Фоменко закриває роти скептикам

У нашій пам'яті ще свіжими є події з виборами (точніше "виборами") головного тренера національної збірної. Як ми тоді потирали руки, очікуючи на приїзд тренера з іменем, поважного Свена Йорана Еріксона. Як ми від подиву повідкривали роти, коли ФФУ явила громадськості Михайла Фоменка в якості головного керманича націоналки. І як більшість з нас, не закриваючи ротів, почала поливати вибір федерації і персону Фоменка ріденьким.

Спокійний, врівноважений, небагатослівний і флегматичний Фоменко, до честі йому, вирішив не реагувати на гостру і безпредметну критику вербально, а тихенько взявся працювати, маючи на меті навести порядки і дисципліну в роздягальні нашої команди. Турнірна ситуація залишала бажати значно кращого, і ми в перспективі важких виїздів до Польщі і Чорногорії тверезо оцінювали шанси наших хлопців - ніц з того не буде.

Що є мірилом успіхів головного тренера? Ексклюзивні тактичні ходи? Здатність мотивувати і заряджати на боротьбу? Перелік здобутих трофеїв? Цікавість і оригінальність його прес-конференцій? У випадку тренерів національних збірних на перший план як завше виходить результат, і тільки він.

Що нам до трофейного багажу Фоменка (а там лише звання чемпіона України і володаря національного кубка в далекому 1993-му)? І яка нам різниця, наскільки змістовними чи претензійними є його висловлювання на пресухах, чи роздирають їх на цитати? Нам, простим вболівальникам, для яких хороший футбол у виконанні збірної є однією з небагатьох життєвих радостей, потрібні перемоги улюбленої команди. Будь-якою ціною, чи то погроми, чи то вирвані зубами на останніх хвилинах.

Фоменко нічого не обіцяв, перше місце в групі не гарантував, і по великому рахунку, ніхто не бачив в цьому типовому фізрукові рятівника майже безнадійної ситуації. А що ми маємо зараз: провели дві гри з дуже серйозними суперниками. Поляки в себе вдома поступились 1-3, чорногорцям ми спакували чотири сухих м'ячі, і серця вболівальницькі вже наповнюються вірою в світле бразильське майбутнє. І віра ця підкріплена не тільки сліпим оптимізмом "бо треба боротись до кінця, а може Сан-Марино ще ту Англію вдрючить", а вже реальними результатами. І впевненою, хоч і далеко не ідеальною грою команди Фоменка.

В тому, що це саме його команда, сумніватись не варто. Досвідчений тренер старої школи зумів знайти правильні слова, настанови, установки, та хай би чим він там не зарядив гравців, але стоять вони на ногах впевнено, з вірою в свої сили і в те, що загальний успіх відбірної кампанії на Мундіаль-2014 у їх руках.

Ну а Фоменко закриває роти скептикам. І ці роти відкриваються вже не для того, щоб поливати його брудом, а від захоплення його роботою.

Так тримати, Михайло Іванович! Віримо у Вас, віримо в нашу збірну!