Поповнення УПЛ або чим цікаві дебютанти Прем’єр-ліги

Нинішній сезон у Першій лізі був як ніколи сповнений конкуренції, лише в останньому турі визначились тріо щасливчиків, які зіграють в УПЛ. Оминемо стороною ексцентричність власників “Минаю”, “Руху”  та “Інгульця”, а сконцентруємося суто на ігрових аспектах.

“Минай” - за три роки від аматорів до Прем’єр-ліги

Коли влітку минулого року “Минай” очолив Василь Кобін, лише лінивий не насміхався з цього призначення.  Після завершення кар’єри Василь Кобін займався ресторанним бізнесом і навіть не думав про тренерську роботу, але запрошення від граючого спортивного директора Михайла Кополовця сприйняв з ентузіазмом та повністю занурився в роботу.

Початок був не надто вдалим – домашня поразка “Прикарпаттю” (3:0) та виїзна нічия з “Миколаєвом” (1:1), але поступово “лисиці” набрали хід та на зимову перерву розташовувались в групі лідерів, відстаючи від третьої “Волині” лише за додатковими показниками. Поновлення сезону почалось теж з поразки – на виїзді від “Кременя” (1:0), але далі їх було не зупинити – вісім перемог в десяти матчах при одній нічиї та поразці. Домашня перемога в останньому турі над “Волинню” (1:0) дозволила виграти Першу лігу та увійти в історію - вперше команда з села (а Минай фактично є передмістям Ужгорода) виграла Першу лігу. Крім виграшу Першої ліги “лисиці” добряче “пошуміли” і в Кубку України, зупинившись за крок від фіналу – все ж “Динамо” навіть у кризовому стані є командою зовсім іншого рівня.

Робота з Мірчею Луческу суттєво вплинула на Василя Кобіна, як тренера – контроль м’яча та активне залучення крайніх захисників до атакуючих дій. І попри невдачі на початку він так і не відмовився від своєї філософії.

Базовою схемою “Минаю” була 4-1-4-1 з Гегедошем на вістрі, якого зрідка підміняв Маїк. Після відходу цих нападників взимку Василь Кобін перебудував гру попереду, ситуативно використовуючи на вістрі Оринчака, Нурієва та Ахмедзаде. Саме Нурієв став кращим бомбардиром “Минаю”, забивши 17-ть м’ячів (10-ть з них з пенальті), на один м’яч відставши від кращого бомбардира дивізіону Кожанова. Окрім Нурієва та Гегедоша, який за пів року забив 9-ть м’ячів ніхто більше 3-ох м’ячів не забив. Це показує наскільки рівний склад підібрався в “Минаю”, де небезпеки можна чекати від будь-кого. Великий вплив на гру також мають крайні захисники Жичиков та Стасюк, які активно підтримують атаку. Прихід взимку досвідчених Ткачука та Голодюка, а також Никитюка, Книша, Машталіра та Оринчака додав варіативності та дозволив активніше проводити ротацію.

Окремо варто відмітити Андрія Поповича – уродженця Чопа та вельми колоритного воротаря. Після невдалого періоду в донецькому “Металурзі” він обрав нестандартне продовження кар’єри, а саме Азербайджан, де провів всю дорослу кар’єру, отримав місцеве громадянство та пройшов всі збірні Азербайджану, навіть двічі зігравши за національну збірну. Лише в 2017-му повернувся на малу Батьківщину та за три роки пройшов з “Минаєм” шлях від аматорів до УПЛ. Є капітаном команди та лідером роздягальні.

Лідером оборони є Олег Допілка, який свого часу одразу увірвався в основу “Динамо”, називався майбутнім “динамівців”. Поступово він втратив місце в основі та пішов по орендах, лише в 2013-му осівши в “Зірці”. Восени 2018-го приєднався до “Минаю”. Зараз йому 34, і це мабуть його останній шанс ще раз зіграти в УПЛ.

Оптимальний склад

Попович – Жичиков, Допілка, Маткобожик, Стасюк – Ткачук – Книш, Нурієв, Голодюк, Пиняшко – Оринчак

Попри вихід в УПЛ вже є перші втрати – повернувся з оренди в “Рух” Оринчак, який вже не грав в останніх турах. Навіть, якби його вдалось зберегти “лисицям” однаково потрібне підсилення, особливо в нападі, де за Нурієвим нікого немає.

“Рух” – розвиток всупереч частій зміні тренерів

“Рух”, який на початку 2019-го остаточно переїхав до Львова давно мав амбіції виходув УПЛ, але відсутність чіткого плану розвитку та часта зміна тренерів довгий час не дозволяла боротись за призові місця. Лише з приходом білоруса Леоніда Кучука ситуація змінилась – спочатку “Рух” зберіг прописку в Першій лізі, а вже в наступному сезоні з перших турів почав боротись за УПЛ, завершивши першу частину сезону одноосібним лідером.

Взимку стався конфлікт між Леонідом Кучуком та власником “рухівців” Григорієм Козловським. Претензії Козловського були в не достатній на його думку яскравості гри та сильному прагматизмі Леоніда Кучука. Конфлікт завершився доволі прогнозовано – білорус залишив “Рух”, а новим тренером “рухівців” став Юрій Бакалов, з яким Леонід Кучук працював у “Арсеналі” та “Сталі”. Доволі дивне призначення, тому що Юрій Бакалов теж є прагматичним тренером, що й показував в роботі з “Арсеналом”, “Славутичем”, “Зугдіді” та “Львовом”. Провівши всю підготовку до поновлення сезону, Юрій Бакалов по стану здоров’я залишив “Рух” і клуб очолив його помічник Іван Федик, а тренером-консультантом було призначено легендарного Мирона Маркевича.

Іван Федик раніше ніде не працював головним тренером, лише асистентом у Леоніда Кучука в “Сталі”, “Ростові” та “Русі”, і залишився у штабі Юрія Бакалова. В 33-ти роки став наймолодшим тренером Першої ліги, що викликало багато скептицизму щодо його самостійності від Мирона Маркевича та змоги вивести “Рух” в УПЛ.

Перші тури після поновлення сезону лише підсилили цей скепсис – домашня поразка “Агробізнесу” (3:2), виїзні нічиї з “Миколаєвом” (1:1) та “Чорноморцем” (2:2). Після цього “Рух” видав просто фантастичну кінцівку – п’ять перемог в семи матчах при двох виїзних нічиїх з прямими конкурентами - “Оболонню-Бровар” (0:0) та “Інгульцем” (1:1). На додачу до цього “Металург”, посилаючись на важкий календар не приїхав на гру 29-го туру, отримавши технічну поразку, яка дозволила фінішувати “Руху” другим, випередивши “Інгулець”.

Всупереч бажанню Григорія Козловського грати в більш атакувальний футбол, Іван Федик не відійшов від напрацювань попередників та лише додав варіативності в розташуванні гравців, часто граючи в три захисники. Але після невдалих експериментів з Коробенком в ролі центрбека Іван Федик поступово прийшов до схеми 4-3-2-1.

Головними бомбардирами “рухівців” стали Кондраков та Климчук (в обох по 11-ть м’ячів) , але якщо Данило вибухово провів осінню частину сезону, то навесні забив лише двічі. Климчук, в свою чергу сильно провів поновлення сезону, і разом з Русиним та Антві були головними дієвими особами в атаці “Руху”. Справжнім лідером центру поля був Брікнер, який крім трьох м’ячів ще й віддав п’ять асистів, а прихід взимку Максима Білого підсилив і без того найміцнішу оборону дивізіону (лише 21 пропущений).

Великим плюсом для “Руху” є відсутність по-справжньому вікових гравців, що дозволяє розраховувати на розвиток з цим складом, без особливого підсилення. Єдиним мінусом є відсутність в більшості гравців та тренера досвіду гри на рівні УПЛ, але приклад “Колоса” дозволяє з оптимізмом дивитись в майбутнє.

Оптимальний склад

Мисак – Копина, Дуць, Білий, Саків – Калюжний, Брікнер, Мартинюк – Русин, Климчук – Кондраков

По завершенні сезону Мирон Маркевич залишив “Рух”, сконцентрувавшись на роботі в УАФ та наголосив про потребу підсилення складу перед дебютом в УПЛ. Дивлячись на склад, особливого підсилення “Рух” не потребує – суто точкове підсилення.

“Інгулець” – досвід та стабільність, як запорука успіху

Після приходу Сергія Лавриненка влітку 2016-го “Інгулець” поступово та планомірно розвивається, також паралельно підтягуючи інфраструктуру (розпочнуть сезон “річковики” в Кропивницькому, а в квітні за планами відкриття власного нового стадіону). Першим серйозним успіхом “річковиків” став вихід у фінал Кубка України в сезоні 2018/19, який став історичним в історії українського клубного футболу – вперше команда з ПФЛ вийшла у фінал Кубка. Розгром від “Шахтаря” був прогнозованим, але лише додав ще більше амбіцій аби вийти в УПЛ.

Майже весь сезон “Інгулець” був в групі лідерів, а після поновлення сезону взагалі очолив дивізіон, лише в останніх турах опустившись на третє місце, яке втім дозволило вийти в УПЛ. Головними чеснотами “річковиків” є досвід, але крім Шуста, Лупашка та Бартуловіча більше ніхто не має особливого досвіду власне в УПЛ. З багатьма гравцями Сергій Лавриненко працював у “Зірці”, а саме з Кучеренком, Ковальовим, Фатєєвим, Льопкою, Загальським та Щедрим.

Головною зіркою “Інгульця” є грузинський нападник Сітчінава, який в команді з сезону 2016/17, але по-справжньому розкрився лише в цьому сезоні. 25-річний грузин був просто нестримним - 17-ть м’ячів в 29-ти матчах, пропустивши лише одну гру через дискваліфікацію. Після переходу взимку в “Чорноморець” ключового центрхава Клименка дещо змінилась гра в півзахисті – Запорожець опустився ближче до захисту, а нападник Мішуренко остаточно почав грати під нападником.

Ключовим гравцем в побудові гри Сергія Лавриненка є Лупашко – капітан та лідер команди, який веде гру в центрі поля. Окремої уваги вартий один з кращих лівих крайків Першої ліги Синьогуб, який в минулому сезоні віддав шість асистів, а також гравці, що починали шлях з “Інгульцем” (тоді ще він називався “Агрофірма П’ятихатська”) з аматорів – Запорожець та Мішуренко. Чи думав Мішуренко, поєднуючи роботу таксиста з грою у футбол, що його хобі з часом переросте в основну роботу? Навряд. Наразі ж він є живою легендою “річковиків” та його вклад у вихід “Інгульця” (дев’ять м’ячів та шість асистів в 28-ми матчах) важко переоцінити. Як втім і Запорожця, який в команді взагалі з 2014-го (прийшов на рік раніше за Мішуренка).

Оптимальний склад

Шуст – Балан, Кучеренко, Ковальов, Синьогуб – Запорожець, Лупашко – Козак, Мішуренко, Бартуловіч – Сітчінава

На перших порах новачків по словам Сергія Лавриненка не буде, але після павзи на матчі збірних все можливо, тим паче команда потребує омолодження. Підтримує його в цьому власник “річковиків” Олександр Поворознюк, який хотів аби цей склад спробував свої сили на рівні УПЛ.

Після початку війни та різкого скорочення клубів і падіння рівня УПЛ поступово повертається до звичної системи розіграшу. Цей сезон відіграють 14-ть клубів, а в наступному планується повернення до класичних 16-ти. Єдине, що варто було б залишити це плей-оф за місце в Лізі Європи - такі матчі лише збільшують інтерес до УПЛ.