Єлизавета Яхно: «Російські спортсмени кажуть: «Ой, не знаємо. У Росії та Україні різні новини, ми віримо своїм»

«Ми сказали собі: «Сподіваємося, що виживемо». Це було справді страшно. Ти думаєш: «Вона може впасти на мою квартиру, можу померти миттєво». Це було жахливо.

Ми боялися, що нас застрелять просто за кермом. Ми все одно вирішили піти на це. Людей на дорозі справді було багато. Було бампер до бампера.

Тоді було дуже важко знайти житло. Люди сиділи в школах, лікарнях, скрізь. Було все заповнено, новоприбулим уже не було місця. Друзі друзів поїхали до Польщі. Вони запропонували нам залишитися у них. Нам дуже пощастило. В околицях Львова було безпечно, але доводилося лишатися вдома.

Намагалася вчити англійську з вчителем онлайн. Я продовжувала займатися, ходити. Прибирала у квартирі, готувала, робила основні речі.

Слава богу, мого хлопця не прийняли до армії. Тепер він розуміє, що це справді небезпечно і що він може отримати серйозне поранення. Він не має військового досвіду, але він чоловік і в його мозку спрацьовує перемикач. Він відчував, що повинен бути хоробрим і захищати свою країну.

Мене досі непокоїть війна в Україні. Сьогодні не було ні світла, ні електрики в таких містах, як Львів та Київ. Немає і все. Звісно, ні гарячої води, ні електрики немає. Тому наша збірна, яка зараз базується в Києві, тренується в холодному басейні. Ви уявляєте, а ще ж наближається зима? Я досі в шоці від цієї дурної та божевільної війни.

Я дуже зла, бо ніхто зі збірної Росії не написав мені слова підтримки. Вони кажуть: «Ой, ми не знаємо. В Росії та Україні різні новини, ми віримо своїм». У нас були нормальні стосунки з ними. На Олімпіаді підбадьорювали одні одних.

Коли звільнили Херсон, я плакала цілий ранок», - скала Яхно.