Марина Килипко: «Мої рідні у Харкові, дуже важко, але я теж уже не можу і хочу додому»

«Мої радні в Харкові. Там, де я проживаю, все дуже погано. А мої рідні проживають за 50 кілометрів від Харкова. Вони чують вибухи і вночі, і вдень, тобто не мають ні сну, ні спокою. Дуже важко, але я теж вже не можу і хочу додому.

Розумію, що ми маємо ще гарні умови, на відміну від співвітчизників, які перебувають в Україні. У нас були гарні збори, і нас дуже добре приймали. Але коли ти розумієш, що не можеш повернутись додому, відчуваєш, неначе не маєш свого місця. Ти знаходишся між небом і землею. Наче все добре і в той же час нічого доброго.

Дуже хочеться, щоб війна закінчилась і ми продовжили жити своїм життям. Не думати про всі ці страшні речі, спокійно спати й мати свій дім.

Катерина Табашник з першого дня знаходилася в центрі Харкова та перебувала в підвалі під обстрілами. У мене було спокійніше. Я читала про вибух на площі Свободи й розуміла, що вона там, поруч.

Я з першого дня пропонувала їй до мене приїхати, але після того сказала, що досить ризикувати собою, треба збирати речі та приїжджати. Ми два тижні були в мене, а потім вже виїхали до Туреччини», - сказала Килипко.