Український спорт
Блог

Рідкісні медалі українців на чемпіонатах світу із зимових видів спорту

Біатлон – безумовно є найуспішнішим зимовим видом спорту на чемпіонатах світу для України. За всю історію незалежні наші біатлоністи змогли здобути 37 медалей: 7 золотих, 10 срібних та 20 бронзових. І це не випадково, адже біатлон ще з 90-х років активно фінансується державою. Саме це і дало таки свої плоди. Лише останні 5 років ми маємо скромні результати, хоча і на кожному чемпіонаті світу вигравали мінімум одну медаль. Однак більш ціннішими є нагороди у тих видах спорту, про які мало де згадуються і підтримуються, або навпаки, які ми втратили, маючи потужній потенціал. Про них ми і згадаємо.

Золоті часи українського фігурного катання

У 1992 році Міжнародна спілка ковзанярів визнала Українську федерацію фігурного катання як самостійну організацію. З того часу почалась її активна міжнародна діяльність: участь у зимових Олімпійських Іграх, дорослих чемпіонатах світу і юніорів, Європи і багатьох інших міжнародних змаганнях. Деякі з них проходили і в Україні, тому ми мали у світі великий авторитет.

Першу медаль чемпіонатів світу під прапором України принесла легенда українського фігурного катання Оксана Баюл. Ще в юнацькому віці, перед початком змагань в роздягальні вона говорила конкуренткам: "Маша, ти сьогодні будеш третьою, Люда, п'ятою, а я виграю". Мами цих дівчат намагалися її соромили, мовляв, не можна себе так вести. Вона відповіла: "Мені можна. Я – лідер".

У січні 1993 року Оксана дебютувала на Чемпіонаті Європи, де здобувала срібну нагороду, поступившись тільки француженці Сурії Боналі. Того ж року дебютує і на Чемпіонаті світу в Празі. Перед головним стартом року вона врізалася в дошки і пошкодила диски в спині і шиї. На заході вона припинила практику і звернулася за консультацією до чеського лікаря. Вона змагалася в ковзанах з кривими лезами, тому що було вже пізно пробувати нову пару.

Цей курйозний момент не завадив їй у підсумку створити сенсацію. Обидві програми виконала захоплююче емоційно, артистично, прикрасивши програму танцювальними рухами, чим привела зал у захват. Посівши друге місце в короткій програмі і перше в довільній програмі, вона знову випередила Сурію Боналі та китаянку Лу Чень і стала чемпіонкою світу в 15 років.

Через рік після тріумфу Баюл на медальний п'єдестал постав Вячеслав Загороднюк. Український фігурист дебютував на дорослому рівні на ЧЄ-89 і одразу посів високе 6-е місце. У 1990-у році на європейській першості він став бронзовим призером і восьмим на дебютному для себе ЧС. Наступні три роки на чемпіонатах світу були прикрі провали. Вячеслав посідав місця далекі від п'єдесталу. Тож на чемпіонат у Тібі-94 йшла наполеглива підготовка. Тренер Валентин Ніколаєв поставив Вячеславу філігранну техніку з чудовими стрибками, серед яких особливо яскраво виділявся 3-й аксель, а Галина Змієвська наділила його строгим, відточеним класичним стилем з бездоганними лініями в нерозривному зв'язку з музикою, за яким відразу можна було дізнатися учнів її школи.

Кваліфікацію Вячеслав завершив на другому місці, лідером його групи став Олексій Усманов. Коротку і довільну програми росіянин виконав не надто вдало, за оцінками посів і там і там 4-е місце. Українець отримав треті місця, так і у підсумку і залишився. Виграв потужній канадець Елвіс Стойко, а другим став Філіпп Канделоро. Вячеслава у трійці найкращих перед стартом змагань ніхто не бачив, він не був фаворитом, однак завдяки сильній поставленій програмі виборов бронзову медаль.

"Я не тільки на Чемпіонаті світу стояв на п'єдесталі в тому сезоні. На чотирьох етапах «Гран-прі» обігравав майбутнього олімпійського чемпіона Олексія Урманова. Але, мабуть, все-таки є якась вища сила. Одні називають її Богом. Я ж вважаю, що це енергія. Саме вона рухає людьми. Я по суті своїй дуже добра людина. Артур Дмитрієв якось мені сказав: «Не переживай, у тебе все вийде». Я не люблю злитися на інших. Людина сама вибирає, як йому чинити – я не можу, не хочу і не маю права комусь нав'язувати свою думку", – згадував Загороднюк після свого тріумфу.

Через 11 років українські фігуристи знов постали на медальний п'єдестал. Одеський дует Олена Грушина та Руслан Гончаров заявили про себе на Чемпіонаті світу-2005 у Москві. Рік тому одним суддівським голосом наша пара залишилась без нагороди, програвши тоді німецькій парі але у Москві їм все ж таки це вдалося. Українці виконали дуже красиву програму зі складними елементами, за що цілком заслужено взяли бронзу. Звичайно перемогу здобули росіяни Тетяна Навка і Роман Костомаров, підтвердивши титул, завойований ними рік тому в Дортмунді. На другу сходинку п'єдесталу пошани піднялися представники США Таніт Белбін і Бенджамін Агосто.

"За наявності деяких чинників ми могли б здобути "золото". Я поясню. Політику фігурного катання визначає вузьке коло осіб, яке вирішує важливі питання, в тому числі і в неофіційному спілкуванні один з одним. Та ж Росія бере в цьому активну участь, лобіюючи свої інтереси, і тому з нею більше рахуються. Подивіться на росіян, вони налаштовані тільки на "золото", інші медалі їх не цікавлять. Я не хочу нікого образити, не хочу проводити аналогії, я спортсмен, але ж є очевидні факти", – відверто зізналась Олена Грушина в одному з інтерв'ю.

Ця медаль остання для України на чемпіонатах світу з фігурного катання. Так, через рік дует Грушина/Гончаров взяли бронзу на Олімпіаді, однак це був останній блискучий виступ наших фігуристів на змаганнях вищого рівня. Наступні років 10 українці пару разів були близькі до топ-10, а медалі здобували на невеличких турнірах, лише там ми могли змагатись на рівних зі слабкою програмою.

Історичний прорив у сноуборді

На чемпіонатах світу зі сноубордингу українці виступають з 2000-го року, однак наші спортсмени посідали місця далеко від топ-20, топ-30, а то і то-40. Покращуватись результати стали лише у 10-их роках. Тоді вже досвідчений Йосип Пеняк міг на змаганнях вищого рівня претендувати на двадцятку найкращих. Так у топ-25 він фінішував на Олімпіадах у Ванкувері-2010 та Сочі-2014. Саме у той період почала прогресувати юна Аннамарі Чундак – під таким прізвищем її пам'ятають шанувальники сноуборду. Спортсменка з Ужгороду у 2010-му році стала чемпіонкою світу серед юніорів у паралельному слаломі. У фіналі вона перемогла швейцарку Жюлі Цогг. Це була перша медаль для українських сноубордистів на ЮЧС.

Після цього Данча продовжила регулярно опинятись на п'єдесталах Кубка Європи, а на чемпіонатах світу гідно представляла нашу країну. У 2009-у та 2011-у роках Аннамарі була 15-ою, а через 6 років посіла 17-у сходинку. Разом з нею Йосип Пеняк також у 2011-у році посів високе 17-е місце. Так лідери обох збірних оновили рекорди українців на чемпіонатах світу. Оскільки Пеняк вже був не молодим спортсменом, усі медальні надії покладали на Данчу, оскільки вона двічі ставала срібною призеркою Універсіад. Жага до медалей разом з досвідом могли їй допомогли у боротьбі за високі позиції на найближчому Чемпіонату світу.

Чемпіонат світу-2019 в американському Парк-Сіті розпочався для Аннамарі сенсаційним шостим місцем у паралельному гігантському слаломі. Українка подолала стадію 1/16 фіналу через помилку на спуску голландки Мішель Деккер. У наступній стадії помилилась вже наша спортсменка і програла росіянці Наталії Соболєвій. Серед тих, хто вибув у чвертьфіналі, Анаммарі була другою за часом відставання від переможця пари, тому і посіла підсумкове 6-е місце. "Мені дуже сподобалися перегони. Погода, схил і стан снігу були для мене просто ідеальними. Хочу тренуватися ще більше і більше, щоб перемогти. Чомусь найщасливішими виглядаємо я і переможниця" – так Аннамарі підписала свою світлину з квіткової церемонії.

Однак на цьому Чемпіонат світу для неї не завершився – наступного дня розігрувались медалі у паралельному слаломі. Подолання кваліфікації для Данчі не було проблемою. У 1/16 фіналу її суперниця німкеня Шаєнн Лох допустилась помилки буквально перед фінішем – Аннамарі знову у чвертьфіналі. На цій стадії українку чекала дуже зручна полька Александра Крол. Вона проходила трасу повільніше та ще й з огріхами. Тож перемога над неї не була сенсацією, що не скажеш про сам факт потрапляння у півфінал. Там Данча зустрілась з дуже сильною Рамоною Терезою Гофмайстер, однак німкеня на початку траси зачепилась за прапорець і зарилась у сніг. Вона не здалась і намагалась продовжити свій заїзд, але українка вже перетнула фінішну пряму. Сенсація. Україна вже має медаль, питання лише в її ґатунку.

У фіналі Данча зустрілась з тою самою Жюлі Цогг, яку вона виграла на ЮЧС у 2010-му році. Однак на цей раз швейцарка взяла реванш. Українка пройшла трасу без помилок, але віражі долала повільніше за суперницю. Для українського сноубордингу ця срібна медаль була на вагу золота. "Я це зробила, нарешті я повірила по-справжньому, що можу виграти медаль Чемпіонату світу, і я це зробила, – написала Аннамарі у соцмережі після неочікуваного тріумфу. "День видався дуже насичений. Ранок для мене два дні поспіль розпочинався о третій годині ночі. Мабуть, через зміну часового поясу, або просто від нетерпіння вже стартувати. Три години до підйому я мріяла про медаль Чемпіонату світу, і намріяла собі! В січні з 31 дня я 23 провела на снігу, на тренуваннях чи змаганнях, була можливість і відпочити, але я ставила чітку мету підійти до цього Чемпіонату світу в найкращій формі, і я це зробила. Я десять років брала участь на етапах Кубка світу, чемпіонатах світу і трьох Олімпійських Іграх. І нарешті такий високий результат".

Я добре пам'ятаю як пізно вночі дивився ЧС і вболівав за Данчу. Після взяття медалі першим написав пост у спортивній групі в одній із соцмереж. І лише тільки зранку наші передові спортивні ЗМІ повідомили про цю історичну подію невеличкими повідомленнями. Саме завдяки цьому успіху з'явилось більше шанувальників цього екзотичного виду спорту. Спортивні сайти та портали стали більше приділяти увагу сноубордингу, виступам українців на головних стартах та їх результатам.

Тріумф фристайлістів, що відточувався роками

На відміну від сноубордингу повітряна акробатика одна з найбільш розвинених дисциплін зимових видів спорту в Україні з 90-х років. У цьому виді фрістайлу українці здавна виборювали медалі на етапах Кубку світу. Лише на чемпіонатах світу українські акробати завершували виступ без медалей, часто залишаючись поряд з п'єдесталом. Так у дебютному для України ЧС-1995 Михайло Кулеба посів 6-е місце. Потім у 1999-у році Юлія Клюкова була п'ятою, у Дір-Веллі-2003 нині головний тренер нашої збірної Енвер Аблаєв разом зі Станіславом Кравчуком зайняли 4-е та 5-е місця відповідно. Останній раз близьким до медалі був Олександр Абраменко в 2009-у році. Тоді у японському Інавашіро українець посів 5-у позицію. На наступному Чемпіонаті світу-2011 нашим акробатам вдалось додому привезти медаль.

На передодні світової першості Ольга Волкова на етапі Кубка світу у Калгарі посіла третє місце. Та медаль дала їй впевненості на головному старті у Дір-Веллі. У фінал вона пробилась з 9-го місця, тому у вечірній програмі свій стрибок виконувала однією з перших. Це було подвійне сальто з двома піруетами (bFF). Ольга виконала його дуже добре і отримала 85,36 балів. Таким чином вона посіла поточне друге місце. Попереду тільки дуже потужна китаянка Чен Шуан зі своєю оцінкою 92,7. Наступні спортсмени не змогли відтіснити українку: одні не впоралися із приземленням, а інші виконували елементи не досить чітко. Лише три останні спортсменки Ешлі Колдуелл, Сью Ментао та Емілі Кук одна за одною ставали проміжними лідерами. Таким чином Волкова після першого стрибка була п'ятою.

У другій частині фіналу Ольга стрибала восьмою. На цей раз вона виконувала подвійне сальто з трьома піруетами (bFdF) і виконала його чудово. Оцінка ще більше у порівнянні з першою спробою 93,23 – і складність стрибка вище і виконання майстерне. Отже українка стала проміжною лідеркою із сумарною оцінкою 178,59. Наступною виступала Чен Шуан. Свій стрибок вона виконала також чудово, за що отримала трішки більше балів і обійшла Ольгу. Інтрига набирала обертів, адже попереду трійка лідерів. Перша з них господарка змагань Ешлі Колдуелл виконала свій стрибок не досить вдало: ноги розішлись як у повітрі так і на приземленні. Тому 5 балів її відділили від Волкової. Передостання Сью Ментао як і належне китайським акробатам виконала стрибок чудово, лише приземлення не ідеальне. Тож вона також посунула українку на третє місце, а до співвітчизниці не вистачило кількох десятих. Тепер все залежало від американки Емілі Кук. Звичайно, їй хотілось перемогти під овації рідної публіки. Але, мабуть, перенервувала і на приземленні ледь не впала. Ще до оголошення остаточної оцінки стало зрозуміло, що Ольга Волкова виграє першу в історії України медаль Чемпіонату світу з фрістайлу.

Ось так українка у другому стрибку обійшла двох американок у них вдома. За це вагоме досягнення комісія Національного олімпійського комітету України визнала фристайлістку з Миколаєва найкращою спортсменкою лютого разом з її тренером Юрієм Кобельником. "На початку року я вирішила нарешті довести усім, що я спроможна перемагати. Набридло чути, мовляв, з Волкової нічого путнього не вийде. Тож поставила перед собою мету – і впевнено до неї крокую. А відзнака НОК на цьому шляху стане додатковим стимулом: приємно усвідомлювати, що ти – найкращий спортсмен місяця", – розповіла тріумфаторка спортивного лютого.

В одному з інтерв'ю вона зазначила: "Ви не повірите, але коли я посіла третє місце на Чемпіонаті світу в Дір-Веллі, ще близько тижня не знала, що моя медаль – перша в історії нашої країни на такому рівні у фрістайлі. Зараз, коли я знаю про це, можу сказати, що мені же приємно, що увійшла в історію українського спорту. Причин виграти медаль було багато. Я ж прекрасно розумію, що моя спортивна кар'єра наближається до завершення, тому пора було виграти щось серйозне".

Після цього Чемпіонату світу в наша збірна переживала застій – досвідчені Надія Діденко, Ольга Волкова, Енвер Аблаєв та Станіслав Кравчук завершили кар'єру. У 2017 році Україну взагалі не представляли чоловіки, а жінки залишились повз фіналу. Великі надії покладали на Олександра Абраменка, якому не щастило на чемпіонатах світу. За цей час він встиг виграти золоту олімпійську медаль, тому всі сподівались наступного року у тому ж Дір-Веллі побачити від українця потужну програму Пхьончхану.

Саме у американському гірськолижному курорті штату Юта українські акробати здобули найбільшу кількість медалей Кубка світу – цілих п'ять. Тож у досить фартовому нам Дір-Веллі всі розраховували на довгоочікуваний п'єдестал.

У жінок сенсації від єдиної представниці Ольги Полюк не було – сьоме місце. Тож всі надія була на Абраменка. Олександр впевнено з другого місця кваліфікувався у фінал. У вечірній програмі він на старт вийшов передостанній зі стрибком bFdFF (потрійне сальто з чотирма піруетами). Виконання було ідеальне разом з впевненим приземленням, за що і отримав оцінку 121,24 – другий підсумковий результат і солідна заявка ну суперфінал. Правила повітряної акробатики на головних стартах постійно змінювали: якщо раніше була дванадцятка фіналістів, кожен виконував по два стрибка і по сумі визначали переможця, то зараз у спортсменів є дві спроби, краща з яких виноситься у загальний протокол і перша шістка виходить до суперфіналу.

Наступна спроба для Олександра була формальністю, адже малоймовірно, що четверо акробатів змогли б його скинути на 7-ому позицію. Тому він обрав легший стрибок bFFF (потрійне сальто з трьома піруетами). Хоч і виконання було технічно правильним, очікувано оцінка буда меншою – 113,4. Два росіянина Павло Кротов та Станіслав Нікітін завдяки чудовому виступу у другій спробі опустили Абраменка на 4-е місце.

У суперфіналі Олександр виконав bdFFF (потрійне сальто з чотирма піруетами): складність як у першій спробі фіналу, тільки комбінація елементів інша. Чудове виконання, приземлення майже ідеальне, оцінка 126,26. Абраменко стає лідером змагань. Тепер все залежало від виступу трьох росіян. Перший з них Станіслав Нікітін завалився на приземленні. У нашого спортсмена вже є медаль. Павло Кротов виконав стрибок краще, але приземлення далеке від ідеалу. У підсумку він не обходить Олександра. І як же у той момент хотіли українські вболівальники падіння або будь-якої вагомої помилки Максима Бурова. На жаль, дива не сталося. Стрибок був ідеальним і майже максимальна оцінка, яка могла бути. Олександр Абраменко другий і виграє першу для себе медаль Чемпіонату світу.

Нашому спортсмену вдалось підтвердити свій клас після Олімпіади і додати у свою колекцію омріяну медаль. З кожного змагання у нього тепер є медаль, залишився лише Кришталевий глобус і золото ЧС, але це вже в іншій раз. Національний олімпійський комітет України визнав віце-чемпіона світу Олександра Абраменка кращим спортсменом останнього зимового місяця. Головного тренера збірної України з фрістайлу, особистого наставника Олександра Енвера Аблаєва було названо найкращим тренером лютого.

Успіх українських ракет

У 90-ті роки лижні гонки були потужною силою серед зимових видів спорту в Україні. Лідеркою збірної була Ірина Тараненко-Тереля. Досвідчена харків'янка на початку 90-х стояла в одному ряду із Ларисою Лазутіною, Раїсою Сметаніною, Оленою Вяльбе та іншими зірковими лижницями СРСР. Зі здобуттям Україною незалежності вона нарешті отримали змогу боротися з видатними спортсменками на міжнародних стартах.

Саме Ірина першою вийшла на старт зимових Олімпійських Ігор як представник збірної незалежної України у Ліллегаммері-1994. Через 4 роки на Олімпіаді в Нагано Тереля у гонці на 15 км і в гонці переслідування посіла четверте місця, а в естафеті показала найкращий час серед всіх учасниць змагань. Такого виступу від неї не очікував ніхто. Попри цих двох високих позицій було прикро, що українка залишилась без медалі, адже шанси були занадто високі.

Наступного року на Чемпіонаті світу у Рамзау в гонці переслідування Ірина таки відірвалась за минулі програші і здобула першу медаль чемпіонатів світу.

У гонці на 5 кілометрів вона посіла сьоме місце з невеличким відставанням, випередивши давно знайомим її суперниць з Норвегії, Чехії, Росії. Лише її сильно зачепив програш у чотири десяті секунди молодій надії нашої збірної – Валентині Шевченко. З таким невеликим програшем у гонці переслідування реально було на щось претендувати. Самовідданість кращої української лижниці допомогли вибороти омріяну медаль. Ірині не вдалось обігнати тільки двох суперниць – італійку Стефанію Бельмондо, що мала за підсумками попередньої гонки відставання від неї в три секунди і росіянку Ніну Гаврилюк, яка до цього фінішувала п'ятою. Перша в історії жіночого лижного спорту в Україні бронзова медаль Чемпіонату світу нарешті здобута.

"У мене була мотивація виграти медаль: або чемпіонату світу, або Олімпіади. Вважаю, мені це в принципі вдалося. На жаль, немає олімпійської нагороди, але є бронзова медаль Чемпіонату світу-1999. І вважаю, що четверте місце на Олімпіаді-1998 – теж гідне", – згадує Ірина свій успіх.

Після завершення кар'єри Тараненко-Терелі всі лаври та увага перейшла до Валентини Шевченко, яка 00-их роках стала провідною лідеркою жіночої лижної збірної. Блискучим видався в її кар'єрі сезон 2003/04, коли в загальному заліку Кубку світу вона була третя і виграла малий Кришталевий глобус у заліку дистанційних гонок. Загалом Валентина має 17 медалей етапів Кубку світу, з них – 5 золотих. Крім того, у 2007-му українка фінішувала третьою у підсумку престижної багатоденки Тур де Скі.

Найкращий свій Чемпіонаті світу Шевченко провела у чеському Ліберці-2009. На дистанціях 10 км і 15 км українка до останнього моменту претендувала на медалі і фінішувала на п'ятому місці – так високо вона на світових першостях ніколи не піднімалася. Тож всі надії були на мас-старт 30 км, яку Валентина не надто полюбляла.

У суботню гонка розпочалась для українки не найкращим чином. Наша лижниця полюбляла брати у ініціативу на себе і очолювати пелотон. Однак тоді Валентина йшла у щільній групі з дев'яти претенденток на медалі і не мала змоги вийти уперед. Тому вона сиділа за спинами і терпіла. Один раз вона була близька до падіння через те, що одна із суперниць наступила їй на лижу. Потім за кілька кілометрів до фінішу Шевченко і зовсім впала на одному зі спусків. У той момент здавалося, що для українки все втрачено – вона втратила секунд десять і з трійки лідерів опустилась на дев'яту позицію. Але Шевченко не помічала перешкод. Зціпивши зуби, вона наздогнала лідерів і перед вирішальним, останнім підйомом була з основними конкурентками в рівних умовах. На круту гору Валентина просто летіла, залишаючи суперниць одну за одною за спиною.

Перед в'їздом на стадіон у відрив пішла Юстина Ковальчик, яка завдяки цьому завоювала в Ліберці своє друге золото. Росіянка Євгенія Медведєва відстала від неї на 8,8 секунди. Бронзу на фінішній прямій розіграли Валентина Шевченко і норвежка Тереза ​​Йогауг. Неймовірний за напругою спурт виграла українська лижниця, випередивши скандинавку на 0,6 секунди. Валентина Шевченко після фінішу плакала від радості – вона завоювала медаль світової першості вперше в кар'єрі. Друга бронзова нагорода чемпіонатів світу з різницею у 10 років.

"Я дуже щаслива. Це моя перша медаль на чемпіонатах світу. Раніше мені вдавалося вигравати нагороди на етапах Кубка світу, але ось великі змагання ніяк не давалося", – сказала після фінішу Валентина.

Останнє десятиліття українців на лижних змаганнях вищого рівня взагалі не видно. Важко уявити, що відчувають призерки ЧС, коли бачать як наші лижники програють ходом бразильцям, австралійцям, туркам та іншим могутнім "зимовим" країнам. На жаль, ми всі перспективи на сильне лижне майбутнє втратили і невідомо, коли все повернеться.

Медаль всупереч безлічі перешкод

Санний спорт для українських вболівальників асоціюється із одним тільки спортсменом – Наталією Якушенко. Безумовно легенда зимового виду спорту в Україні. За свою кар'єру вона здобула значну кількість медалей на Кубку світу та інших змаганнях. У 17 років дебютувала на Чемпіонаті світу-1990 у Калгарі за збірну СРСР. У змаганнях на одномісних санях вона посіла високе 8-е місце, а в командній естафеті доклала зусилля до здобуття бронзової медалі.

В особистих заїздах до медального п'єдесталу Наталія була близька у 2005-у році (5-е місце), 2007-у (6-е) і в 2008-у лише 4-а. Тільки наступного року вона змогла нарешті вписати своє ім'я в історію призерів чемпіонатів світу.

У лютому 2009 року на американському ЧС у Лейк-Плесіді Наталія Якушенко виступала в якості досвідченої санкарки, а її виступ міг стати "лебединою піснею". Держава не виділила грошей на поїздку збірної України на світову першість. Наталія разом з іншими нашими санкарями прилетіли в США частково за власний рахунок, адже Федерація санного спорту і Національний олімпійський комітет доклали певну суму в останній момент. Перед чемпіонатом вона на треку проводила в три рази менше часу, аніж її конкурентки, через слабку підтримку спорту державою. Попри всі труднощі Наталії треба було протистояти німецьким спортсменкам, які з 1999 року забирали весь подіум собі. Але вже після першого заїзду українка опинилась серед претендентів на медалі. Дворазова чемпіонка світу Тетяна Гюфнер неочікувано провалила свій виступ, не кажучи вже про її співвітчизниць. Якушенко фінішувала третьою, на 0,136 секунди поступаючись американці Ерін Гемлін і всього 0,035 секунди програючи німкені Наталі Гайзенбергер.

У другому блискавичному прокаті Якушенко поліпшила свій час, який у сумі склав 1:28,334. Вона була здатна розраховувати на щось значно більше, однак першою українку здвинула німкеня, а потім з рекордом треку першою фінішувала господарка траси Ерін Гемлін. Американка перервала гегемонію німецьких саночниць, що не віддавали нікому перше місце на чемпіонатах світу з 1993 року, а разом з Якушенко вперше за 12 років перервали домінування на п’єдесталах пошани.

"Я дуже щаслива", – єдине що встигла сказати наша призерка в інтерв'ю. Наталія здобула бронзову медаль і принесла українській збірній першу в історії медаль світової першості. Президент Національного олімпійського комітету Сергій Бубка привітав Наталю, тренерський склад та керівництво Федерації санного спорту з історичним успіхом.

"Я змагаюся з собою. Те, що німкені сильні, я і так знаю. Однак ще під час тренувань помітила, що господині чемпіонату здорово вивчили трасу, «наїздившись» вдосталь. Німкені якось трохи розгубилися, притихли. Особливо не переживала. Просто довелося стартувати в кінці, а я так не люблю довго чекати! Після завершення гонки, ще не усвідомила медаль! Ми дуже хотіли і сподівалися, що це нарешті станеться. Мої тренери зробили для цього все можливе, мене всіляко підтримувала вся команда. Бачу, як вони радіють цій нагороді, і я радію разом з ними!" – розповідала Наталія в інтерв'ю.

За 27 років виступів українців на чемпіонатах світу із зимових видів спорту, окрім біатлону, вдалося вибороти лише 9 медалей, одна з яких золота. Скільки разів наші спортсмени залишались за крок до нагород важко порахувати. Наша медальна скарбниця могла бути багатшою, якби держава краще розвивала зимові види, зокрема ту більшу частину із ковзанярським та гірськолижним спортом, хокеєм, керлінгом, шорт-треком та стрибками з трампліну. Хочеться лише сподіватись, що у найближчому майбутньому ситуація покращиться. А поки вболіваємо за біатлоністів у Поклюці та чекаємо на березневі ЧС зі сноубордингу та фрістайлу. Успіхів нашим спортсменам!

Комментарии

Возможно, ваш комментарий – оскорбительный. Будьте вежливы и соблюдайте правила
  • По дате
  • Лучшие
  • Актуальные