Ірина Ліщинська: «Навесні 2014 року у Донецьк приїхали автобуси з ростовськими номерами та привезли тисячі людей, які ходили з прапорами РФ»
Легкоатлетка Ірина Ліщинська розповіла, як у 2014 році відбувалася окупація міста та як їй разом з чоловіком вдалося виїхати.
«На початку весни в Донецьку з’явилися «зелені чоловічки». Вони заселились у всі гуртожитки міста, їх було дуже багато, тисячі. Тоді вже почалась окупація Криму. Згодом в Донецьку теж почались проросійські мітинги. Приїхали автобуси з ростовськими номерами та привезли тисячі людей, які ходили з прапорами РФ. У Донецьку почалося щось недобре, зʼявилися озброєні люди. Памʼятаю, що були й проукраїнські мітинги. Дуже багато людей виходило з дітками, українськими прапорами у вишиванках і з квітами. І тут з’явилися якісь люди з бітами й почали просто лупцювати людей. Місцеві ховалися у будинках, тому що багато кого забивали, було дійсно страшно.
Після Олімпіади у 2008 році ми з чоловіком побудували великий дім, реалізували всі наші плани, про які мріяли багато років. Ми хотіли працювати у Донецьку та розвивати спорт, дитячі змагання. І Росія все це просто зруйнувала. Одного дня викрали мого чоловіка. Навпроти ОДА в Донецьку був спортивний комітет, мій чоловік йшов туди на роботу, він розмовляв телефоном, і його схопили озброєні люди, бо подумали, що він навідник. Його тримали декілька годин, потім відпустили. Він прийшов додому і каже: «У нас 30 хвилин — взяти документи й просто виїхати з міста».
Спочатку ми виїхали в бік Запоріжжя через Мар’їнку, яку зараз розбомбили. Я запамʼятала момент, коли ми проїжджали пост так званої «ДНР». І от момент істини: або ми проїдемо і будемо живі, або ні. На щастя, нас перевірили та пропустили, ми виїхали на нейтральну територію і звідти побачили український блокпост з нашим прапором. Тоді я зрозуміла, що ми в безпеці. Ми поїхали у Запоріжжя, де прожили місяць. Потім переїхали до Києва — без роботи, грошей та дому. У мене була сильна депресія після всього, я взагалі не знала, що робити, куди рухатися.
Згодом я познайомилась зі спортивним клубом, який займався організацією марафонів та змагань з бігу, куди мене запросили як спортсменку, а потім як тренера. Так я розпочала тренерську діяльність, і мені це дуже подобається. Згодом заснувала свій клуб «Iryna Week», - сказала Ліщинська.
