му форвард фактично вилетів з ліги (у 27 років його просто ніхто не взяв навіть на мінімальний контракт), а за два сезони, що передували цьому, зіграв лише 25 поєдинків;

2013 – Віктор Оладіпо («Орландо») – дуже травматичний гравець, починаючи з 2018-го проводить менше половини матчів від можливих у сезоні через проблеми зі здоров’ям. Зазнав травми навіть на старті цьогорічного плей-оф, у якому його «Маямі» дійшов до фіналу, і цілком може пропустити весь наступний сезон, якщо не взагалі завершити кар'єру;

2012 – Майкл Кідд-Гілкріст («Шарлотт») – пропускав багато матчів через постійні травми. Востаннє мав контракт із командою НБА у 2020-му, у свої 29 вже три роки не грає на високому рівні, бо так і не навчився кидати м'яч з дистанції більшої за півметра від кошика;

2011 – Деррік Вільямс («Міннесота») – не заграв у жодній команді НБА, яка його підписувала. У свої 32 роки вже змінив 5 клубів у Європі, а попередній сезон провів у посміховиську під назвою «Панатінаїкос» – хто бодай трохи слідкує за Євролігою, знає, що зараз титулована франшиза переживає затяжну організаційну кризу і в останні роки є відвертим хлопчиком для биття на цьому рівні;

2010 – Еван Тьорнер («Філадельфія») – провів кілька посередніх сезонів, так і не ставши суперзіркою та не закріпившись на провідній ролі у жодній з команд. Бо просто не потрапив в епоху: провідний захисник більш-менш пристойної команди НБА зараз не може виконувати півтори триочкових спроби за гру із відсотком 29. Завершив кар’єру в 32;

2009 – Хашим Табіт («Мемфіс») – повністю провалився в лізі, бо не мав нічого, окрім видатної антропометрії. Був відрахований із кількох команд НБА, які його підписували, вже понад 6 років грає в Азії;

2008 – Майкл Бізлі («Маямі») – не зміг закріпитися у лізі, бо просто не хотів – кидати м'ячик у власне задоволення та курити траву із друзями йому подобалось значно більше, аніж за щось там боротися і щось там вигравати. Вже після другого року в НБА «Хіт» скинули його у «Міннесоту» за символічну компенсацію, звільняючи простір та гроші під велике тріо, потім форвард ще шість разів міняв команди, але ніде не був стартером, окрім першого сезону у «Тімбервулвз»;

2007 – Кевін Дюрент («Сіетл») – виняток з правила, один з найкращих гравців в історії НБА, MVP та дворазовий чемпіон НБА. Часто страждає від травм, через які пропускав цілі сезони, але це не завадило йому побудувати успішну кар’єру. Хоча будемо відверті – те, що фігура такого масштабу досі сприймається багатьма як гравець без характеру переможця, що зміг здобути свої два персні лише приєднавшись вільним агентом до і без нього найкращої команди покоління, теж можна вважати певним прокляттям;

2006 – Ламаркус Олдрідж («Чикаго») – провів хорошу та насичену кар’єру, впродовж якої постійно боровся із травмами та власною олдскульністю (у другій половині 2010-х важкі форварди його типажу вийшли з моди, а у повній мірі перебудуватися в сучасного центра, на відміну від Брука Лопеса та Ела Горфорда, Олдрідж не зміг). Вимушено завершив через проблеми із серцем, так і не ставши чемпіоном. І навіть ніколи не зігравши у фіналі – тільки у фіналі конференції, та й то один раз;

2005 – Марвін Вільямс («Атланта») – не запам’ятався нічим особливим, хоча й провів в НБА 15 повних сезонів, у переважній більшості яких був стартером посередніх команд. Один з трьох, разом з Томом Чемберсом та Ентвейном Джемісоном, головних претендентів на не надто почесну премію «Гравець, що провів в НБА понад тисячу матчів, жодного з яких ніхто не бачив», а відверто поганим його вибір під другим номером робить той факт, що одразу за Марвіном забрали Дерона Вільямса та Кріса Пола;

2004 – Емека Окафор («Шарлотт») – став найкращим новачком сезону, але впродовж кар’єри зазнав багатьох травм, від яких дуже важко відновлювався. Фактично завершив у 2013-му через серйозні проблеми із шиєю, а усі найкращі матчі в НБА зіграв ще на дитячому контракті. Хоча статус легенди студентського баскетболу та конкретно Юконна в Окафора не відніме ніхто;

2003 – Дарко Миличич («Детройт») – обрали у топ-5 драфту разом із Леброном Джеймсом, Двейном Вейдом, Крісом Бошом та Кармело Ентоні. Так і не зміг нормально закріпитися в жодній із команд, постійно був глибоким резервістом, іноді стартував лише у «Мемфісі» (наприкінці нульових це була одна з найгірших команд ліги) та «Міннесоті». Але чемпіоном НБА, що цікаво, став набагато раніше за усіх зіркових сусідів по драфту – у дебютному ж сезоні;

2002 – Джей Вільямс («Чикаго») – після першого сезону в НБА потрапив у аварію на мотоциклі, зазнавши чисельних травми та пошкоджень, через які не зміг продовжити кар’єру на високому рівні. Знайшов себе у якості телевізійного коментатора та експерта, але про реалізацію баскетбольного потенціалу тут мови йтись взагалі не може;

2001 – Тайсон Чендлер («Кліпперс») – провів довгу кар’єру в НБА, але загалом не виправдав очікувань – один раз з'їздив на Матч зірок, один раз визнавався найкращим гравцем захисного плану і один раз став чемпіоном НБА не у якості головної зірки;

2000 – Стромайл Свіфт («Ванкувер») – провів менше 100 матчів у стартовому складі, не закріпився на провідних ролях у жодній з команд;

У дев’яностих співвідношення успішних до неуспішних других піків було менш плачевним – тут, наприклад, обирали Стіва Френсіса, Майка Біббі, Джейсона Кідда, Алонзо Моурнінґа, Гері Пейтона. А якщо подивитися в історію драфтів НБА ще далі, то під другими піками обирали, наприклад, такий легенд як Боб Макаду, Джеррі Вест та Білл Расселл.

Але саме у ХХІ столітті із баскетболістами, яких обирають другим номером, буквально все не так. Вони постійно травмуються, не можуть заграти, потрапляють у якісь незручні ситуації із наркотиками чи зброєю. І от у 2023-му році у «Шарлотт», команду, яка втретє за останні 20 років драфтує другою, приходить Брендон Міллер, який ще до дебюту в НБА вже має бекґраунд у вигляді скандалу зі зброєю та поліцією. Паралелі проводяться самі навіть без додаткових зусиль.

Наразі все в руках Міллера – він у НБА зможе довести, що ніякого «прокляття» не існує, і змити з себе увесь бруд яскравою грою та хорошими результатами. Щоправда, для цього йому треба буде дуже постаратися.

Найкращі костюми драфту-2023: відсилка до Дороті із «Чарівника країни Оз» та епічне божевілля зі стразами від Скута Гендерсона

Мама 41-го піку цьогорічного драфту НБА – інстаграм-модель, яка зустрічалася із Дрейком. А ще їй приписували роман із Джа Морентом

Фото: Selcuk Acar/Anadolu Agency, Brandon Dill/AP, Al Diaz/Miami Herald, Allen Einstein/NBAE